Iphone
shpora.me - незаменимый помощник для студентов и школьников, который позволяет быстро создавать и получать доступ к шпаргалкам или другим заметкам с любых устройств. В любое время. Абсолютно бесплатно. Зарегистрироватся | Войти

* данный блок не отображается зарегистрированым пользователям и на мобильных устройствах

ЛЕКСИКОГРАФИЯ -Radoslava

Лексикографія як розділ мовознавчої науки (його предмет, завдання, зв'язок з іншими розділами науки про мову, підрозділи) та сукупність словників певної мови.

 

ПРЕДМЕТ ЛЕКСИКОГРАФІЇ.

Лексикографія - розділ мовознавства, що розробляє теорію укладання словників.Отже, предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу.

ЛЕКСИКОГРАФІЯ  словникарство — розділ мовознавства, пов’язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію. Тісно пов’язана з лексикологією. Л. виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос (див. Глосографія), тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг.

 

Короткі відомості з історії української лексикографії. Поняття про словник, його реєстр.                                                                                        

Староукраїнська лексикографія. Українська лексикографія має давню традицію початок якої збігається з виготовленням у Києві найдавніших списків та копій південнослов'янських текстів, а потім появою перекладів з грецької мови і власних оригінальних творів. Перші спроби лексикографічного опрацювання слова цілком слушно пов'язують з внутрішньорядковими і покрайніми глосами (гр. glossa - застаріле або малозрозуміле слово), якими пояснювалися насамперед грецькі й південнослов'янські слова. Глоси виконували перекладну, тлумачну або етимологічну функції.  Київській Русі були поширені словники-ономастикони, що призначались для тлумачення християнських імен. Такі лексикографічні праці відомі з XIII ст. Протягом XV—XVI ст. продовжувалася традиція використання глос для пояснення незрозумілих слів українськими.

До третьої чверті XVI ст. головним виявом лексикографічної роботи залишалися глоси, але мотиви використання їх стали вже іншими. У згаданий період активно виконувалися переклади конфесійних текстів з виразною орієнтацією на живу українську мову. Цілком природно поставала потреба пояснення неслов'янських слів загальнозрозумілими лексичними одиницями. Першим українським словником став «Лексисъ съ толкованіемъ словенськихъ словъ просто» невідомого автора. Словник не датований, але дослідники переконливо довели, що укладався він до виходу з друку «Лексиса» Л. Зизанія, тобто до 1596 р. «Лексис... просто»—це перекладний церковнослов'янсько-український словник, до реєстру якого входить 896 слів, 128 з яких не мають перекладів. Праця була опублікована тільки у 1884 р., але поширена у списках, вона відіграла позитивну роль у розвитку староукраїнської лексикографії.

1596 р. у Вільні вийшов друком перший український словник «Лексис сирьчь» реченія, въкратъць събран/ъ/ны н из словенскаго языка на простый рускій діялектъ истолъкованы». Його створив видатний український мовознавець, письменник, педагог, перекладач і церковний діяч Лаврентій Зизаній-Тустановський (народився в 60-х роках XVI ст.—помер після лютого 1634 р.). Ця праця містить 1061 словникову статтю. Реєстр «Лексиса» складають церковнослов'янські слова, до яких у перекладній частині наводяться українські відповідники, а також адаптовані на українському мовному ґрунті іншомовні лексичні запозичення.

Заслуговує на увагу, насамперед «Краткий малороссийский словарь» при «Грамматике малороссийского наречия» О. Павловського, виданій у Петербурзі в 1818 р. Лексико-фразеологічний матеріал у цьому словнику поділено на три частини:

а) прості слова — загальновживана іменникова, прикметникова, дієслівна, прислівникова лексика і службові слова, наприклад: абы — только бы, балабухи — галушки с чесноком;

б) слова, належні до натуральної історії,— лексико-семантичні групи, що охоплюють назви рослин, тварин, речовин і матеріалів, наприклад: акгрусъ — крыжовник;

 в) імена, що даються під час хрещення, наприклад: Андрій, Андрійко, Андрусь — Андрей, Ївга — Евгения, Олексій, Олекса, Лесько — Алексей

До найвизначніших досягнень української дореволюційної лексикографії належить «Словарь української мови» у чотирьох томах, виданий за редакцією і найактивнішою авторською участю Б. Д. Грінченка в 1907— 1909 рр. За угодою з редакцією журналу «Киевская старина», яка протягом тривалого часу збирала лексичний матеріал, Б. Грінченко з 1902 р. приступив до редагування словника, робота над яким стала справжнім подвигом письменника і мовознавця.

Важливе місце в українській лексикографії посідають словники спеціального призначення — орфографічні («Орфографічний словник української мови»  (К., 1999), фразеологічні - академічний «Фразеологічний словник української мови» у двох книгах, укладений колективом авторів під керівництвом Л. С. Паламарчука (К., 1999); «Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник» І. С. Олійника і М. М. Сидоренка (К-, 1978), мови письменників (двотомний «Словник мови Шевченка», створений в Інституті мовознавства під керівництвом Т. К. Черторизької,«Словник мови Квітки-Основ'яненка», укладений на кафедрі української мови Харківського університету), іншомовних слів («Словник іншомовних слів» (К.,2000), орфоепічні (словник-довідник «Українська літературна вимова і наголос» за ред. М. А. Жовтобрюха (К., 1973) і «Орфоепічний словник» М. І. Погрібного), зворотні («Інверсійний словник української мови» за ред. С. П. Бевзенка (К., 1985), словотвірні і морфемні (двотомний словник-довідник «Морфемний аналіз» І. Т. Яценка (К., 1981), «Морфемний словник» Л. М. Полюги (К., 1983); «Українсько-російський словотворчий словник» 3. С. Сікорської (К., 1985), словники конкретних лексичних груп (двотомний «Словник синонімів української мови» (К., 2001)).

 

 

Отже, словник — зібрання слів (а інколи морфем, словосполучень), розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому та ін.), в якому з'ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами. Залежно від призначення розрізняють словники енциклопедичні і лінгвістичні, або філологічні.

 

В енциклопедичних словниках пояснюється не значення слів, а зміст і характер предметів та різних явищ. Енциклопедичні словники бувають: загальні (або універсальні); галузеві (або спеціальні). Прикладами загальних енциклопедій в українській мові є УРЕ (Українська Радянська Енциклопедія), яка вийшла двома виданнями: перше видання в 17-ти томах здійснено у 1959 - 1965 рр., друге - у 12-ти томах у 1977 - 1985 рр. українською та російською мовами; Український Радянський Енциклопедичний Словник у трьох томах виходив двома виданнями - 1966 - 1968 рр. та 1985 - 1987 рр. Видаються і спеціальні енциклопедії, наприклад, медична, педагогічна, сільськогосподарська і ін. «Енциклопедія українознавства» — фундаментальна праця з україністики, створена під егідою Наукового Товариства ім. Шевченка у Європі (центр — Сарсель під Парижем). Складається з 3-х томів загальної частини (1949—1952 роки), яку умовно називають Енциклопедія українознавства — I (ЕУ-I), та 10 томів словникової частини (1955—1989 роки) — ЕУ-II, яка містить понад 20 000 статей, близько 1 600 друкованих аркушів.

Предметом пояснення в лінгвістичних словниках є слово. Залежно від того, що слово може пояснюватися з різних поглядів, розрізняють такі типи лінгвістичних словників: перекладні, тлумачні, термінологічні, етимологічні, історичні, орфографічні, іншомовних слів, діалектологічні, словники окремих письменників тощо. Найскладніше в лексикографічній праці — це створення реєстру СС. РЕЄСТР реєстр; ч.

(пол., від лат., списки, перелік) 1. Список, письмовий перелік кого-, чого-небудь.

Створення словниці (реєстру) словника-тезауруса можна вважати найпростішим, бо туди входить все, що в нього заплановано вводити.

Але значно важче створити словник з обмеженим реєстром, тому що завжди буде існувати розбіжність думок: укладачі по-різному підходитимуть до підбору того чи іншого розряду слів. Це може підтвердити історія підготовки короткого «Тлумачного словника української мови» , який витримав три видання. Рецензенти неодноразово звертали увагу на неповноту реєстру, хоч колектив авторів заздалегідь продумав і окреслив розмір словниці (реєстру), зважаючи на визначену кількість друкованих аркушів словника, які видавництво встановило для видання (подібне при підготовці лексикографічних праць також доводиться враховувати). Аналогічне можна сказати і про «Словник труднощів української мови» , у якому в кожній СС пояснюється написання і вимова близько 15000 слів, їх словотворення, дається граматична і стилістична характеристика, приклади сполучуваності та керування, однак рецензент вважає, що «перелік варто розширити».

 

Два типи словників: енциклопедичні та лінгвістичні, їх відмінність.

 

Залежно від призначення словники поділяються на два типи: енциклопедичні й лінгвістичні. В енциклопедичному словнику, або енциклопедії (фр. encyclopedie, що походить від лат. encyclopaedia, утвореного з гр.—загальне (кругове) виховання (навчання), описуються не слова як одиниці  лексичного складу мови, а наводяться відомості про позначувані ними предмети і явища в найширшому розумінні — наукові поняття, біографічні довідки про окремих осіб, відомості про населені пункти, країни, різні події ; тощо. Необхідно відзначити, що до реєстру енциклопедичного словника входять іменники (загальні і власні) та  іменникові словосполучення.

Енциклопедичні словники використовують як довідкові видання різного обсягу і фахового призначення. Існують багатотомні праці широкого профілю — загальні енциклопедії. Склад реєстру в них розрахований на подання найширшої інформації, що не обмежується виключно українознавчими аспектами фактичного матеріалу. До найбільших за обсягом належить сімнадцятитомна Українська Радянська Енциклопедія (УРЕ), видана, за загальною редакцією М. П. Бажана протягом 1959— 1965 р.р. Праця містить значну не власне українознавчу енциклопедичну інформацію.  Протягом 1974— 1985 р.р. вийшло українською і російською мовами друге дванадцятитомне видання згаданої енциклопедії.

Перша українська енциклопедія була видана протягом 1930—1935 р.р. у Львові головним чином зусиллями Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (НТШ). Тритомну Українську Загальну Енциклопедію — Книгу Знання було створено під керівництвом проф. І. Раковського. Важливу роль виконують галузеві енциклопедичні словники, присвячені висвітленню знань, пов'язаних з конкретними науковими сферами. Вони створюються у  формі фахових енциклопедій, словників, довідників тощо.

 

У лінгвістичних словниках наводиться інформація про слова. Вона охоплює такі аспекти, як тлумачення прямих і переносних значень, з'ясування семантичних відношень між словами (синонімічних, антонімічних), відомості про написання, вимову або походження тощо.

Сучасна українська лексикографія представлена двома основними типами лінгвістичних словників—двомовними і одномовними. Двомовні словники поділяються на українсько-іншомовні та іншомовно-українські відповідно до завдань перекладу з української мови на інші мови та з інших мов на українську. За кількісним складом української лексики найповнішими є академічні шеститомний «Українсько-російський словник», тритомний «Русско-украинский словарь», однотомний «Болгарсько-український словник», двотомні «Польсько-український» і «Чесько-український» словники. Видавалися також англо-українські, німецько-українські, французько-українські словники, які, однак, не завжди були досконалими щодо якісних характеристик українських перекладних відповідників.

Основним типом лінгвістичних словників є різноаспектні одномовні лексикографічні праці. Вони поділяються на такі окремі різновиди словників: тлумачні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники іншомовних слів, фразеологічні, термінологічні, діалектні, мови окремих письменників, словники конкретних лексичних груп (синонімів, антонімів, паронімів, омонімів), словотвірні тощо.

Найповнішим щодо тлумачення лексичного матеріалу поки що залишається одинадцятитомний Словник української мови (1970—1980), укладений науковими співробітниками Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН України. Реєстр словника містить понад 135 тис. слів.

 

Загальна характеристика енциклопедичних видань (універсальних і спеціальних).

 

Загальні, або універсальні, енциклопедії акумулюють найважливішу інформацію зі

всіх сфер життя окремої країни чи всього світу. Універсальна енциклопедія – це однотомне чи багатотомне довідкове видання, що містить в узагальненому виді основні відомості з усіх галузей знань і практичної діяльності, викладені у виді коротких статей, розташованих в алфавітному чи систематичному порядку.

В енциклопедіях публікуються статті-довідки, статті-огляди, статті-тлумачення. У статтях перших двох типів зустрічається багато згадувань творів друку, до них додаються списки основної літератури з теми статті. Таким чином, в енциклопедіях міститься значний обсяг бібліографічної інформації, вони широко використовуються не тільки з метою фактографічного, але й бібліографічного пошуку

 Загальні (універсальні) українські енциклопедії Довідкове двотомне видання «Украинскій народъ въ его прошломъ и на стоящемъ»5 є першою у своєму роді енциклопедією про Україну — про історію українського народу, географію України, українську мову та населення, відомості з етнографії, антропології, про національний склад. Її готували українські і російські вчені, серед них, зокрема, М. Грушевський, А. Кримський, С. Рудницький, О. Шахматов. Крім тексту, видання містить значний ілюстративний матеріал (в тому числі кольоровий).

Першою ж власне українською енциклопедією загального типу є тритомник «Українська загальна енцикльопедія»6. Її було створено за аналогією до універсальних енциклопедій, що готувалися в інших країнах, зокрема словника Ф. Брокгауза «Brockhaus Konversations-Lexikon». На їхній основі  викладено матеріали, орієнтовані на висвітлення досягнень людства в  різних ділянках знань. «… Це ж перша в нас синтеза знання про нашу Землю й наш Народ…» — такими словами редколегії, яку очолював І. Раковський,розпочинається енциклопедія. Це видання перше у вітчизняній історії подає докладні статті, присвячені українській культурі, історії та визвольним змаганням. Кольорові карти й ілюстрації, численні фото, таблиці засвідчують високий професіоналізм укладачів. У написанні матеріалів до енциклопедії  взяли участь понад 100 вчених із Західної України та з-за кордону.

Спеціальні енциклопедичні видання Поняття «спеціальні» поєднує галузеві й спеціалізовані за якою-небудь ознакою енциклопедії й енциклопедичні видання.

Галузеві енциклопедії залежно від цільового й читацького призначення іноді утворюють галузеві системи, що складаються з великих (повних), малих, популярних енциклопедій і щорічників. Приклад такої системи: «Велика медична енциклопедія» (ВМЕ) - 3-є видання, «Щорічники ВМЕ», «Мала медична енциклопедія», «Популярна медична енциклопедія».Галузеві й тематичні енциклопедії та енциклопедичні словники мають конкретне цільове й читацьке призначення й тому відносяться до числа тих спеціалізованих довідкових видань, що мають читачів – фахівців у даній галузі, спеціальних наукових і науково-технічних бібліотек. Галузеві енциклопедії, призначені для більш широкого кола читачів, включаються до бібліографічного відділу.

 

Різновиди лінгвістичних словників (за кількістю описуваних мов, мірою охоплення лексики, способом упорядкування матеріалу, функціональною спрямованістю, змішані словники)

Множинність і багатоплановість словників припускають розгалуже-ність підстав диференціювання та їх велику кількість:

1.1. Залежно від кількості мов, що описують

одномовні словники:

а) пояснювальні (енциклопедичні, тлумачні, термінологічні, етимоло-гічні, ономастичні, навчальні, лінгвокраїнознавчі, словники іноземних слів тощо);

 

Термінологічні словники є різновидом лінгвістичних словників, у яких подано термінологію галузі (чи кількох галузей) знань.

Останнім часом Інститут мовознавства та Інститут української мови НАН України підготували «Російсько-український словник наукової термі-нології» у трьох книгах (близько 320.000 термінів), перша з яких – «Російсь-ко-український словник наукової термінології. Суспільні науки» (до 100.000 термінів) вийшла у 1994 р., друга – «Російсько-український словник науко-вої термінології. Біологія. Хімія. Медицина» (близько 100.000 термінів) – 1996, третя – «Російсько-український словник наукової термінології. Мате-матика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос» (близько 120.000 те-рмінів) – 1998.

 

б) фіксуючі, ті що являють собою звичайно списки слів без пояснень (орфографічні, частотні, обернені, лексичні мінімуми, ідеографічні тощо);

- двомовні і багатомовні, або перекладні.

 Як зазначає енциклопедія «Українська мова», видання в Україні власне перекладних словників розпочалося публікацією невеликого за обсягом «Опыта русско-украинского словаря» М. Левченка (1874). Останнім часом з’являються комплексні російсько-українські словни-ки, які описують різні шари й аспекти лексики: К. В. Ленець, Л. О. Савицька Короткий російсько-український словник контрастивної лексики (понад 7000 слів, 2002), Ніна Шило Російсько-український словник. Термінологічна лексика (2004), С. І. Головащук Російсько-український словник сталих сло-восполучень (2001).

1.2. За охопленням лексики

словники, що включають лексику «без обмежень» (енциклопеди-чні, тлумачні, орфографічні, орфоепічні, тезауруси тощо);

Орфоепічними словниками називаються словники, у яких зафіксовані норми літературної вимови біля кожного з реєстрових слів, поданих за ал-фавітом. У всіх випадках, коли треба передати вимову, відмінну від напи-сання, застосовується транскрипція. Орфографічні та орфоепічні словники, як правило, належать до ортологічних (так званих «словників правильності»). Наведемо декілька ортологічних словників, словників культури мовлення та правильного слововживання останнього десятиріччя: Волощак М. Неправильно – правильно. Довідник з українського слово-вживання: За матеріалами засобів масової інформації (Друге доповнене ви-дання). – К.: Вид. центр «Просвіта», 2003. – 160 с. ;Головащук С. І. Словник-довідник з українського літературного слово-вживання. – Київ: Наукова думка, 2004. – 448 с.

Орфографічні словники – це словники, у яких за алфавітом подано перелік нормативного написання слів та окремих їх форм відповідно до чинного правопису.

«Український орфографічний словник: Близько 143 000 слів» М. М. Пещак та ін. – К., 2002. Новий академічний орфографічний словник відображає лексику української літературної мови у тому стані, якого вона набула на початок ХХІ століття. Словник містить близько 143.000 оди-ниць у нормативному написанні згідно з чинним правописом, з наголосами та необхідною граматичною інформацією.

 

ТЕЗАУРУС(від грецьк. thesauros - скарби)

словник, у якому слова, які належать до певних галузей знань, розташовані за тематичною ознакою і зазвичай мають приклади їх правильного використання в тексті

Ідеографічні словники (тезауруси) подають лексичний склад мови не за алфавітом, а за семантичними розрядами, поняттєвими рубриками.

словники, що описують тільки певні лексичні пласти, відібрані:

1) за хронологічним принципом (етимологічні, історичні, словники нових слів – неологізмів тощо);

Етимологічні словники – це словники, що містять основні відомості про походження (етимологію) слів однієї мови чи групи або сім’і спорідне-них мов. Є різні види етимологічних словників, зокрема виразно розрізняються короткі (популярні, шкільні) і повні (наукові). Основним серед словників цього типу вважається «Етимологічний сло-вник української мови» ЕСУМ, т. 1–7, підготовлений Інститутом мовознав-ства ім. О.О.Потебні АН УРСР.;

Історичні словники подають з поясненням та документацією лексику давніх писемних пам’яток. Крім того, історичними словниками називають лексикографічні твори, які описують історію слова протягом століть: зміни значень, написання, промовляння мовних одиниць.

У 1977-78 рр. вийшов друком «Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.» (т. 1-2) за ред. Л. Гумецької. Словник створено на базі 939 пам’яток ділового стилю. Він побудований за принципом тезауруса. У ньому подана вся апелятивна та ономастична лексика. Застосовано кілька нововведень: у заголовне слово винесені всі фонетичні та графічні варіанти, запроваджена цифрова статистика при кожному реєстровому слові, його значеннях, відті-нках, фонетичних і дублетних граматичних формах, послідовно враховані мовні факти з різних територій поширення української мови; поданий пов-ний перелік усіх граматичних форм та ін.

2) згідно зі «стилістичними» пластами лексики (словники літературної, розмовної мови, жаргонізмів, діалектизмів тощо);

Протягом останнього десятиріччя предметом зацікавленості вчених стає жаргонна лексика. Перші спроби описати та систематизувати такі лек-сичні шари можна знайти у таких лексикографічних працях: Ставицька Л. Короткий словник жарґонної лексики української мови. – Київ: Критика, 2003. – 336 с. ;Ставицька Л. Український жарґон. Словник: містить 4070 слів і понад 700 стійких словосполучень. – Київ: Критика, 2005. – 496 с. ; Словник сучасного українського сленгу / Упорядник Т. М. Кондратюк. – Харків: Фоліо, 2006. – 350 с.

3) за авторською лексикою (словники мови письменників, поетів, філософів, конкорданси тощо);

Конкордансами називають словники, у яких біля кожного слова пода-но контекст, що ілюструє всі його слововживання. Укладаються вони здебі-льшого на одному тексті або на текстах одного письменника. Конкорданси обов’язково показують мінімальне лексичне оточення кожної словоформи, чим забезпечують точність, надійність зберігання текстової інформації. Власне словники за ознакою повноти опису також можна поділити на більш і менш повні (так, у «Словнику мови Шевченка» однозначні слова, значення яких у письменника і в сучасній мові збігаються, як правило, не пояснюються, а тільки ілюструються).

Словники мови письменників – це словники, що подають лексико-фразеологічний склад творів певного письменника (усієї його творчості, кі-лькох або одного з творів).

Протягом 50-80-х років ХХ ст. опубліковано такі словопокажчики до мови ряду українських письменників: «Лексика «Енеїди» І. П. Котля-ревського. Покажчик слововживання» В. Ващенка, Ф. Медведева, П. Петро-вої (Xарків, 1955), «Словопокажчик драматичних творів Лесі Українки» М. Бойко (К., 1961).

 

 

4) за територіальними особливостями лексики (словники діалектизмів, регіоналізмів, американізмів тощо);

5) за внутрішньолінгвістичною градацією слів (словники синонімів, антонімів, паронімів, омонімів, «хибних друзів перекладача», фразеологічні словники тощо);

Словники, що подають ряди синонімів, переважно за алфавітним розташуванням головних членів (домінант), називаються синонімічними. Синонімічні словники містять або тільки лексичні синоніми (із залученням словотвірних), або лексико-фразеологічні, або тільки фразеологічні. Останнім часом в Україні вийшли друком: 1. Практичний словник синонімів укр. мови. – Київ: Українська книга, 2000. – 480 с. 2. В Інституті української мови НАН України створено «Словник си-нонімів української мови» (автори: А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, С. І. Головащук та інші; близько 9.200 рядів; т. 1–2, 1999-2000). У словнику подається синонімічне багатство української мови (на ма-теріалах літературної мови ХІХ – ХХ ст., діалектної та народнопоетичної лексики) із семантичними, граматичними, стилістичними характеристиками синонімів та прикладами їх уживання в контексті.

Словники антонімів тлумачать значення слів, що мають протилежні значення. У них подано відомості про сполучуваність і наведено приклади їх вживання в тексті.

Прикладом може бути «Словник антонімів української мови» Л. М. Полюги (К., 1987; 1999), в якому до антонімів наводяться також ан-тонімічні стійкі словосполуки та фразеологізми, приклади їх використання в текстах художніх творів, висловах, відомості про антонімічну синонімію, споріднені антонімічні пари. Окремо розглядаються антоніми префіксів, суфіксів, компонентів складних слів.

Словники омонімів містять слова, що однаково звучать чи пишуться, але мають різне значення. Слова розташовано в омонімічних гніздах (гру-пи з 3-4 слів), до них додаються граматичні відомості, стилістичні приміт-ки утворення та походження омонімів. Словники омонімів є водночас і тлумачними, наприклад, «Словник омонімів української мови» О. Демсь-кої та І. Кульчицького (Львів, 1996).

У словниках паронімів розкривається значення слів, подібних за фо-рмою, але цілком або частково відмінних за значенням, і вказується на їх семантичні відмінності, наприклад, «Словник паронімів української мови» Д. Гринчишина та О. Сербенської (К., 1986).

Словники фразеологізмів – це лексикографічні праці, що подають фра-зеологічні одиниці (ФО) за алфавітом або за темами (ідеографічний тип по-дання одиниць). За призначенням фразеологічні словники бувають реєстра-ційними, перекладними й тлумачними. За способом подання – алфавітними та гніздовими з комбінованими різновидами.( алфавітно-гніздовий розташування слів у словнику Такий спосіб розташування, при якому в одній словникової статті об'єднуються близькоспоріднені слова.) а) поблизу звучання;б) за смисловим близькості.

Звертає на себе увагу «Словник фразеологізмів української мови» (Ук-лад. В. М. Білоноженко та ін.) / Відп. ред. Винник В. О. – Київ: Наукова ду-мка, 2003. – 787 с

В українській фразеографії є також словники крилатих слів, збірки по-пулярної фразеології з поясненням значення, походження ФО, словники по-рівнянь, перифразів, напр., «1000 крилатих виразів української літературної мови» (1964) і «Крилаті вислови в українській літературній мові» (1975) А. Коваль та В. Коптілова, «Образне слово» І. Гурина (1974), «У світі крилатих слів» В. Коптілова (1976), «Українська фразеологія. Чому ми так го-воримо?» Ф. Медведєва (1977).

6) за відношенням до адресату (шкільні, словники для іноземців, бізнесменів тощо);

7) за професійним підбором лексики (термінологічні, галузеві, класифікатори, термінологічні тезауруси, термінологічні мінімуми тощо).

 

 

Залежно від функціональної спрямованості

функціонально-галузеві (термінологічні, вузькоспеціальні, багато-галузеві, тематичні словники, тезауруси тощо);

функціонально-мовні (сполучні словники, словники дієслівного керування тощо);

функціонально-образні (фразеологічні, словники крилатих слів і виразів тощо).

 

Згідно з порядком опису лексичного матеріалу

семасіологічні, алфавітні (тлумачні, орфографічні, перекладні тощо);

Як зазначається в енциклопедії «Українська мова» (2000), тлумачним словником називається універсальний одномовний словник, що подає лек-сико-фразеологічний склад мови з поясненням значення, граматичних та стилістичних особливостей уживання реєстрових одиниць, а також з такими менш обов’язковими лексикографічними параметрами, як вимова, правопис словоформ, етимологія, перша писемна або словникова фіксація, наведення синонімів та антонімів, іншомовних відповідників тощо.

У 2002 році у Харкові у видавництві «Фоліо» побачив світ «Тлумачний словник української мови» А. Івченка, а у видавництві «Прапор» опубліко-ваний «Тлумачний словник української мови» за ред. В. С. Калашника, який містить понад 12.500 статей (близько 40.000 слів:витлумачених, синонімів, спільнокореневих). Його структура зумовлена метою розкрити значення слів, подати окремі їх граматичні форми, найхарактерніші синоніми та сло-вотвірні ряди, виділити стилістично марковану лексику. Словник у цілому має комбінований характер: у ньому, крім алфавітного, використано гніздовий принцип розташування матеріалу.

ономасіологічні (тезауруси, ідеографічні словники, гніздові термі-нологічні тощо);

алфавітні зворотні (словотворчі, граматичні тощо).

Для розвитку української перекладної лексикографії велике значення має академічний російсько-український словник (автори: Анніна І. О., Го-рюшина Г. Н., Гнатюк І. С. та ін.), який вийшов з друку у 2003 році. Словник охоплює широке коло загальновживаної лексики, відповідає сучасним правописним нормам і є найвірогіднішим довідником при перекладі росій-ських текстів різних жанрів українською мовою. Він відбив зміни у лексич-ному складі двох мов, покликані суспільно-політичними, економічними та культурними зрушеннями останніх десятиріч. Словник містить 160 000 слів.

Змішані, або комплексні, словники /тлумачно-сполучні, тлумачно-перекладні, перекладно-синонімічні, алфавітно-гніздові, етимолого-фразеологічні, тлумачно-перекладно-сполучні тощо/.

                    Перспективи розвитку українського словникарства.

 

Створення словників було, є і залишається одним із найважливіших і найвідповідальніших завдань, які стоять перед філологами усіх часів і поколінь. Найважливіших – бо лексикографія – це фундамент, на якому розвивається і наука, й література, і культура. Найвідповідальніших – тому що, створюючи словник, лексикографи покликані повно й об’єктивно відобразити словниковий склад мови на певному етапі її. Прагнучи відтворити реальну мовну картину життя суспільства, лексикографи, як правило, дуже пильно стежать за появою неологізмів, у першу чергу термінів, та інших нових явищ у мові, ретельно фіксують їх у картотеках, а потім найбільш необхідні, актуальні одиниці вводять до реєстру конкретного словника. Триває опрацювання матеріалів картотеки та частини укладеного «Словника українських закарпатських говірок» М.А.Грицака, які свого часу були придбані Інститутом мовознавства ім. О.О.Потебні АН УРСР у родини покійного автора. Ряд актуальних словників та довідників підготував свого часу відділ стилістики та культури мови.

 

 Це і «Новий російсько-український словник-довідник» (1996), який уклали С.Я.Єрмоленко, В.І.Єрмоленко, К.В.Ленець, Л.О.Пустовіт (за ред. С.Я.Єрмоленко), і «Словник епітетів української мови» С.П.Бибик, С.Я.Єрмоленко, Л.О.Пустовіт (за ред. С.Я.Єрмоленко) (К., 1998), і «Універсальний довідник- практикум з ділових паперів» С.П.Бибик, І.Л.Михна, Л.О.Пустовіт, Г.М.Сюти (за ред. Л.О.Пустовіт) (К., 1999), і «Словник іншомовних слів» Л.О.Пустовіт, О.І.Скопненка, Г.М.Сюти, Т.В.Цимбалюк (за ред. Л.О.Пустовіт) (К., 2000), і «Довідник з культури мови» С.Я.Єрмоленко, С.П.Бибик, Н.М.Сологуб та ін. (за ред. С.Я.Єрмоленко) (К., 2005). Жаргонна лексика стала об’єктом лексикографічного опису, здійснюваного доктором філологічних наук, завідувачем відділу соціолінгвістики Л.О.Ставицькою.

У видавництві «Критика» вже побачили світ її словники: «Короткий словник жарґонної лексики української мови» (К., 2003), «Український жарґон» (К., 2005), «Українська мова без табу» (К., 2007). Відділ лексикології, лексикографії та національного корпусу української мови продовжує традицію опрацювання великих фундаментальних загальномовних словників, їх осучаснення та перевидання на нових теоретичних засадах. Адже суспільна практика потребує сучасних універсальних якісних лексикографічних праць тлумачного та перекладного типів, які з максимальною повнотою відображали б сучасний стан української літературної мови, а не були розширеними варіантами застарілих словників минулого століття.Приємно, що вже найближчим часом побачить світ однотомний тлумачний словник (на зразок Словника Ожигова), укладання якого було завершене на початку 90-х рр. минулого століття, але тоді жодне видавництво не змогло знайти коштів на його видання. Торує свій такий тривалий шлях до користувачів 4-томний Російсько- український словник, справою видання якого опікується видавництво «Знання», що започаткувало серію «Академічні словники». Головне місце в робочих планах групи лексикології та лексикографії на найближчі роки відведене створенню великого однотомного Українсько- російського словника обсягом до 200 арк. та з реєстром від 180 до – 200 тис. слів. Потреба в новому виданні УРСа вже давно назріла. З ряду фундаментальних словників, створених українськими лексикографами в 2-ій половині XX століття це єдина лексикографічна праця, не перевидана в світлі сучасних вимог. За останній час опубліковано ще й такі цікаві праці, як словник епітетів, словники труднощів написання слів, двотомний орфоепічний словник, низка орфографічних словників усіх рівнів, морфемні словники, словник імен богів, прасловник української мови, давньоукраїнської міфології, лексичні та фразеологічні словники українських говірок Надністрянщини, Гуцульщини, Західного Полісся, Нижньої Надніпрянщини, Слобожанщини, Степової України, різноманітні лексикографічні видання з ономастик, готується і випусками видається історичний словник української мови ХVІ – першої

 

 


Политология. Универсальная шпаргалка

перейти к оглавлению

1. Место политологии среди гуманитарных наук

Политология развивается в тесном взаимодействии с другими гуманитарными науками. Их всех объединяет общий объект исследования — жизнь общества во всем многообразии ее конкретных проявлений.

Сегодня невозможно изучать сложные политические процессы, не учитывая взаимодействие общественных (гуманитарных) наук.

1) Политология тесно связана с экономикой. Экономика дает соответствующее обоснование реализации экономических...

Русский язык и культура речи

перейти к оглавлению

1. ЭЛЕМЕНТЫ И УРОВНИ ЯЗЫКА

Характеризуя язык как систему, необходимо определить, из каких элементов он состоит. В большинстве языков мира выделяются следующие единицы: фонема (звук), морфема, слово, словосочетание и предложение. Единицы языка неоднородны по своему строению: простые (фонемы) и сложные (словосочетания, предложения). При этом более сложные единицы всегда состоят из более простых.

Самая простая единица языка – это фонема, неделимая и сама по себе...

Математические формулы. Шпаргалка для ЕГЭ с математики

Формулы сокращенного умножения

(а+b)2 = a2 + 2ab + b2

(а-b)2 = a2 – 2ab + b2

a2 – b2 = (a-b)(a+b)

a3 – b3 = (a-b)( a2 + ab + b2)

a3 + b3 = (a+b)( a2 – ab + b2)

(a + b)3 = a3 + 3a2b+ 3ab2+ b3

(a – b)3 = a3 – 3a2b+ 3ab2- b3

Свойства степеней

a0 = 1 (a≠0)

am/n = (a≥0, n ε N, m ε N)

a- r = 1/ a r (a>0, r ε Q)

m...

Идеология

1.Идеология как социальный феномен, её сущность. Содержание идеологииСоциально-исторической системой представлений о мире стала идеология как система рационально- логического обоснования поведения людей, их ценностей, норм взаимоотношений, целей и т.д. Идеология как явление во многом сходна с религией и с наукой. От науки она восприняла доказательность и логичность своих постулатов, но, в отличие от науки, идеология призвана давать оценку явлениям действительности (что хорошо, что...