Iphone
shpora.me - незаменимый помощник для студентов и школьников, который позволяет быстро создавать и получать доступ к шпаргалкам или другим заметкам с любых устройств. В любое время. Абсолютно бесплатно. Зарегистрироватся | Войти

* данный блок не отображается зарегистрированым пользователям и на мобильных устройствах

Всі леуції і лаби інформ фласність -test

http://shpora.me/mike/intelektualna-vlasnist

Тема: Основні поняття стосовно інтелектуальної власності. Класифікація основних об’єктів інтелектуальної власності. Міжнародні класифікаційні системи

1. Основні поняття стосовно інтелектуальної власності

2. Основні об’єкти та поняття інтелектуальної власності

    2.1. Підсистеми об'єктів інтелектуальної власності

    2.2. Об'єкти промислової власності

    2.3. Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності

    2.4. Об'єкти авторського права та суміжних прав

3. Міжнародні класифікаційні системи

   3.1. Класифікація як засіб формалізованого опису інформації

   3.2. Аналіз відомих класифікацій, що стосуються друкованих джерел інформації та об’єктів інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані із творчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює саму творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванні і захисту прав авторів та інших осіб, що мають авторські права.

Під терміном інтелектуальна власність розуміють сукупність виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, яка охоплює авторське право і суміжні права, а також так звану промислову власність. Право інтелектуальної власності — право юридичних і фізичних осіб на володіння, користування і розпорядження об'єктами авторського права і суміжних прав, винаходами, торговельними марками, іншими об'єктами інтелектуальної власності.

Термін охорона інтелектуальної власності означає сукупність економічних, юридичних, політичних та інших заходів, спрямованих на запобігання порушенням прав інтелектуальної власності. На противагу охороні, під захистом інтелектуальної власності розуміють заходи, спрямовані на відновлення становища власників прав інтелектуальної власності у випадку, якщо такі права були порушені.

Під інтелектуальною власністю, відповідно до практики Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності (далі - ВОІВ) та Світової організації торгівлі (далі - СОТ), розуміють одночасно як промислову власність, так і сферу авторських і суміжних прав.

Права інтелектуальної власності мають подвійний зміст: вони надають виключні майнові права, а також, в більшій мірі стосовно авторських прав і в меншій стосовно промислової власності,особисті або немайнові права.

Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.

Вперше термін «Інтелектуальна власність» вжив у 1845 році Чарльз Вудбарі (Charles Woodbury), суддя Окружного суду штату Массачусетс. В Європі вперше цей термін вжив Альфред Ніон (Alfred Nion) у своєму трактаті «Droits civils des auteurs, artistes et inventeurs», що був вперше опублікований у 1846 році (рис. 1). Справжня історія терміну почалася у 1967 році, після створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Вона доклала багато зусиль для світового визнання для закріплення терміну, який є ключовою складовою частиною її назви.

 

Рис. 1.1 - Трактат Альфреда Ніона (Alfred Nion) «Droits civils des auteurs, artistes et inventeurs»

Востаннє редаговано: Неділя, 17 вересня 2017, 21:38. Версія: 11. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Інтелектуальна власність — це результат творчої діяльності, об'єктами якої є не матеріальні носії, а ті ідеї, думки, міркування, образи, символи і т. ін., які реалізуються або втілюються в певних матеріальних носіях ("інтелект" у перекладі з латинської означає пізнання, розуміння, розум).

У правовій системі інтелектуальної власності можна виділити три самостійні підсистеми об'єктів (рис. 1.1):

авторського права і суміжних прав;

промислової власності;

нетрадиційних (інші об'єкти інтелектуальної власності).

 

 

Рис. 1.1 - Об'єкти права інтелектуальної власності

Востаннє редаговано: П’ятниця, 1 вересня 2017, 14:11. Версія: 5. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Більш вузьким стосовно "інтелектуальної власності" є поняття "промислова власність" як результат науково-технічної творчості.

Промислова власність — це вид інтелектуальної власності, який охоплює права на такі об'єкти промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та географічні зазначення про походження товарів, а також припинення недобросовісної конкуренції, передбачені Паризькою конвенцією з охорони промислової власності.

Винахід— це рішення утилітарного завдання (продукт творчої діяльності) в будь-якій галузі промисловості або іншій сфері суспільно-корисної діяльності людини, що відповідає визначеним законодавством умовам надання правової охорони і визнане як винахід компетентним державним органом.

Охоронний документ винаходу – патент на винахід (рис. 1.2). Термін правової охорони патенту на винахід становить 20 років.

Рис. 1.2. - Приклад патенту на винахід

Корисна модель — результат творчої діяльності людини в галузі технології, яка пов'язана з конструктивним виконанням пристрою.

Основний охоронний документ корисної моделі – патент на корисну модель (рис. 1.3). Термін правової охорони корисної моделі становить 10 років.

Рис. 1.3. Приклад патенту на корисну модель

Корисна модель, відповідно до українського законодавства, - технічне рішення, що відноситься до пристрою. У порівнянні з винаходом, можна сказати: «тільки до пристрою». Тобто, якщо створене технічне рішення відноситься до пристрою (машини, конструкції, приладу і т. ін.), то ми маємо право його віднести і до винаходу, і до корисної моделі.

Промисловий зразок — результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання, характеризується будь-яким новим видом форми, конфігурації, кольору чи сукупності цих елементів у продукті, що створює естетичне враження.

Основний охоронний документ на промисловий зразок – патент на промисловий зразок (рис. 1.4). Термін правової охорони патенту на промисловий зразок становить 10 років і продовжується за клопотанням власника патенту не більше ніж на 5 років.

Рис. 1.4. Приклад патенту на промисловий зразок

До промислового зразку відносять художньо-конструкторське рішення виробу промислового або кустарно-ремісничого виробництва, що визначає його зовнішній вигляд, або кажуть - дизайн виробу.

Товарний знак (знак для товарів і послуг) — це один із засобів ідентифікації товарів або послуг, тобто позначення, здатне відрізняти товари або послуги однієї особи від товарів або послуг іншої особи. Основний охоронний документ товарного знаку – свідоцтво на знак для товарів і послуг (рис. 1.5). Термін правової охорони товарного знаку становить 10 років і продовжується за клопотанням власника щоразу на 10 років.

 

Рис. 1.5. Приклад свідоцтва на знак для товарів і послуг

Товарні знаки - це позначення, яке використовується для індивідуалізації товарів, виконуваних робіт або послуг юридичних або фізичних осіб.

Фірмове (комерційне) найменування - це найменування суб'єкта господарської діяльності, яке обов'язково включає і форму господарювання (ВАТ, ТОВ, ЗАТ, ФОП тощо) і при цьому дає можливість відрізнити одну особу від інших і не вводить в оману споживачів щодо здійснюваної ним діяльності. Основний охоронний документ – свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця або юридичної особи (рис. 1.6). Термін правової охорони фірмового найменування необмежений.

Рис. 1.6 - Приклад свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця

Чинність права на фірмове найменування (фірму) настає з дати державної реєстрації найменування в Україні. Без такої реєстрації право на найменування не настає. Додаткова реєстрація фірмового найменування у якості товарного знаку збільшує обсяг охорони та захисту від недобросовісних дій інших осіб

У той час, як товарні знаки (або торговельні марки) відрізняють товари і послуги одного виробника від іншого, найменування фірми ідентифікує все підприємство безвідносно до товарів або послуг, що реалізовуються нею на ринку, і є символом репутації і реноме відповідної фірми.

Назва місця походження товару (географічне зазначення) — назва географічного місця (країни, регіону, місцевості), що служить для позначення товару, який походить з вказаного географічного місця, і особливі властивості якого пов'язані з природними і людськими факторами, притаманними даному місцю.

Охоронний документ на зазначення походження товарів – свідоцтво (рис. 1.7). Термін дії свідоцтва на зазначення походження товарів - 10 років від дати подання заявки, з правом продовження щоразу на 10 років.

Рис. 1.7 - Приклад свідоцтва на використання назви місця походження товару

В якості ЗПТ може бути тільки позначення, що містить найменування географічного об'єкта. Наприклад, це може бути найменування країни, області, населеного пункту, річки, гори і ін. Найменування може бути сучасним або історичним. Товари, для яких використовується ЗПТ, повинні мати особливі властивості, а особливість цих властивостей повинна визначатися природними та іншими факторами, характерними для даної місцевості.

Востаннє редаговано: Неділя, 17 вересня 2017, 19:53. Версія: 21. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Є окрема група об'єктів, які можна назвати нетрадиційними результатами інтелектуальної власності: наукові відкриття, топографії (компонування) інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, селекційні досягнення у рослинництві та тваринництві (сорти рослин, породи тварин), комерційні таємниці, «ноу-хау» тощо.

Наукове відкриття — встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання. Право на наукове відкриття засвідчується дипломом (рис. 1.8) та охороняється у порядку, встановленому законом. На географічні, археологічні і палеонтологічні відкриття, також на відкриття корисних копалин і в галузі суспільних наук дипломи не видаються.

Рис. 1.8 - Приклад диплому на наукове відкриття

Топографія інтегральної мікросхеми (ІМС) — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.

Топографія інтегральної мікросхеми (Топографія ІМС, англ. Semiconductor intellectual property core, IP Core або Intellectual Property Rights on Integrated Circuit) — мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі або на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.

Топографія ІМС є комплексним описом структури, функцій та взаємозв'язків компонентів архітектури електронної мікросхеми. Права на використання такої архітектури є інтелектуальною власністю певної особи. Власник прав інтелектуальної власності на топографію ІМС може видати ліцензію на її використання іншому виробнику або використовувати топографію ІМС виключно у власному виробництві. Виключне право на використання топографії ІМС засвідчується свідоцтвом (рис. 1.9), яке підтверджує реєстрацію топографії ІМС. Свідоцтво діє десять років від дати подання заявки до відомства або від дати першого використання топографії ІМС за умови, що від цієї дати до дати подачі заявки до відомства пройшло не більше ніж два роки. Оскільки, в Україні, відсутні охоронні документи щодо реєстрації топографії ІМС, то приведено зразок міжнародного свідоцтва на реєстрацію топографії ІМС.

 

Рис. 1.9 - Приклад свідоцтва на топографію інтегральної мікросхеми

Раціоналізаторська пропозиція — визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері діяльності (наприклад, вона передбачає зміну або удосконалення конструкції виробу, технології виробництва, складу матеріалу). 

На основі поданої автором заяви на раціоналізаторську пропозицію за формою (Р-1), затвердженою Міністерством статистики України, підприємство приймає відповідне рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською та видає свідоцтво встановленої форми (рис. 1.10), яке підписує керівник підприємства і затверджують печаткою. Факт використання раціоналізаторської пропозиції підтверджується спеціальними актом за формою, яку затверджує Міністерство статистики України.

Рис. 1.10 - Приклад свідоцтва на раціоналізаторську пропозицію

Термін зберігання заяв на прийняті раціоналізаторські пропозиції — 15 років, на відхилені — 5 років, журналів реєстрації заяв на раціоналізаторські пропозиції — постійно. Разом із заявою зберігаються і акт про використання раціоналізаторської пропозиції, розрахунок економічної ефективності або оцінки іншого позитивного ефекту, договір між автором (співавторами) та підприємством про розмір винагороди за використання раціоналізаторської пропозиції і угоди співавторів про розподіл між ними винагороди та про порядок користування правами на раціоналізаторську пропозицію, створену у співавторстві.

Селекційним досягненням слід вважати результат науково-практичної діяльності, в результаті якої створюються сорти і гібриди рослин і породи тварин із заданими ознаками. Селекційне досягнення у тваринництві - створена в результаті цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, родина, їх структурні одиниці: внутрішньопородний (зональний) і заводські типи, заводські лінії та родини, спеціалізовані типи та лінії, кроси заводських ліній, а також окрема видатна тварина), що має нові генетичні ознаки, які стійко передає потомству, та за показниками продуктивності перевищує попередні типи тварин. Державна реєстрація суб’єктів племінної справи у тваринництві племінних і підконтрольних тварин здійснюється шляхом внесення відповідних даних про них до державних книг племінних тварин, суб’єктів племінної справи - до Державного реєстру суб’єктів племінної справи у тваринництві, селекційних досягнень - до Державного реєстру селекційних досягнень у тваринництві. Охоронний документ - патент (рис. 1.11). 

Рис. 1.11 - Приклад патенту на селекційні досягнення в тваринництві

Майнові права на породу тварин є обмеженими в часі: відповідно до ст. 488 Цивільного кодексу (ЦК) строк чинності виключних майнових прав на породу тварин спливає через 30 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав.

Сорт рослин — окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони: може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак; може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення у незмінному вигляді цілих рослин сорту. Охоронний документ - патент (рис. 1.12).

Рис. 1.12 - Приклад патенту на сорт рослин

Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, спливає через 30 років, а щодо дерев та винограду — через 35 років. Право на поширення сорту рослин, діє безстроково за умови підтримання чинності цього права відповідно до закону.

"Ноу-хау" — це конфіденційна інформація наукового, технічного, виробничого, адміністративного, фінансового, комерційного або іншого характеру, що практично застосовується у діяльності, яка ще не стала загальним надбанням.

Під захистом «ноу-хау», розуміють захист за допомогою таємниці. Охороняється секретна інформація в тому обсязі, в якому власник матиме бажання її охороняти. В цьому випадку інформація про нове рішення нікому не розкривається. Тобто права на «ноу-хау» діють доти, поки зберігається конфіденційність. Проблема з «ноу-хау» полягає в тому, що його не можна зареєструвати як вид інтелектуальної власності. Так, «ноу-хау» має необмежений термін охорони у той час як термін охорони патенту не більше 20 років. Початок захисту винаходу більш затягнутий, тому що термін реєстрації і набуття прав на винахід займає не менше одного року. Захист «ноу-хау» настає миттєво і не потребує затвердження державним органом.

Комерційна таємниця - це технічна, комерційна, організаційна чи будь-яка інша інформація, здатна підвищити ефективність виробництва або будь-якої іншої доцільної соціально корисної діяльності чи забезпечити будь-який інший позитивний ефект. Тому власник комерційної таємниці, безумовно, має право на захист її від неправомірного використання.

Охорона комерційної таємниці не обмежується будь-яким строком, тобто права інтелектуальної власності на таємницю є чинними протягом усього періоду існування сукупності ознак комерційної таємниці (інформація зберігає свою секретність, має комерційну цінність та є невідомою іншим особам).

Востаннє редаговано: Неділя, 17 вересня 2017, 20:04. Версія: 8. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Авторське право — частина цивільного права, яка визначає правовідносини (права і обов'язки), що виникають у зв'язку зі створенням і використанням (виданням, виконанням, показом і т. ін.) творів літератури, науки і мистецтва (© — знак охорони авторських прав із вказівкою імені (найменування) особи, що має авторське право, і року першої публікації твору).

Отже, авторське право дається на такі об'єкти інтелектуальної власності:

1.Твори науки — письмові твори наукового, технічного, прикладного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми); твори в галузі географії, геології, топографії, архітектури; усні твори (виступи, лекції і доповіді); переклади; бази даних.

2.Твори літератури — письмові твори белетристичного характеру; збірки обробленого фольклору; усні твори.

3.Твори мистецтва — музичні твори з текстом і без; драматичні, хореографічні, аудіовізуальні твори, твори образотворчого і прикладного мистецтва, архітектури, фотографії; сценічні обробки, аранжування, обробка і переклади творів.

Авторське право на будь-який твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору. Отже, кожний автор, створивши твір, автоматично набуває прав власності на нього. Разом із тим в Україні, як і в інших державах передбачений механізм реєстрації авторських прав. Реєстрацією займається Державний департамент інтелектуальної власності, який веде облік авторів, реєструє їх твори, видає авторам свідоцтва.

Авторське право засвідчується Свідоцтвом (рис. 1.13), що видається Державним департаментом інтелектуальної власності. Свідоцтво, як і немайнові права автора, не має терміну дії.

Рис. 1.13 - Приклад свідоцтва на реєстрацію авторського права на твір

Суміжні права — права на результати творчої діяльності виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, пов'язані з використанням творів літератури і мистецтва, на що авторські права належать іншим особам (®— знак наявності суміжних прав із вказівкою імені (найменування) особи, що має суміжні права, і вказівки року першої публікації фонограми).

Об'єктами суміжних прав є:

а) виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження за допомогою технічних засобів;

б) записи виконання (фонограми, відеограми) та інші записи за допомогою технічних засобів;

в) трансляція в ефір або по кабелю. 

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 09:25. Версія: 6. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Класифікація — це система розподілу об'єктів на класи на основі їх спільних ознак.

Класифікація - умовне розбиття об'єктів на підмножини на основі їх характерних ознак з метою упорядкування і систематизації

Класифікація повинна відповідати таким основним вимогам:

повнота охоплення всіх об'єктів множини класифікації;

відмінність груп об'єктів;

відсутність перетинів груп об'єктів;

можливість включення нових груп об'єктів;

лаконічність, чіткість і зрозумілість класифікаційних ознак;

незмінність прийнятої класифікаційної ознаки на всіх рівнях класифікації.

Класифікаційна група - частина об'єктів, яка відокремлюється під час класифікації. Найпоширенішими є такі назви класифікаційних угруповань: клас, підклас, група, підгрупа, вид, підвид, тип.

Система класифікації визначається і характеризується ознаками класифікації і методом класифікації.

Ознака класифікації - це властивість або характеристика об'єкта, за якою здійснюється класифікація.

Ознаки класифікації можуть мати кількісне (стаж, оклад, вік) або якісне (професія, посада, галузь) значення. Кількість значень ознаки класифікації визначає кількість класифікаційних груп, які можуть бути створені при розподілі множини об'єктів за цією ознакою.

Метод класифікації це сукупність правил створення системи класифікаційних груп і їх взаємозв'язки.

В основу розподілу класифікацій, як правило, покладено ієрархічний або фасетний принцип, чи їх комбінації.

Ієрархічний метод класифікації. Цей метод характеризується тим, що початкова множина об'єктів інформації послідовно поділяється на групи (класи) першого рівня поділу, далі - на групи наступного рівня, і т. ін. Між створеними групами встановлюється певна ієрархія. При цьому кожна підгрупа належить лише одній групі (вищій за ієрархією).

Ієрархічний метод класифікації відрізняється кількістю рівнів (ступенів) класифікації, глибиною, ємністю і гнучкістю. Кількість рівнів визначає глибину класифікації, яка залежить від необхідності конкретизації груп і кількості ознак, які беруть участь у класифікації. Від глибини класифікації та кількості створених на кожному рівні груп залежить ємність.

В ієрархічній системі класифікації на будь-якому рівні підмножини елементів не повинні перетинатися. Сума елементів підмножин кожного рівня дорівнює кількості елементів усієї множини, що беруть участь у класифікації.

Фасетний метод класифікації. За цим методом початкова множина об'єктів може поділятися на незалежні класифікаційні групи з використанням однієї з обраних ознак. Система класифікації може бути подана переліком незалежних фасетів (списків), які містять значення ознак класифікації.

Кожна ознака фасетної класифікації відповідає фасеті, що являє собою список значень найменованої ознаки класифікації. Наприклад, ознака «колір» містить такий список значень: червоний, білий, чорний, блакитний ... зелений; ознака – «професія» містить такий список значень: апаратник, автослюсар, столяр, токар та ін.

Переваги фасетного методу класифікації:

гнучкість структури;

можливість включення нових фасет і виключення старих.

Недоліки:

нетрадиційність;

складність у випадку обробки даних.

Для фасетної класифікації сума елементів підмножин може бути більшою за кількість елементів усієї множини, що беруть участь у класифікації. Для даної класифікації важливим є неповторюваність ознак.

Змішаний метод класифікації передбачає використання обох попередніх.

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 12:53. Версія: 8. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Для індексування та пошуку матеріалів у книжкових фондах використовується Універсальна десяткова класифікація (УДК), яка є міжнародною класифікацією, що охоплює всі галузі знань і побудована за ієрархічним десятковим принципом.

Відповідно до Державного стандарту України (ДСТУ 4861:2007 "Інформація та документація. Видання. Вихідні відомості") вихідні відомості кожного видання повинні містити шифр зберігання видання. Шифр зберігання складається з класифікаційних індексів Універсальної десяткової класифікації (УДК)  та авторського знака. 

Універсальна десяткова класифікація (УДК) — бібліотечна класифікація документів, широко використовується у всьому світі для систематизації творів науки, літератури і мистецтва, періодичного друку, різних видів документів і організації картотек.

Один і той самий шифр зберігання проставляється на весь тираж одного видання. Шифр зберігання розміщується у верхньому лівому куті звороту титульного аркуша видання у такій послідовності:

 

Рис. 1.14 - Приклад запису УДК в друкованих виданнях

Розроблена УДК Міжнародним бібліографічним інститутом у 1895–1905 роках на основі«Десяткової класифікації» американського бібліотекара Дьюї.

В мережі інтернет є спеціальні ресурси, які дозволяють визначити УДК:http://teacode.com/online/udc/.

Бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК) — бібліотечна класифікація документів, заснована на системі таблиць ідентифікаторів.

Основна таблиця класифікації визначає області знань, до яких можна віднести ті, або іншівидання і побудована за ієрархічним принципом, основні розділи включають загальне і міждисциплінарне знання, природничіприкладнісуспільні та гуманітарні науки, а такожлітература універсального змісту.

Рис. 1.15 - Приклад ББК

Додаткові таблиці визначають територіальні та інші спеціальні типові поділи.

ISBN (International Standard Book Number) – міжнародний стандартний номер книги. Це унікальний номер книжкового видання, який необхідний для поширення книги в торговельних мережах і автоматизації роботи з виданням.

Цей стандарт, як і ББК, був розроблений в 60-х роках ХХ століття – саме в 1966 році у Великобританії. Для його створення була використана база 9-значного Стандартного номера Гордона Фостера. За всі ці роки ISBN перетерпів ряд змін і в 2007-му став 13-значним, що збігається зі штрих-кодом.

Усі номери ISBN у книгах, виданих до 2006 року включно, містять:

абревіатуру ISBN;

10 символів, розділених дефісом або пробілом на чотири поля.

Чотири поля коду позначають наступне:

Країна походження (або група країн, об'єднана мовою видання). Присвоює Міжнародне агентство ISBN.

Код видавництва. Присвоює Національне агентство ISBN.

Унікальний номер видання.

Контрольна цифра (арабська від 0 до 9 або римська Х). Присвоює національне агентство ISBN.

Рис.  1.16 - Структура коду ISBN

 

Рис.  1.17 - Приклад коду ISBN

ISBN необхідний для того, щоб книга була зареєстрована в Книжковій палаті, реєстрації книги в бібліотеці, поширення видання в торговельній мережі, при друці книги у видавництві.

ISSN (International Standard Serial Number) – міжнародний стандартний серійний номер. Служить для нумерації періодичних видань і дозволяє ідентифікувати будь-яке серійне видання незалежно від того, де воно видане, якою мовою й на якому носії. Код складається з 8 цифр.

Рис. 1.18 - Структура коду ISSN

ISSN номер, який потрібний для ефективного міжнародного поширення своїх видань, а також для створення штрих-коду ISSN для автоматизації торгівлі.

ISSN може одержати будь-яке періодичне видання, яке має міжнародне поширення. Це може бути газета, щотижневик, журнал, щорічник і навіть електронна публікація (CD, веб-сайт). Фундаментальним критерієм є періодичність: складові частини публікації видаються як відкритий набір документів з тим самим заголовком, строком і на час, не обмежений заздалегідь.

Востаннє редаговано: Неділя, 17 вересня 2017, 21:02. Версія: 17. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Що розуміють під правом інтелектуальної власності.

В чому полягають функції цивільного права.

Що розуміють під терміном інтелектуальна власність.

Які об’єкти охоплює інтелектуальна власність.

Що розуміють під охороною інтелектуальної власності.

Що розуміють під захистом інтелектуальної власності.

Розшифрувати абревіатуру ВОІВ.

Востаннє редаговано: Неділя, 10 вересня 2017, 14:47. Версія: 0. Опубліковано: Неділя, 10 вересня 2017, 14:00.

Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде і його становлення продовжується одночасно зі становленням державності та формуванням правової держави. Якщо не було держави, то навряд чи можна говорити про право неіснуючої держави. І все ж Україна має власну історію, у тому числі й історію держави і права. У цьому контексті нас цікавить історія становлення цивільного права, зокрема права про інтелектуальну власність.

У процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно важлива роль цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство про інтелектуальну власність. В ієрархії права друге місце після Конституції України (Основного Закону) має посідати цивільне право. І це справді так. Воно регулює ті суспільні відносини, які за своїм змістом є життєвою тканиною суспільства.

Парадоксально, але в Україні ніколи не було свого завершеного цивільного законодавства. На території України у різні часи діяло законодавство тих держав, до складу яких вона входила: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави, Австро-Угорщини. Багато чинників і найголовніший серед них — відсутність власної самостійної і незалежної держави зумовили те, що в Україні діяло польське, російське, австрійське та інше законодавство, а не українське. Але категорично стверджувати, що Україна зовсім не мала цивільного законодавства, не можна.

Вінцем давньоруського права є кодифікований юридичний збірник Руська Правда

Рис. 2.1 - Перша сторінка Синодального списку Руської Правди

Її прототипами, як вважають дослідники, були збірники законів «Статут» і «Закон руський» початку X ст., — тодішні підвалини судочинства. Оригінал Руської Правди не зберігся. Вона дійшла до нас у 106 списках — у літописах та юридичних збірниках XIII-XVII ст. Списки мають назви або за місцем їх знаходження (Синодальний — у бібліотеці Синоду, Академічний — у бібліотеці Академії наук, Троїцький — у Троїце-Сергієвій Лаврі), або за прізвищем осіб, котрі їх віднаходили (Карамзінський, Татищевський тощо). Ці списки поділяють на три редакції — Коротку, Розширену та Скорочену.

Найдавнішою є Коротка Руська Правда, яка відображає державну організацію і давньоруське право періоду становлення феодального ладу. Вона складається з Правди Ярослава, Правди Ярославичів, Покону вирного, Уроку мостникам. Вважають, що Правда Ярослава з’явилась у 10-30-ті pp. XI ст., а Правда Ярославичів — у 50-60-ті pp. XI ст. Вона регулювала суспільні відносини ранньофеодального періоду. В Правді Ярослава зберігається, хоча й зі значним обмеженням, інститут кровної помсти. Предметом правового захисту в Короткій редакції виступає життя та тілесна недоторканість феодалів й князівських дружинників; вона регулює питання власності, володіння, спадкоємництва.

Зміни й доповнення Правди Ярославичів мали на меті захистити князівські маєтки і князівську земельну власність. Навіть заміна кровної помсти системою грошових стягнень передбачала збільшення надходжень до державної скарбниці.

Покон вирний стосується розподілу надходжень од вир (сплат штрафів за злочини) та продажу (натуральної чи грошової винагороди, яку повинен отримати вирник при вилученні вири). “Урок мостникам” регулює оплату ремонту міських мостових.

Рис. 2.2 - Розміри штрафів за злочини

Розширена редакція Руської Правди відображає еволюцію феодального права внаслідок подальшого соціально-економічного й політичного розвитку Київської держави. її створення припадає на період князювання Володимира Мономаха або його сина Мстислава. В ній — чимало перероблених і доповнених норм Короткої редакції, а також Устав Володимира Мономаха, в якому зафіксовані нові норми, що захищають інтереси феодалів, обмежують майнові й особисті права феодально залежного населення. Тут ідеться про порядок успадкування майна, регуляцію боргових зобов’язань і кабальних відносин, обмеження лихварства, заборону перетворювати закупів у рабів, впорядкування правового становища холопів.

Третя Скорочена редакція Руської Правди — розглядається дослідниками як переробка у XV чи навіть XVII ст. одного зі списків Розширеної редакції. Аналіз норм Руської Правди свідчить, що вони виникли на місцевому ґрунті й були результатом розвитку юридичної думки в Київський Русі. Руська Правда відчутно вплинула на розвиток права західних і північно-східних слов’ян, відчутно вплинула на становлення таких пам’яток права, як Литовські статути, Псковська судова грамота, Судебники 1497, 1550 р., і певною мірою — Соборне уложення 1649р.

Пізніше на зміну «Руської правди» прийшов Литовський Статут.

Статут Великого князівства Литовського — основний кодекс права Великого князівства Литовського, Руського, Жемантійського. Видавався у трьох основних редакціях 1529,1566 і 1588 років, які відомі як Литовські статути.

Рис. 2.3 - Статут Литовський

Джерелами Литовського статуту були звичаєве литовське, білоруське, українське право, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники та кодекси інших держав.

Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе основні положення державного, цивільного, сімейного, кримінального і процесуального права князівства, норми римського, руського, польського і німецького кодифікованого звичаєвого права, відповідна місцева судова практика, "Руська правда", польські судебники. Його положення діяли на землях Литви і Русі аж до середини ХІХ століття.

Статут декларував рівність громадян незалежно від соціального стану й походження, віротерпимість, відповідальність суддів перед законом, заборону перетворювати вільних людей на рабів і т. ін. Водночас запроваджував привілеї князів, магнатів та шляхти, у тому числі право на закріпачення селян. Литовський статут був основним збірником права в Україні з ХVІ ст. до 40-х років ХІХ ст. Став джерелом російського «Соборного уложення» (1649 р.), «Прав, по которым судится малороссийский народ» та приватних українських кодифікаційних проектів.

На території Київської, Подільської та Волинської губерній дію Литовського статуту було припинено сенатським указом від 25 червня 1840 р. У Лівобережній Україні 4 березня 1843 р. його було замінено Зводом законів Російської імперії.

На теренах України мало юридичну силу «Саксонське зерцало».

 

Рис. 2.4 - Рукописна сторінка Саксонського Зерцала

«Саксонське зерцало» регулювало правові відносини з конституційного права, судоустрою, ленного права, кримінального права та кримінального процесу, сімейного та спадкового права; селянського та сусідського права. «Саксонське зерцало» складалося з трьох частин: передмови, земського права (з німецької мови ХІІІ ст.) та ленного права (з середньовічної латини).  

В передмові йдеться про право як божий порядок: «Веління Бога - це право». Земське право включало в себе три книги: перша містила -71 статтю, друга - 72, а третя – 91. Земське право – це право усіх вільних людей, включаючи й вільних селян. Воно регулювало відносини щодо земельної ділянки, спадкові відносини, шлюб, розподіл вантажів та сусідські відносини. Воно охоплювало також кримінальне право та судоустрій. В сучасній правовій системі воно охоплювало б кримінальне та цивільне право й сімейно-спадкове. Ленне право складалося з 78 статей. Воно не містило підрозділів. Ленне право регулювало відносини між дворянами та між станами. Його можна порівняти з сьогоднішнім конституційним правом.

Магдебурзьке право з'явилося на Русі разом з німецькими колоністами, яких запрошував король Данило І та його наступники. Німці отримали право організовувати в галицьких і волинських містах самоврядні громади (війтійства) з автономними судово-адміністративними інституціями. Відомо про існування в 1287 році війтівств у Львові, Володимирі і Луцьку, згодом - в інших великих містах Галицько-Волинської держави. Очевидно, що в ті часи магдебурзьке право застосовувалося в руських містах тільки частково, серед німецької людності.

Рис. 2.5 - Магдебурзьке право, книга 1581 р. 

 

З переходом Галичини (тоді Руського Королівства) під Польщу першим магдебурзьке право в повному обсязі отримав Львів у 1356 році.

Норми цього права регулювали управління містом, суспільно-правові відносини, порядок суду та судочинства, визначали заходи кримінального покарання, регламентували внутрішню статутну діяльність купецьких корпорацій, ремісницьких цехів і торгівлі. За магдебурзьким правом міста звільнялись від управління й суду феодалів. Це право регламентувало права міських станів - купців, ремісників, визначало порядок обрання і функції органів міського самоврядування, ним регулювалися питання оцінки й успадкування майна.

Різновидом міського права в польських містах було так зване Хелмінське право. Воно являло собою переклад магдебурзького права польською мовою з використанням звичаїв та юридичних норм польського міста Хелм.

Як свідчать історичні джерела, місцеве самоврядування на принципах магдебурзького права не було досить ефективним для корінного населення в українських землях. Міщанам було заборонено володіти майном, купленим у польських, вірменських, єврейських та німецьких панів, а їх ремісничі справи блокувалися панськими ремісниками. Також суворими обмеженнями для міщан-українців були конфесійні, мовні, культурні та політичні, особливо після приєднання до Польщі Галичини на поч. XV ст. Православні українці були відсторонені від міського управління в управах і судах. У результаті реальна міська влада зосереджувалася в руках некорінного населення, що призводило до обмежень, заборон для українців у торгівлі, судових рішеннях, купівлі-продажу будинків, здійсненні церковних обрядів і церемоній, праві проживати в місті тощо.

Згадаймо інші юридичні документи України XVIII і першої половини XIX століть: «Права, по которых судится малороссийский народ» (1743), «Экстракт малороссийских прав» (1767), «Экстракт из указов, инструкций и постановлений» (1786), «Собрание прав Малоросси» (1807), «Свод местных законов западных губерний» (1837).

Під час роботи кодифікаційної комісії на чолі з Ф. Давидовичем було прийнято рішення про створення окремих збірників, які б систематизували діючі форми кримінального і цивільного права. Це була чи не перша спроба розробити проект першого Цивільного кодексу України. «Собрание прав Малоросси» було підготовлене на основі чинних в Україні «Зерцала саксонів» (1536), «Порядку прав цивільних магдебурзьких» (1559), «Права цивільного хелмського» (1584), «Артикулів права магдебурзького» (1557).

Цей збірник діяв в Україні до 1843 р. і в ньому в основному були викладені норми цивільного права. Проте внаслідок самодержавної політики царської Росії основним джерелом усіх галузей права в Україні в першій половині XIX ст. став «Свод законов Российской империи» у редакції 1842 p., десятий том якого містив норми цивільного права. Але свого власного цивільного кодексу не мала й Росія, не могла його мати й Україна.

Рис. 2.6 - Перша сторінка "Своду законов Российской империи"

Не мала повністю сформованого цивільного законодавства й Українська Народна Республіка. У Законі УНР «Про порядок видання законів» від 8 грудня 1917 р. проголошувалось: «Усі закони і постанови, які мали силу на території Української Народної Республіки до 7 жовтня 1917 p., оскільки вони не змінені і не скасовані Універсалами, постановами Української Центральної Ради, мають силу і надалі як закони і постанови Української Народної Республіки». До таких належали і норми цивільного права «Своду законов Российской империи», що поширювалися на територію України.

Авторське право з'явилося в Росії лише на початку XIX ст. у досить своєрідній формі — Статут Цензурний - від 22 квітня 1828 p., в якому за автором визнавалося виключне право на відтворення своїх творів шляхом друку. Проте вже у законі від 8 січня 1830 р. право автора на створений ним твір визнається як право власності, яким можна торгувати. Твір розглядався як «майно благонабуте», а його автору (або перекладачу) довічно надавалося виключне право видання і продажу. Зазначені права переходили до спадкоємців строком на 25 років; пізніше (1857 р.) цей строк було подовжено до 50 років. Під час чергового перевидання десятого тому Зводу законів Російської імперії авторське право вперше переноситься в цей том як додаток до ст. 420. У цьому додатку авторське право розглядається як право власності. Проте 20 березня 1911 р. приймається закон про авторське право, який досить детально регулював авторські відносини. Цим законом права автора були істотно врізані.

У перші роки радянської влади було прийнято ряд нормативних актів, що регулювали авторські відносини. Лише 30 січня 1925 р. були прийняті «Основи авторського права» як загальносоюзний закон. Саме цим пояснюється те, що в Україні з 1925 по 1929 pp. не було прийнято загального закону про авторське право. В Україні у цей час приймалися лише нормативні акти з окремих проблем авторського права, зокрема постанова РНК УРСР від 8 грудня 1925 р. «Про авторський гонорар за публічне виконання драматичних і музичних творів».

Багато положень з «Основ авторського права» були згодом перенесені в українське законодавство про авторське право. Проте термін дії авторського права після смерті автора було скорочено до 25 років, а в Основах авторського права СРСР від 16 травня 1928 р. авторське право мало чинність лише за життя автора. Основи допускали можливість будь-якої об'єктивізації творів, на які поширювалось авторське право (як союзного, так і республіканського законодавства), і діяли аж до другої кодифікації цивільного законодавства. Так, в Україні діяв Закон від 6 лютого 1929 р.

Цивільний кодекс РРФСР від 11 червня 1964 р. авторське право включив повністю. Йому присвячено IV розділ, що складається із 41 статті (ст. 475-516 ЦК РРФСР).

ЦК УРСР, прийнятий Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. також містить розділ IV «Авторське право», що складається із 44 статей (ст. 472—516 ЦК УРСР). Після прийняття ЦК було прийнято ряд нормативних актів з окремих питань, наприклад, про розмір ставок авторського гонорару за використання тих чи інших творів, про авторські договори та ін. Звичайно, до розділу IV цього Кодексу було прийнято ряд змін і доповнень, але радикальним нормативним актом, що докорінно обновив авторське право, став Закон України «Про авторське право і суміжні права», прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 р. Згодом було прийнято також ряд нормативних актів, у тому числі постанови Кабінету Міністрів України «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» від 18 листопада 1994 р. № 784 та «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва» від 18 липня 1995 р. № 532. Верховна Рада України 31 травня 1995 р. прийняла Закон України «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 p., зміненого 2 жовтня 1979 p.). У зв'язку з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права» до ЦК УРСР були внесені відповідні зміни.

Отже, авторське право в Україні почало розвиватися, хоча й під впливом Москви, з 20-х років XX ст. До того часу власного авторського права Україна не мала. Але й авторське право, що було започатковане у 1929 p., українським вважалося формально, бо воно було точною копією російського авторського права.

Востаннє редаговано: Неділя, 17 вересня 2017, 23:28. Версія: 35. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Приблизно так само розвивалось і право на винаходи, промислові зразки та інші результати технічної творчості.

Так, у Росії перший нормативний акт про привілеї був прийнятий у 1723 р. під назвою «Правила выдачи привилегии на заведение фабрик». Цим актом певною мірою було впорядковано видання привілеїв.

17 червня 1812 р. було прийнято Маніфест «О привилегиях на разные изобретения и открытия в художествах и ремеслах». Цим Маніфестом передбачалася видача привілеїв на власні винаходи і ті, що завозилися із-за кордону, строком на три, п'ять і десять років. Видача привілеїв мала факультативний характер, і держава не зобов'язана була надавати привілей при наявності в пропозиції певних ознак.

В 1833 році виходить "Положение о привилегиях", яке конкретизувало багато пунктів Маніфесту 1812 року. Було введено охорону нової категорії винахідницьких об’єктів - удосконалення. Положення висувало більш високі вимоги до заявочних матеріалів і вводило систему попереднього розгляду заявок.

Новий законодавчий акт в області винахідництва виник в 1870 році - указ "Об изменении порядка делопроизводства по выдаче пиривилегий на новые открытия и устройства". Видача привілеїв стала обов'язковою для державних органів, якщо заяви відповідали всім вимогам, установленим законодавством. Цими органами стали Міністерство фінансів і Міністерство державного майна. даний закон використав досвід Західної Європи, взявши за основу її законодавство. Останнім законом царської Росії про патенти був закон від 20 травня 1896 р"Положение о привилегиях на устройства и усовершенствования". Даний закон дотримувався перевірочної системи видачі патентів, внаслідок якої перевірялась наявність істотної новизни. Патент видавався на 15 років і міг переходити до інших осіб за договором або в спадщину.

Окремої уваги заслуговує закон 1830 р. «Про спеціальні клейма». За цим законом власники певних виробництв (суконних, шляпних, паперових та інших фабрик) зобов'язані були мати спеціальні клейма, щоб позначати свої вироби. У 1838 р. в Росії був прийнятий закон про товарні знаки. Цим законом встановлювалася кримінальна відповідальність за підробку товарного знака. Останнім законом царської Росії про товарні знаки був закон Про товарні знаки від 26 лютого 1896 р. Характерною рисою законодавства країн з розвиненою ринковою економікою минулого століття є те, що воно вирізнило товарні знаки із загального поняття клейм. Товарні знаки були визнані об'єктами промислової власності з виключними правами на них. Клеймам як особливим позначенням було надано більш вузьке значення, наприклад, гарантійні, пробірні клейма, клейма якості тощо.

Перший радянський декрет про винаходи був прийнятий 30 червня 1919 р. Цим декретом уперше запроваджувалося авторське свідоцтво замість патенту, а сам винахід оголошувався надбанням держави. Наступним етапом був Закон про патенти на винаходи (1924 р.). У період НЕПу радянська держава повернулась до патентів, але встановлювала примусове відчуження патенту на свою користь, якщо з патентовласником не вдавалося досягти угоди. Патент видавався на 15 років. Це вже був союзний закон, що став обов'язковим для всіх республік. Власне з цього часу законодавство про винахідництво було тільки загальносоюзним, і Україна була позбавлена можливості мати власне законодавство про винаходи та інші результати технічної творчості.

Закон 1924 р. було замінено Законом від 9 квітня 1931 p., яким затверджувалось Положення про винаходи і технічні удосконалення.

Цим Законом знову було відновлено авторське свідоцтво, а також визнано новий об'єкт правової охорони — технічні удосконалення. Це Положення діяло до 5 березня 1941 p., коли постановою Раднаркому СРСР було затверджено нове Положення про винаходи і технічні удосконалення. Це Положення було замінено новим від 24 квітня 1959 р., за яким технічні удосконалення були замінені раціоналізаторськими пропозиціями. Нарешті, згадане Положення було замінено Положенням про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції 1973 р. Верховною Радою СРСР 31 травня 1991 р. було прийнято Закон СРСР «Про винаходи в СРСР». Цим Законом єдиним охоронним документом було визнано патент, а сам винахід — товаром з усіма наслідками, що з цього випливають.

Закон набрав чинності з 1 липня 1991 p., але через фактичний розпад СРСР він майже не діяв. Проте його позитивна роль все ж мала місце — його основні положення були сприйняті законодавствами колишніх республік, оскільки він мав уже деякі риси ринкового характеру.

Востаннє редаговано: Понеділок, 18 вересня 2017, 01:14. Версія: 14. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Становлення системи правової охорони творів науки, літератури і мистецтва відбувалося разом із виникненням цих видів творчості. Тому не можна погодитися з думкою, що ідея охорони авторського права з'явилася з винайденням друкування. Задовго до часу виникнення друкування наука, література і мистецтво уже досягай високого розвитку. Зазначені об'єкти, безперечно, діставали певну правову охорону. Проте правова охорона зазначених творів у формі привілеїв дійсно почала складатися після виникнення друкування.

У зв'язку з виникненням друкування з'явилися фахівці цієї справи — виробники друкованої продукції та торгівці нею. Друкування книг вимагало вкладення у цю справу великих коштів — треба було закупити устаткування, необхідне для друкування, та папір, які коштували тоді досить дорого. Немало коштувала і наймана робоча сила. Все це разом виливалося в солідні суми, що могли бути компенсовані продажем книг. Але надрукована книга легко діставалася недобросовісному конкуренту, який неправомірно використовував її для відтворення на своєму устаткуванні, не витрачаючи при цьому коштів на впровадження нового виробництва.

Тому підприємці у галузі друкування і недобросовісні конкуренти виявлялися в явно нерівному становищі. Були потрібні певні правові засоби проти недобросовісних конкурентів, яким відтворення книг діставалося значно дешевше. За такої ситуації вкладення коштів у первісне друкування стало досить ризикованим. Підприємці-друкарі через неправомірне використання їх книг часто банкрутували.

Усе це зумовило потребу створення правової охорони друкованої продукції і вона почала складатися у формі привілеїв. Зазначені привілеї в Англії та Франції надавалися королівською владою, у Німеччині — князями. Надані привілеї передбачали охорону виключних прав на друкування і поширення друкованої продукції на певний час. Охорона виключних прав досягалася шляхом штрафів, арештів, конфіскації підроблених копій. Мало місце і відшкодування заподіяних збитків.

Істотний недолік системи привілеїв як форми охорони виключних прав друкарів та розповсюджувачів книг полягав у тому, що зазначені привілеї надавали захист прав лише друкарів. Поза межами цієї охорони залишалися самі творці книг — їх автори. Весь прибуток діставався лише підприємцям-книговидавцям. Автор міг лише продати за певну ціну свій твір книговидавцеві. На одержаний ним прибуток від продажу книг автор книги права не мав. Це викликало справедливе обурення авторів творів і вони стали більш рішуче відстоювати свої права.

У 1709 р. королева Анна змушена була прийняти спеціальне положення про захист прав авторів — Статут Анни. Це був перший нормативний акт, спрямований на захист прав авторів книг. Основним положенням цього Статуту було визнання за автором книги виключного права на друкування й опублікування її протягом 14 років від дати її першої публікації. Визначений Статутом строк охорони міг бути продовжений на наступні 14 років і таким чином за життя автора строк охорони фактично надавався на 28 років. Якщо ж на час прийняття Статуту Анни книга вже була надрукована, строк охорони складав 21 рік. Статут Анни проголошував твір власністю його автора.

Рис. 2.7 - Статут Анни 

Безперечно, свої виключні права автор твору міг будь-яким чином відчужувати. Найчастіше мав місце продаж цих прав книговидавцеві, який знову виявився у виграші — всі прибутки від опублікування книги та її продажу діставалися саме йому. Це викликало велику кількість судових спорів між авторами і книговидавцями, що свідчило про істотну недосконалість Статуту Анни. Судові справи виникали головним чином з приводу співвідношення авторського права із загальним правом і авторського права із Статутом Анни.

У 1774 р. Палата лордів у справі Дональдсон проти Беккета визнала, що автор має виключне право на надрукування й опублікування своїх книг. Але як тільки книга була опублікована, права на неї регулювалися виключно Статутом. Лише Закон про авторське право 1911 р. скасував це положення.

Система привілеїв існувала також і в інших країнах і за своїм змістом була приблизно такою самою. Велика Французька революція скасувала всі привілеї, у тому числі привілеї книговидавців. Конституційна асамблея Франції декретом 1791 р. надала автору право на публічне виконання (будь-яке опублікування твору) протягом усього його життя і 5 років після його смерті спадкоємцям та іншим правонаступникам.

Декретом 1793 р. автору було надано виключне право на відтворення Його творів протягом усього його життя і 10 років після його смерті спадкоємцям та іншим правонаступникам. Цими двома декретами у Франції були закладені засади авторського права. У них уже йшлося про права автора, а не видавців, як це було передбачено Статутом Анни.

Права авторів на твори науки, літератури і мистецтва визнавалися як права власності. Такий підхід у цих країнах зберігся і до цього часу. Німеччина також визнала право власності на літературно-мистецькі твори, на що певним чином вплинула філософія Канта.

Сполучені Штати Америки до 1976 р., коли був прийнятий нині чинний Закон про авторське право, для охорони авторських прав використовували положення Статуту Анни. Закон США 1976 р. надавав охорону прав авторам протягом їх життя та 50 років після їх смерті. Проте у цьому Законі збереглася норма зі Статуту Анни, за якою всі твори для одержання охорони підлягають державній реєстрації і депонуванню.

Норма про обов'язкову державну реєстрацію і депонування книг була важливою особливістю Статуту Анни. Опубліковані книги реєструвалися у Центрі книговидань, а їх копії депонувалися для використання університетами та бібліотеками.

Крім Англії і США, обов'язкової реєстрації опублікованих книг законодавство інших країн не вимагало. Ця принципова засада авторського права (необов'язковість спеціальної реєстрації та будь-якої експертизи творів) збереглася в усіх правових системах.

Дуже важливим було прийняття та підписання у 1886 р. Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, якою був заснований Міжнародний союз про охорону літературних і художніх творів.

Бернська конвенція ґрунтується на трьох принципах:

1) на принципі «національного режиму», відповідно до якого створені в одній із країн-учаснпць цього Союзу твори повинні отримувати в усіх інших країнах-учасницях Союзу таку саму охорону, яку ця країна надає своїм громадянам;

2) на принципі «автоматичної охорони», відповідно до якого національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, охорона надасться у міру факту створення твору і не обумовлюється реєстрацією, депонуванням тощо;

3) на принципі «незалежності охорони», відповідно до якого володіння наданими правами та їх реалізація не залежать від надання охорони в країні походження твору.

У 1952 р. в Женеві була підписана ще одна конвенція — Всесвітня конвенція про авторське право. У 1971 р. в Парижі на засіданні Міжнародної конференції держав-членів ЮНЕСКО прийнята нова редакція цієї Конвенції, що набула чинності у 1974 р. Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 1993 р. Україна підтвердила своє членство у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 р.

Більш ефективній міжнародній охороні результатів творчої діяльності сприяють багато інших міжнародних угод. Для координації їх діяльності з метою посилення міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної, творчої діяльності в 1967 р. у Стокгольмі була підписана Конвенція про утворення Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), яка набула чинності з 1970 р., а з 1974 р. одержала статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй.

ВОІВ своїм завданням ставить:

♦ поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до суверенітету і рівності;

♦ заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі;

♦ модернізацію і підвищення ефективності адміністративної діяльності союзів договорів, створених у сфері охорони промислової власності, а також охорони літературних і художніх творів за умови повної поваги до самостійності кожного із союзів.

Конвенція про утворення ВОІВ у понятті «інтелектуальна власність» включає дві основні сфери прав: 1) промислову власність, що охоплює головним чином винаходи і товарні знаки; 2) авторське право, що стосується літературних, музичних, художніх і аудіовізуальних творів.

За станом на травень 1998 р. членами ВОІВ були 169 держав, у тому числі й Україна.

Востаннє редаговано: Понеділок, 18 вересня 2017, 01:44. Версія: 5. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Становлення правової охорони торговельної марки (товарних знаків). Слід відразу підкреслити, що поняття «товарний знак» у сучасному значенні виникло лише у XIX ст. Проте вирізнення виробниками своїх виробів (товарів) спеціальними позначеннями має давню історію. Спочатку такі позначення використовувалися як зазначення походження, приналежності виробу тому чи іншому виробникові. Потреба в індивідуалізації своїх виробів, робіт чи послуг у людей виникла давно. Історичні джерела наводять багато прикладів стародавнього маркування виробів. Свої вироби маркували виробники цегли, шкіри, книг, зброї, кухонного посуду та інших речей ще у давніх культурах. Такі позначення мали форму окремих букв, як правило, першої букви імені виробника або його ініціалів чи інших символічних позначень. Широко застосовувалося таврування. Але такі позначення ще не виконували функцій сучасного товарного знака.

Для споживачів товарний знак — це візитна картка, символ певного виробника, гільдії, фірми тощо. Товарний знак — це певне позначення, яким виробник чи особа, яка надає послуги, позначає (маркує) свої товари чи послуги з метою вирізнити їх від товарів і послуг такого самого виду, що виробляються або надаються іншими виробниками чи особами, які надають послуги чи виконують певну роботу. Позначення для вирізнення товарів виробників за допомогою певних знаків, якими ці товари позначаться виробниками чи купцями, майже завжди були свідченням високої якості товарів, послуг чи робіт. Ця ідея не нова, вона виникла ще у стародавні часи. Уже стародавні римляни, греки і єгиптяни користувалися ярликами ремісників і художників, що служили зазначеннями походження чи приналежності товарів певній майстерні або міста. Майже за 4 000 років до н. е. майстри Асірії і Вавілона вирізали на камінні збудованих ними споруд свої фірмові знаки. Ці знаки, знайдені археологами у XX ст., можна вважати попередниками товарних знаків. Прототипи сучасних знаків з'явилися в період рабовласницького ладу.

Є підстави гадати, що знайдені у Греції знаки, які належать до другого тисячоліття до н.е. і складаються із букв або групи букв, утворювали певні словесні позначення, історичні джерела містять дані про те, що етруски позначали вироблений ними сир символом місяця. Ювенал писав: «Роки і бруд стирали позначення місця виробництва з багатьох пляшок». А в Помпеї була знайдена вивіска з позначенням м'ясника, де було зображено окорок, вивіска молочника із зображенням кози, а також пекар на фоні млина та ін.

Ремесло і торгівля зумовлюють швидке зростання ролі і значення клеймування товарів та позначення послуг. Цьому в значній мірі сприяла також поява дворянських гербів, що були родовими позначеннями. Такі знаки ставилися на різних предметах — на зброї, меблях, одязі тощо. Такими самими знаками стали користуватися ремісники і купці. Слідом за дворянськими гербами з'явилися цехові позначення. Замість клейма майстра на виробах стали проставляти герб цеху або який-небудь із його елементів. У такий спосіб доход ремісників був поставлений у залежність від збуту виробленої ними продукції, а збут, у свою чергу, зумовлювався її якістю. Був установлений суворий контроль за тим, аби клеймо не було поставлене на неякісному виробові.

З поширенням виробництва паперу виникла потреба також певним чином позначати папір виробника. У XIII ст. вже з'являються перші позначення паперовиробників — ними стали водяні знаки, які, між іншим, застосовуються й до цього часу. Певна форма водяного знака індивідуалізувала його виробника, що спонукало до підвищення якості паперу.

Стародавні германці цими знаками позначали збудовані ними будинки і двори, а також товари, що вироблялися у цих будинках чи дворах або якими велася торгівля.

У середні віки широкого розвитку набули гільдії, що стали основною формою ремісницького виробництва. Гільдії та окремі майстри користувались різними позначеннями для вирізнення своїх виробів. Ці позначення часто були у формі печаток, що прикріплювалися до матеріалу, а також пробірних клейм для виробів із дорогоцінних металів. Такі позначення мали своєю функцією не тільки вирізнення виробів одного майстра чи гільдії від виробів інших майстрів чи гільдій. Вони покладали також на виробників сувору відповідальність за якість виробу. Функції товарних знаків таким позначенням були ще мало властиві.

Ці знаки уже чітко зазначали походження товарів, що діставало закріплення у правових нормах. Статути гільдій уже містили приписи, за якими майстри золотих і олов'яних справ зобов'язані були застосовувати особисті клейма, що заносилися до спеціальних реєстрів, проте користуватися такими позначеннями могли лише члени гільдій.

Наприкінці XVIII ст. роль гільдій помітно падає. У Франції вони були ліквідовані законом від 17 березня 1791 р. Привілеї гільдій в Англії були припинені у 1835 р.

Підробка знаків або зловживання ними суворо каралися. Люди, які користувалися чужими позначеннями, піддавалися суворим покаранням. Таким самим покаранням піддавалися і ті, хто своїм тавром позначав чужу худобу. Едиктом короля Карла П'ятого 1544 р. передбачалося виключення з професії чи гільдії, відсікання правої руки, а французький Королівський Едикт 1564 р. встановив смертну кару за підробку маркування.

Отже, порівняно з іншими окремими об'єктами промислової власності (корисними моделями, промисловими зразками тощо) товарні знаки мають найдавнішу історію, їх виникнення можна віднести до часів рабовласницького ладу, а перші привілеї на винаходи історія відносить лише до XII ст.

Проте найкращі умови для маркування товарів були створені ринковою економікою. Бурхливий розвиток промисловості та інших галузей господарювання сприяли появі на ринку великої кількості товарів різних виробників. Покупець (споживач) опинився у складному становищі — як у масі товарів, що заполонила ринок, вибрати найкращий, той, який йому потрібний. Гостра конкуренція виробників зумовила потребу шукати свого споживача, свого покупця. Для цього треба було підвищити якість свого товару, а тому виникла потреба його позначення певними знаками. Отже, зазначені позначення товару вказували на його виробника, виконували рекламну функцію і, безумовно, свідчили про високу якість товару. Цим почали зловживати недобросовісні виробники, які для позначення своїх недуже якісних товарів стали використовувати чужі позначення. Виникла гостра потреба у правовій охороні позначень товарів. З'явилися перші закони, метою яких була державна охорона товарних знаків. Спочатку з'явилися закони, що встановлювали сувору кримінальну відповідальність за підробку товарних знаків, а згодом дістала поширення їх цивільно-правова охорона. Перші закони, що встановлювали цивільно-правову охорону товарних знаків, були прийняті у другій половині XIX ст.: у Франції — в 1857 р., в США — у 1881 р., у Великій Британії — в 1883 р., Німеччині — в 1884 р.

В умовах ринкової економіки товарні знаки виконують багато функцій, спрямованих на певне правове забезпечення ефективності товарного ринку. Вони стали необхідним елементом товарообміну, своєрідним правовим інструментом, який певним способом регулює товарообіг. Уявити собі товарний ринок у сучасних умовах без товарного знака просто неможливо. Це був би хаос, нагромадження товарів, їх знеособлення.

Востаннє редаговано: Понеділок, 18 вересня 2017, 10:26. Версія: 2. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

У кінці XVIII ст. система охорони промислової власності у формі привілеїв почала помітно втрачати своє значення і масштаби. Вона ще не відмерла повністю, але в економічно розвинених на той час країнах рішуче вступає у силу патентна система. Перший патентний закон у 1790 р. приймають Сполучені Штати Америки, у 1791 р. такий самий закон приймає Франція. Французький патентний закон заклав принципово важливу засаду. Стаття 1 французького патентного закону від 7 січня 1791 р. проголосила: «Будь-яке відкриття або новий винахід у будь-якому виді виробництва є власністю його автора; внаслідок цього закон повинен гарантувати йому всебічне і повне використання ним відповідно до умов і на строк, які будуть встановлені далі». У вступній частині цього закону підкреслювалося: «Будь-яка нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати промисловий винахід як власність його творця». Ідея визнання за творцем права власності на його творчий результат була ще раніше проголошена у США — в законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. зазначалося: «Немає власності, що належить людині, більшої, ніж та, яка є результатом її розумової праці». Цей принцип дістав своє визнання також у законодавстві Саксонії, Прусії, Данії, Норвегії та інших країн.

З принципу, закладеного у французькому патентному законі 1791 р., випливало кілька важливих засад: 1) будь-який творчий результат визнавався об'єктом права власності; 2) винаходом визнавався творчий результат у будь-якому виді доцільної діяльності людини за умови його відповідності вимогам закону; 3) держава гарантувала охорону прав творця шляхом видачі охоронного документа — патенту; 4) вводилася обов'язкова державна реєстрація винаходів попередньою експертизою заявки по суті.

Проте патентні закони тих часів були далеко не ідеальними. Так в нормах які були внесені до патентного закону США редакції 1793 року, встановлювалось правило, за яким патенти видавалися лише громадянам США. Французький патентний закон визнавав патент, виданий у Франції, недійсним, якщо цей самий запатентований у Франції винахід після цього патентувався в зарубіжній країні. Винахідниками визнавалися й ті особи, які лише запозичували зарубіжну техніку.

Промислова революція, що відбулася у ряді країн наприкінці XIX — на початку XX ст., зумовила різке зростання винахідницької активності. Кількість виданих патентів також невпинно збільшується. У період 1815—1820 рр. США, Франція, Британія видавали по 100 патентів на рік, а в період 1850—1854 рр. кожна з названих країн уже видавала більше 1000 патентів на рік.

Патентна система охорони промислової власності все більше поширюється у світі й одночасно удосконалюється. Промисловці, які просто завозили зарубіжну техніку і впроваджували у себе на батьківщині, перестали визнаватися винахідниками. Водночас розробляється і впроваджується принцип новизни винаходу. Все ж патентування одного і того самого винаходу в кількох країнах здійснюється ще досить рідко.

Проте патентування мало і негативні наслідки. Воно певною мірою обмежувало свободу торгівлі, адже запатентовані вироби, в яких було використано запатентований винахід, не можна було ввозити до країни патентування без дозволу патентовласника.

Так поступово виникали і складалися передумови ідеї міжнародної охорони винаходів. Спочатку німецькі країни ще до об'єднання і створення імперії утворили Німецький Митний союз. Відповідно до статуту цього союзу патентовласник втрачав право забороняти імпорт товарів, у яких використано його винахід, за умови, що ці товари були виготовлені в одній із країн зазначеного Митного союзу. Ідея міжнародної охорони винаходів вступила у гостру суперечку з принципом свободи міжнародної торгівлі. Здавалося, патентна система охорони промислової власності рухне, не витримавши натиску торговців з Англії та інших країн. Рішучий опір цьому натиску організували промисловці разом із винахідниками, висунувши і стверджуючи ідею міжнародної охорони промислової власності. Зазначена ідея була реалізована 20 березня 1883 р. у формі Паризької конвенції, якою було засновано Союз із промислової власності.

Наступний етап у розвитку системи правової охорони промислової власності характеризується її інтернаціоналізацією. Початок етапу був покладений названою Паризькою конвенцією. Принциповими засадами Конвенції є національний режим, право пріоритету, загальні правила.

Відповідно до положень про національний режим Паризька Конвенція передбачає, що для охорони промислової власності кожна із країн, що вступила до цього Союзу, зобов'язана надавати громадянам інших країн, які приєдналися чи є членами цього Союзу, таку ж саму охорону, яку ця країна надає власним громадянам. Зазначене правило поширюється також і на тих осіб, які не є громадянами країни-члена Союзу, але мають постійне місце проживання або дійсне і неефективне промислове чи торговельне підприємство у країні-члені Союзу.

Право пріоритету — принцип, закладений Паризькою конвенцією, полягає у тому, що заявка, подана в одній із країн-членів Паризького Союзу, надає заявникові право подати цю саму заявку на цей самий винахід протягом 12 місяців від дати подання першої заявки до будь-якої країни-члена Паризького Союзу з пріоритетом за першою заявкою. Це правило стосується також усіх інших ефектів промислової власності, але строки, протягом яких зберігається право пріоритету, різні — 12 місяців для винаходів, 6 місяців для промислових зразків і товарних знаків.

Загальних правил, встановлених Конвенцією, є кілька. Щодо патентів діє правило, за яким патент, виданий в одній із країн — 47 членів Союзу, має чинність лише у межах цієї країни. Патенти, видані в різних країнах Союзу на один і той самий винахід, незалежні один від одного. Факт видачі патенту в одній країні-члені Союзу не зобов'язує інші країни члени Союзу видавати патент на цей самий винахід. Так само відмова у видачі патенту в одній із країн Союзу, визнання його недійсним або таким, у якого закінчився строк охорони, не може бути підставою для відмови у видачі патенту в іншій країні-члені Союзу або для визнання його недійсним чи таким, у якого закінчився строк охорони.

Винахідник має право бути названим як такий у патенті. У видачі патенту не може бути відмовлено чи патент визнано недійсним на тій підставі, що продаж запатентованого виробу чи виробу, виготовленого запатентованим способом, підпадає під заборону чи обмеження, що випливають із національного законодавства.

Конвенція передбачає певні обмеження і щодо інших об'єктів промислової власності.

Інтернаціоналізація правової охорони товарних знаків була започаткована Паризькою конвенцією про охорону промислової власності, адже товарний знак вважався одним із об'єктів останньої. Трохи пізніше була підписана Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків(1891 р.), якою був утворений спеціальний союз для країн-членів Паризької конвенції.

Зазначена Угода передбачає міжнародну реєстрацію товарних знаків у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. За цією Угодою таку реєстрацію може здійснити лише громадянин країни-члена Паризької конвенції або заявник, який має місце проживання чи дійсне і нефіктивне промислове або торговельне підприємство на території країни-члена Конвенції. Заявник спочатку повинен заявити свій знак у національному чи регіональному (Бенілюкс) відомстві по товарних знаках у країні походження. Лише після цього заявка на міжнародну реєстрацію може бути подана через національне відомство.

Міжнародна реєстрація публікується органом, шо її здійснює (Міжнародне бюро ВОІВ), і про це повідомляються країни, в яких заявник бажає одержати охорону свого знака. Протягом року від дати реєстрації кожна з цих країн має право відмовити у наданні такої охорони, відповідним чином.

Востаннє редаговано: Понеділок, 18 вересня 2017, 20:28. Версія: 3. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Основні засади державного управління інтелектуальною діяльністю визначаються Конституцією України. Держава забезпечує вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23). Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Конституція України надає кожному, хто проживає в її межах, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Також кожному держава гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, а також захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може їх використовувати або поширювати без згоди особи, яка має право на зазначені результати, за винятками, встановленими законом.

У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Президент України визначає найбільш оптимальну структуру державного управління, у тому числі й інтелектуальною діяльністю. Указом Президента України від 13 березня 1999 р. № 250 «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України» було утворено Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності (Держкомнауки) на базі Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного відомства України та Державного агентства України з авторських і суміжних прав, що ліквідувалися. Указом Президента України від 13 серпня 1999 р. № 987 було затверджено Положення про Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності.

Протягом 1999 р. Держкомнауки не зміг організаційно забезпечити функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності. Зокрема, ним так і не було створено організаційної структури, здатної належним чином виконувати всі функції чинного патентного законодавства.

Президент України 15 грудня 1999 р. підписав Указ № 1573 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади», де п. 4 від 13 березня 1999 р. № 250 визнано таким, що втратив чинність.

Відповідно до четвертого абзацу пункту 1 а) цього Указу постановлено утворити Міністерство освіти і науки України — на базі Міністерства освіти України та Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності, що ліквідуються. Надалі указами Президента України від 9 лютого 2000 р. № 190—195 керівництво Держкомнауки звільнене у зв'язку з ліквідацією цього органу.

Відповідно до другого абзацу пункту 3 г) Указу Президента України, Кабінет Міністрів України зобов'язаний забезпечити належне виконання функцій центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються. Відповідно до зазначеного Указу Кабінет Міністрів України своєю постановою від 4 квітня 2000 р. № 601 утворив у складі Міністерства освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління.

Кабінет Міністрів України постановою від 20 червня 2000 р. № 997 затвердив Положення про Державний департамент інтелектуальної власності.

У своїй діяльності Департамент інтелектуальної власності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, цим Положенням та наказами Міністерства освіти і науки України.

На підставі пункту Указу Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» та постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2011 р. № 346 «Про ліквідацію урядових органів» створено Державну службу інтелектуальної власності України. Державна служба входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Державна служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства освіти і науки України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра.

23 серпня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову про оптимізацію діяльності центральних органів виконавчої влади державної системи правової охорони інтелектуальної власності.

Постанова передбачає:

- ліквідацію Державної служби інтелектуальної власності;

- передання функцій з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності до Мінекономрозвитку;

- передачу державного підприємства "Укрпатент", державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" та державного підприємства "Інтелзахист" зі сфери управління ДСІВ до Мінекономрозвитку.

«Прийняття постанови дасть можливість оптимізувати структуру державного управління сферою інтелектуальної власності, спростити управління сукупністю її підрозділів, зробити її більш гнучкою, оперативною, дієвою, запровадити ефективне управління державними підприємствами та організаціями сфери інтелектуальної власності».

Відповідно до Концепції вказані заходи є першим етапом на шляху до запровадження прозорої дворівневої структури державної системи правової охорони інтелектуальної власності та створення Національного офісу інтелектуальної власності.

До набрання чинності окремого акта Уряду щодо особливостей виконання Мінекономрозвитку відповідних повноважень Державна служба інтелектуальної власності продовжуватиме здійснювати свої функції.

У зв'язку з опублікуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2017 № 320  Державна служба інтелектуальної власності України (ДСІВ) з 19 травня 2017 року припиняє виконувати функції з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності: діяльність, пов’язану з їх виконанням, відтепер здійснює Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Востаннє редаговано: Понеділок, 18 вересня 2017, 20:55. Версія: 5. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Основними завданнями Державної служби є: реалізація державної політики у сфері інтелектуальної власності та внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Державна служба відповідно до покладених на неї завдань:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру;

2) організовує в установленому порядку експертизу об'єктів права інтелектуальної власності, видає патенти/свідоцтва на об'єкти права інтелектуальної власності;

3) здійснює державну реєстрацію та ведення обліку об'єктів права інтелектуальної власності, проводить реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що охороняються на території України, ліцензійних договорів;

4) визначає уповноважені заклади експертизи та доручає їм проведення експертизи заявок;

5) веде державні реєстри об’єктів права інтелектуальної власності;

6) організовує проведення перевірок суб’єктів господарювання на предмет дотримання законодавства у сфері інтелектуальної власності;

7) аналізує стан дотримання суб’єктами господарювання всіх форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності;

8) здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони  інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на об’єкти права інтелектуальної власності у міжнародних організаціях відповідно до законодавства;

9) організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

10) організовує роботу з підготовки та перепідготовки спеціалістів з питань інтелектуальної власності;

11) видає офіційні бюлетені з питань інтелектуальної власності;

12) здійснює атестацію представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених);

13) вивчає, узагальнює та аналізує досвід зарубіжних країн, а також практику застосування законодавства України у сфері інтелектуальної власності, розробляє та вносить пропозиції щодо вдосконалення та гармонізації норм законодавства України з нормами міжнародних договорів, учасницею яких є або має намір бути Україна;

14) забезпечує облік організацій колективного управління, визначає уповноважені організації колективного управління, здійснює аналіз їх діяльності, знімає з обліку організації колективного управління, виключає з реєстрів організації колективного управління та уповноважені організації колективного управління, анулює відповідні свідоцтва;

15) запроваджує заходи щодо розвитку системи збору та розподілу винагороди за використання об’єктів права інтелектуальної власності та/або суміжних прав;

16) запроваджує заходи, пов’язані із забезпеченням відтворювачів, імпортерів та експортерів примірників, що містять об’єкти права інтелектуальної власності і суміжних прав, контрольними марками та веденням Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок;

17) ліцензує виробництво дисків для лазерних систем зчитування, матриць;

18) забезпечує присвоєння та визнання спеціальних ідентифікаційних  кодів, нанесених на диски та/або матриці, що експортуються, або матриці, що імпортуються;

19) видає документи для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України;

20) погоджує видачу державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування аудіовізуальної продукції щодо дотримання авторського права і суміжних прав;

21) запроваджує заходи з легалізації комп’ютерних програм та правомірного їх використання;

22) веде реєстр виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення;

23) здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням суб’єктами господарювання всіх форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності;

24) здійснює управління об'єктами державної власності;

25) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на Державну службу Президентом України.  

Востаннє редаговано: П’ятниця, 1 вересня 2017, 21:10. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Державна служба з метою організації своєї діяльності:

1) забезпечує в межах повноважень здійснення заходів щодо запобігання корупції і контроль за їх здійсненням в апараті Державної служби, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери її управління;

2) здійснює в установленому порядку добір кадрів в апарат Державної служби, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери її управління, формує в установленому порядку кадровий резерв на відповідні посади, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та працівників апарату;

3) організовує планово-фінансову роботу в апараті Державної служби, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери її управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів;

4) організовує розгляд звернень громадян з питань, пов’язаних з діяльністю Державної служби, підприємств, установ, організацій, що належать до сфери її управління;

5) забезпечує у межах повноважень реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням в апараті Державної служби;

6) забезпечує у межах своїх повноважень виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави;

7) організовує ведення діловодства та архіву в апараті Державної служби відповідно до встановлених правил.

Державна служба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку:

1) залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань учених і фахівців, у тому числі на договірній основі, працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади;

2) одержувати інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб;

3) скликати наради, створювати комісії та робочі групи;

4) користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державними, в тому числі урядовими, системами зв'язку і комунікацій, мережами спеціального зв'язку та іншими технічними засобами.

Державна служба у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими органами виконавчої влади, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, органами місцевого самоврядування, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, профспілками та організаціями роботодавців, а також підприємствами, установами, організаціями.

Державна служба у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства освіти і науки України та доручень Міністра видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписуються Головою Державної служби.

Державну службу очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, та звільняє з посади Президент України.

Востаннє редаговано: П’ятниця, 1 вересня 2017, 21:11. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Кабінетом Міністрів України прийнято рішення про передачу державних підприємств «[?]Український інститут промислової власності[/?]», «Українське агентство з авторських та суміжних прав» Міністерства освіти і науки України та «Інтелзахист» Міністерства освіти і науки України до сфери управління Державної служби інтелектуальної власності.

Державне підприємство «[?]Український інститут промислової власності[/?]» є єдиним в Україні органом, що проводить експертизу заявок на об'єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, топографії інтегральних мікросхем, зазначення походження товарів, тощо) на відповідність умовам надання правової охорони, робить висновки експертизи за заявками, бере участь у підготовці до державної реєстрації об'єктів інтелектуальної власності та офіційної публікації відомостей про них, забезпечує ведення відповідних державних реєстрів.

Державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав

Українське агентство з авторських та суміжних прав - (УААСП) — українська державна організація колективного управління, що спеціалізується на зборі і виплаті авторської винагороди (роялті). Основною задачею організації є управління на колективній основі і захист майнових авторських прав вітчизняних і зарубіжних авторів на території України.

» відповідно до статуту здійснює управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права, зокрема, такими категоріями майнових прав, як використання об'єктів авторського права шляхом: публічного виконання, в тому числі на радіо та телебаченні, відтворення творів за допомогою механічного, магнітного та іншого запису, репродукування, відтворення аудіовізуальних творів чи звукозаписів творів в особистих цілях та інше.

Основними завданнями Державного підприємства «Інтелзахист» відповідно до статуту є: організація і забезпечення ведення Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм, забезпечення процесу видачі контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм, запровадження заходів з легалізації комп'ютерних програм та правомірного їх використання, ведення реєстру виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення.

Востаннє редаговано: Понеділок, 18 вересня 2017, 21:10. Версія: 2. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

В Україні є громадські організації, що безпосередньо переймаються питаннями інтелектуальної власності та з якими тісно співпрацює Державна служба інтелектуальної власності України. Серед них - Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності. Вона має міжвідомчий характер і сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.

Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України. За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам в питаннях правової охорони, використання та захисту прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам певну допомогу в їх діяльності.

Українська асоціація власників товарних знаків опікується інтересами правовласників торговельних марок.

Востаннє редаговано: Понеділок, 18 вересня 2017, 22:12. Версія: 4. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Тільки після проголошення незалежності в Україні почалися активні кодифікаційні роботи, у тому числі й щодо законодавства про промислову власність. Очевидно, першою ластівкою в цьому напрямі варто вважати Закон України «Про власність», який у статтях 13 і 41 проголосив два важливих положення: 1) результати інтелектуальної діяльності є об'єктами права власності; 2) дав приблизний перелік результатів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона передусім цим Законом.

Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. було затверджене Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні. Одночасно велась розробка пакета законів про правову охорону об'єктів промислової власності. Водночас Уряд України оголосив Заяву, за якою Україна визнала чинною для себе Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків та Договір про патентну кооперацію. Проте основу законодавства про промислову власність, мабуть, склав Закон України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 р. Хоча в цілому цей Закон має декларативний характер, проте він проголосив ряд принципових засад. У Законі дано визначення науково-технічної діяльності, проголошено створення ринку науково-технічної продукції, визначаються державні пріоритети в науково-технічній діяльності, результати науково-технічної діяльності визначаються об'єктами права власності тих, хто створив цей результат. Ці самі засади було покладено в основу Закону України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р.У цьому ж році було прийнято пакет законів про промислову власність, серед яких закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (ці закони були прийняті 15 грудня 1993 p.). Цього ж дня було прийнято Закон України «Про племінне тваринництво». Трохи раніше був прийнятий Закон України «Про охорону прав на сорти рослин». Зазначені закони склали правову основу захисту прав на об'єкти промислової власності. Крім названих законодавчих актів, були прийняті й інші, в яких тією чи іншою мірою йшлося про інтелектуальну власність.

Зокрема були прийняті закони України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р., «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р., «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 р. У зв'язку з прийняттям пакету законів про промислову власність внесено відповідні зміни до ЦК України, Кодексу законів про працю України, Митного кодексу та ін. Відповідні зміни внесено також і до раніше прийнятих законів України.

Прийняття законів України про інтелектуальну власність — це громадсько-політична подія в житті нашої держави. Незважаючи на те, що прийняті закони у ряді випадків недосконалі, суперечать один одному, часто мають місце нечіткі формулювання тощо, їхнє прийняття — явище надзвичайної ваги.

По-перше, це свідчення того, що Україна спроможна розробити і прийняти власне законодавство про інтелектуальну власність, якого вона до цього часу не мала. Не можна вважати законодавством України про винаходи, раціоналізаторські пропозиції і промислові зразки положення, що містяться в VI розділі ЦК УРСР, оскільки норми цього розділу копіювали відповідне законодавство колишнього СРСР в узагальненому вигляді.

По-друге, законодавство про інтелектуальну власність значною мірою наближене до вимог ринкової економіки. Воно визнало результати інтелектуальної діяльності товаром, оголосило свободу в розпорядженні цими результатами на свій розсуд тощо.

По-третє, воно дає змогу Україні інтегруватися в європейську правову систему, що буде сприяти її зближенню з європейським співтовариством.

По-четверте, законодавство про інтелектуальну власність України не відокремлене від відповідного законодавства країн СНД.

П'ятою визначальною рисою цього законодавства є те, що воно проголосило результати інтелектуальної діяльності об'єктами права інтелектуальної власності.

Незважаючи на окремі явні вади зазначеного законодавства, його все ж слід оцінити позитивно. Безумовно, воно потребує подальшого удосконалення. У процесі застосування законодавства виявилися і виявляються його вразливі місця, неузгодженості тощо.

Важливе питання, що виникає у зв'язку з проблемою становлення законодавства про інтелектуальну власність України, — місце цього законодавства у новому ЦК України.

Право на недоторканність мають лише автори творів науки, літератури і мистецтва. Що стосується результатів технічної творчості, то їх автори такого права не мають. Тому є слушною думка про те, що було б нерозумно заборонити використання науково-технічних досягнень як вихідної бази для створення нового технічного рішення. Він вважає, що право інтелектуальної власності має міститися після розділу «Зобов'язальне право»

Законодавчу базу України в сфері інтелектуальної власності складають:

Конституція України (ст. 41, 42);

Кодекси України: Цивільний кодекс (Книга 4 "Право інтелектуальної власності" та Книга 5 "Зобов'язувальне право");

Цивільний процесуальний кодекс;

Господарський кодекс;

Господарський процесуальний кодекс;

Кримінальний кодекс;

Кримінальний процесуальний кодекс;

Кодекс про адміністративні правопорушення;

Митний кодекс;

Спеціальні закони України:

"Про охорону прав на винаходи і корисні моделі";

"Про охорону прав на промислові зразки";

"Про охорону прав на знаки для товарів і послуг";

"Про охорону прав на сорти рослин",

"Про охорону прав на зазначення походження товарів";

"Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем";

"Про авторське право і суміжні права";

"Про захист від недобросовісної конкуренції»,

"Про захист від економічної конкуренції";

"Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм";

"Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування".

Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться в багатьох інших законах України.

У разі коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти права інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна.

Востаннє редаговано: П’ятниця, 1 вересня 2017, 21:11. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) Європейське патентне відомство (ЄПВ) Євразійське патентне відомство (ЄАПВ)

Востаннє редаговано: П’ятниця, 1 вересня 2017, 21:12. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Скільки років налічує законодавство України про інтелектуальну власність.

Законодавство яких країн діяло на території сучасної України.

Які редакції "Руської правди" розрізняють.

Які питання вирішувались у редакціях "Руської правди".

До складу якої редакції входив Устав Володимира Мономаха

В скількох редакціях видався Статут Литовський, та в яких роках.

Які основні положення увібрав у себе Статут Великого князівства Литовського.

В якому році сенатським указом припинено дію Статуту Великого князівства Литовського.

Які галузі та види права регулювало «Саксонське зерцало».

Які питання регулювали Норми Магдебурзького права.

Який зміст мало Право Хелмінське.

На основі яких документів було підготовлене «Собрание прав Малороссии»

В яких роках були опубліковані документи на основі яких було підготовлене «Собрание прав Малороссии».

В якому році було опубліковано «Свод законов Российской империи», в якому томі містились норми цивільного права.

На основі яких документів ґрунтувалось цивільне законодавство Української Народної Республіки.

В якій формі з’явилося авторське право у царській Росії.

У якому році був прийнятий цивільний кодекс УРСР та РРСФР.

У якому році в царській Росії був прийнятий перший нормативний акт про привілеї, яка була його назва.

На скільки років видавався патент згідно «Положения о привилегиях на устройства и усовершенствования»

Коли у Царській Росії був прийнятий Закон «Про спеціальні клейма»

Коли у Царській Росії був прийнятий Закон «Про товарні знаки»

Який охоронний документ вперше запроваджували Декретом від 30 червня 1919 р.

В якому році був прийнятий Закон «Про патенти на винаходи».

В якому році були впроваджені технічні вдосконалення, як об'єкт правової охорони

В якому році були впроваджені раціоналізаторські пропозиції, як об'єкт правової охорони

В якому році було прийнято Закон СРСР «Про винаходи в СРСР».

Встановити відповідність між законами України і датою їх публікації

В якому році було видано "Парте Венеціана" та які основні положення вона проголошувала.

На яких поняттях базувались правові засади «Парте Венеціана».

У якому році був офіційно виданий перший патент.

Які засади проголошувало «Положення про монополії»

В якому році прийнято Статут Анни, вказати чого він стосувався.

Вказати яку правову охорону передбачав Статут Анни.

Що проголосила Конституційна асамблея Франції декретом 1791 р.

Що проголосила Конституційна асамблея Франції декретом 1793 р.

В якому році був прийнятий Закон про авторське право у США, який чинний на сьогоднішній день.

В якому році була прийнята Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів

В якій якості використовувались товарні знаки.

Де і коли були прийняті перші закони, що встановлювали цивільно-правову охорону товарних знаків.

В якому році був прийнятий перший патентний закон у Сполучених Штатах Америки.

В якому році був прийнятий Перший патентний закон у Франції.

В якому році відбулась Паризька конвенція на якій було створено Союз з промислової власності.

Востаннє редаговано: Неділя, 10 вересня 2017, 14:48. Версія: 2. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

1.1. Особливості національних патентних класифікацій

1.2. Міжнародна патентна класифікація (МПК)

1.3. Міжнародна класифікація промислових зразків (МКПЗ)

1.4. Міжнародна класифікація товарів і послуг (МКТП)

1.5. Міжнародна класифікація зображувальних елементів (МКЗЕ)

Національна патентна класифікація (НПК) — це класифікаційна система, яка розроблена і застосовується в конкретній країні або групі країн для індексування і пошуку патентних документів. Нині НПК застосовується і продовжує вдосконалюватися, головним чином, у США та Великобританії. Ретроспективні фонди патентних документів ряду країн (зокрема, Австралії, Канади, Нідерландів) покласифіковані за національними класифікаціями цих країн, їх рекласифікування за міжнародною патентною класифікацією здійснюється поступово і вибірково.

До найбільш відомих національних патентних класифікацій відносяться: німецька, американська, англійська, японська.

Німецька система класифікації винаходів почала застосовуватись з 1877 р. та використовувалась в багатьох країнах Європи.

Німецька класифікація вперше опублікована в Німеччині в 1906 p. Протягом тривалого часу вона була основною класифікацією і використовувалася також у СРСР (до 1970 р.). Нею послуговувалися Болгарія, Румунія, Чехія, Словаччина, Югославія, Австрія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Швейцарія.

Німецька класифікація винаходів побудована переважно за предметно-тематичним принципом. Класифікаційні рубрики характеризують або виріб, або технологічний процес. Усього в системі 89 класів, які об'єднують близько 20 тисяч рубрик. Німецька система складається з рубрик чотирьох категорій: клас, підклас, група і підгрупа. Окремі класи (21, 46 і 65) мають ще додаткові підрозділи в деяких підкласах.

Класи позначаються арабськими цифрами, підкласи — рядковими латинськими літерами, розділи, якщо вони є в цьому класі, — зміщеним вгору індексом над буквою (наприклад, 21 а4), групи — арабськими цифрами через кому після підкласу, підгрупи — двозначним числом, зсунутим угору над групою, або показом через косу риску. Повний індекс виглядає таким чином: 21Н, 30 02, або 21Н, 30/02, що відповідає найменуванню: «Різання електричною дугою».

Порядковість патентних класів у німецькій системі класифікації винаходів визначається алфавітним розміщенням німецьких назв класів від А до Z. Відтак до першого класу віднесено «Початкову переробку і збагачення руд» (Aufbereitunq), а до останнього (89) — «Цукрове і крохмальне виробництво» (Zucker...). Така структура не є логічною і призводить до відриву суміжних (за галузевими ознаками) класів один від одного.

Наприклад, будівельна справа належить до класів 19, 37, 80, 84. Тому в німецькій системі класифікації широко використовуються посилання на споріднені (суміжні) класи, групи, підгрупи. Посилання розміщуються в дужках і суттєво спрощують завдання встановлення точного класу винаходу. Наприклад, у підкласі 30h «Виробництво медикаментів...» дається посилання на рубрику 12/01 «Пломби із металів, лігатури і амальгами». «Отримання сплавів для амальгам, що використовуються в зуболікувальній техніці», — 40b, 7/00. Це значить, приготування пломб з амальгам належить до 30h, але отримання амальгам для виготовлення пломб належить до іншого підкласу — 40b, тобто до рубрики 40b, 7/00 «Сплави на основі ртуті».

Варто відмітити, що значне поширення предметно-тематичного принципу в німецькій класифікації винаходів приводить до того, що деякі технологічні процеси виготовлення виробів, конструктивно-подібні і близькі за функціональними ознаками, можуть належати до різних класів. Наприклад, до підкласу 47ґ належать труби як деталі машин, у т. ч. труби з металу, кераміки, скла, бетону. Проте виробництво труб із листового металу належить до підкласу 7с, зі скла — до підкласу 32а, із пластмас — до підкласу 39а, із бетону і кераміки — до підкласу 80в.

Зазначимо, що не завжди легко встановити за німецькою класифікацією, до якого класу слід віднести винахід, якщо він є виробом у цілому. Наприклад, автомобілі з електропередачою відносять до підкласу 63с, а індивідуальні конструкції автомашин — до підкласу 21b. Отже, здійснюючи класифікацію винаходів, слід чітко виділяти цей елемент загальної конструкції, у який зроблено основний вклад винахідника.

У 1965 р. ФРН підписала Європейську конвенцію про Міжнародну патентну класифікацію (МПК).

Додамо, що з метою полегшення переходу від німецької системи класифікації винаходів до МПК патентне відомство Німеччини випустило таблиці, які відповідають показникові класу винаходів (ПКВ), повністю всім рубрикам МПК.

Американська система класифікації винаходів — це ієрархічна, багатоаспектна, детально розроблена система.

Американська система вперше опублікована в 1830 p. і є однією з перших.

В основу цієї системи покладено функціональний принцип розміщення винаходів. Але поряд з використанням цього принципу у багатьох випадках у класифікації використано предметно-тематичний принцип, тобто належність винаходу до певної галузі.

Налічує близько 400 діючих класів і 120 тис. рубрик. У нумерації (послідовності) класів відсутня логічна основа тому близькі за тематикою рубрики можуть бути розташовані по всій системі. Кожний клас містить підкласи, кількість яких складає від одного до кількох сотень.

Усі класи поділено на три основні тематичні групи:

Хімія і суміжні галузі техніки;

Техніка зв'язку, озброєння, енергія випромінювання, електротехніка і суміжні галузі техніки;

Предмети для задоволення життєвих потреб людини; нагрівання та охолодження; транспортування й обробка матеріалів; інструменти і машини для виготовлення різних видів продукції; джерела механічної енергії; статичні конструкції і суміжні галузі техніки.

Для кожної групи складено відповідну таблицю, яка охоплює 7 класів, об'єднаних за спорідненими ознаками. У цих таблицях показано розподіл тематики між класами і їх взаємозв'язок.

Кількість підкласів у класі різна — від одного до кількох сотень. Індекс класифікації позначається двома числами, розділеними рискою. Перше число вказує клас, друге — підклас. Наприклад, індекс 2-17 означає, що винахід належить до класу 2, підкласу 17. Індекс зазвичай не показує ієрархічного розміщення підкласу в класі. Він визначається розміщенням підкласів в системі класифікації США. Слід зазначити, що текст, який належить до підкласу нижчого порядку, зміщений вправо відносно тексту рубрики вищого підкласу, якому вони підпорядковані. Наприклад, клас 21 «Консервування, дезінфекція, стерилізація» включає декілька підкласів, які мають складну підпорядкованість класу 21 та іншим підкласам: 21-61 — пристрої

для обробки дерева;

змащування;

у комбінації з витримкою сушки.

Для того щоб будь-який певний винахід можна було віднести до відповідної рубрики класифікації, у кожному класі передбачено підклас «Різне», що передбачає класифікацію винаходів, які не можна віднести до підкласів, розміщених у даному класі.

Відповідно до правил, розроблених патентним відомством США, опису винаходу присвоюється один або декілька класифікаційних індексів, один з яких є основним, а інші — додатковими.

Слід відзначити, що Американська система класифікації винаходів постійно переглядається і до неї вносяться зміни. Ці зміни опубліковуються в періодичних виданнях, але потрібно пам'ятати, що всі елементи довідково-пошукового апарату, пов'язані із системою класифікації винаходів, діють тільки впродовж певного періоду часу.

Англійська система була вперше розроблена в 1852-1855 pp. (як основа в Індії, Пакистані, АРІ, деяких країнах Південної Америки — Бразилії, Аргентині, Колумбії, Уругваї).

Показник класів винаходів (ПКВ) до англійської системи класифікації винаходів (Clаssifiсаtіоn Кеу) друкується патентним відомством Великобританії — до певних серій номерів описів винаходів. Кожний ПКВ відрізняється від попереднього і містить зміни й доповнення, пов'язані з розвитком галузі знань і вдосконаленням самої системи класифікації винаходів.

Після запровадження вдосконаленої класифікації індекси цієї системи стали публікувати в реферативному журналі «Abridgements of Specification».

У 1931 р. англійська система класифікації зазнала значних змін. Для серії описів винаходів до патентів з № 340001 по № 600000 по 1948 рік було видано новий ПКВ. Підкласи було поділено на більш дрібні рубрики різного підпорядкування (понад 30 000 рубрик).

Відзначимо, що після підписання Великобританією Конвенції про приєднання до МПК національну систему було переглянуто. У 1963 р. введено нову класифікацію, яка передбачала розміщення напрямів винаходів у 8 розділах, близьких до розділів МПК, 40 класах, приблизно 400 підкласах і 50 000 рубриках.

Англійська система класифікації побудована, в основному, за фасетним принципом — терміни, які характеризують окремі аспекти технічного рішення, згруповані у так звані фасети, що утворюють повний опис всієї тематики визначеної галузі. Основні розділи позначені (аналогічно МПК) великими літерами латинської абетки: А, В, С, D, E, F, G, Н.

До кожного розділу ПКВ входить від двох до восьми класів (Divisions). Кожний клас позначено арабською цифрою, яка йде після букви розділу. Класи складаються з підкласів (ladings) і є основним підрозділом ПКВ.

Підкласи позначено, як і розділи, великими латинськими літерами, розміщеними за індексами розділу і класу.

Більшість підкласів (крім В1С, В1М) містять рубрики різної підпорядкованості. У ПКВ Великобританії, на відміну від МПК та інших класифікацій, немає груп і підгруп. Усі рубрики називаються Subdivisions незалежно від ступеня їх підпорядкованості. На підпорядкованість рубрик вказує зміщення тексту вправо, саме зміщення позначається крапками.

Слід відзначити, що англійська система демонструє велику динамічність і постійно вдосконалюється. Кожні два — три роки видається новий показник класів винаходів, який вміщує близько 20% змін і доповнень порівняно з попереднім. Деякі підкласи зазнають суттєвої переробки або анулюються, а в інші вносяться часткові зміни. В останніх ПКВ буквені позначення змінено на цифрові як більш придатні для машинної обробки.

З 1.01.1979 р. діє нова нумерація неакцептованих (поданих у патентне відомство, з яких не винесене рішення про видачу) заявок (з № 2'000'001).

Японська система істотно відрізняється від інших подібних класифікацій. У 1973 р. класифікація винаходів Японії включала 174 класи, 1092 підкласи і 23505 рубрик. В класифікації винаходів Японії класи позначаються послідовним рядом арабських цифр від 1 до 136. Остання цифра (136) не змінювалася з 1961 р. Знову введені класи одержували додаткове цифрове позначення, наприклад, 13(7), 13(9) і т. д. Кожний клас охоплює переважно певну галузь техніки або виробництва. Порядок розміщення класів зумовлений напрямом групування суміжних галузей техніки і виробництва, які різняться подібністю способів або пристроїв. Згруповані таким чином споріднені класи утворюють сім серій.

Зазначимо, що в 1971 р. Японія запровадила відкладену експертизу винаходів, що сприяло значному збільшенню кількості заявок для опублікування, унаслідок чого 1972 р. патентне відомство внесло зміни в розподіл галузей промисловості за тематичними серіями.

Класифікації підлягають усі суттєві ознаки винаходу. Відтак на одному японському описі винаходу може бути проставлено до восьми — десяти індексів. На тих самих винаходах може бути вказана й індексація МПК. Таку класифікацію подають також США і Великобританія.

Тільки в дев'яти країнах, а саме: Німеччині, Великобританії, Індії, Канаді, США, Мексиці, Японії, Австрії, Данії використовується національна класифікація винаходів.

У даний час практично усі країни перейшли до міжнародної класифікації винаходів (МПК —міжнародна патентна класифікація), розглядаючи її як додаткову чи як основну.

 

 

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 10:47. Версія: 12. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Міжнародну патентну класифікацію (МПК) в літературі також зустрічається словосполучення -Міжнародна класифікація винаходів (МКВ) - розроблено згідно з домовленістю між багатьма європейськими країнами про спільність системи класифікації винаходів. Цю роботу було розпочато в 1951 р. Цього ж року в Парижі було підписано «Конвенцію про міжнародну класифікацію патентів на винаходи», і з 1955 р. нова класифікація почала використовуватися в Бельгії, з 1956 р. — у Франції, з 1957 р. — в Італії. Дещо пізніше МКВ почали використовувати Австрія, Бразилія, США, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Німеччина, Японія та ін.

У 1961 р. на конференції в Бухаресті країни Ради економічної взаємодопомоги також прийняли рішення про використання МПК (МКВ). У зв'язку із цим у червні 1962 р. основну схему МКВ з поділом на підкласи було введено в республіках колишнього Союзу як додаткову систему до класифікації, що використовувалася до цього часу. З 1 січня 1970 р. після видання російською мовою тексту документа МКВ було введено як основну систему класифікації винаходів на всій території СРСР, вона використовувалась і в Україні. З того часу на всіх описах винаходів зазначають індекси МПК.

Через кожні п'ять років у текст МПК вносять нові рубрики, змінюють їх підпорядкованість, редагують текст рубрик і т. ін. Усі зміни в тексті нової редакції МПК затверджує Комітет експертів спеціального союзу МПК.

Термін дії кожної редакції МКВ наведено нижче:

Класифікацію періодично переглядають для того, щоб поліпшити систему та врахувати технічний розвиток.

1-ша ред. 1 вересня 1968 р. до 30 червня 1974 p;

2-га ред. з 1 липня 1974 р. до 31 грудня 1979 p;

3-тя ред. з 1 січня 1980 р. до 31 грудня 1984 p;

4-та ред. з 3 січня 1985 р. до 31 грудня 1989 p;

5-та ред з 1 січня 1990 р. до 31 грудня 1994 р;

6-та ред. з 1 січня 1995 р. до 31 грудня 1999 р;

7-ма ред. з 1 січня 2000 р. до 31 грудня 2005 р;

8-ма ред. з 1 січня 2006 р.

Після реформи МПК, для редакцій, чинних з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2010 року, Класифікацію було поділено на базовий і поглиблений рівні. Кожна редакція базового рівня позначалась роком набрання чинності цією редакцією. МПК-2006 була чинною з 1 січня 2006 р. по 31 грудня 2008 р., а МПК-2009 набрала чинності 1 січня 2009 р. Кожна нова версія поглибленого рівня МПК позначалась роком і місяцем набрання чинності цією версією, наприклад МПК-2008.01. Починаючи з 1 січня 2011 року поділ Класифікації на базовий і поглиблений рівні було припинено і кожна нова версія МПК позначається роком і місяцем набрання чинності цією версією, наприклад МПК-2011.01.

Відповідно до повідомлення Всесвітньої організації інтелектуальної власності про набрання чинності з 1 січня 2014 року нової версії Міжнародної патентної класифікації (далі – МПК) та враховуючи, що для класифікування національних патентних документів у державній системі правової охорони інтелектуальної власності з 2007 року застосовується українська версія МПК, з 1 січня 2017 року в державній системі правової охорони інтелектуальної власності запроваджено українську версію МПК-2017.01.

В Україні за публікацію МПК відповідає Український інститут інтелектуальної власності.

Створено ІДС "Міжнародна патентна класифікація. Українська версія (2017.01)", доступ до якої надається на безоплатній основі.

Остання редакція МПК складається з 8 розділів, 129 класів і 638 підкласів. Дробова схема МПК містить 7391 групи і 64046 підгруп (всього 71437 рубрик).

Нижче приведено структуру МПК (рис. 3.1).

Рис. 3.1 - Структура МПК

Класифікація МПК відображає повний обсяг знань, які можна вважати відповідними для патентування винаходів, розподілений на вісім складових частин - розділів. Розділи є верхнім рівнем ієрархії у Класифікації.

Індекс розділу - кожен розділ МПК позначено прописною латинською літерою від A до H.

Заголовок розділу - заголовок розділу дає досить широкий опис змісту розділу. Вісім розділів мають такі заголовки:

A - ЖИТТЄВІ ПОТРЕБИ ЛЮДИНИ;

B - ВИКОНУВАННЯ ОПЕРАЦІЙ; ТРАНСПОРТУВАННЯ;

C - ХІМІЯ; МЕТАЛУРГІЯ;

D - ТЕКСТИЛЬ; ПАПІР;

E – БУДІВНИЦТВО;

F - МАШИНОБУДУВАННЯ; ОСВІТЛЮВАННЯ; ОПАЛЮВАННЯ; ЗБРОЯ; ПІДРИВНІ РОБОТИ;

G – ФІЗИКА;

H - ЕЛЕКТРИКА

Підрозділ – всередині розділів інформаційні заголовки можуть формувати підрозділи, які слугують заголовками без класифікаційних індексів.

Приклад: Розділ А (ЖИТТЄВІ ПОТРЕБИ ЛЮДИНИ) містить такі підрозділи:

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО;

ХАРЧОВІ ПРОДУКТИ; ТЮТЮН;

ПРЕДМЕТИ ОСОБИСТОГО АБО ДОМАШНЬОГО ВЖИТКУ;

ЗДОРОВ′Я; РЯТУВАННЯ ЖИТТЯ; ДОЗВІЛЛЯ;

Кожний розділ поділено на класи, які є другим рівнем ієрархії у Класифікації.

Індекс класу – кожен індекс класу складається з індексу розділу, після якого стоїть двозначне число.

Приклад: Н01

Заголовок класу – назва класу вказує на зміст класу.

Приклад: Н01 - ОСНОВНІ ЕЛЕКТРИЧНІ ЕЛЕМЕНТИ

Покажчик класу – деякі класи мають покажчик, який є просто інформативним зведенням і дає додаткову інформацію про зміст класу.

Кожний клас містить один або кілька підкласів, що є третім ієрархічним рівнемКласифікації.

Індекс підкласу – індекс кожного підкласу містить індекс класу та прописну латинську літеру.

Приклад: H01S

Заголовок підкласу – заголовок підкласу показує якомога точніше зміст підкласу.

Приклад: H01S ПРИЛАДИ З ВИМУШЕНИМ ВИПРОМІНЮВАННЯМ

Покажчик підкласу – багато підкласів мають покажчик, який є просто інформативним зведенням, що дає оглядову інформацію про зміст підкласу. Електронна версія МПК також дає змогу користувачам ознайомитись зі змістом підкласу, впорядкованим за складністю об’єкта.

Допоміжні заголовки – там, де велика частина підкласу стосується загального об’єкта, на початку цієї частини може стояти допоміжний заголовок, який визначає об’єкт винаходу.

Кожен підклас поділено на підрозділи, так звані "групи", які є або основними групами (тобто четвертий рівень ієрархії Класифікації), або підгрупами (тобто нижчий ієрархічний рівень, що залежить від рівня основної групи Класифікації).

Індекс групи – кожен індекс групи складається з індексу підкласу, після якого йдуть дві цифри, розділені скісною рискою.

Індекс основної групи – кожен індекс основної групи складається з індексу підкласу, після якого йдуть від одної до трьох цифр, скісна риска, а потім два нулі.

Приклад: H01S 3/00

Заголовок основної групи – заголовок основної групи точно визначає галузь об’єкта винаходу в рамках її підкласу та полегшує пошук. Заголовки та індекси основної групи в Класифікації друкують жирним шрифтом.

Приклад: H01S 3/00 - Лазери

Індекс підгрупи – підгрупи формують підрозділи під основними групами. Кожен індекс підгрупи складається з індексу підкласу та від одної до трьох цифр її основної групи, скісної риски та числа принаймні з двох цифр, але не 00.

Приклад: H01S 3/02

Підгрупи упорядковано у схемі так, якби їх номери були дробовими частинами числа перед скісною рискою. Наприклад, 3/036 іде після 3/03, але перед 3/04, 3/0971 іде після 3/097, але перед 3/098.

Заголовок підгрупи – заголовок підгрупи точно визначає галузь об’єкта винаходу в рамках її основної групи, що полегшує пошук. Перед заголовком йдуть одна чи більше крапок, які указують на ієрархічну позицію підгрупи, тобто кожна підгрупа є підрозділом найближчої верхньої групи, яка має на одну крапку менше. Заголовок підгрупи є часто завершеним висловом, тому в таких випадках починається із великої літери. Заголовок підгрупи починається з малої літери, якщо це продовження заголовка найближчої вищої із меншим відступом групи, від якої вона залежить. У всіх випадках заголовок підгрупи треба читати разом із заголовками груп (підгруп), стосовно яких зроблено відступ.

Приклад: H01S 3/00 Лазери

H01S 3/14 - характеризовані матеріалом, використовуваним як активне середовище

Заголовок 3/14 треба читати так: Лазери, характеризовані матеріалом, використовуваним як активне середовище.

H01S 3/05 - конструкція або форма оптичних резонаторів

Заголовок 3/05 – завершений вислів, але згідно з його ієрархічним положенням ця група обмежена щодо конструкції або форми лазерних оптичних резонаторів.

Повний класифікаційний індекс містить індекси, що представляють розділ, клас, підклас та основну групу або підгрупу.

 

А       — розділ «ЖИТТЄВІ ПОТРЕБИ ЛЮДИНИ»;

А01 — клас «СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО; ЛІСІВНИЦТВО; ТВАРИННИЦТВО; МИСЛИВСТВО; ВІДЛОВЛЮВАННЯ ТВАРИН; РИБНИЦТВО, ХАРЧОВІ ПРОДУКТИ; ТЮТЮН»

А01В — «ОБРОБЛЯННЯ ҐРУНТУ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ АБО ЛІСІВНИЦТВІ; ВУЗЛИ, ДЕТАЛІ ТА ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ МАШИН АБО ЗНАРЯДДЯ ВЗАГАЛІ»;

1/00 — основна група «Ручні знаряддя»;

1/24 — підгрупа «для обробляння лужків або газонів» (наприклад, граблі).

Структура класифікацій відбиває два принципи: тотожності функцій (В) і предметно-тематичний (D, Е).

Кожний з розділів може містити для розширення до 99 класів, причому деякі можуть бути пропущені з метою введення в разі потреби (при черговій редакції ставиться цифра перед розділом). Класи поділяються на групи (непарні цифри) і підгрупи (парні), що дає можливість вводити нові рубрики. Перша підгрупа позначається 00. Можуть бути додаткові знаки.

При вказівці індексів МПК на патентному документі на першому місці проставляється індекс, що відноситься до головної ознаки, потім через кому даються індекси, що відносяться до другої ознаки (якщо вони відрізняються від індексу першої ознаки), третьої ознаки і т. ін. Залежність і підпорядкованість між групами МПК додатково виражаються зсувом рядків тексту підлеглої підгрупи вправо з крапками перед текстом.

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 15:14. Версія: 22. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Міжнародна класифікація промислових зразків (МКПЗ) — дворівнева класифікація виробів, що використовуються під час експертизи та реєстрації об’єктів, заявлених і визначених як промислові зразки. МКПЗ було засновано відповідно до угоди, укладеної між країнами — учасницями Паризької конференції з охорони промислової власності на об’єднаній дипломатичній конференції в Локарно (Швейцарія). В Україні МКПЗ затверджена як єдина система класифікації промислових зразків. 

З 1 січня 2017 року набрала чинності нова, одинадцята, редакція, Міжнародної класифікації промислових зразків (далі – МКПЗ). У структуру класифікації було внесено концептуальні зміни, що обумовлено рішеннями, прийнятими на 12-й сесії Комітету експертів Спеціального союзу МКПЗ.

Зокрема, було вирішено, що:

- публікацію на паперовому носієві скасовано;

- всі назви зразків подаватимуться з великої літери в усіх мовних версіях;

- інформація відтепер подається без використання круглих дужок, тобто, всі назви зразків представлені з прямим порядком слів;

- порядкові номери замінені ідентифікаційними, кожен з яких стосуватиметься назви зразка та всіх синонімів назви цього зразка (за їх наявності);

- редакція класифікація буде чинною протягом 5 років, і під час чинності вводитимуться її нові версії.

При запровадженні версії Комітет експертів може вносити до тексту МКПЗ нові назви зразків, модифікувати або вилучати окремі назви, однак не буде переносити жодну назву зразка чи групу зразків у інші класи/підкласи та не буде створювати нові класи/підкласи.

У останні редакції перелік класів і підкласів місить 32 класи та 219 підкласів, з пояснювальними примітками. Алфавітний перелік виробів, що містить 5167 усіх назв виробів, наведених в алфавітному порядку, незалежно від класу, до якого кожен з них належить та перелік виробів, що належать до того чи іншого підкласу в алфавітному порядку.

В Україні за публікацію МКПЗ відповідає Український інститут інтелектуальної власності.

 

Нижче наведено перелік класів (українською та англійською мовами):

Клас 1

Харчі

FOODSTUFFS

Клас 2

ПРЕДМЕТИ ОДЯГУ ТА ГАЛАНТЕРЕЙНІ ВИРОБИ

ARTICLES OF CLOTHING AND HABERDASHERY

Клас 3

ДОРОЖНІ РЕЧІ, ФУТЛЯРИ, ПАРАСОЛЬКИ ТА ОСОБИСТЕ ПРИЛАДДЯ, ЩО НЕ НАЛЕЖАТЬ ДО ІНШИХ КЛАСІВ

TRAVEL GOODS, CASES, PARASOLS AND PERSONAL BELONGINGS, NOT ELSEWHERE SPECIFIED

Клас 4

ЩІТКОВІ ВИРОБИ

BRUSHWARE

Клас 5

ТЕКСТИЛЬНІ МІРНІ ВИРОБИ, ШТУЧНІ ТА НАТУРАЛЬНІ ЛИСТОВІ МАТЕРІАЛИ

TEXTILE PIECEGOODS, ARTIFICIAL AND NATURAL SHEET MATERIAL

Клас 6

МЕБЛЬОВАННЯ

FURNISHING

Клас 7

ПОБУТОВІ РЕЧІ, ЩО НЕ НАЛЕЖАТЬ ДО ІНШИХ КЛАСІВ

HOUSEHOLD GOODS, NOT ELSEWHERE SPECIFIED

Клас 8

РОБОЧІ ІНСТРУМЕНТИ ТА ЗАЛІЗНІ ВИРОБИ

TOOLS AND HARDWARE

Клас 9

ОПАКОВАННЯ ТА ВМІСТИНИ ДЛЯ ПЕРЕВОЗІННЯ ЧИ ПЕРЕНОСІННЯ ТОВАРІВ

PACKAGES AND CONTAINERS FOR THE TRANSPORT OR HANDLING OF GOODS

Клас 10

ГОДИННИКИ ТА ІНШІ ВИМІРЮВАЛЬНІ, ПЕРЕВІРЯЛЬНІ ТА СИГНАЛЬНІ ПРИЛАДИ

CLOCKS AND WATCHES AND OTHER MEASURING INSTRUMENTS, CHECKING AND SIGNALLING INSTRUMENTS

Клас 11

ПРИКРАСИ

ARTICLES OF ADORNMENT

Клас 12

ТРАНСПОРТНІ АБО ПІДІЙМАЛЬНІ ЗАСОБИ

MEANS OF TRANSPORT OR HOISTING

Клас 13

УСТАТКОВАННЯ ДЛЯ ВИРОБЛЯННЯ, РОЗПОДІЛЯННЯ АБО ПЕРЕТВОРЮВАННЯ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ

EQUIPMENT FOR PRODUCTION, DISTRIBUTION OR TRANSFORMATION OF ELECTRICITY

Клас 14

УСТАТКОВАННЯ ДЛЯ ЗАПИСУВАННЯ, ЗВ'ЯЗКУ ЧИ ПЕРЕДАВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

RECORDING, COMMUNICATION OR INFORMATION RETRIEVAL EQUIPMENT

Клас 15

МАШИНИ, ЩО НЕ НАЛЕЖАТЬ ДО ІНШИХ КЛАСІВ

MACHINES, NOT ELSEWHERE SPECIFIED

Клас 16

ФОТО - ТА КІНОАПАРАТУРА, ОПТИЧНІ ПРИЛАДИ

PHOTOGRAPHIC, CINEMATOGRAPHIC AND OPTICAL APPARATUS

Клас 17

МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ

MUSICAL INSTRUMENTS

Клас 18

ДРУКАРСЬКІ ТА КАНЦЕЛЯРСЬКІ МАШИНИ

PRINTING AND OFFICE MACHINERY

Клас 19

КАНЦЕЛЯРСЬКЕ ЗНАРЯДДЯ ТА ПРИЛАДДЯ, МИСТЕЦЬКІ ТА НАВЧАЛЬНІ ЗНАДОБИ

STATIONERY AND OFFICE EQUIPMENT, ARTISTS' AND TEACHING MATERIALS

Клас 20

ТОРГОВЕЛЬНЕ ТА РЕКЛАМНЕ УСТАТКОВАННЯ, ВИВІСКИ

SALES AND ADVERTISING EQUIPMENT, SIGNS

Клас 21

ІГРИ, ІГРАШКИ, НАМЕТИ ТА СПОРТИВНІ ТОВАРИ

GAMES, TOYS, TENTS AND SPORTS GOODS

Клас 22

ЗБРОЯ, ПІРОТЕХНІЧНІ ВИРОБИ, ВИРОБИ ДЛЯ ПОЛЮВАННЯ, РИБАЛЕННЯ ТА НИЩЕННЯ ШКІДНИКІВ

ARMS, PYROTECHNIC ARTICLES, ARTICLES FOR HUNTING, FISHING AND PEST KILLING

Клас 23

УСТАТКОВАННЯ ДЛЯ РОЗПОДІЛЯННЯ РІДИН ТА ГАЗІВ, САНІТАРНЕ, ОПАЛЮВАЛЬНЕ, ВЕНТИЛЯЦІЙНЕ ТА ПОВІТРОКОНДИЦІЮВАЛЬНЕ УСТАТКОВАННЯ, ТВЕРДЕ ПАЛИВО

FLUID DISTRIBUTION EQUIPMENT, SANITARY, HEATING, VENTILATION AND AIR-CONDITIONING EQUIPMENT, SOLID FUEL

Клас 24

ЛІКАРСЬКЕ ТА ЛАБОРАТОРНЕ УСТАТКОВАННЯ

MEDICAL AND LABORATORY EQUIPMENT

Клас 25

БУДІВЕЛЬНІ БЛОКИ ТА ЕЛЕМЕНТИ СПОРУД

BUILDING UNITS AND CONSTRUCTION ELEMENTS

Клас 26

СВІТИЛЬНІ ПРИЛАДИ

LIGHTING APPARATUS

Клас 27

ТЮТЮНОВІ ВИРОБИ ТА КУРИЛЬНЕ ПРИЛАДДЯ

TOBACCO AND SMOKERS' SUPPLIES

Клас 28

ФАРМАЦЕВТИЧНІ ТА КОСМЕТИЧНІ ВИРОБИ, ТУАЛЕТНІ РЕЧІ ТА ПРИЛАДДЯ

PHARMACEUTICAL AND COSMETIC PRODUCTS, TOILET ARTICLES AND APPARATUS

Клас 29

ПРИСТРОЇ ТА УСТАТКОВАННЯ ПРОТИПОЖЕЖНІ, ДЛЯ ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ ТА ДЛЯ РЯТУВАННЯ

DEVICES AND EQUIPMENT AGAINST FIRE HAZARDS, FOR ACCIDENT PREVENTION AND FOR RESCUE

Клас 30

ПРЕДМЕТИ ДЛЯ ДОГЛЯДАННЯ ТА УТРИМУВАННЯ ТВАРИН

ARTICLES FOR THE CARE AND HANDLING OF ANIMALS

Клас 31

МАШИНИ ТА ПРИСТРОЇ ДЛЯ ГОТУВАННЯ ЇЖІ ЧИ НАПОЇВ, ЩО НЕ НАЛЕЖАТЬ ДО ІНШИХ КЛАСІВ

MACHINES AND APPLIANCES FOR PREPARING FOOD OR DRINK, NOT ELSEWHERE SPECIFIED

Клас 32

ГРАФІЧНІ СИМВОЛИ І ЛОГОТИПИ, ФАКТУРНІ ВІЗЕРУНКИ, ОЗДОБЛЕННЯ

GRAPHIC SYMBOLS AND LOGOS, SURFACE PATTERNS, ORNAMENTATION

 

Для більш детального ознайомлення необхідно перейти на сайт Укрпатенту, де можна ознайомитися з Переліком класів і підкласів з пояснювальними примітками.

 

 

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 15:54. Версія: 9. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Міжнародна класифікація товарів і послуг (МКТП) з метою реєстрації знаків була розроблена Міжнародним бюро по охороні промислової власності в 1935 р. і спочатку являла собою основну класифікацію для систематизації назв товарів. Текст МКТП дістав статус офіційного завдяки Угоді, укладеній зацікавленими у використанні МКТП країнами на дипломатичній конференції в Ніцці 15 червня 1957 р. Пізніше, у 1963 р., Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) доповнила класифікацію переліком класів послуг і вперше опублікувала її французькою мовою. Переглядали Класифікацію в 1967 р. (Стокгольм) і в 1977 р. (Женева).

Угодою передбачено, що країни-підписанти будуть послуговуватися єдиною класифікацією товарів і послуг для реєстрації товарних знаків і знаків обслуговування. МКТП є переліком класів товарів і послуг з примітками щодо їх змісту і має алфавітно-предметний покажчик (АПП) товарів і послуг з віднесенням їх до відповідного класу.

При Міжнародному бюро по охороні інтелектуальної власності створено Комітет експертів, який має право приймати рішення і вносити будь-які зміни й доповнення в МКТП. Робочі групи при Комітеті експертів працюють над удосконаленням МКТП. Всесвітня організація інтелектуальної власності офіційно опублікувала чергові редакції МКТП 1971 і 1981 років. Текст МКТП 1989 року видання опубліковано французькою, англійською та іспанською мовами. Російською мовою МКТП опубліковано вперше в 1972 р.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» внесені до реєстру зображення знака та перелік товарів і послуг визначають обсяг правової охорони, що надається знаку. У зв’язку з цим, формулювання товарів і послуг в переліку повинні чітко ідентифікувати товар або послугу, виключаючи подвійне тлумачення, бути сучасними та зрозумілими для віднесення товарів і/або послуг до відповідного класу МКТП, а також придатними до проведення порівняльного аналізу.

Починаючи з 2013 року Комітет експертів Ніццького союзу щорічно переглядає МКТП. Таким чином, нові редакції МКТП звичайно набувають чинності кожні п’ять років, а протягом цього періоду з 1-го січня кожного року набуває чинності відповідна щорічна версія чинної редакції.

В Україні за публікацію МКТП відповідає Український інститут інтелектуальної власності.

З 1 січня 2017 року набула чинності версія 2017 року 11-ї редакції МКТП – МКТП (11-2017). З її електронною версією можна ознайомитись на сайті УкрпатентуІДС "Міжнародна класифікація товарів і послуг для реєстрації знаків (Ніццька класифікація). Версія 2017 року" (чинна з 01.01.2017).

Класифікаційна схема містить перелік класів товарів, послуг. У схемі наведено 45 класів (34 класи товарів і 11 класів послуг), що мають примітки щодо пошуку класів і стосовно тематики кожного класу.

Товари об'єднано в класи за видами матеріалів, з яких вони виготовлені, за їх функціями або галузевим призначенням.

Перелік класів відображає належність товарів чи послуг до тієї чи іншої галузі.

З метою уточнення класифікаційного індексу при індексуванні конкретного товару чи виду послуг слід звертатися до АПП, виданого окремим виданням МКТП для реєстрації знаків. Якщо не вдається з'ясувати належність товару до певного класу за допомогою переліку класів або АПП, слід користуватися такими правилами:

Готові вироби класифікують в основному за виконуваними ними функціями або призначенням, якщо цей критерій не передбачений у переліку класів. Готові вироби потрібно класифікувати за аналогією з іншими подібними виробами, наведеними в АПП. Якщо такі вироби в АПП не передбачено, потрібно виходити з додаткових критеріїв, таких, як матеріал, з якого виготовлено вироби, або принципу дії.

Сировину, необроблену або частково оброблену, потрібно класифікувати за матеріалом.

Виріб, призначений для того, щоб стати складовою частиною іншого виробу, класифікують у тому класі, що і виріб у цілому, за умови, що він не використовується з іншою метою. У всіх інших випадках при віднесенні таких товарів до відповідних класів потрібно послуговуватися порадами, наведеними в п. 1.

Якщо товари (готові вироби чи напівфабрикати) класифікують за матеріалом, з якого вони виготовлені, і якщо вони при цьому виготовлені з різних матеріалів, їх потрібно класифікувати за переважаючим у їх складі матеріалом.

Ємності (контейнери, футляри, чохли і т. ін.), призначені для упаковки і зберігання товарів, класифікують у тому класі, що і ці товари.

Нижче наведені заголовки Класів МКТП. 

Товари

 

Клас 1

Хімікати, призначені для використання в промисловості, науці та фотографії, а також у сільському господарстві, плодівництві та лісівництві; необроблені штучні смоли, необроблені пластмаси; добрива; суміші для гасіння вогню; препарати для термообробляння і паяння металів; хімічні речовини для консервування харчових продуктів; дубильні речовини; клеючі препарати на промислові потреби

 

Клас 2

Фарби, лаки, політури; захисні препарати проти іржавіння та псування деревини; забарвлювальні речовини; протрави; необроблені природні смоли; метали у формі фольги або порошку для фарбування, декорування, друкування та художніх робіт

 

Клас 3

Вибілювальні препарати та інші речовини для прання; чистильні, полірувальні, очищальні та абразивні препарати; нелікувальні мила; парфумерні вироби, ефірні олії, нелікувальна косметика, нелікувальні лосьйони для волосся; нелікувальні зубні порошки і пасти

 

Клас 4

Технічні масла і мастила; мастильні матеріали; суміші для вбирання, змочування і зв'язування пилу; паливо (в тому числі моторний бензин) і світильні речовини; свічки та ґноти для освітлювання

 

Клас 5

Фармацевтичні, медичні та ветеринарні препарати; гігієнічні препарати на медичні потреби; дієтичні харчові продукти і речовини, призначені для медичного чи ветеринарного використання, продукти для дитячого харчування; дієтичні добавки для людей і тварин; пластири, перев'язувальні матеріали; матеріали для пломбування зубів, стоматологічний віск; дезінфікувальні засоби; препарати для знищування шкідників; фунгіциди, гербіциди

 

Клас 6

Звичайні метали та їхні сплави, руди; металеві матеріали для будівель і конструкцій; перемісні будівельні конструкції металеві; неелектричні дроти і троси із звичайних металів; дрібні металеві вироби; металеві контейнери для зберігання або перевозіння; сейфи

 

Клас 7

Машини і верстати; двигуни (крім призначених для наземного транспорту); зчеплення та трансмісії (крім призначених для наземного транспорту); сільськогосподарське знаряддя, крім з ручним приводом; інкубатори для яєць; торговельні автомати

 

Клас 8

Ручні інструменти і знаряддя, інструменти з ручним приводом; ножі, виделки, ложки; холодна зброя; бритви

 

Клас 9

Наукові, морські, геодезичні, фотографічні, кінематографічні, оптичні, зважувальні, вимірювальні, сигналізаційні, контрольні (перевіряльні), рятувальні і навчальні апарати та інструменти; апарати та інструменти для передавання, перемикання, перетворювання, акумулювання, регулювання або контролювання електрики; апарати для записування, передавання або відтворювання звуку чи зображень; магнітні носії інформації, записувальні диски; компакт-диски, DVD та інші цифрові записувальні носії інформації; механізми для приймання оплати для апаратів, що приводяться в дію монетами; касові апарати, рахувальні машини, обладдя для обробляння інформації, комп'ютери; комп'ютерне програмне забезпечення; пристрої для гасіння вогню

 

Клас 10

Хірургічні, медичні, стоматологічні та ветеринарні апарати та інструменти; протези кінцівок, очей і зубів; ортопедичні вироби; матеріали для накладання швів; терапевтичні та допоміжні пристрої для людей з обмеженими можливостями; апарати для масажу; апарати та пристрої для догляду за немовлятами; апарати та пристрої для сексуальної активності

 

Клас 11

Устатковання для освітлювання, нагрівання, виробляння пари, куховарення, охолоджування, сушіння, вентилювання, водопостачання та на санітарно-технічні потреби

 

Клас 12

Транспортні засоби; апарати, що переміщуються по землі, повітрям або по воді

 

Клас 13

Вогнепальна зброя; боєприпаси і снаряди; вибухові речовини; феєрверки

 

Клас 14

Дорогоцінні метали та їхні сплави; ювелірні вироби, дорогоцінне та напівдорогоцінне каміння; годинники та хронометричні прилади

 

Клас 15

Музичні інструменти

 

Клас 16

Папір та картон; друкована продукція; матеріали для книжкових оправ; фотографії; канцелярські товари та офісне приладдя, крім меблів; клеї на канцелярські або побутові потреби; приладдя для художників та креслярські матеріали; пензлі для художників; навчальні матеріали; пластмасові листи, плівки та пакети для обгортання і пакування; друкарські шрифти, друкарські кліше

 

Клас 17

Необроблені та напівоброблені каучук, гутаперча, гума, азбест, слюда і замінники всіх цих матеріалів; формовані матеріали з пластмаси та смоли на виробничі потреби; матеріали для конопачення, ущільнювання та ізолювання; неметалеві гнучкі труби та шланги

 

Клас 18

Вичинена шкіра і штучна шкіра; шкури тварин; багажні валізи і сумки; парасольки від дощу і сонця; тростини; батоги, упряж та лимарні вироби; нашийники, поводи, повідки та одяг для тварин

 

Клас 19

Будівельні матеріали (неметалеві); будівельні неметалеві жорсткі труби; асфальт, смола і бітум; перемісні будівельні конструкції неметалеві; пам'ятники неметалеві

 

Клас 20

Меблі, дзеркала, картинні рами; контейнери неметалеві для зберігання або перевозіння; необроблені або напівоброблені кістка, ріг, китовий вус або перламутр; панцири черепах, мушлі; морська пінка; бурштин

 

Клас 21

Домашнє або кухонне начиння і вмістини; гребені і губки; щітки, крім пензлів для художників; щіткові матеріали; знаряддя для чищення та прибирання; необроблене або напівоброблене скло, крім будівельного; скляний, порцеляновий та глиняний посуд

 

Клас 22

Троси та мотузки; сітки; намети та брезент; навіси текстильні або з синтетичних матеріалів; вітрила; мішки для перевозіння та зберігання неспакованого матеріалу; прокладкові, перекладкові та набивкові матеріали, крім паперових, картонних, гумових або пластмасових; волокно текстильне необроблене та його замінники

 

Клас 23

Пряжа і нитки для текстильного використання

 

Клас 24

Тканини та замінники тканин; білизна для домашнього господарства; занавіски текстильні або пластмасові

 

Клас 25

Одяг, взуття, наголовні убори

 

Клас 26

Мереживо і вишиті вироби, стрічки і тасьми; ґудзики, гачки і петельки, шпильки і голки; штучні квіти; прикраси для волосся; штучне волосся

 

Клас 27

Килими, рогожі, мати, лінолеум та інші покриви на підлогу; настінні покриття (нетекстильні)

 

Клас 28

Ігри, іграшки та забави; відеоігрові апарати; гімнастичні та спортивні товари; прикраси для новорічних ялинок

 

Клас 29

М'ясо, риба, птиця та дичина; м'ясні екстракти; законсервовані, заморожені, сухі та скуховарені фрукти і овочі; желе, джеми, компоти; яйця; молоко та молочні продукти; харчові олії та жири

 

Клас 30

Кава, чай, какао та замінники кави; рис; тапіока і саго; борошно та зернові продукти; хліб, кондитерські вироби; харчові льоди; цукор, мед, меляса; дріжджі, пекарські порошки; сіль; гірчиця; оцет, соуси (приправи); прянощі; морозиво

 

Клас 31

Сирі та необроблені сільськогосподарські, аквакультурні, садівничі та лісові продукти; сире та необроблене зерно і насіння; свіжі фрукти та овочі, свіжі трави; живі рослини і квіти; цибулини, розсада, сіянці та насіння для сівби; живі тварини; корми та напої для тварин; солод

 

Клас 32

Пиво; мінеральні і газовані води та інші безалкогольні напої; фруктові напої і фруктові соки; сиропи та інші складники для виготовляння напоїв

 

Клас 33

Алкогольні напої (крім пива)

 

Клас 34

Тютюн; курильне приладдя; сірники

Послуги

 

Клас 35

Рекламування; керування підприємницькою діяльністю; адміністрування у сфері підприємницької діяльності; офісні роботи

 

Клас 36

Страхування; фінансові операції; кредитно-грошові операції; операції з нерухомим майном

 

Клас 37

Споруджування будівель; ремонтування; послуги з встановлювання устатковання

 

Клас 38

Телекомунікаційні послуги

 

Клас 39

Перевезення; пакування і зберігання товарів; влаштовування подорожей

 

Клас 40

Обробляння матеріалів

 

Клас 41

Освіта; забезпечування навчання; розважальні послуги; влаштовування спортивних і культурних заходів

 

Клас 42

Наукові і технологічні послуги та досліджування і розробки, що їх стосуються; послуги промислового аналізування та досліджування; розробляння та проектування комп'ютерного апаратного і програмного забезпечення

 

Клас 43

Послуги із забезпечування їжею та напоями; забезпечування тимчасовим житлом

 

Клас 44

Медичні послуги; ветеринарні послуги; гігієнічне та косметичне обслуговування людей чи тварин; послуги в сільському господарстві, плодівництві та лісівництві

 

Клас 45

Юридичні послуги; послуги з безпеки щодо фізичної охорони матеріального майна і фізичних осіб; персональні та соціальні послуги для задоволення потреб людини, що надаються іншими особами

 

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 15:53. Версія: 13. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Цю класифікацію запроваджено угодою, укладеною 12 червня 1973 р. на Віденській дипломатичній конференції.

Віденська угода про заснування Міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків (далі - "Віденська угода" ухвалили та застосовують спільну класифікацію зображувальних елементів знаків.

Мета Класифікації суто практична - полегшити пошук схожих чи тотожних знаків для товарів і послуг та уникнути трудомісткого перекласифіковування під час обміну документами на міжнародному рівні.

Класифікація встановлює ієрархічну систему, яка розвивається від загального до часткового, поділяючи всі зображувальні елементи на категорії, групи та підгрупи. Пояснювальні примітки подано там, де це доцільно. Вони стосуються або Класифікації в цілому, або будь-якої певної категорії, групи чи підгрупи.

Підгрупи є двох видів. Як додаток до головних підгруп є допоміжні підгрупи, призначені для зображувальних елементів, які вже включено до головних підгруп, але вважають корисним згрупувати їх за певним критерієм, щоб полегшити пошук схожих чи тотожних знаків.

Кожну категорію, групу, підгрупу позначено номером, відповідно спеціальній системі кодування. Кожний зображувальний елемент у підгрупі позначено трьома числами: перше число, будь-яке від 1 до 29, означає категорію, друге число, будь-яке від 1 до 19, - групу і третє число, будь-яке від 1 до 30, - підгрупу. Наприклад, образ "дівчинка їсть" належить до Категорії 2 (Людина), Групи 5 (Діти), Головної Підгрупи 3 (Дівчата) та Допоміжної Підгрупи 18 (Діти п'ють чи їдять).  (vi)

Кількість груп і підгруп у категоріях і групах, до яких вони належать, різна. У межах груп і підгруп певні номери залишено порожніми для того, щоб була змога ввести нові групи чи підгрупи, у разі потреби.

У сьомій редакції Класифікації міститься: 29 категорій; 145 груп; 806 головних підгруп; 903 допоміжні підгрупи.

В Україні за публікацію МКЗЕ відповідає Український інститут інтелектуальної власності.

На сайті Укрпатенту можна ознайомитись з останньою версією ІДС "Міжнародна класифікація зображувальних елементів знаків (Віденська класифікація)., яка чинна з 01.01.2013.

ПЕРЕЛІК КАТЕГОРІЙ

КАТЕГОРІЯ 1

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

НЕБЕСНІ ТІЛА, ПРИРОДНІ ЯВИЩА, ГЕОГРАФІЧНІ КАРТИ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 2

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ЛЮДИ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 3

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ТВАРИНИ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 4

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

НЕЗВИЧАЙНІ, КАЗКОВІ, ФАНТАСТИЧНІ АБО НЕРОЗПІЗНАННІ ІСТОТИ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 5

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

РОСЛИНИ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 6

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

КРАЄВИДИ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 7

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

БУДІВЛІ, КОНСТРУКЦІЇ ДЛЯ РЕКЛАМИ, ВОРОТА АБО ОГОРОЖІ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 8

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ХАРЧІ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 9

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ТЕКСТИЛЬ, ОДЯГ, ШВАЦЬКЕ ПРИЛАДДЯ, НАГОЛОВНІ УБОРИ, ВЗУТТЯ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 10

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ТЮТЮН, ПРИЛАДДЯ ДЛЯ КУРЦІВ, СІРНИКИ, РЕЧІ ДЛЯ ПОДОРОЖЕЙ, ВІЯЛА, ПРЕДМЕТИ ТУАЛЕТУ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 11

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ПОБУТОВЕ НАЧИННЯ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 12

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

МЕБЛІ, САНТЕХНІКА

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 13

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

СВІТИЛЬНИКИ, РАДІОЛАМПИ, НАГРІВАЧІ, КУХОВАРСЬКЕ АБО ХОЛОДИЛЬНЕ УСТАТКОВАННЯ, ПРАЛЬНІ МАШИНИ, СУШИЛЬНЕ УСТАТКОВАННЯ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 14

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ЗАЛІЗНІ ВИРОБИ, РОБОЧЕ ЗНАРЯДДЯ ТА ІНСТРУМЕНТИ, ДРАБИНИ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 15

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

МАШИНИ, МОТОРИ, ДВИГУНИ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 16

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ДАЛЕКИЙ ЗВ'ЯЗОК, ЗАПИСУВАННЯ АБО ВІДТВОРЮВАННЯ ЗВУКУ, КОМП'ЮТЕРИ, ФОТОГРАФІЯ, КІНЕМАТОГРАФІЯ, ОПТИКА

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 17

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ЧАСОВИМІРЮВАЛЬНІ ПРИЛАДИ, ЗОЛОТАРСЬКІ [ЮВЕЛІРНІ] ВИРОБИ, ВАГИ ТА МІРИЛА

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 18

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ТРАНСПОРТ, СПОРЯДДЯ ДЛЯ ТВАРИН

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 19

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ВМІСТИНИ ТА ОПАКОВАННЯ, РІЗНОМАНІТНІ ВИРОБИ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 20

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ПИСЬМОВІ, КРЕСЛЯРСЬКІ АБО МАЛЯРСЬКІ МАТЕРІАЛИ, КАНЦЕЛЯРСЬКЕ ПРИЛАДДЯ ТА КНИЖКОВІ ТОВАРИ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 21

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ІГРИ, ІГРАШКИ, СПОРТИВНІ ТОВАРИ, КАРУСЕЛІ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 22

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ ТА ОБЛАДУНКИ ДО НИХ, МУЗИЧНЕ ПРИЛАДДЯ, ДЗВОНИ, КАРТИНИ, СКУЛЬПТУРИ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 23

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ЗБРОЯ, БОЄПРИПАСИ, ВІЙСЬКОВИЙ ОБЛАДУНОК

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 24

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ГЕРАЛЬДИКА, МОНЕТИ, ЕМБЛЕМИ, СИМВОЛИ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 25

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ОЗДОБЛЮВАЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ, ПОВЕРХНІ АБО ТЛО [ФОН] З ОЗДОБАМИ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 26

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ГЕОМЕТРИЧНІ ФІГУРИ ТА ТІЛА

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 27

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

ПИСЬМОВІ ФОРМИ, ЦИФРИ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 28

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

НАПИСИ РІЗНОМАНІТНИМИ ЗНАКАМИ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

КАТЕГОРІЯ 29

http://base.uipv.org/vienna7/images/en.gif?v=274493

КОЛЬОРИ

http://base.uipv.org/vienna7/images/spacer.gif?v=274493

 

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 15:52. Версія: 8. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Патентні дослідження — системний науковий аналіз властивостей об'єкта господарської діяльності протягом його життєвого циклу, які випливають з правової охорони об'єктів промислової власності.

Розрізняють такі документи на об'єкти промислової власності: охоронні документи на об'єкти промислової власності (патенти, свідоцтва); опубліковані заявки на винаходи.

Патент — юридично-технічний документ, який засвідчує право на винахід (корисну модель, промисловий зразок).

Свідоцтво про охорону права на об'єкт промислової власності — правоохоронний документ, що видається після державної реєстрації на знак для товарів і послуг, на право користування найменуванням місця походження товару.

Об'єкти промислової власності — винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменування та позначення походження чи найменування місця походження товарів, а також недопущення недобросовісної конкуренції.

Промислова власність поширюється на промисловість, торгівлю, сільськогосподарське виробництво, продукти промислового чи природного походження.

Винахід (корисна модель) — результат творчої діяльності людини у будь-якій галузі технології, який відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.

Промисловий зразок — результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання, який відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислово придатним.

Знак для товарів і послуг — позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняють від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Недобросовісна конкуренція — що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.

Патентоспроможність — це властивість, якої набуває об'єкт господарської діяльності, складові частини в разі відповідності умовам надання правової охорони винаходу, корисній моделі, промисловому зразку та іншим об'єктам промислової власності згідно з чинним законодавством держави.

Порушення прав власника чинного охоронного документа — будь-яке посягання на власника чинного охоронного документа, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством держави.

Господарська діяльність — будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару.

Об'єкт господарської діяльності: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин); спосіб; позначення товарів і послуг.

Суб'єкт господарської діяльності — це юридична особа (підприємство, об'єднання підприємств, установа, організація будь-якої організаційно-правової форми, а також громадянин, який має статус підприємця).

Патентна ситуація щодо об'єкта господарської діяльності — сукупність даних з правової охорони об'єктів промислової власності.

Життєвий цикл об'єкта господарської діяльності — сукупність взаємопов'язаних етапів створення, використання та послідовного удосконалення об'єкта господарської діяльності.

Науково-технічна інформація — документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, виробничої та громадської діяльності.

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 20:45. Версія: 9. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Нормативним документом, що регламентує патентні дослідження в Україні, став стандарт ДСТУ 3575-97 "Патентні дослідження. Основні положення і порядок проведення" (набув чинності з 01.01.1998 р.) замість ГОСТ 15.011-82 "Порядок проведення патентних досліджень" у складі системи розробки і постановки продукції на виробництво.

Під патентним дослідженням розуміється комплекс робіт з пошуку, добору й аналізу патентної і науково-технічної інформації, що містять дані про технічні рішення, складання аналітичних оглядів, що відображають патентну ситуацію, рівень техніки і тенденції її розвитку.

Патентні дослідження — складова частина науково-дослідних, проектно-конструкторських і технологічних робіт, передбачених стандартами й іншими нормативними документами, що регламентують розробку, виробництво і реалізацію об'єктів техніки — машини, прилади, устаткування (пристрої), матеріали (речовини), штами (культури мікроорганізмів), інші види промислової продукції і технологічні процеси (способи), а також об'єкти капітального будівництва. Патентні дослідження виконуються з метою виявлення актуальності і наукового обґрунтування, доцільності проведення НДР, ДКР, забезпечення високого науково-технічного рівня, патентоспроможності, патентної чистоти об'єктів техніки, а також з'ясування можливості комерційної реалізації їх за кордоном.

Стандарт ДСТУ 3575-97 містить 7 розділів:

Галузь використання.

Нормативні посилання.

Визначення і скорочення.

Загальні положення.

Види робіт під час проведення патентних досліджень.

Порядок проведення патентних досліджень.

Порядок оформлення, викладання та зберігання звіту про патентні дослідження.

У визначеннях використано термін патентні дослідження як системний науковий аналіз властивостей об'єкта господарської діяльності (ОГД) протягом його життєвого циклу, які випливають з правової охорони промислової власності.

Патентні дослідження виконуються на всіх етапах життєвого циклу ОГД, як технічної системи.

Патентні дослідження проводить суб'єкт господарської діяльності у складі таких робіт:

маркетингу;

менеджменту;

прогнозування;

перспективного та поточного планування;проектування;

визначення напрямків, темпів розвитку засобів технічного забезпечення своєї діяльності;

формування замовлення виконавцям;виконання НДР, ДКР;

вибору напрямків дослідження в разі створення нових і модернізації існуючих ОГД;

науково-технічного співробітництва;

постановки ОГД на виробництво;

підвищення якості ОГД, удосконалення технологій;

матеріального і технологічного забезпечення виробництва;

експлуатації ОГД;

придбання обладнання та ліцензій;

реалізації ОГД (продажу, експонування на виставках, ярмарках, продажу ліцензій);

правової охорони об'єктів промислової власності.

Метою патентних досліджень є визначення патентної ситуації щодо ОГД, тобто отримання вхідних даних для забезпечення високого технічного рівня і конкурентоспроможності об'єкта техніки, використання сучасних науково-технічних досягнень і виключення невиправданого дублювання досліджень і розробок.

Вхідним документом для проведення патентних досліджень, згідно із ДСТУ 3575-97, єзавдання на їхнє проведення, затверджуване керівництвом організації (підприємства).

Порядком проведення патентних досліджень передбачено: розробку регламенту пошуку інформації, пошук, обробка інформації та оформлення довідки про пошук, систематизація та аналіз інформації.

Результатом є звіт про патентні дослідження.

Матеріали звіту використовують під час розробки документів, які пов'язані з діяльністю суб'єкта господарської діяльності, в тому числі:

прогнозів, програм, та розвитку виробництва ОГД та надання послуг;

тематичних карток;

заявок на розробку та освоєння ОГД;

вихідних вимог замовника на виконання НДР, ДКР;

технічних та тактично-технічних завдань на виконання НДР, ДКР;

звітів про проведення НДР, ДКР;

технічних умов (технічного опису) на розроблений ОГД;

стандартів на розроблений ОГД;

карт технічного рівня та якості ОГД;

заявок на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності;

патентних формулярів згідно з ДСТУ 3574-97;

інформаційних карт державної атестаційної комісії.

Під час проведення патентних досліджень виконують такі види робіт: визначення патентоспроможності ОГД; визначення ситуації щодо використання прав на об'єкти промислової власності; виявлення порушення прав власників чинних охоронних документів та заявників на об'єкти промислової власності.

Визначення патентоспроможності ОГД здійснюють на основі досліджень загальнодоступної патентної та іншої науково-технічної інформації.

Визначення ситуації щодо використання прав на об'єкти промислової власностіздійснюють на основі результатів статистичної обробки патентної документації, яка стосується ОГД; результатів аналізу відомостей щодо укладених ліцензійних договорів та договорів про передачу права власності; аналізу можливостей застосування в ОГД відомих об'єктів промислової власності.

Виявлення порушення прав власників чинних охоронних документів та заявників на об'єкти промислової власності здійснюють на основі досліджень патентної документації, що стосується ОГД; результатів порівняльного аналізу об'єктів промислової власності та ОГД.

Порядок проведення патентних досліджень такий:

1. Розробка завдання на проведення патентних досліджень.

2. Розробка регламенту пошуку інформації на проведення патентних досліджень щодо ОГД, його складових частин:

визначення предмета пошуку;

зазначення мети пошуку інформації:

визначення держав пошуку інформації:

визначення класифікаційних індексів;

визначення ретроспективності пошуку;

вибір джерел інформації.

3. Пошук, обробка інформації та оформлення довідки про пошук.

4. Систематизація та аналіз інформації.

5. Оформлення звіту про патентні дослідження.

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 16:04. Версія: 3. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Звіти про патентно-інформаційні дослідження оформлюються згідно з ДСТУ 3008-95 "Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення".

Звіт про патентні дослідження вміщує такі структурні елементи:

титульний лист;

загальні відомості про об'єкт дослідження;

список виконавців:

зміст (перелік документів);

основну частину;

додатки.

Титульний лист звіту про патентні дослідження заповнюють за формою.

Загальні відомості про об'єкт дослідження містять:

найменування суб'єкта господарської діяльності;

дату початку та дату закінчення розробки (рік, місяць);

призначення, галузь використання, стислий опис ОГД. Загальні відомості можуть бути доповнені іншою необхідною інформацією.

Основна частина звіту містить такі розділи: визначення патентоспроможності ОГД; визначення ситуації щодо використання прав на об'єкти промислової власності; виявлення порушення прав власників чинних охоронних документів та заявників на об'єкти промислової власності.

Зміст та обсяг основної частини обумовлюються завданням на проведення патентних досліджень. У тому випадку, коли патентні дослідження проводять щодо декількох об'єктів промислової власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка та знака для товарів і послуг), форми основної частини звіту заповнюють на кожний об'єкт промислової власності окремо.

Наприкінці кожного розділу основної частини звіту наводять висновки та рекомендації.

Основну частину звіту закінчують узагальненими висновками за результатами патентних досліджень.

До основної частини звіту додають: завдання на проведення патентних досліджень; регламент пошуку; довідку про пошук.

Патентні дослідження проводять користуючись фондами патентної документації, що являють собою впорядковану колекцію патентних документів та довідково-пошуковий апарат до неї, а також нормативно-методичні та інші матеріали з питань охорони об'єктів промислової власності. Склад фонду патентної документації визначається такими характеристиками: переліком країн, патентні документи яких представлені у фонді; видами документів, що комплектуються; переліком класифікаційних рубрик (для галузевих патентних фондів); ретроспективністю (глибиною).

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 20:51. Версія: 3. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Аналіз динаміки патентування можна здійснити на основі аналізу попередньо вибраних та опрацьованих патентів, це дозволяє провести та виявити найбільш перспективні напрямки розвитку певної технічної системи. Як приклад, приведемо результати аналізу патентів стосовно багатошпиндельних токарних автоматів.

Так загальна динаміка патентування в зростаючому підсумку по роках показана на рис. 1. При цьому використовується інформація стосовно патентів починаючи з 1860 по 2000 роки. При проведенні досліджень можна скористатись часовим інтервалом у 20-30 років, в залежності від поставлених цілей. Цю інформацію можна також подати беручи інформацію за певний проміжок часу, наприклад інтервал у 10 років (рис. 2). При меншому часовому проміжку можна брати інтервал у 5 років, 2 роки та 1 рік.

Динаміка патентування основними країнами, які займаються патентною та ліцензійною діяльністю (рис. 3.), показує в якій країні і коли найбільше приділялась цьому увага.

 

Патентна статистика характеризує розподіл нових ідей по галузям знань. На основі статистичного і якісного аналізу патентів можна виявити найбільш важливі області розвитку техніки, в яких сконцентрована в даний момент винахідницька діяльність в окремих країнах.

Аналіз динаміки патентування, яка характеризується хронологічним розподілом патентів по датам пріоритету, країнам і тематичним напрямках, відповідних рубриках МКІ, дозволяє в результаті статистичного експерименту розкрити тенденції в розвитку тематичного напрямку або конкретного запатентованого технічного рішення шляхом багатоаспектного аналізу зв’язків з іншими об’єктами

Як видно із (рис. 4) за останні 15 років винахідницька активність в областях механізмів затиску БТА, повороту шпиндельного блоку, токарних автоматів, одношпиндельних токарних автоматів суттєво знизилась, спостерігається чітка тенденція росту винахідницької активності в області патентування токарних автоматів з ЧПК. При аналізі патентів, які відносились до токарних автоматів було виявлено, що частина з них стосувалась верстатів з паралельною кінематико. Цей напрямок був визнаний перспективним і це спричинило проведення аналізу і збір інформації в даному напрямку.

 

Подальші дослідження передбачають аналіз динаміки патентування по патентах-аналогах. Такий аналіз дозволяє додатково вибрати патенти які з певних причин не потрапили до вибраних.

Аналіз цих патентів показав, що деякі з них мають дуже великий термін “період життя” (від 60 до 120 років). Такі патенти слід відкинути, як такі, що не мають ваги. Тому в нашому випадку за початок аналізу прийнятий 1950 рік. Наступним кроком дослідження є визначення кількості патентів по роках (рис.5), та побудова кумулятивної кривої патентів-аналогів (рис. 6).

 

Після цього проводимо визначення частості патентування окремих патентів. Деякі патенти-аналоги зустрічались в згадках від 1 до 21 разів (рис. 7). Це свідчить про актуальність деяких патентів.

 

Даний аналіз дозволив виявити перспективні патенти, на які було здійснено велику кількість посилань, та включити їх в статистичний патентний аналіз. При цьому перевага надавалась патентам із «молодого патентного фонду». Весь цей комплекс дій дозволив вибрати представницьку групу патентів для їх подальшого аналізу.

Востаннє редаговано: П’ятниця, 1 вересня 2017, 22:06. Версія: 2. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Дати визначення поняттю «патентні дослідження»

З якою метою проводяться патентні дослідження

Що є вихідним документом на проведення патентних досліджень

Що передбачено порядком проведення патентних досліджень

Які види робіт виконують під час проведення патентних досліджень

Який порядок проведення патентних досліджень

Які елементи містить звіт про патентні дослідження

Які відомості про об’єкт дослідження необхідно мати для проведення патентних досліджень

Які розділи містить основна частина звіту про патентні дослідження

Дати визначення поняттю «патент»

Дати визначення поняттю «свідоцтво про охорону права на об'єкт промислової власності»

Дати визначення поняттю «винахід (корисна модель)»

Дати визначення поняттю «промисловий зразок»

Дати визначення поняттю «знак для товарів і послуг»

Дати визначення поняттю «патентоспроможність»

Дати визначення поняттю «порушення прав власника чинного охоронного документа»

Дати визначення поняттю «об'єкт господарської діяльності»

Дати визначення поняттю «суб'єкт господарської діяльності»

Дати визначення поняттю «життєвий цикл об'єкта господарської діяльності»

Дати визначення поняттю «науково-технічна інформація»

Востаннє редаговано: П’ятниця, 1 вересня 2017, 22:06. Версія: 0. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Кузнєцов Ю.М. Патентознавство та авторське право: Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 428с.

Основи інтелектуальної власності. – К.: Юридичне видавництво «Ін Юре», 1999. – 578с.

Патентні дослідження. Методичні рекомендації / За ред. В.Л. Петрова.- К.: Видавничий дім «Ін Юре», 1999. – 122 с.

Кузнєцов Ю.М., Скляров Р.А. під заг. ред. Кузнєцова Ю.М., Прогнозування розвитку технічних систем. (Гриф МОН Рекомендовано лист №14/18.2-2057 від 16 вересня 2004р). К.: ТОВ “ЗМОК” – ПП “ГНОЗИС”,.2004. - 323 с.

Востаннє редаговано: П’ятниця, 1 вересня 2017, 22:06. Версія: 0. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Винахід (корисна модель) - це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.

Корисна модель — нове і промислово придатне конструктивне виконання пристрою.

Секретний винахід (секретна корисна модель) — винахід (корисна модель), що містить інформацію, віднесену до державної таємниці.

Службовий винахід (корисна модель) — винахід (корисна модель), створений працівником:

у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше;

з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця. 

Правова охорона надається винаходу (корисній моделі), що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності.

Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.

Корисна модель відповідає умовам патентоздатності, якщо вона є новою і промислово придатною.

Об'єктом винаходу (корисної моделі) може бути: продукт; процес (спосіб); нове застосування відомого продукту чи процесу.

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону правова охорона не поширюється на такі об'єкти технології:

сорти рослин і породи тварин;

біологічні у своїй основі процеси відтворення рослин та тварин, що не належать до небіологічних та мікробіологічних процесів;

топографії інтегральних мікросхем;

результати художнього конструювання.

Не визнаються винаходами (корисними моделями) в значенні пункту 1.2 цих Правил власне:

відкриття, наукові теорії та математичні методи;

методи інтелектуальної, господарської, організаційної та комерційної діяльності (планування, фінансування, постачання, обліку, кредитування, прогнозування, нормування тощо);

правила виконання фізичних вправ, проведення ігор, конкурсів, аукціонів;

проекти та схеми планування споруд, будинків, територій;

умовні позначення (дорожні знаки, маршрути, коди, шрифти тощо), розклади, інструкції;

комп'ютерні програми;

форма представлення інформації (наприклад, у вигляді таблиці, діаграми, графіка, за допомогою акустичних сигналів, вимовляння слів, візуальних демонстрацій, книг, аудіо- та відеодисків).

 Винаходу надається правова охорона, якщо він:

новий (не є частиною рівня техніки);

має винахідницький рівень (для фахівця явно не слідує з рівня техніки);

є промислово придатним (може бути використаний у промисловості, сільському господарстві, охороні здоров'я та інших галузях народного господарства).

На визнання винаходу (корисної моделі) патентоздатним не впливає розкриття інформації про нього винахідником або особою, яка одержала від винахідника прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом 12 місяців до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації покладається на особу, заінтересовану у застосуванні цієї частини.

Рівень техніки визначається за всіма видами відомостей, загальнодоступних в Україні або іноземних державах до дати пріоритету винаходу.

Відомості є загальнодоступними, якщо вони містяться в таких джерелах інформації, з якими будь-яка особа мала б можливість ознайомитися сама, або про зміст яких можна було б їй законним шляхом дізнатися:

опубліковані описи до охоронних документів, опубліковані заявки на винаходи — з дати публікації;

вітчизняні видання — з дати підписання до друку;

інші видання — з дати випуску в світ;

депоновані рукописи статей, оглядів, монографій та інших матеріалів — з дати депонування;

звіти про НДР, пояснювальні записки до ДКР та інші конструкторська, технологічна і проектна документація що знаходиться в органах НТІ — з дати надходження в органи;

нормативно-технічна документація (стандарти, ТУ і т. д.) — з дати реєстрації її в уповноважених на це органах;

матеріали і автореферати дисертацій (до них повинні відноситись і магістерські роботи), видані на правах рукопису; — з дати надходження в бібліотеку;

прийняті на конкурс роботи — з дати викладення їх для ознайомлення, підтвердженої документами, що відносяться до проведення конкурсу;

візуально сприймані джерела інформації (плакати, проспекти, креслення, схеми, фотознімки, моделі, вироби і т. ін.) — з дати, коли став можливим їхній огляд за наявності підтвердження офіційним документом;

експонати, поміщені на виставках, — з дати початку їхнього показу, підтвердженої офіційним документом;

усні доповіді, лекції, виступи — з дати, коли була зроблена доповідь, прочитана лекція, відбувся виступ, якщо вони зафіксовані апаратами звукового запису або стенографічно в порядку, встановленому діючими на зазначену дату правилами проведення відповідних заходів;

повідомлення через радіо, телебачення, кіно і т. ін. — з дати такого повідомлення, якщо воно зафіксоване на відповідному носію інформації у встановленому порядку, що діяв на зазначену дату;

відомості про технічний засіб, що стали відомими в результаті його використання в виробничому процесі, в виготовлюваній або експлуатованій продукції, в т. ч. в дослідному зразку, переданому в експлуатацію, або до іншого введення в господарський обіг, — з дати, зазначеної в офіційному документі, що підтверджує загальнодоступний характер таких відомостей.

Згідно з частиною 4 статті 12 Закону заявка на винахід повинна стосуватися одного винаходу або групи винаходів, пов'язаних єдиним винахідницьким задумом (вимога єдиності винаходу).

Група винаходів визнається пов'язаною єдиним винахідницьким задумом, якщо має місце технічний взаємозв'язок між цими винаходами, що виражається однією або сукупністю однакових чи відповідних суттєвих ознак, які визначають внесок у рівень техніки кожного із заявлених винаходів, які розглядаються в сукупності.

Визначення того, чи є група винаходів настільки взаємозв'язаною, що вона утворює єдиний винахідницький задум, повинно проводитись незалежно від того, заявляються ці винаходи в окремих пунктах або як альтернатива в одному пункті формули винаходу.

Вимога єдиності винаходу визнається дотриманою, якщо:

заявка стосується одного винаходу, тобто одного продукту, процесу (способу), у тому числі нового застосування відомого продукту чи процесу;

заявка стосується одного винаходу, який охарактеризований з розвитком або уточненням окремих конкретних варіантів його здійснення, що не супроводжується заміною чи вилученням окремих ознак, наведених у незалежному пункті формули винаходу;

заявка стосується групи винаходів, які пов'язані єдиним винахідницьким задумом.

Вимозі єдиності може відповідати група винаходів, зокрема, якщо заявка стосується:

винаходів, один з яких призначений для одержання (виготовлення) іншого, наприклад, пристрій або речовина та процес одержання (виготовлення) зазначеного пристрою або речовини в цілому чи їх частини;

винаходів, один з яких призначений для здійснення іншого, наприклад, процес і пристрій для здійснення зазначеного процесу в цілому чи однієї з його дій;

винаходів, один з яких призначений для використання іншого (в іншому), наприклад процес або пристрій та його частина; процес і речовина, яка призначена для використання в зазначеному процесі; нове застосування відомого пристрою або речовини та процес з їх новим застосуванням; нове застосування відомого пристрою або речовини та пристрій або композиція, складовою частиною яких вони є, тощо;

винаходів, які є об'єктами одного виду, однакового призначення і які забезпечують одержання одного і того самого технічного результату (варіанти).

Корисна модель — це конструктивне виконання пристрою, що відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислово придатним. На новизну винаходу (корисної моделі) не впливає розкриття інформації про неї протягом 12 місяців до дати подання заявки в Укрпатент.

Суттєвість корисної моделі полягає в оригінальному компонуванні пристрою (нове розташування елементів пристрою).

Згідно з міжнародними правилами: корисні моделі — це малі патенти або корисні раціоналізаторські пропозиції.

Різниця між патентами і корисними моделями: для корисних моделей необхідна наявність новизни, але може бути відсутній необхідний рівень винаходу; для корисних моделей вимагається невисокий рівень винаходу; максимальний термін, протягом якого забезпечується захист, менший для корисних моделей. Суми виплат менші для корисних моделей, а процедура для одержання їх захисту коротша і простіша.

Особливості охорони прав на віднесені до державної таємниці винаходи (корисні моделі) визначаються спеціальним законодавством. Право власності на винахід (корисну модель) засвідчується патентом. Термін дії патенту на винахід становить 20 років від дати подання заявки до Установи. Термін дії деклараційного патенту на винахід (до 01.01.2004) становить 6 років від дати подання заявки до Установи, а на корисну модель — 10 років.

Термін дії патенту на винахід, об’єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин тощо, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту на термін, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років.

Термін дії патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід і деклараційного патенту на секретну корисну модель дорівнює терміну засекречування винаходу (корисної моделі), але не може бути довшим від визначеного за цим Законом терміну дії охорони винаходу (корисної моделі).

Обсяг правової охорони, що надається патентом, визначається формулою винаходу (корисної моделі). Тлумачення формули повинно здійснюватись в межах опису винаходу (корисної моделі) та відповідних креслень. Дія патенту, виданого на спосіб одержання продукту, поширюється і на продукт, безпосередньо одержаний цим способом.

Право на одержання патенту має: винахідник, роботодавець (коли винахідник подає роботодавцю письмове повідомлення про створений ним службовий винахід з описом, а роботодавець протягом чотирьох місяців повинен подати заявку на винахід до Установи або прийняти рішення для збереження конфіденційної інформації), правонаступник винахідника або роботодавця.

Якщо винахід (корисну модель) створено двома чи більше винахідниками незалежно один від одного, то право на одержання патенту (деклараційного патенту) на цей винахід чи деклараційного патенту на корисну модель належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не прийнято рішення про відмову у видачі патенту.

Заявка на корисну модель повинна стосуватися однієї корисної моделі.

Вимога єдиності корисної моделі визнається дотриманою, якщо:

заявка стосується однієї корисної моделі, тобто одного продукту, процесу (способу), у тому числі нового застосування відомого продукту чи процесу;

заявка стосується однієї корисної моделі, яка охарактеризована з розвитком або уточненням окремих конкретних варіантів її здійснення, що не супроводжується зміною чи вилученням окремих ознак, наведених у незалежному пункті формули. 

Востаннє редаговано: Вівторок, 5 вересня 2017, 22:13. Версія: 8. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Об'єктом винаходу (корисної моделі) може бути (рис. 4.1): продукт; процес (спосіб); нове застосування відомого продукту чи процесу.

 

Рис. 4.1 - Обєкти винаходу (корисної моделі)

Продукт як об'єкт технології - це матеріальний об'єкт як результат діяльності людини. Таким продуктом, зокрема, є пристрій, механізм, система (комплекс) взаємодіючих пристроїв, споруда, виріб, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини та інший біологічний матеріал, у тому числі трансгенна рослина і тварина.

Процес як об'єкт технології - це дія або сукупність дій, виконуваних щодо продуктів та інших матеріальних об'єктів за допомогою принаймні одного продукту і спрямованих на досягнення певного технічного результату. Таким процесом, зокрема, є виготовлення, обробка, переробка продукту та контролювання його якості, перетворення речовини, енергії, даних, вимірювання параметрів, діагностування, лікування, керування процесом, який є об'єктом технології.

1. Пристрій як об'єкт винаходу характеризується ознаками, які приведені на (рис. 4.2).

Рис. 4.2 - Пристрій як об'єкт винаходу

Ознаки пристрою (конструкції, виробу):

наявність конструктивного (-их) елементу (-ів);

наявність зв'язків між елементами;

взаємне розташування елементів;

форма виконання елементу (-ів) або приладу в цілому, в тому числі, геометрична форма;

форма виконання зв'язку між елементами;

параметри і інші характеристики елементу (-ів) і їхній взаємозв'язок;

матеріал, з якого виконаний елемент (-и) або прилад у цілому, середовище, що виконає функцію елементу.

2. Спосіб як об'єкт винаходу характеризується ознаками, які приведені на (рис. 4.3):

Рис. 4.3 - Ознаки способу винаходу (корисної моделі)

наявність чинності або сукупності дій;

порядок виконання таких дій у часі (послідовно, водночас, у різноманітних комбінаціях і т. п.);

умови здійснення дій, режим, використання речовин (вхідної сировини, реагентів, каталізаторів і т. д.), приладів (пристроїв, інструментів, обладнання і т. д.), штамів мікроорганізмів, культур кліток рослин і тварин.

3. Речовина — індивідуальні сполучення (до яких також умовно віднесені високомолекулярні сполучення і об'єкти генетичної інженерії — плазміди, вектори, рекомбінатні молекули і фрагменти нуклеїнових кислот), композиції (склад, суміші, розчин, сплав тощо), продукти ядерного перетворення (рис. 4.4).

Рис. 4.4 - Характеристика складу речовини

Для характеристики індивідуальних сполучень використовуються такі ознаки:

для низькомолекулярних сполучень якісний склад (атоми певних елементів), кількісний склад (число атомів кожного елементу), зв'язок між атомами і взаємне їхнє розташування в молекулі, висловлені хімічною структурною формулою;

для індивідуальних сполучень з невстановленою структурою (антибіотики, нативні ферменти, моноклональні антитіла) і для об'єктів генетичної інженерії (плазмід, векторів, рекомбінатних молекул нуклеїнових кислот) — фізико-хімічні і інші характеристики (в тому числі ознаки засобу отримання), що дозволять їх ідентифікувати;

для високомолекулярних сполучень — хімічний склад і структура однієї ланки макромолекули, структура макромолекули в цілому (лінійне, розгалужене), періодичність ланок, молекулярна маса, молекулярно-масовий розподіл, геометрія і стереометрія макромолекули, її кінцеві і бокові групи.

Для характеристики композицій використовуються такі ознаки:

якісний (інгредієнти) склад;

кількісний (зміст інгредієнтів) склад;

структура інгредієнтів;

а для невстановленого складу:

фізико-хімічні, фізичні і утилітарні властивості;

ознаки отримання.

Для характеристики речовин, отриманих шляхом ядерного перетворення,використовуються такі ознаки:

якісний склад або ізотопний склад елемента;

кількісний склад (число протонів і нейтронів);

основні ядерні характеристики (період піврозпаду, тип і випромінювання енергії для радіоактивних ізотопів).

4. Штам мікроорганізму культури кліток рослин і тварин (індивідуальні штами, консорціуми мікроорганізмів, культури кліток рослин і т. д.) з різноманітними ознаками для їхніх характеристик (рис. 4.5).

Рис. 4.5 - Штам мікроорганізму як ознака винаходу (корисної моделі)

Штами мікроорганізмів — спадково однорідні культури профілактичних бактерій, вірусів, водоростей і ін., які продукують корисні речовини або використовуються безпосередньо. Штами застосовуються з лікувальною, профілактичною метою як стимулятори розвитку рослин, тварин і т. ін. Створення штамів припускає відшукання потрібного середовища для мікроорганізмів, оптимального температурного режиму, виявлення засобів сприятливих для їхнього зростання і збереження. Об'єктом цього виду винаходу є колонія живих мікроорганізмів.

5. Застосування відомих раніше пристрою, способу, речовини, штаму за новим призначенням (використання в іншому застосуванні для задоволення суспільної потреби).

Наприклад, цанги, що широко застосовуються в машинобудуванні, знайшли застосування в спінінгах, цангових олівцях у системах управління як штекери і т. д.

Заявка на винахід повинна стосуватися одного або групи винаходів, пов'язаних єдиним винахідницьким задумом (вимога єдиності винаходу). Заявка на корисну модель повинна стосуватися однієї корисної моделі (вимога єдності корисної моделі). Вимога єдності винаходувизнається дотриманою, якщо:

Заявка відноситься до одного об'єкта винаходу (ОВ), тобто до одного пристрою, засобу, речовини, штаму мікроорганізму, культури кліток рослин і тварин або застосуванню відомого раніше пристрою, засобу, речовини, штаму за новим призначенням;

Заявка відноситься до одного ОВ, з розвитком і/або уточненням застосування до передбачених заявником приватних випадків його виконання і/або використання, що не приведе до заміни або виключення одного або декількох ознак, достатніх в усіх випадках, на що поширюється необхідний об'єм правової охорони;

Заявка відноситься до групи винаходів, зокрема:

-  до ОВ, один з яких передбачений для отримання (виготовлення) іншого (наприклад, пристрій, речовина або штам і спосіб його отримання, виготовлення);

-   до ОВ, один з яких призначений для здійснення іншого (наприклад, спосіб і пристрій для реалізації способу);

-   до ОВ, один з яких призначений для використання в другому (другого) (наприклад, спосіб і речовина, призначена для використання в способі);

-   до ОВ одного виду, однакового призначення, що забезпечують отримання одного і того же технічного результату принципово однім і тим же шляхом (варіанти виконання).

Востаннє редаговано: Неділя, 10 вересня 2017, 20:55. Версія: 5. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Автором об'єкта промислової власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, раціоналізаторської пропозиції) визнається фізична особа, творчою працею якої він створений. Якщо винахід (корисна модель і т. д.), створена спільною творчою працею декількох фізичних осіб, всі вони визнаються співавторами.

Винахідники, які створили винахід (корисну модель) спільною працею, мають рівні права на одержання патенту, якщо інше не передбачено угодою між ними.

У разі перегляду умов угоди щодо складу винахідників Установа за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як винахідники, а також винахідників, не зазначених у заявці як таких, вносить зміни до відповідних документів у порядку, що встановлюється Установою.

Помічники і ті, хто сприяє, не визнаються авторами.

Авторство є невідчужуваним особистим і охороняється безстроково.

Згідно з чинним Законом право одержання патенту можуть мати винахідник, роботодавець, правонаступник або перший заявник.

Таким чином, власником патенту на винахід (корисну модель) може бути:

автор (співавтори);

спадкоємець (спадкоємці) автора (співавторів);

фонд винаходів України (щодо винаходів), якщо автор (співавтори) передає виняткове право на використання винаходу державі;

роботодавець, якщо між автором і ним укладений договір про віддачу права на патент;

інша фізична або юридична особа, якій автор (співавтори) за договором передав право на отримання патенту до внесення до Державного реєстру винаходів (корисних моделей) України.

Право на одержання патенту має роботодавець, якщо винахід (корисну модель) створено у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця при складай і письмового договору з винахідником. Якщо роботодавець протягом 4-х місяців від дати одержання письмового повідомлення від винахідника про створений ним винахід не подасть за явки до Установи, то право на одержання патенту переходить до винахідника.

Винахідник або роботодавець може передавати належне йому право на одержання патенту Фонду винаходів України.

При створенні винаходу роздільною працею право на одержання патенту на винахід належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи (або заявленого пріоритету), за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена.

Ніхто не має права використати об'єкт, на який видано патент, без згоди власника патенту, крім умов, обумовлених у Положенні (на борті морських і річкових суден, що тимчасово перебувають в Україні і т. ін.).

Будь-яка фізична або юридична особа, яка до дати пріоритету винаходу, який охороняється патентом, незалежно від автора створила і використала на території України тотожне винаходу рішення або зробила необхідні приготування до використання, зберігає право на подальше безкоштовне використання рішення без розширення його обсягу (право попереднього використання). Можлива заміна заявника, яка здійснюється внаслідок передачі права на одержання патенту на підставі договору або застосування закону чи виконання рішення суду, внаслідок реорганізації чи ліквідації юридичної особи тощо. Заявник або особа, яка набула таких прав, подає до Установи заяву, до якої додається документ чи засвідчена копія документа, що є підставою для такої заміни. Якщо відбувається заміна не всіх заявників, заява про таку заміну повинна бути підписана всіма заявниками, які подавали заявку. Заміна заявника може бути здійснена тільки до прийняття Установою рішення про видачу патенту.

Іноземні особи мають рівні з особами України права, передбачені чинним Законом, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності. Іноземні та інші особи, що проживають чи мають постійне місцезнаходження за межами України, у відносинах з Установою реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Будь-яка особа має право запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах.

До подання заявки на одержання охоронного документа на винахід (корисну модель) в орган іноземної держави заявник зобов'язаний подати заявку до Установи і повідомити Установу про наміри здійснити таке патентування.

У разі відсутності заборони, протягом трьох місяців від дати надходження цього повідомлення до Установи заявку на право одержання патенту на винахід (корисну модель) може бути подано в орган іноземної держави. Установа може в необхідних випадках дозволити запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах раніше зазначеного терміну.

Якщо патентування винаходу проводиться за процедурою Договору про патентну кооперацію (РСТ), міжнародна заявка подається до Установи. Витрати, пов'язані з патентуванням винаходу (корисної модель) в іноземних державах, несе заявник або за його згодою інша особа.

Востаннє редаговано: Вівторок, 5 вересня 2017, 22:08. Версія: 0. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Датою подання заявки є дата одержання Установою матеріалів, що містять принаймні:

заяву у довільній формі про видачу патенту, викладену українською мовою;

відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою;

матеріал, що справляє враження опису винаходу (корисної моделі), викладений українською або іншою мовами. В останньому випадку для збереження дати подання заявки переклад цього матеріалу українською, мовою повинен надійти до Установи протягом двох місяців від дати подання заявки.

Якщо Установа вважає, що на момент одержання матеріали заявки не відповідають усім вимогам, то вона повідомляє про це заявника. Для внесення змін до матеріалів надається два місяці від дати одержання заявником повідомлення Установи Якщо у цей строк невідповідність буде усунена, то датою подання заявки буде дата одержання Установою виправлених матеріалів. У протилежному випадку заявка вважається не поданою, про що заявнику надається повідомлення.

Якщо в заявці є посилання на креслення, але таке креслення не надійшло до установи на дату одержання заявки, Установа повідомляє про це заявника і пропонує за його вибором надіслати креслення чи виключити посилання на нього у заявці.

Якщо креслення до заявки не надійдуть до Установи протягом двох місяців від дати одержання заявником повідомлення Установи, то датою подання заявки в цьому випадку буде дата отримання креслень Установою. Якщо у цей термін заявник не зробить запропонованого йому вибору, то заявка вважається не поданою, про що надсилається повідомлення.

Рішення про встановлення дати подання заявки Установа надсилає заявнику після надходження документа про сплату збору за подання заявки. У разі порушення цих вимог, зазначене рішення не надсилається, а заявка вважається відкликаною.

Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на такий самий винахід (корисну модель) протягом 12 місяців від дати подання попередньої заявки до Установи чи до відповідного органу держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, якщо на попередню заявку не заявлено пріоритет.

Заявник, який бажає скористатися правом пріоритету, протягом трьох місяців від дати подання заявки, подає до Установи заявку на пріоритет з посиланням на дату подання і номер попередньої заявки та її копію, а якщо ця заявка була подана в іноземній державі-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, то повинен бути переклад українською мовою. У межах цього строку зазначені матеріали можуть бути змінені. Якщо ці матеріали подано несвоєчасно, право на пріоритет заявки вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення.

Щодо заявки в цілому чи окремого пункту формули винаходу (корисної моделі) може бути заявлено пріоритет кількох попередніх заявок. При цьому строки, початковою датою яких є дата пріоритету, обчислюються від найбільш ранньої дати пріоритету. Пріоритет поширюється лише на ті ознаки винаходу (корисної моделі), які зазначені в попередній заявці, пріоритет якої заявлено. Якщо деякі ознаки винаходу (корисної моделі) відсутні у формулі винаходу (корисної моделі), що викладена у попередній заявці, то для надання права пріоритету достатньо, щоб в описі попередньої заявки були точно вказані ці ознаки.

Якщо за попередньою заявкою діловодство в Установі не закінчено, то з надходженням заяви про пріоритет попередня заявка вважається відкликаною в частині, на яку заявлено пріоритет.

Востаннє редаговано: Вівторок, 5 вересня 2017, 22:08. Версія: 0. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи і проводиться Установою в Українському інституті промислової власності (01601, Київ-601, вул. Глазунова, 1, Укрпатент) за встановленими правилами. Вона складається з попередньої експертизи, формальної експертизи та, за заявкою стосовно патенту на винахід (секретний винахід) — кваліфікаційної експертизи і проводиться закладом експертизи відповідно до Закону та правил, встановлених на його основі Установою. Заявник має право власної ініціативи (участь в розгляданні заявки під час експертизи, внесення виправлень і уточнень до винесення рішення за 6 місяців до дати публікації в межах розкритої суті винаходу).

Після встановлення дати подання заявки та за наявністю документа про сплату збору проводиться експертиза за формальними ознаками, під час якої:

визначається, чи належить об'єкт до тих, на які надається правова охорона;

перевіряється на відповідність вимогам оформлення;

перевіряється документ про сплату збору (на відповідність встановленим вимогам.

Якщо заявка не відповідає вимогам, Установа повідомляє заявника і надає два місяці для виправлення.

Якщо у цей термін заявник не усуне невідповідність і не подасть мотивованого клопотання про продовження експертизи Установа надає заявнику рішення про відхилення заявки.

Якщо заявка відповідає вимогам, Установа надсилає заявнику

повідомлення про можливість проведення експертизи за явки по суті (для винаходу);

рішення про видачу патенту.

Після закінчення 18-ти місяців від дати подання заявки Установа публікує в офіційному бюлетені "Промислова власність" відомості про заявку (за клопотанням заявника можна раніше).

За клопотанням (не пізніше 3-х років від дати подання заявки) та за наявності документа про сплату збору Установа проводить експертизу заявки на винахід по суті на відповідність умовам патентоспроможності. Якщо такі документи не надійшли у встановлений строк, заявка вважається відкликаною.

Під час експертизи по суті Установа має право зажадати додаткових матеріалів або запропонувати змінити формулу винаходу. Заявник має право протягом одного місяця надіслати запит до Установи на копії патентних матеріалів, що протиставлені заявці і подати додаткові матеріали протягом двох місяців (або продовжити цей строк при мотивованому клопотанні протягом шести місяців від дати закінчення пропущеного строку).

Якщо за результатами експертизи заявка відповідає умовам патентоспроможності, Установа надсилає замовнику рішення про видачу патенту.

Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до дати одержання ним рішення про видачу патенту. Заявник має право замінити заявку на винахід на заявку на корисну модель і навпаки у будь-який час до одержання ним рішення про видачу патенту або відхилення заявки. У цьому разі зберігається встановлена дата подання заявки та, якщо заявлено пріоритет, дата її пріоритету.

Опубліковані дані про заявку на патент на винахід надають заявнику тимчасову охорону в обсязі формули винаходу, з урахуванням якої вони опубліковані.

Дія тимчасової охорони полягає в тому, що заявник має право принаймні на одержання справедливої компенсації за завдані йому після публікації відомостей про заявку збитки від особи, а дійсно знала чи одержала письмове повідомлення українською мовою з зазначенням номера заявки, що відомості про заявку на винахід, який нею використовується без дозволу заявника опубліковані. Дія тимчасової охорони припиняється з дати публікації в офіційному бюлетені відомостей про видачу патенту чи повідомлення про припинення діловодства щодо заявки. Дія тимчасової охорони за міжнародною заявкою починається з дати її міжнародної публікації на відповідних умовах.

На підставі рішення про видачу патенту на винахід (корисну модель) та при наявності документа про сплату збору за видачу патенту Установа публікує в офіційному бюлетені визначені ним відомості про видачу патенту. Якщо протягом трьох місяців від дати надходження до заявника рішення про видачу патенту документ про сплату збору не надійшов, заявка вважається відкликаною.

Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту Установа публікує опис до патенту на винахід (корисну модель), а також креслення, на яке є посилання в описі винаходу (корисної моделі). Після публікації відомостей про видачу патенту будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки у порядку, що визначається Установою.

Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту Установа здійснює державну реєстрацію патенту на винахід (корисну модель), для чого вносить до відповідного Реєстру відомості про патент. Після внесення до Реєстру відомостей про патент будь-яка особа має право ознайомитися з ним у порядку, що визначається Установою.

Видача патенту (додатки) здійснюється Установою після державної реєстрації патенту. Патент видається особі, яка має право на одержання патенту. Якщо право на одержання патенту мають декілька осіб, їм видається один патент. Патент на корисну модель видається під відповідальність його власника без гарантійної чинності патенту.

Форма патенту і зміст зазначених у ньому відомостей визначаються Установою. До виданого патенту на вимогу його власника Установа вносить виправлення очевидних помилок з п дальшим повідомленням про це в офіційному бюлетені.

Заявник може оскаржити будь-яке рішення Установи стосовно заявки, в Апеляційній Раді протягом 3-х місяців від дати одержання рішення чи копій патентних матеріалів, які надій шли за запитом.

Забезпечення має бути розглянуте Апеляційною Радою протягом чотирьох місяців. Заявник може оскаржити рішення Апеляційної ради у судовому порядку протягом шести місяців.

Востаннє редаговано: Вівторок, 5 вересня 2017, 22:08. Версія: 0. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Винагорода від винаходу виплачується протягом терміну дії патенту за договором між автором і власником патенту в розмірі не менше:

10 % прибутку, щорічно одержуваного власником патенту від використання;

20 % від сум, одержуваних після продажу ліцензії;

2 % від частки собівартості, якщо позитивний ефект не впливає на отримання прибутку.

Винагорода від промислового зразка за договором з власником складає не менше:

5 кратного розміру мінімальної зарплати за кожний рік використання;

20 % від продажу ліцензії.

Право на винагороду за рацпропозиції зберігається протягом двох років з початку використання на підприємстві, що видавало посвідчення, і складає не менше:

10 % прибутку;

2 %  від частки собівартості, якщо корисний ефект не впливає на прибуток.

Винагорода виплачується не пізніше трьох місяців після закінчення кожного року або надходження виторгу від продажу ліцензії.

У авторів і заявників є право на відшкодування збитків.

Згідно з чинним законодавством з питань охорони промислової власності, суди відповідно їхньої компетенції розглядають суперечки про:

авторство на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин;

встановлення власника охоронного документа;

порушення майнових прав власника охоронного документа;

укладання і виконання ліцензійного договору;

винагороду автора (ів);

право попереднього користування;

компенсації;

визнання охоронного документа недійсним, а також інше.

Держава повинна стимулювати винахідницьку діяльність, надаючи авторам організаційну, матеріальну, технічну і іншу допомогу (поки тільки декларується). Крім того, держава встановлює винахідникам і особам, які використовують винаходи (корисні моделі) пільгові умови оподаткування та кредитування, надає їм інші пільги відповідно до чинного законодавства України.

Винахідникам високоефективних використовуваних винаходів (корисних моделей) може присвоюватись звання «Заслужений винахідник України».

Востаннє редаговано: Вівторок, 5 вересня 2017, 22:08. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Заявка повинна містити:

заяву про видачу патенту України на винахід (корисну модель);

опис винаходу (корисної моделі);

формулу винаходу (корисної моделі);

креслення (якщо на них є посилання в описі);

реферат.

Документи заявки, а саме: заяву про видачу патенту, опис і формулу винаходу (корисної моделі), креслення і реферат подають у трьох примірниках. Документи, які потребують подальшого перекладу, можуть бути подані мовою оригіналу в одному примірнику, а їх переклад - у трьох примірниках.

Усі документи заявки на винахід (корисну модель) слід оформляти таким чином, щоб можна було зберігати їх тривалий час і безпосередньо репродукувати в необмеженій кількості копій.

Документи заявки друкують на аркушах білого паперу форматом 210 х 297 мм. Кожний документ заявки починають на окремому аркуші, при цьому другий і наступні аркуші нумерують арабськими цифрами. Кожний аркуш використовують лише з одного боку з розміщенням рядків паралельно меншому боку аркуша.

Мінімальний розмір полів аркушів опису, формули, реферату становить, мм:

ліве 

- 25; 

верхнє 

- 20; 

праве і

- 20; 

нижнє 

- 20

Креслення виконують на аркушах білого паперу форматом 210 х 297 мм.

Мінімальний розмір полів аркушів креслень становить, мм:

ліве 

- 25; 

верхнє 

- 25; 

праве 

- 10; 

нижнє 

- 15

Усі документи друкують шрифтом чорного кольору. Текст опису, формули винаходу (корисної моделі) і реферату друкують через 2 інтервали або через 1,5 інтервалу при комп'ютерному наборі з висотою літер не менше ніж 2,1 мм, що відповідає шрифту Time New Roman Cyr 14.

Латинські назви, латинські і грецькі літери, графічні символи, математичні і хімічні формули допускається вписувати чорнилом, пастою або тушшю чорного кольору.

Бібліографічні дані джерел інформації в документах заявки наводяться таким чином, щоб можна було знайти це джерело інформації.

Графічні зображення.

Графічні зображення (власне креслення, схеми, діаграми) виконують відповідно до правил креслення, на щільному, білому, гладкому папері чорними чіткими лініями і штрихами, які не витираються, без розтушовування і розмальовування.

Масштаб і чіткість зображень вибирають такими, щоб при репродукуванні з лінійним зменшенням розмірів до 2/3 можливо було розпізнати всі деталі.

Висота цифр і літер має бути не менше 3,2 мм. Цифрові та літерні позначення мають бути чіткими, товщина їх ліній повинна відповідати товщині ліній зображення. Цифри та літери не слід брати в дужки та лапки.

На кресленнях використовують переважно прямокутні (ортогональні) проекції (у різних видах, розрізах й перерізах), в окремих випадках допускається також використання аксонометричної проекції.

Кожний елемент на кресленні виконують пропорційно всім іншим елементам за винятком випадків, коли для чіткого зображення елемента необхідне розрізнення пропорцій.

Розміри на кресленнях не позначають, їх наводять, за потреби, в описі.

Креслення виконують без будь-яких написів, за винятком необхідних слів, таких як "вода", "пара", "відкрито", "закрито", "розріз за А-А".

Окремі фігури розміщують таким чином, щоб аркуші були максимально заповненими і креслення можна було читати при вертикальному розташуванні довших боків аркуша. Якщо фігури, що розміщені на двох і більше аркушах, являють собою частини єдиного креслення, то їх розміщують таким чином, щоб це креслення можна було скомпонувати без пропусків будь-якої із зображених на різних аркушах фігур.

На одному аркуші креслення можна розміщувати декілька фігур, при цьому слід чітко відмежовувати їх одну від одної.

Елементи фігур позначають арабськими цифрами відповідно до посилань на них у описі винаходу (корисної моделі). Одні й ті самі елементи на декількох фігурах позначають одними й тими ж цифрами.

Позначення, про які не згадують в описі винаходу (корисної моделі), на кресленнях не проставляють і навпаки.

Якщо графічні зображення представлені у вигляді схеми, то при її виконанні застосовують стандартизовані умовні графічні позначення.

Якщо схема представлена у вигляді прямокутників як графічних позначень елементів, то крім цифрового позначення безпосередньо в прямокутник, якщо це можливо, вписують і назву елемента. Якщо розміри графічного зображення елемента не дозволяють цього зробити, то назву елемента можна зазначити на виносній лінії (за потреби, у вигляді напису під цим елементом).

На схемах одного виду допускається зображення окремих елементів схем іншого виду (наприклад, на електричній схемі допускається зображення елементів кінематичних, гідравлічних схем тощо).

Кожне графічне зображення нумерується послідовно арабськими цифрами (фіг. 1, фіг. 2 тощо) незалежно від виду цього зображення (креслення, схема, діаграма тощо) і нумерації аркушів відповідно до черговості наведення їх у тексті опису. Якщо опис винаходу (корисної моделі) пояснює лише одне графічне зображення, то воно не має нумерації.

Хімічні формули.

У документах заявки можуть бути використані хімічні формули.

Структурні формули хімічних сполук подають (як і креслення) з нумерацією кожної структурної формули як окремої фігури і наведенням посилань на відповідні позначення.

При написанні структурних хімічних формул слід використовувати загальновживані символи елементів і чітко вказувати зв'язки між елементами і радикалами.

Математичні формули і символи.

В описі, формулі і рефераті винаходу (корисної моделі) можуть бути використані математичні вирази (формули) і символи. Форма подання математичного виразу не регламентується.

Усі літерні позначення, які є в математичних формулах, мають бути розшифровані. При цьому розшифрування літерних позначень подають у порядку їх використання в формулі. Для позначення інтервалів між величинами допускається використання знаку "-" (від і до), в інших випадках слід писати словами "від" і "до".

При вираженні величин у відсотках знак відсотка (%) слід ставити після числа. Якщо величин декілька, то знак відсотка ставлять перед їх переліком і відокремлюють від них двокрапкою.

Математичні позначення ">", "<", "=" та інші використовуються лише в математичних формулах, а в тексті їх слід писати словами (більше, менше, дорівнює тощо).

Перенос у математичних формулах допускається лише по знаку.

Пояснення до математичної формули слід писати стовпцем і після кожного рядка ставити крапку з комою.

Вимоги до оформлення документів заявки, визначені Правилами, застосовуються також до будь-яких матеріалів, поданих після подання заявки, наприклад, до сторінок, що містять виправлення, та до змінених пунктів формули винаходу (корисної моделі).

Заявку складають українською мовою.

Якщо опис і формулу винаходу (корисної моделі) викладено іншою мовою, то для збереження дати подання їх переклад повинен надійти до Укрпатенту протягом двох місяців від дати подання заявки.

Матеріали заявки не повинні містити висловів, креслень, малюнків, фотографій та будь-яких інших матеріалів, що суперечать публічному порядку, принципам гуманності і моралі, зневажливих висловлювань стосовно винаходів (корисних моделей) та результатів діяльності інших осіб, а також відомостей і матеріалів, які вочевидь не стосуються або не є необхідними для визнання документів заявки такими, що відповідають вимогам Правил.

У формулі, описі, рефераті і пояснювальних матеріалах до опису використовують, як правило, стандартизовані терміни і скорочення, а за їх відсутності - загальновживані в науковій і технічній літературі.

При використанні термінів і позначень, що не є загальновживаними, необхідно пояснити їх значення при першому вживанні в тексті.

Усі умовні позначення слід розшифровувати.

У описі, формулі винаходу (корисної моделі) та рефераті необхідно зберігати єдиність термінології, тобто одні і ті самі ознаки в зазначених документах повинні називатися однаково. Вимога єдиності термінології стосується також умовних позначень і розмірності фізичних одиниць, які використовуються в матеріалах заявки.

Назва винаходу (корисної моделі), за потреби, може містити символи латинської абетки та цифри. Використання символів інших абеток, спеціальних знаків у назві не допускається.

Одиниці вимірювання фізичних величин переважно вживаються в одиницях діючої Міжнародної системи одиниць.

Востаннє редаговано: Неділя, 10 вересня 2017, 20:23. Версія: 7. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Заяву про видачу патенту України на винахід (корисну модель) слід подавати українською мовою за формою, яка наведена в додатку 1 до Правил. Якщо відомості не можуть бути повністю розміщені за браком місця у відповідних графах, то їх наводять на додатковому аркуші за тією самою формою із зазначенням у відповідній графі заяви - "див. на окремому аркуші".

Бланк заяви є обов'язково двостороннім (рис. 4.6 та рис. 4.7).

Рис. 4.6 - Перша сторінка бланку заяви із виділеними полями

 

Рис. 4.7 - Друга сторінка бланку заяви із виділеними полями

Графи з кодами (21), (22), що розташовані у верхній частині заяви, заявником не заповнюються, вони призначені для зазначення реквізитів заявки після її подання до Установи.

Графи з кодами (86) і (87) заповнюються у випадку прийняття міжнародної заявки, що містить зазначення України, на експертизу. За кодом (86) зазначають реєстраційний номер та дату подання міжнародної заявки, установлені відомством-одержувачем. У графі за кодом (87) зазначаються номер і дата міжнародної публікації міжнародної заявки.

У графі, що містить прохання видати патент України, необхідно зазначити, який різновид патенту просить видати заявник, зробивши у відповідній клітинці позначку "Х".

За кодом (71) для фізичної особи (фізичних осіб) зазначають повне ім'я, місце проживання; для юридичної особи (юридичних осіб) зазначають повне найменування (згідно з установчими документами), місцезнаходження.

Якщо заявником є винахідник, декілька винахідників чи всі винахідники, то їх місце проживання наводять на звороті заяви у графі за кодом (72).

Для іноземної особи здійснюється транслітерація (передача транскрипційних знаків певної мови літерами української абетки) повного імені або найменування зазначеної особи. Після українського зазначення наводять у дужках ці самі відомості мовою оригіналу. Місце проживання або місцезнаходження заявника (за потреби) наводять мовою оригіналу і зазначають код держави згідно із стандартом ВОІВ ST.3.

Для заявників - юридичних осіб України зазначають код відповідно до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), для заявників, що проживають чи мають постійне місцезнаходження за межами України, зазначають код держави згідно із стандартом ВОІВ ST.3.

Якщо заявників декілька, то зазначені відомості наводяться для кожної особи окремо.

Якщо заявник має підстави скористатися правом пріоритету попередньої заявки відповідно до статті 15 Закону, то у відповідній клітинці заяви необхідно зробити позначку "Х" і зазначити номер та дату подання попередньої заявки. Відомості про попередню заявку, подану в державі - учасниці Паризької конвенції, наводять за кодами (31), (32), (33). За кодом (33) зазначають код держави, до якої подано попередню заявку, відповідно до стандарту ВОІВ ST.3. Відомості про попередню заявку, подану до Установи, наводять за кодом (66). Відомості про попередню заявку, з якої виділено цю заявку, наводять за кодом (62). Якщо попередніх заявок декілька, то наводять відомості щодо кожної заявки. Відомості про заявку, додаткові матеріали до якої оформлені відповідно до частини 7 статті 16 Закону як ця заявка, наводять за кодом (62).

За кодом (54) наводять повну назву винаходу (групи винаходів) чи корисної моделі, яка повинна збігатися з назвою, наведеною в описі.

За кодом (98) зазначають адресу для листування між заявником та Укрпатентом, повне ім'я або найменування адресата. Листування може здійснюватись за будь-якою зручною для заявника адресою на території України. За наявності телефону, факсу чи іншого засобу зв'язку їх вказують.

Якщо заявник користується послугами представника, то за кодом (74) зазначають повне ім'я та реєстраційний номер представника у справах інтелектуальної власності або повне ім'я іншої довіреної особи.

Якщо заявник бажає прискорити публікацію заявки, у відповідній клітинці треба зробити позначку "Х".

Розділ заяви "Перелік документів, що додаються" заповнюють за допомогою позначок "Х" у відповідних клітинках із зазначенням кількості примірників і аркушів кожного документа. У клітинці "інші документи", якщо такі є в матеріалах заяви, необхідно зазначити назву документа.

Якщо право на подання заявки й одержання патенту передано винахідником чи роботодавцем правонаступнику, то в графі "Підстави щодо виникнення права на подання заявки і одержання патенту" відповідну підставу зазначають позначкою "Х". Якщо заявником (заявниками) є єдиний винахідник чи всі винахідники, то ця графа не заповнюється.

За кодом (72) наводять дані про винахідника (винахідників): повне ім'я та місце проживання. Для іноземного винахідника здійснюється транслітерація (передача транскрипційних знаків певної мови літерами української абетки) повного імені і поряд, у дужках, ці самі дані мовою оригіналу, а замість його місця проживання проставляють назву держави та її код згідно із стандартом ВОІВ ST.3. Якщо винахідники є заявниками, то вони проставляють підписи у правій графі.

Якщо винахідник (винахідники) не бажає (бажають) бути згаданим (згаданими) у публікації відомостей про заявку та (або) відомостей про видачу патенту, то у відповідній графі заяви робиться про це запис, що підписується винахідником (винахідниками), який (які) не бажає (бажають) бути згаданим (згаданими).

Заповнення останньої графи заяви "Підпис(и) заявника(ів)" є обов'язковим, крім випадку, коли всі заявники є винахідниками і їх підписи проставлені в графі за кодом (72).

Якщо заявником є юридична особа, то заяву підписує особа, що має на це повноваження. Підпис складається з повного найменування посади особи, яка підписує заяву, особистого підпису, ініціалів, прізвища і скріплюється печаткою. Особистий підпис може бути власноручним, принтерним (у вигляді виведеної з комп'ютера друкованої копії) або штамповим.

Якщо заявник доручив ведення справ за заявкою представнику, то останній може ставити свій підпис замість заявника.

У цій графі також проставляють дату підпису.

Якщо будь-які відомості наводять на додатковому аркуші, то його треба підписати в такому самому порядку.

Востаннє редаговано: Неділя, 10 вересня 2017, 20:56. Версія: 4. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Опис повинен розкривати суть винаходу (корисної моделі) настільки ясно і повно, щоб його (її) міг здійснити фахівець у зазначеній галузі.

Опис необхідно викладати в порядку, зазначеному в Правилах.

Опис починається із зазначення індексу рубрики діючої редакції МПК, до якої належить винахід (корисна модель), назви винаходу і містить такі розділи:

галузь техніки, до якої належить винахід (корисна модель);

рівень техніки;

суть винаходу (корисної моделі);

перелік фігур креслення (якщо на них є посилання в описі);

відомості, які підтверджують можливість здійснення винаходу (корисної моделі).

Для кращого розуміння і більш стислого викладення опису дозволяється інша послідовність наведення розділів або їх частин, якщо цього вимагає характер винаходу (корисної моделі).

Не допускається заміна розділу опису в цілому або його частини посиланням на інформаційне джерело, що містить необхідні відомості, навіть якщо це опис до раніше поданої заявки чи опис до охоронного документа.

Назва винаходу (корисної моделі) повинна відповідати суті винаходу (корисної моделі) і, як правило, характеризувати його (її) призначення.

Назву винаходу (корисної моделі) слід викладати в однині (за окремими винятками).

Галузь техніки, до якої належить винахід (корисна модель).

У цьому розділі зазначають галузь техніки, до якої належить винахід (корисна модель), а також, за потреби, галузь застосування винаходу (корисної моделі). Якщо таких галузей декілька, то зазначають ті з них, які мають перевагу.

Рівень техніки.

У розділі "Рівень техніки" наводять рівень техніки, відомий заявнику, і який можна вважати корисним для розуміння винаходу (корисної моделі) і його (її) зв'язку з відомим рівнем.

Зокрема, наводять дані про відомі заявнику аналоги винаходу (корисної моделі) з виділенням серед них аналога, найбільш близького за сукупністю ознак до винаходу (корисної моделі).

Аналог винаходу (корисної моделі) - це засіб того самого призначення, який відомий з джерел, що стали загальнодоступними до дати подання заявки до Установи, або, якщо заявлено пріоритет, до дати пріоритету, і характеризується сукупністю ознак, подібних до сукупності суттєвих ознак винаходу (корисної моделі).

Якщо аналогів декілька, то останнім описують найближчий аналог (прототип).

При описуванні кожного з аналогів наводять бібліографічні дані джерела інформації, де він розкритий, його ознаки із зазначенням тих з них, що збігаються з суттєвими ознаками винаходу (корисної моделі), що заявляється, та зазначають відомі заявнику причини, що перешкоджають одержанню очікуваного технічного результату.

Суть винаходу (корисної моделі) виражається сукупністю суттєвих ознак, достатніх для досягнення технічного результату, який забезпечує винахід (корисна модель).

У цьому розділі детально розкривають технічну задачу, на вирішення якої направлений винахід (корисна модель), та технічний результат, якого можна досягти при здійсненні винаходу (корисної моделі).

Перелік фігур креслення.

У цьому розділі опису, крім переліку фігур, наводять стислі пояснення того, що зображено на кожній з них. Якщо суть винаходу (корисної моделі) пояснюють інші ілюстративні матеріали (наприклад, фотографії), то наводять стисле пояснення їх змісту.

В наступному розділі розкривають можливість одержання зазначеного в розділі "Суть винаходу (корисної моделі)" технічного результату при здійсненні винаходу (корисної моделі). Можливість здійснення винаходу (корисної моделі), суть якого (ої) характеризують з використанням ознаки, яку подано загальним поняттям, зокрема, на рівні функціонального узагальнення, підтверджують або описом засобу для реалізації цієї ознаки безпосередньо в матеріалах заявки, або посиланням на відомість такого засобу чи методів його одержання.

Підпис

Востаннє редаговано: Вівторок, 5 вересня 2017, 22:45. Версія: 4. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Формула винаходу (корисної моделі) призначена для визначення обсягу правової охорони, яка надається патентом. Формула винаходу (корисної моделі) повинна виражати його (її) суть і викладатися ясно та стисло.

Формула винаходу (корисної моделі) визнається такою, що виражає суть винаходу (корисної моделі), якщо вона містить сукупність його (її) суттєвих ознак, достатню для досягнення зазначеного заявником технічного результату.

Формула винаходу (корисної моделі) повинна базуватися на описі й характеризувати винахід (корисну модель) тими самими поняттями, що містить опис винаходу (корисної моделі).

Ознаки винаходу (корисної моделі) у формулі винаходу (корисної моделі) викладають таким чином, щоб забезпечити можливість їх ідентифікації, тобто однозначного розуміння їх змісту фахівцем на основі відомого рівня техніки.

Якщо заявка містить креслення, то для кращого розуміння ознак, зазначених у формулі винаходу (корисної моделі), у їх взаємозв'язку з відповідними позиціями на кресленнях допускається після зазначення ознаки у формулі винаходу (корисної моделі) проставляти відповідні позиції в дужках. При цьому зазначення позиції не обмежує обсяг правової охорони, що визначається формулою.

Характеристика ознаки винаходу (корисної моделі) у формулі винаходу (корисної моделі) не може бути замінена посиланням на опис чи креслення. Заміна допускається у виняткових випадках, коли неможливо виразити ознаку інакше. Заявник повинен показати, що така необхідність існує.

Ознаку винаходу (корисної моделі) доцільно характеризувати загальним поняттям (що виражає функцію, властивість тощо), яке охоплює різні окремі форми його реалізації, якщо саме ці характеристики, які містяться в загальному понятті, забезпечують у сукупності з іншими ознаками досягнення зазначеного заявником технічного результату.

Якщо таке поняття відсутнє або узагальнення неправомірне, то ознака винаходу (корисної моделі) може бути виражена як альтернатива.

Ознака винаходу (корисної моделі) може бути виражена як альтернатива за умови, що така ознака при будь-якому зазначеному в альтернативі виборі у сукупності з іншими ознаками забезпечує досягнення одного і того самого технічного результату.

Формула винаходу (корисної моделі) може бути одноланковою чи багатоланковою і включати відповідно один або декілька пунктів.

Одноланкову формулу винаходу (корисної моделі) застосовують для характеристики одного винаходу (корисної моделі) сукупністю суттєвих ознак, які не мають розвитку чи уточнення щодо окремих випадків його виконання або використання.

Багатоланкову формулу винаходу (корисної моделі) застосовують для характеристики одного винаходу (корисної моделі) з розвитком і (або) уточненням сукупності його (її) ознак стосовно деяких випадків виконання і використання винаходу (корисної моделі) або для характеристики групи винаходів.

Багатоланкова формула, що характеризує один винахід (корисну модель), має один незалежний пункт і наступний (наступні) за ним залежний (залежні) пункт (пункти).

Багатоланкова формула, що характеризує групу винаходів, має декілька незалежних пунктів, кожний з яких характеризує один з винаходів групи. При цьому кожний з винаходів групи може бути охарактеризований із залученням залежних пунктів, підпорядкованих відповідному незалежному пункту.

При складанні багатоланкової формули дотримуються таких правил:

-  незалежні пункти, як правило, не повинні містити посилань на інші пункти формули, однак такі посилання допускаються, якщо вони дають змогу викласти даний незалежний пункт без повторення в ньому повністю змісту інших пунктів;

- залежні пункти формули групуються разом з тим незалежним пунктом, якому вони підпорядковані, у тому числі, коли для характеристики різних винаходів групи залучаються залежні пункти однакового змісту;

- пункти багатоланкової формули винаходу (корисної моделі) нумеруються арабськими цифрами, починаючи з 1 (у порядку їх викладення).

Пункт формули винаходу (корисної моделі) складається, як правило, з обмежувальної частини, яка включає ознаки винаходу (корисної моделі), які збігаються з ознаками найближчого аналога, у тому числі родове поняття, що характеризує призначення об'єкта, та відмітної частини, яка включає ознаки, що відрізняють винахід (корисну модель) від найближчого аналога.

Обмежувальна й відмітна частини пункту формули відокремлюються одна від одної виразом "який (яка, яке) відрізняється тим, що ...".

Без поділу на обмежувальну й відмітну частини, зокрема, складають формулу винаходу (корисної моделі), яка характеризує:

- індивідуальну сполуку;

- штам мікроорганізму, культуру клітин рослин і тварин;

- нове застосування відомого продукту чи процесу;

- винахід (корисну модель), що не має аналогів.

Формулу (або кожний пункт багатоланкової формули) викладають одним реченням.

Незалежний пункт формули винаходу (корисної моделі) повинен стосуватися лише одного винаходу (однієї корисної моделі) або групи винаходів, заявлених як альтернатива.

У незалежний пункт формули винаходу чи корисної моделі (або в кожний незалежний пункт формули, що характеризує групу винаходів) включають сукупність ознак, достатніх для досягнення технічного результату. Зазначена сукупність ознак визначає обсяг правової охорони.

При складанні незалежного пункту формули слід ураховувати, що сукупність ознак, достатніх для досягнення технічного результату, повинна бути передана певним набором ознак, властивих цьому об'єкту.

Незалежний пункт формули винаходу (корисної моделі) не визнається таким, що стосується одного винаходу (корисної моделі), якщо він містить:

- викладені як альтернатива ознаки, які не забезпечують одержання того самого технічного результату, або викладені як альтернатива групи ознак, причому кожна з альтернативних груп включає кілька функціонально самостійних ознак (вузол або деталь пристрою; операція способу, речовина, матеріал або прилад, застосовані в способі; інгредієнт композиції і т. ін.), у тому числі, коли вибір однієї з таких альтернативних ознак залежить від вибору, який зроблено щодо іншої (інших) ознаки (ознак);

- характеристику винаходів, які стосуються об'єктів різного виду чи сукупності засобів, кожний з яких має своє власне призначення, а в цілому зазначена сукупність не реалізує спільного призначення.

До залежного пункту формули винаходу (корисної моделі) включають ознаки, що розвивають чи уточнюють сукупність ознак, зазначену в незалежному пункті формули, у тому числі шляхом розвитку чи уточнення окремих ознак цієї сукупності, та необхідні лише в окремих випадках виконання винаходу (корисної моделі) або його (її) використання.

Обмежувальна частина залежного пункту формули включає родове поняття, що відображає призначення винаходу (корисної моделі), викладене, як правило, скорочено в порівнянні з наведеним у незалежному пункті, і містить посилання на незалежний пункт і/або залежний (залежні) пункт (пункти), якого (яких) він стосується. Підпорядкованість залежних пунктів незалежному може бути безпосередньою і опосередкованою, тобто з посиланням на один або декілька залежних пунктів.

Безпосередню підпорядкованість залежного пункту застосовують тоді, коли для характеристики винаходу (корисної моделі) в окремому випадку його виконання чи використання поряд із ознаками цього пункту необхідні лише ознаки, зазначені в незалежному пункті формули.

Опосередковану підпорядкованість залежного пункту незалежному застосовують, якщо для зазначеної характеристики, окрім ознак незалежного пункту формули, необхідні ще й ознаки одного чи кількох інших залежних пунктів формули. При підпорядкованості залежного пункту декільком пунктам формули посилання на них зазначають з використанням альтернативи.

У залежному пункті формули, що характеризує один об'єкт, в усіх випадках під поняттям "Пристрій за п. 1" розуміють повний зміст першого пункту формули, а саме сукупність усіх без винятку ознак, наведених у його обмежувальній та відмітній частинах.

Якщо залежний пункт сформульовано таким чином, що має місце заміна або вилучення ознаки незалежного пункту формули, якому він підпорядкований, то залежний пункт не може бути визнаний таким, що разом із зазначеним незалежним пунктом характеризує один винахід (корисну модель).

Підпис

Формулу винаходу (корисної моделі) підписують у тому самому порядку, що й заяву про видачу патенту.  

Востаннє редаговано: Вівторок, 5 вересня 2017, 22:52. Версія: 4. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Графічні зображення (власне креслення, схеми, діаграми тощо) оформлюють на окремому аркуші (окремих аркушах). У правому верхньому куті кожного аркуша зазначають назву винаходу (корисної моделі).

Для пояснення суті винаходу (корисної моделі) як додаток до інших графічних матеріалів можуть бути подані фотографії. У виняткових випадках фотографії можуть бути подані як основний вид ілюстративних матеріалів, наприклад, для ілюстрації етапів виконання хірургічних операцій.

Формат фотографій повинен бути таким, щоб не виходив за розміри полів аркушів документів заявки. Фотографії малого формату слід наклеювати на аркуші встановленого формату з дотриманням вимог до якості аркуша.

Востаннє редаговано: Вівторок, 5 вересня 2017, 22:54. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Реферат є скороченим викладом змісту опису винаходу (корисної моделі), який включає назву винаходу (корисної моделі), характеристику галузі техніки, якої стосується винахід (корисна модель), і (або) галузь його (її) застосування, якщо це не зрозуміло з назви, характеристику суті винаходу (корисної моделі) із зазначенням технічного результату, якого мають досягти. Суть винаходу (корисної моделі) в рефераті характеризують шляхом вільного викладу формули, переважно такого, при якому зберігаються всі суттєві ознаки кожного незалежного пункту.

Реферат складають лише з інформаційною метою. Він не може братися до уваги з іншою метою, зокрема для тлумачення формули винаходу (корисної моделі) і визначення рівня техніки. Реферат складають таким чином, щоб він міг служити ефективним засобом пошуку у відповідній галузі техніки.

Рекомендований обсяг тексту реферату становить до 1000 знаків.

Текст реферату слід викладати окремими короткими реченнями і уникати складних у стилістичному плані зворотів.

Математичні та хімічні формули, та креслення можуть бути включені до реферату, якщо без них скласти реферат неможливо. Креслення, наведені в рефераті, мають бути виконані на окремому аркуші і додаватися до реферату. Креслень має бути стільки примірників, скільки примірників містить реферат.

Реферат може містити також деякі додаткові відомості, зокрема посилання на кількість незалежних і залежних пунктів формули винаходу (корисної моделі), графічних зображень, таблиць.

Востаннє редаговано: Вівторок, 5 вересня 2017, 22:55. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Відповідно до статті 12 Закону заявку подає до Установи особа, яка бажає одержати патент і має на це право. Заявку безпосередньо подають або надсилають на адресу Укрпатенту.

Разом із заявкою може бути подано її електронну копію на дискеті чи компакт-диску CD-R. Така копія надається як сукупність файлів, кожен з яких є електронною копією окремого документа заявки. Документи повинні бути підготовлені, як правило, у редакторі WORD, тексти документів - у форматі RTF з використанням одного із шрифтів: Times New Roman, Arial Cyr, розмір 9, для зображення спеціальних символів - шрифт Simbol, для зображення математичних формул - у форматі Microsoft Equation.

Відповідно до статті 13 Закону датою подання заявки є дата одержання Установою матеріалів, що містять принаймні:

заяву у довільній формі про видачу патенту, викладену українською мовою;

відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою;

матеріал, що справляє враження опису винаходу (корисної моделі), викладений українською або іншою мовою. Якщо вказаний матеріал викладено іншою мовою, то для збереження дати подання заявки його переклад на українську мову повинен надійти до Установи протягом двох місяців від дати подання заявки.

За дорученням заявника заявку може бути подано через представника.

Іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Установою реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності, якщо інше не передбачено міжнародними угодами.

Якщо до складу заявників входить фізична особа, яка проживає, чи юридична особа, яка має постійне місцезнаходження на території України, то заявку може бути подано без залучення представника за умови зазначення адреси для листування в Україні.

Якщо в заяві зазначено два або декілька заявників, то один з них може бути призначений іншими заявниками як їх представник.

Будь-яка дія представника або будь-яка дія щодо нього має наслідки дії, що здійснена відповідним заявником чи заявниками або щодо них.

Якщо заявку подають через представника, то до заявки слід додати видану заявником довіреність, що засвідчує його (її) повноваження, або її копію.

Якщо довіреність викладена мовою оригіналу, то до неї додають переклад українською мовою.

Довіреність має бути подана разом з документами заявки.

Довіреність може стосуватися однієї або декількох заявок, зазначених у ній.

Якщо довіреність видано на ведення справ за декількома заявками, то до кожної заявки додається копія довіреності.

У довіреності зазначається: повне ім'я особи, якій вона видана; обсяг повноважень, які надаються особі, на ім'я якої видано довіреність; дата її вчинення, без якої довіреність вважається недійсною.

Довіреність підписується особою, яка її видала. Якщо довіреність видається юридичною особою України, то підпис особи, що має на це повноваження, засвідчується печаткою.

Строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо в довіреності зазначено більший строк, то довіреність дійсна три роки від дати її вчинення. Якщо строк дії довіреності не зазначений, то вона вважається дійсною протягом одного року від дати її вчинення.

Форма і строк дії довіреності, виданої поза межами України, визначаються за законом країни, де була видана довіреність.

Довіреність представнику, зареєстрованому в Установі, для представництва особи, що проживає за межами України, може бути видана як самим заявником, так і його представником, що має відповідну довіреність, видану заявником. У цьому разі до Установи необхідно подати обидві довіреності.

Будь-яке призначення представника може бути скасоване особами, які здійснили це призначення, або їх правонаступниками. Представник може відмовитись від свого призначення шляхом надання підписаного ним повідомлення.

Заявку може бути подано з використанням факсимільного зв'язку. У цьому разі датою подання заявки вважається день одержання Укрпатентом її факсимільної копії (останньої її частини в разі подання матеріалів заявки в різні дні) за умови, що оригінал заявки разом із супровідним листом, що ідентифікує факсимільну копію, одержано протягом 14 днів від зазначеного дня.

Якщо оригінал заявки одержано після спливу зазначеного строку або він відрізняється за своїм змістом від факсимільної копії заявки, датою подання заявки вважається дата одержання Укрпатентом її оригіналу, а зміст факсимільної копії до уваги не береться.

Якщо факсимільна копія заявки або її частина не може бути прочитана, вона вважається неподаною в частині, що не може бути прочитана.

У разі подання заявки з використанням факсимільного зв'язку у вихідний, святковий чи інший неробочий день, що визначений відповідно до закону, або після закінчення робочого дня в Укрпатенті, датою подання заявки за дотримання умов, викладених в абзаці першому цього пункту, вважається перший наступний робочий день. 

Востаннє редаговано: Вівторок, 5 вересня 2017, 22:56. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

До заявки додають документ, що підтверджує сплату збору за подання заявки у розмірі, установленому Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 року N 543. Зазначений документ може бути поданий разом із заявкою або надійти до Установи протягом двох місяців після дати подання заявки. Цей строк продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання.

Якщо заявник має пільги щодо сплати збору за подання заявки або звільнення від такої сплати, то до заявки, крім документа про сплату збору за подання заявки, додаються клопотання про надання пільги з копією документа, що підтверджує право на звільнення чи часткове звільнення від сплати зазначеного збору.

Документом про сплату збору є копія платіжного доручення на перерахування збору з відміткою установи банку або квитанція установленої форми.

Довіреність, якщо заявка подається через представника, має бути оформлена відповідно до зазначеного вище пункту Правил.

Якщо заявник бажає скористатись правом пріоритету, то він повинен відповідно до частини 2 статті 15 Закону протягом трьох місяців від дати подання заявки до Установи подати заяву про пріоритет з посиланням на дату подання і номер попередньої заявки та копію попередньої заявки, якщо ця заявка була подана в іноземній державі - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності. Якщо попередніх заявок декілька, то додають копії всіх попередніх заявок. За потреби, Установа може зажадати переклад попередньої заявки (попередніх заявок) українською мовою.

Якщо заява про пріоритет та копія попередньої заявки надійшли до Установи пізніше встановленого строку, то строк, пропущений заявником через непередбачені і незалежні від нього обставини, може бути продовжений на 2 місяці з дати закінчення зазначеного строку (якщо до заяви про встановлення пріоритету та копії попередньої заявки буде додано документ про сплату збору за продовження строку).

Востаннє редаговано: Вівторок, 5 вересня 2017, 22:58. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

1. Дайте визначення поняттю винахід (корисна модель)

2. Вкажіть об'єкти на які можна отримати патент

3. Вкажіть об'єкти на які не поширюється правова охорона як на патенти (корисні моделі)

4. Вказати об'єкти, що не можуть визначатися винаходом

5. За яких умов винаходу не надається правова охорона

6. Умови надання винаходу правової охорони

7. Чи існує «всесвітній патент»

8. Що відбувається з винаходом коли минає термін його дії

9. Що відбувається з винаходом, якщо ви не сплачуєте щорічне мито за підтримку його чинності

10. По яких причинах «вічний двигун» виключається з патентної охорони

11. Вказати термін дії патенту на винахід

12. Вказати термін дії патенту на корисну модель

Востаннє редаговано: Вівторок, 5 вересня 2017, 22:58. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

ЗАКОН УКРАЇНИ «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України  від 1 червня 2000 року N 1771-III,  від 21 грудня 2000 року N 2188-III,  від 10 січня 2002 року N 2921-III,  від 4 липня 2002 року N 34-IV, від 15 травня 2003 року N 762-IV,  від 22 травня 2003 року N 850-IV).

Кузнєцов Ю.М. Основи патентознавства та авторського права. Видання 3-е. – К.:ТОВ "ЗМОК",2001. – 206 с.

Кузнєцов Ю.М. Патентознавство та авторське право: Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 428с.

Основи інтелектуальної власності. – К.: Юридичне видавництво «Ін Юре», 1999. – 578с.

Про затвердження Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель / Наказ Міністерства освіти і науки України від 22 січня 2001 року N 22 (Із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства освіти і науки України  від 26 лютого 2004 року N 154).

Востаннє редаговано: Вівторок, 5 вересня 2017, 22:58. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Правова охорона промислових зразків тісно пов'язана з індустріалізацією промисловості та виникненням технологій масового виробництва. Вже у кінці XVII століття у провідних європейських державах майже одночасно з'явилися закони, що надавали правову охорону виробам текстильної промисловості та їх художньому оформленню. Поступово правовий захист естетичного оформлення промислової продукції розповсюдився і на інші її види. Сьогодні підпромисловим зразком розуміють результат творчої діяльності людини в галузі художньогоконструюванняа саме у тій її частині, яка візуально проявляється у зовнішньому вигляді виробу і характеризує його декоративне та естетичне вирішення, що в міжнародній практиці називається англійським словом "дизайн".

Головна цінність дизайнерських рішень виробів масового виробництва у тому, що вони поліпшують продаж останніх. Загальновідомо, що ринок характеризується гострою конкуренцією між виробниками аналогічних товарів, і не останню роль у цьому відіграє їх зовнішній вигляд. Тож дуже часто саме дизайнерські рішення виробів є вирішальним фактором у боротьбі за покупця. Перевага, яку віддає виробник тому чи іншому малюнку або кольору тканини, тій або іншій формі посуду тощо, обумовлена прагненням задовольнити вибагливі і різноманітні смаки покупців.

Промисловий зразок є одним із об'єктів промислової власності, якому в Україні згідно Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" від 15.12. 1993 р. № 3688-ХІІ, із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 21.12. 2000 р. № 2188-Ш та від 10.01. 2002 р. № 2921-Ш надається правова охорона.

Промисловим зразком є результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»). Як і винахід, промисловий зразок являє собою нематеріальне благо, результат інтелектуальної творчої діяльності, який може бути втілений у конкретних матеріальних носіях.

Промисловий зразок— це технічне рішення, яке містить вказівки на конкретні засоби та шляхи реалізації творчого задуму дизайнера. Коли завдання тільки поставлене, але фактично не вирішене, промисловий зразок ще не є самостійним об’єктом права інтелектуальної власності.

Промисловий зразок є технічним рішенням щодо визначення зовнішнього вигляду промислового виробу.

Під промисловими виробами в даному випадку розуміють призначені для задоволення людських потреб найрізноманітніші предмети, що можуть сприйматися візуально і здатні певною мірою зберігати свій зовнішній вигляд. Зовнішній вигляд промислового виробу може включати різні ознаки, але в кінцевому підсумку його визначають виразність та взаємне розташування основних композиційних елементів, форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання.

Промисловий зразок визначає зовнішній вигляд промислового виробу і повинен мати художньо-конструкторський характер.

Промисловий зразок повинен поєднувати художні й конструкторські елементи, а використання лише художніх засобів (наприклад, зміна кольору виробу), як і одних тільки конструкторських засобів (наприклад, зміна розміру виробу), для правової охорони виробу як промислового зразка недостатньо. Художні та конструкторські елементи мають гармонійно поєднуватися і доповнювати один одного.

Отже, промисловим зразком у широкому розумінні цього слова є будь-яке художньо-конструкторське рішення промислового виробу, що визначає його зовнішній вигляд і призначене для задоволення естетичних та ергономічних потреб споживачів.

Промисловими зразками можуть бути визнані художньо-конструкторські рішення виробів, виготовлених різними галузями промисловості, наприклад: машинобудування, верстатобудування, радіотехнічної, швейної промисловості.

Промислові зразки слід відрізняти від подібних до них об’єктів прав інтелектуальної власності — корисних моделей, об’ємних знаків для товарів і послуг та творів декоративно-прикладного мистецтва.

Якщо промисловий зразок вирішує завдання зовнішнього вигляду промислового виробу за допомогою художніх і конструкторських засобів, то корисна модель є технічним рішенням, що належить до конструктивного виконання пристрою, а також його складових частин. Корисна модель охороняє не зовнішній вигляд пристрою, а його технічну суть, яка може полягати в особливій формі рішення, своєрідному розташуванні й поєднанні його окремих частин, вузлів, деталей. Деякі вироби можуть заявлятися як промислові зразки і товарні знаки; на них можуть видаватися охоронні документи. Наприклад, оригінальна упаковка для крему може бути як промисловим зразком, так і об’ємним знаком для товарів та послуг.

Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на промисловий зразок в Україні, регулюються Законом України "Про охорону прав на промислові зразки", а також міжнародними договорами, учасницею яких є Україна. Так, на сьогодні Україною підписано Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, Гаазьку угоду про міжнародне депонування промислових зразків та інші документи.

Патент на промисловий зразок видається, якщо зразок є новим, оригінальним і промислово придатним. При цьому він визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак невідома в Україні чи за кордоном до дати пріоритету промислового зразка.

Право на промисловий зразок охороняється державою і засвідчується патентом. Патент видається під відповідальність його власника без гарантії його чинності.

Заявка на промисловий зразок повинна стосуватися одного промислового зразка і може подавати його варіанти, які належать до однієї функціональної групи — одного класу МКПЗ (Міжнародної класифікації промислових зразків), подібні за сукупністю ознак і мають відмінності в несуттєвих ознаках, які сприймаються візуально, наприклад, декілька стільців, які відрізняються один від одного фактурою, кольором декоративної оббивної тканини.

Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до Укрпатенту (Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" Міністерства освіти і науки України, далі - Установа). Він може бути продовжений Установою, за поданням клопотання власника, але не більш ніж на 5 років.

Права, що випливають з патенту на промисловий зразок, діють від дати публікації відомостей в офіційному бюлетені Установи "Промислова власність" про його видачу.

Патент України на промисловий зразок діє тільки на території України.

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 21:16. Версія: 2. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Правова охорона в Україні надається промисловому зразку, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності.

Сутність промислового зразку

Об'єктом промислового зразка, якому надається правова охорона, може бути форма, малюнок чи розфарбування або поєднання кольорів, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення його естетичних та ергономічних потреб.

Це дозволяє трактувати об'єкт правової охорони промислового зразка не у вигляді будови виробу або продукту, а як зображення, яке застосовується або відтворюється в таких виробах або продуктах.

Дуже близькі між собою промислові зразки і рішення, що охороняються як об’єкти авторських прав, твори декоративно-прикладного мистецтва. Будь-який твір декоративно-прикладного мистецтва, який відповідає необхідним критеріям патентоспроможності, може бути визнаний промисловим зразком. Таке визнання зумовлює зміну правового режиму охорони заявленого рішення, який із цього моменту визначається критеріями патентоспроможності, передбаченими в законодавстві про охорону прав на промислові зразки.

Патент на промисловий зразок видається, якщо зразок є новим, оригінальним і промислово придатним. При цьому він визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак невідома в Україні чи за кордоном до дати пріоритету промислового зразка.

Під суттєвими ознаками розуміють ознаки зовнішнього вигляду промислового виробу в естетичних та ергономічних особливостях його форми, рисунка, розфарбування або їх поєднання.

Промисловий зразок визнається оригінальним, якщо заявлені форма, рисунок, розфарбування або їх поєднання для фахівця в цій галузі не є явними при їх зоровому сприйнятті та оцінці. За своїми ознаками промислові зразки поділяються на об’ємні (моделі), площинні (рисунки) та комбіновані.

Промислово придатним зразок визнається, якщо він може бути відтворений промисловим способом у відповідному виробі для впровадження у виробництво.

Обсяг правової охорони, що надається патентом, визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, зображених на фотографіях виробу (макета, малюнка). Тлумачення ознак повинно провадитись тільки у межах опису промислового зразка.

Макет - це просторове відтворення виробу в умовному матеріалі, який дає найбільш повне уявлення про зовнішній вигляд виробу.

Малюнок - це зображення виробу, яке виконується за допомогою графічних засобів.

Фотографія - це документ, який містить основну інформацію про промисловий зразок і дозволяє визначити обсяг його правової охорони.

Фотографії промислових зразків у заявці мають особливо важливе значення. Вони повинні давати повне, детальне уявлення про суттєві ознаки. Зображення на фотографіях повинні бути чіткими і зрозумілими. Повинно бути добре видно окремі деталі виробу не тільки на освітленому, а й на тіньовому боці.

Фотографії виробу у всіх ракурсах мають бути виконані на тонкому глянцевому папері і не повинні мати видимої ретуші. Виріб (макет) має бути сфотографований повністю при рівномірному освітленні на нейтральному фоні без сторонніх предметів.

Фотографії повинні бути чорно-білі, загального вигляду виробу або макету в ракурсі 3/4 спереду; вигляд зліва, справа, ззаду, при необхідності — спереду, зверху.

Кожний варіант рішення виробу, що заявляється, слід подавати окремим комплектом фотографій. Для промислових зразків, що можуть трансформуватися (складатися), наприклад, холодильників, кухонних комбайнів, пилососів чи ігор-конструкторів, додаються їх фотографії у трансформованому вигляді.

Як правило, розмір фотографій 18x24 см. Для невеликих за розміром виробів або макетів, наприклад, наручних (кишенькових) годинників, мікрокалькуляторів, кишенькових запальничок тощо, можуть бути подані фотографії розміром 13x18 або 9x13 см.

На звороті кожного примірника фотографій загального вигляду послідовно зверху донизу зазначаються: номер фотографії, назва промислового зразка, скріплений печаткою підпис заявника або уповноваженої на це особи.

На звороті фотографій іншого вигляду послідовно зверху донизу зазначається: номер фотографії, назва промислового зразка, пояснення: «вигляд збоку», «вигляд спереду», «вигляд ззаду», «вигляд зверху». На звороті фотографії прототипу вказується «прототип», назва виробу і порядковий номер фотографії.

У тих випадках, коли кольорові рішення виробу або макету є однією із суттєвих ознак рішення, що заявляється, слід додати одну кольорову фотографію або слайд загального вигляду виробу.

Фотографії нумеруються в такому порядку: загальний вигляд, інший вигляд, кольорова фотографія, фотографія прототипу. Фотографії із зображенням одного вигляду нумеруються однією нумерацією. Комплект фотографій слід покласти в окремий конверт.

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 21:57. Версія: 6. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Згідно з законодавством, промисловий зразок буде відповідати умовам патентоспроможності, якщо він є новим і промислово придатним.

Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак, що визначають естетичність і (або) ергономічні особливості промислового виробу, не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Патентного відомства України або якщо заявлено пріоритет до дати її пріоритету (п. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»).

Під суттєвими ознаками розуміють такі, які об’єктивно властиві художньо-конструкторському рішенню і кожна з яких необхідна, а всі разом вони є достатніми для створення зорового образу цього промислового виробу. Правова охорона надається тільки тим промисловим зразкам, які мають абсолютну світову новизну. При дослідженні новизни до уваги беруться лише загальнодоступні у світі відомості. Перелік відомостей, що можуть бути протиставлені заявці на промисловий зразок, аналогічний тому, який береться до уваги при дослідженні новизни винаходу.

Поряд із загальнодоступними відомостями при встановленні новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх заявок на промислові зразки, що раніше надійшли до Патентного відомства України. Наявність цього винятку зумовлена принципом неприпустимості подвійного патентування того самого промислового зразка різними особами в межах однієї країни.

Новизна промислового зразка встановлюється на дату подання заявки або, якщо заявлено пріоритет, на дату її пріоритету, який, у свою чергу, переважно визначається датою надходження до Патентного відомства України заявки на видачу патенту на промисловий зразок.

Заявник має право на пріоритет за попередньою заявкою на такий же промисловий зразок упродовж шести місяців від дати подання попередньої заявки до Патентного відомства Україничи відповідного органу держави — учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності, якщо на попередню заявку не заявлено пріоритет (конвенційний пріоритет). Крім того, пріоритет заявки на промисловий зразок може бути встановлений за датою надходження додаткових матеріалів до раніше поданої заявки, за датою надходження до Патентного відомства України більш ранньої заявки того самого заявника в разі її заміни іншою заявкою чи виділення з неї особливої заявки. Якщо збігаються дати подання заявок на тотожні художньо-конструкторські рішення, патент видається за заявкою з більш ранньою датою її відправлення, а за умови збігу цих дат — за заявкою, якій раніше надано реєстраційний номер Патентного відомства України, якщо угодою між заявниками не передбачено інше.

При поданні заявки на промисловий зразок заявникові надається пільга щодо новизни. Не визнається обставиною, що впливає на патентоспроможність промислового зразка, розкриття інформації щодо нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, упродовж шести місяців до дати подання заявки до Патентного відомства України або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.

Обов’язок доведення обставин розкриття інформації покладається на особу, зацікавлену в застосуванні цієї пільги.

Промисловий зразок, на який вимагається правова охорона, повинен бути новим по відношенню до інших зразків, створених в усіх інших частинах світу, причому без будь-якого обмеження у часі і методів розкриття. Як відомо, для цього застосовуються будь-які доступні візуальні або словесні засоби.

Однак, що це за правило, якщо воно не має винятків. Тому передбачено виняток або спеціальний випадок розкриття інформації, який не впливає на новизну промислового зразка.

По-перше, якщо таке розкриття відбувається протягом визначеного періоду часу - шести місяців до дати подання заявки до Установи або. якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.

По-друге, виняток стосується розкриття промислового зразка:

власником на офіційних або офіційно визнаних виставках;

власником під час проведення експериментів, подання в друкованих виданнях або у працях наукових конференцій;

без дозволу власника шляхом недобросовісного використання, порушення конфіденційності тощо.

Пояснити термін "промислова придатність промислового зразка" в принципі не складно. Якщо певний об'єкт не можна відтворити промисловим способом, тобто його не можливо тиражувати за допомогою технологій масового виробництва, то такий виріб скоріше за все є витвором мистецтва і підпадає під охорону, як об'єкт авторського права.

Визначення промислової придатності охоплює будь-які, а не лише промислові способи відтворення зовнішнього вигляду промислового виробу. Власне, це виправданий підхід, згідно з яким можливо охороняти як промисловий зразок художньо-конструкторські рішення зовнішнього вигляду і тих виробів, при виготовленні яких більше застосовується ручна праця. Наголошується на самій можливості багаторазового відтворення відповідних виробів, а не на способі їх відтворення. При цьому масштаби використання художньо-конструкторського рішення за умови визнання його промислово придатним значення не мають.

Виробники можуть свідомо випускати промислові вироби невеликими партіями, що не перешкоджає визнанню їх промисловими зразками. Оцінюючи промислову придатність промислового зразка, перевіряють і саме його здійснення за допомогою описаних у заявці або відомих уже засобів і методів.

Розглянемо автомобіль в якості промислового зразка. Все що всередині автомобіля - стосується винахідництва, а зовнішній вигляд, дизайнерські рішення - сфера охорони промислових зразків. Відповідно і суттєві ознаки також стосуються художньо-конструкторських рішень виробу. Вони характеризують його композиційні особливості і впливають на процес формування зовнішнього вигляду виробу. Істотність ознаки промислового зразка визначається її участю у створенні зорового образу виробу, що дозволяє безпомилково виділити його з ряду аналогічних.

Несуттєві ознаки не впливають на формування зорового образу об'єкта. Звичайно, поділ ознак за суттєвістю досить умовний. Залежно від характеру об'єкта, мети дизайнерського рішення тощо однієї і тої самої ознаки можуть вважатися суттєвими або ні.

Як правило, суттєві ознаки промислового зразка в сукупності розташовуються у певній послідовності:

- образне рішення об'єкта;

- склад і кількість основних композиційних елементів;

- форма виробу чи (і) його частини (об'ємна характеристика, обрис, силует);

- взаємне розміщення елементів (композиційне або компонувальне рішення);

- пластичне рішення об'єкта або його елементів;

- колористичне рішення;

- декоративне рішення;

- матеріал.

Востаннє редаговано: Понеділок, 25 вересня 2017, 13:40. Версія: 4. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Охорона прав на промисловий зразок не надається автоматично. Для її отримання особа, яка бажає одержати патент і має на це право, повинна подати до Установи правильно оформлену заявку на видачу патенту на промисловий зразок.

Заявку складають відповідно до Правил розгляду заявки на промисловий зразок, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 18.02. 2002 р. №110.

За подання заявки та видачу патенту, підтримання його чинності, продовження строку дії патенту тощо сплачуються збори. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 543 від 22 05 2001р., заявник за подання заявки на промисловий зразок сплачує збір у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Сума збору, яку необхідно сплатити за подання заявки на видачу патенту на промисловий зразок, залежить від кількості заявлених варіантів. Якщо заявка на промисловий зразок містить від 2 до 10 варіантів, Вам необхідно буде додатково за кожний варіант сплатити збір у розмірі 0,1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Заявка - це сукупність документів, необхідних для видачі патенту.

Заявка повинна розкривати суть промислового зразка досить ясно і повно, щоб його зміг здійснити фахівець у відповідній галузі.

Заявник - це громадянин або юридична особа, яка подала заявку на видачу патенту напромисловий зразок.

Право на подання заявки має автор, роботодавець або їх правонаступник.

За дорученням заявника заявку може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного).

Іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені Законом та відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності.

Іноземні особи та інші особи, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, повинні подавати заявку через патентного повіреного України.

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 22:37. Версія: 4. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Право на одержання патенту на промисловий зразок мають громадяни чи юридичні особи України або іноземних держав та їх правонаступники.

Зокрема, право на одержання патенту на промисловий зразок мають:

автор або його правонаступник;

роботодавець автора або його правонаступник.

Автором результату творчої праці у галузі художнього конструювання, тобто промислового зразка, завжди буде вважатися фізична особа незалежно від її віку. Це може бути громадянин України, іноземна особа, особа без громадянства.

Власником патенту на промисловий зразок можуть бути громадяни, юридичні особи України або іноземних держав та їх правонаступники. Автором промислового зразка може бути тільки фізична особа або особи. Юридична особа може бути тільки власником патенту на промисловий зразок і ні за яких умов чи обставин не може визнаватися його автором.

Право на одержання патенту має як автор, так і його правонаступники - будь-які громадяни і юридичні особи, яким автор передав право на результати творчої праці. Такими правонаступниками можуть бути спадкоємці або інші особи, до яких право авторів переходить за договором або за заповітом.

Автору промислового зразки належить право авторства, котре є невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково.

Відносини між авторами визначаються угодою між ними.

При переході права автора на одержання патенту до інших осіб у всіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Правонаступництво повинно бути засвідчено відповідним документом.

Особисті немайнові права - це право авторства, право на ім'я (спеціальну назву), право на подання заявки на одержання патенту на промисловий зразок.

Авторів, які створили промисловий зразок спільною творчою працею, називають співавторами.Співавтори мають рівні права на одержання патенту, якщо інше не передбачено угодою між ними. Співавторство має місце лише тоді, коли воно набуває творчого характеру. Надання технічної допомоги автору іншими особами не є співавторством (наприклад, консультації, здійснення розрахунків, виготовлення моделей, креслярські роботи тощо).

Склад авторів може бути змінений Установою за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як автори, та особою (особами), яку (яких) пропонується включити або вилучити із числа авторів.

Відносини між авторами визначаються угодою між ними.

При переході майнового права автора на одержання патенту до інших осіб в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Правонаступництво повинно бути засвідчено відповідним документом.

Право на одержання патенту має роботодавець або його правонаступник, якщо промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням службових обов'язків або конкретного завдання, яке одержано робітником від роботодавця.

До обов'язків автора промислового зразка входить інформування свого роботодавця у вигляді письмового повідомлення про досягнутий ним результат творчої праці з описом, що розкриває суть промислового зразка настільки ясно і повно, що робить можливим його використання.

Роботодавця зобов'язаний укласти письмовий договір з автором промислового зразка про винагороду і за його умовами видати йому винагороду відповідно до економічної цінності об'єкта промислового зразка та іншої вигоди, одержаної роботодавцем від промислового зразка.

Спори між автором та його роботодавцем щодо умов одержання винагороди та її розміру розв'язуються у судовому порядку.

Право на одержання патенту переходить до автора, якщо протягом чотирьох місяців від дати одержання повідомлення про створений ним промисловий зразок роботодавець не подасть заявки до Установи.

Право на одержання патенту на промисловий зразок, створений роздільною працею, належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена.

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 22:59. Версія: 3. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

1. Що розуміють під промисловим зразком 2. Чим засвідчується право на промисловий зразок 3. Як видається охоронний документ на промисловий зразок 4. Який термін дії охоронного документу на промисловий зразок 5. З якого часу починають діяти права, що випливають із охоронного документу на промисловий зразок 6. На якій території діє охоронний документ на промисловий зразок 7. Вкажіть умови надання правової охорони на промисловий зразок 8. Вкажіть, що може бути об’єктом промислового зразка 9. Вкажіть в якій формі може подаватися промисловий зразок 10. Вкажіть, що може знаходитись в основі композиції промислових зразків 11. Що підлягає правовій охороні в якості промислового зразка 12. Яким чином може подаватися зображення промислового зразка 13. Наведіть умови патентоспроможності промислового зразка 14. Що може визнаватися за суттєві ознаки промислового зразка 15. Якщо певний об'єкт не можна відтворити промисловим способом, то чим тоді вважається цей об’єкт і яка правова охорона йому належить 16. Яким є право авторства на промисловий зразок 17. Яким чином вирішуються суперечки між автором і роботодавцем стосовно промислового зразка  18. Хто має право на подання заявки на промисловий зразок

Востаннє редаговано: Середа, 6 вересня 2017, 00:21. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Серед нових тенденцій в інтелектуальній власності є охорона і захист об’єктів, пов’язаних із сучасними досягненнями в галузі науки і техніки з електроніки, мікроелектроніки і біоелектроніки (комп’ютерні програми, біотехнологія, інтегральні мікросхеми (ІМС), репрографія, домашні аудіо- і відеозаписи, нова техніка зв’язку – супутниковий зв'язок, кабельна передача, цифрові системи розповсюдження, доменні імена в Інтернет, електронна торгівля).

Це потребує доповнення в конвенції і міжнародні угоди з охорони інтелектуальної власності. В травні 1989 р. Дипломатична конвенція у Вашингтоні прийняла Договір про інтелектуальну власність стосовно ІМС.

05.01.97 р. набрав чинності Закон України № 621/97 — ВР "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем".

Топографія ІМС як об'єкт правової охорони відома лише вузькому колу спеціалістів.

Топографія ІМС — це зафіксоване на матеріальному носії просторово геометричне розміщення сукупності елементів ІМС та з'єднань між ними.

ІМС створені в результаті інтелектуальної творчості людини.

Виробництво ІМС стало можливим у результаті значних капіталовкладень і накопичення досвіду.

ІМС є основою елементарної бази сучасної обчислювальної техніки. Багатостадійний і досить трудомісткий процес розробки ІМС обумовлює доцільність правової охорони таких об'єктів на рівні фотографічної схеми (топології) — взаємного розташування елементів.

Топологію ІМС можна легко копіювати, для чого кожний шар схеми фотографують, потім виготовляють шаблони для відтворення схеми за допомогою одержаних топографій.

ІМС використовуються в різних виробах, включаючи годинники, телевізори, пральні машини, автомобілі, а також в апаратурі для обробки даних.

Міжнародна практика свідчить, що охорона цього об'єкта базується не тільки на нормах права щодо охорони промислової власності, а й на нормах авторського права, тобто цей об'єкт має змішану форму охорони. У більшості держав (у тому числі в Україні) створено спеціальну систему охорони фотографій ІМС.

Обґрунтування доцільності захисту топографії ІМС: великі капіталовкладення і відносна простота копіювання. Винятки: використання ІМС для оцінки результатів досліджень, для аналізу, для наукових досліджень або навчання.

З мікроелектроніки як науки ІМС — це мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.

Право на топографію ІМС охороняється державою і засвідчується свідоцтвом, термін дії якого становить 10 років від дати подання заявки в Укрпатент або від дати першого використання топографії ІМС (коли стало відомим у галузі мікроелектроніки) за умови, що від цієї дати до дати подання заявки в Укрпатент пройшло не більше, ніж 2 роки. Термін дії свідоцтва на топографію ІМС не продовжується, а збір за підтримання йогочинності не сплачується.

Захист прав на топографію ІМС здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку. Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про:

авторство на топографію ІМС;

встановлення факту використання топографію ІМС;

встановлення власника свідоцтва;

порушення прав власника свідоцтва;

укладання та виконання ліцензійних договорів;

компенсації.

Топографія ІМС відповідає умовам охороноспроможності, якщо вона є оригінальною, тобто, якщо вона не створена шляхом прямого відтворення (копіювання) іншої топографії ІМС, має відмінності, що надають їй нові властивості, і не була відомою в галузі мікроелектроніки до дати подання заявки в Укрпатент або до дати першого її використання (оригінальна доти, доки не доведено протилежне).

Правила оформлення заявки на топографію інтегральної мікросхеми

Обсяг прав на фотографію ІМС визначається зображенням топографії ІМС на матеріальному носії.

Автору завжди залишаються його особисті немайнові права, тобто невідчужувані. 

Востаннє редаговано: Неділя, 27 серпня 2017, 14:56. Версія: 0. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

В законі України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" в статті 17 " Дії, які не визнаються порушенням прав на зареєстровану топографію IMC" зокрема зазначено що не визнається як порушення прав стосовно топографії ІМС:

1. Не визнається порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії IMC, використання зареєстрованої топографії IMC:

- у конструкції чи в процесі експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково знаходиться у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що зареєстрована топографія IMC використовується лише для потреб зазначеного засобу;

- без комерційної мети;

- з науковою метою або в порядку експерименту;

- за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія, епізоотія тощо) з повідомленням про таке використання власника прав на топографію ІМС одразу як це стане практично можливим та виплатою йому відповідної компенсації.

2. Не визнається порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії IMC, ввезення на митну територію України, пропонування для продажу, продаж, зберігання в зазначених цілях або інше введення в оборот IMC, виготовлених із застосуванням зареєстрованої топографії, і будь-яких виробів, що містять такі IMC, якщо вони придбані законним шляхом.

IMC із зареєстрованою топографією та вироби, що містять такі IMC, вважаються придбаними будь-якою особою законним шляхом, якщо вони після виготовлення були введені в оборот власником прав на дану зареєстровану топографію IMC чи за його дозволом.

3. Не визнається порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії IMC, використання IMC будь-якою особою, що придбала IMC і при цьому не знала і не могла знати, що ця IMC або виріб, що її містить, були виготовлені і введені в оборот з порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії IMC. Проте після одержання відповідного повідомлення від власника прав зазначена особа повинна припинити використання IMC або виплатити йому компенсацію, розмір якої встановлюється за згодою сторін. Спори щодо компенсації та порядку її виплати розв'язуються у судовому порядку.

4. Будь-яка особа, яка добросовісно використовувала топографію IMC до дати подання заявником до Установи заявки на реєстрацію топографії IMC чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, зберігає право попереднього користування цією топографією IMC.

Право попереднього користування може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом з підприємством чи діловою практикою або тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано заявлену топографію IMC чи здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

Востаннє редаговано: Неділя, 27 серпня 2017, 14:56. Версія: 0. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Заявку складають відповідно до Правил складання, подання і розгляду заявки на реєстрацію ІМС, затверджених наказом Держпатенту від 18.06.98 р. № 51 і зареєстрованих у Мін'юсті 03.07.98 р. за № 420/2860.

Заявка подається в Укрпатент і містить:

Заявку про реєстрацію українською мовою встановленого зразка — 1 прим.

1. Матеріали, що ідентифікують топографію ІМС:

повний комплект матеріалів, які сприймаються в візуально і відображають кожний шар фотографії (фотошаблони, збірне топографічне креслення, фотографії кожного шару фотографії, зафіксованої в ІМС) — 1 прим.;

зразки ІМС, що містять топографію в тому вигляді, в якому вона була використана, — 4 прим.

2. Реферат — 2 прим.

3. Копія документа, що підтверджує дату і місце першого використання топографії ІМС — 1 прим.

4. Документ про сплату єдиного збору за реєстрацію і видачу свідоцтва у розмірі 6x17 = 102 грн — 1 прим.

5. Інші документи (про наявність пільг, повноваження довіреної особи) — по 1 прим.

Підписи аналогічно з заявками на винаходи, промислові зразки тощо.

Реферат (обсяг 50-150 слів) містить такі відомості:

Назву ІМС;

Найменування заявника;

Галузь застосування, призначення або функції ІМС;

Вид технології, яка використовується для виготовлення ІМС.

Зображення на фотографіях мають бути контрастними.

Фотографії, креслення мають бути виконані в масштабі неменш ніж 20:1.

Зразки ІМС повинні надавати можливість, у разі потреби, одержати зображення кожного шару фотографії, яке візуально сприймається.

Для внесення змін до матеріалів заявки надається три місяці від дати одержання повідомлення Укрпатенту про невідповідність заявки встановленим вимогам.

В іншому випадку заявка вважається неподаною (надсилається повідомлення).

Востаннє редаговано: Неділя, 27 серпня 2017, 14:56. Версія: 0. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Після встановлення дати подання заявки та за наявності документа про сплату збору, Укрпатент у тримісячний термін проводить експертизу заявки за формальними ознаками.

Мета формальної експертизи – визначити:

Належність об’єкта, що заявляється, до об’єктів, яким надається правова охорона;

Відповідність матеріалів заявки встановленим вимогам;

 Відповідність фотографії ІМС умові, за якою вона не може бути визнана оригінальною (за датою першого використання -  не пізніше двох років);

Відповідність документа про сплату збору встановленням положенням.

      За результатами експертизи Укрпатент приймає такі рішення:

Про реєстрацію, якщо дотримані всі вимоги;

Про відхилення заяви (сплачений збір не повертається, при цьому матеріали зберігаються протягом року після рішення; після цього терміну на вимогу заявника зазначені матеріали повертаються заявнику, а за відсутності такої вимоги вони знищуються).

Заявник може оскаржити будь-яке рішення Укрпатенту стосовно заявки у судовому порядку, а також до Апеляційної палати протягом двох місяців від дати одержання рішення.

Особа, зацікавлена в проведенні експертизи заявки по суті, з метою визначення реєстрації недійсною може подати до Укпатенту відповідну заяву (повинно бути рішення Апеляційної ради чи суду і сплачений збір).

Після прийняття рішення про реєстрацію під відповідальність заявника за її охороноспроможність відомство вносить відповідний запис до Реєстру (реєстрація топографії ІМС здійснюється під відповідальність заявника за її обороноспроможність) з публікацією в офіційному бюлетні «Промислова власність».

Видача свідоцтва (одне на всіх заявників) здійснюється у місячний термін після реєстрації.

До подання заяви на одержання охорони прав на топографію ІМС в іноземну державу заявник має подати заявку спочатку в Україні і повідомити про свої наміри здійснити таку охорону. При недотриманні цього порядку заявник втрачає право на реєстрацію топографії ІМС в Україні.

Востаннє редаговано: Неділя, 27 серпня 2017, 14:56. Версія: 0. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Для визнання пропозиції раціоналізаторською встановлені три основні ознаки, яким вона повинна відповідати, а саме: технічне (технологічне) рішення, місцева новизна, корисність (рис. 1).

 

Рис. 1. Ознаки раціоналізаторської пропозиції

Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції визначається її описом, а також кресленнями, якщо вони подані.

Отже, пропозиція може бути кваліфікована раціоналізаторською тільки за умови, якщо вона задовольняє означеним ознакам:

•    містить технічне (технологічне) рішення, яке має своїм об'єктом конструкцію (пристрій), технологію виробництва або матеріал (речовина);

•    володіє новизною, як мінімум, у межах підприємства, організації або установи, якому вона подана;

•    є корисною, тобто дозволяє отримати економічний або інший позитивний ефект.

Примітки.

1.    Обов'язковою умовою, яка зберігає право авторів на раціоналізаторську пропозицію, є самостійна особиста або колективна технічна творчість.

2. Особи, які надали автору пропозиції тільки технічну допомогу (виготовлення креслень і зразків, виконання розрахунків, оформлення документації, проведення досвідченої перевірки і інші роботи з організації використання пропозиції), не визнаються співавторами.

Не кожна раціональна пропозиція (тобто розумна, доцільна в певних умовах), навіть прийнята до використання, кваліфікується раціоналізаторською і дає її автору права, які охороняються законом.

 

Технічне (технологічне) рішення

До конструкцій (приладів) відносяться: машини, верстати, прилади, інструменти, пристосування, механізми і апарати, до способів — технологія виробництва (виготовлення) предметів, речей, виробів, механізмів і використання застосовуваної техніки; до застосування складу матеріалу (речовини) — пропозиції, направлені на зміну різного роду сплавів, розчинів, сумішей і інших речовин, що є новими і корисними для підприємства, якому подана пропозиція.

 

Місцева (локальна) новизна

Пропозиція визнається новою для підприємства, об'єднання, організації або установи, якому вона подана, якщо до подачі заяви за встановленою формою дане або таке саме рішення:

• не використовувалося на цьому підприємстві, в об'єднанні, організації, міністерстві або відомстві, окрім випадків, коли рішення використовувалося з ініціативи автора протягом не більше трьох місяців до подачі заяви;

•    не було передбачено наказами або розпорядженнями адміністрації, не було розроблено технічними службами цього підприємства або не було заявлено іншою особою, якій належить першість;

•    не було рекомендовано вищестоящою організацією або опубліковано в інформаційних виданнях з розповсюдження передового досвіду в даній галузі;

•    не передбачено обов'язковими для підприємства нормативами (стандартами, нормалями, технічними умовами і т. ін.).

Пропозиції (окрім винаходів) інженерно-технічних робітників науково-дослідних, проектних, конструкторських, технологічних організацій і аналогічних підрозділів підприємств, які стосуються виконуваних цими робітниками проектів, можуть бути визнані раціоналізаторськими; після затвердження проектів підприємств, будинків і споруд (робочих креслень і робочого проекту при одностадійному проектуванні); стосуються конструкції — після приймання серійного (головного) зразка; стосуються технологічного процесу — після приймання його в експлуатацію у встановленому порядку, якщо ці пропозиції покращують технічні характеристики проектів, конструкцій і технологічних процесів.

 

Корисність

Пропозиція визнається корисною, якщо її використання на даному підприємстві, в організації або установі в умовах, що існують або повинні бути створені у відповідності з затверджуваними планами, дозволяє отримати економічний, технічний або інший позитивний ефект.

Не визнається раціоналізаторською пропозиція, що:

•    знижує надійність, довговічність і інші показники якості продукції або погіршує умови праці, якість робіт і т. ін.;

•    ставить лише задачу або тільки визначає ефект, що може бути отриманий від застосування пропозиції, без вказівки конкретного технічного рішення;

•    передбачає заміну одних відомих конструкцій виробів, технології виробництва і застосовуваної" техніки, а також матеріалів на інші рівноцінні в даній галузі;

•    відноситься до засобів організації і управління господарством (планування, фінансування і т. п.), виховання, викладання, дослідження, проектування і т. ін., а також до систем інформації;

•    передбачає розміщення обладнання в приміщеннях, будинках, спорудах, якщо воно не призводить до зміни технологічного процесу або конструкцій;

•    забезпечує досягнення позитивного ефекту шляхом заходів організаційного, а не технічного характеру;

•    залучена з інформаційних джерел або літератури, а також з досвіду роботи інших підприємств без додаткової конструкторської або технологічної розробки застосування до умов даного підприємства;

•    відноситься до умовних позначок, розкладів, правил гри, дорожнього руху, судноплавства і т. ін.,

•    містить математичне рішення задачі, а саме, алгоритми, програму для ЕОМ, якщо воно не призводить до зміни конструктивних ознак, у тому числі таких, наявність яких визначається особливостями алгоритму, що зумовлює організацію і розподіл ресурсів ЕОМ, або до зміни технології, що характеризується виконанням у певній послідовності ряду дій над матеріальними носіями інформації з допомогою матеріальних об'єктів. При цьому під матеріальними носіями розуміються об'єкти, на яких зафіксована інформація (магнітні стрічки, магнітні диски і т. д.);

•    передбачає вдосконалення організації праці і виробництва (поліпшення стану робочих місць, упорядкування системи матеріально-технічного забезпечення виробництва, урахування і звітності, зміна графіків роботи і ремонту обладнання або транспортних засобів, скорочення часу доставки вантажів і т. п.);

•    відноситься до укладання шкал, таблиць, діаграм, графіків, номограм, якщо вони не призводять до зміни конструкції приладів, що їх містять;

•    оформлена інженерно-технічними робітниками науково-дослідних, проектних, конструкторських, технологічних організацій і аналогічних підрозділів підприємств у період розробки проектів, конструкцій, технологічних процесів.

 

Востаннє редаговано: Середа, 6 вересня 2017, 00:47. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Заява на раціоналізаторську пропозицію подається тому підприємству або організації, до діяльності якого вона відноситься. Вона повинна бути складена автором (співавторами) окремо на кожне пропоноване технічне рішення і підлягає оформленню за типовою міжвідомчою формою (Р-1), затвердженою Міністерством статистики України.

У заяві повинно бути вказане найменування пропозиції, перераховані всі без винятку автори (співавтори), творчістю яких створена пропозиція.

Якщо заява подається особою, що не працює на підприємстві або в організації, вказується її домашня адреса, за якою з нею в подальшому буде вестись листування.

У розділі "Опис пропозиції" повинні бути викладені недоліки існуючої конструкції виробу, технології виробництва, що застосовується техніки або складу матеріалу, що усуваються пропозицією. Необхідно також вказати мету пропозиції, зміст технічного рішення, що пропонується, включаючи дані, достатні для його практичного здійснення, а також відомості про економічний або інший позитивним ефект, що пропонується.

У разі необхідності до заяви повинні бути додані графічні матеріали (креслення, схеми, ескізи і т. ін.), техніко-економічні розрахунки і додаткові відомості, достатні для практичного здійснення пропозиції.

Заява, графічні та інші матеріали, що додаються до нього, повинні бути підписані автором (ами) пропозиції.

Графічні та інші додаткові матеріали повинні відповідати тексту і порядку викладеного технічного рішення у відповідності з черговістю наведеного тексту опису.

Усі додані до заяви графічні матеріали (якщо вони не оформлюються в порядку викладення тексту на бланку типової форми заяви, рекомендується оформлювати комп'ютерною графікою, тушшю або чорнилом (бажано чорним), на щільному білому папері або кальці, дотримуючись формату А4 (210x297 мм).

У правому нижньому куті додаткових графічних матеріалів проставляються підписи всіх авторів.

Правильне оформлення заяв на раціоналізаторські пропозиції із змістом в них основних ознак, які стосуються визначення раціоналізаторської пропозиції, сприяє прискоренню означених раціоналізаторських пропозицій у народному господарстві.

Востаннє редаговано: Середа, 6 вересня 2017, 00:48. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Науково-технічна інформація в сучасних умовах, як товар, має велике значення і сприяє розвитку виробництва, обігу товарів, послуг тощо.

Розрізняють науково-технічну інформацію та інші види нерозкритої інформації, які за своїм змістом виходять за межі науково-технічної інформації і стосуються безпосередньо виробництва чи інших видів доцільної діяльності.

Правова охорона інформації певною мірою забезпечується Законами України "Про інформацію", "Про основи державної політики в сфері науково-технічної діяльності", "Про науково-технічну інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах" та іншими нормативними актами.

Згідно Закону України «Про науково-технічну інформацію» від 2 серпня 1993 року в Статті 1 дано визначення науково-технічної інформації – це будь-які відомості та/або дані про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

До таких досягнень можна віднести патенти, корисні моделі, промислові зразки, комерційні таємниці, ноу-хау, депоновані рукописи, промислові каталоги, конструкторська документація, переклади та збірки науково-технічної літератури.

На сьогодні в Україні склалася така ситуація, коли наш науково-технічний потенціал не знаходить попиту у нас, але становить великий інтерес для іноземних держав і намагання їх агентів викрасти або задарма заволодіти науково-технічною інформацією вчених і спеціалістів України.

Між тим, міжнародна правова практика свідчить, що великий попит має нерозкрита інформація ("ноу-хау"), її доля в продажу ліцензій збільшується.

Тому заявники винаходів та інших технічних пропозицій у заявочних матеріалах сутність рішення не розкривають до кінця (не всі, наприклад, ознаки включають у формулу винаходу, залишаючи секрет).

Таким чином, науково-технічна інформація — це сума знань, що стосується розвитку науки, техніки і виробництва.

Національна система науково-технічної інформації — це організаційно-правова структура, за допомогою якої формується Державна інформаційна політика, а також здійснюється координація робіт зі створення, користування, зберігання та поширення національних ресурсів науково-технічної інформації з урахуванням інтересів національної безпеки.

Інформаційна продукція є об'єктом товарних відносин, які регулюються чинним законодавством.

Науково-технічна інформація надається користувачам або на комерційних засадах, або на безоплатній основі.

Порушення законодавства про науково-технічну інформацію тягне передбачену чинним законодавством відповідальність (дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну).

Востаннє редаговано: Середа, 6 вересня 2017, 00:48. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Основна проблема, яка пов'язана з конфіденційною (нерозкритою) інформацією, полягає в тому, як забезпечити правову охорону цієї інформації, не розкриваючи її змісту, її сутності. Офіційної реєстрації цієї інформації з метою видачі правоохоронних документів поки в ні Україні, ні в інших країнах немає, бо вона має винятково конфіденційний характер.

Ця проблема ускладнюється і тим, що виявити неправомірне використання цієї інформації майже неможливо, встановити порушення і порушника також непросто.

Нерозкритою інформацією у більшості випадків заволодіти можна тільки розумом, очима, свідомістю. Фахівцю достатньо одного погляду на креслення, механізм, прилад, оснащення тощо, щоб одразу збагнути принцип їх роботи. Але це зовсім не означає, що така нерозкрита інформація взагалі не підлягає опису чи будь-якій іншій фіксації на матеріальному носії таким чином, щоб не була розголошена її сутність. Нижче будуть розглянуті деякі варіанти фіксації подібної інформації типу "ноу-хау" для можливості її пропонування потенційним покупцям.

З моменту появи терміна "ноу-хау" (англ. know-how, переклад "знаю як") і дотепер немає чіткого наукового визначення. В діловій мові цей термін став використовуватись з 1943 p., а з 1953 р. він утвердився в офіційних документах. Труднощі з використанням, визначенням терміна та реєстрацією "ноу-хау" пов'язані з широтою знань і досвіду, які піддаються комерційній реєстрації, складністю окреслення кордонів цих знань і визначення їх юридичного статусу. Тому всі визначення "ноу-хау" в процесі їх розвитку мають перш за все практичний характер і базуються на досвіді торгівлі знаннями та досвідом.

В американських довідниках і словниках 50—60-х років даються такі визначення:

1.  "Ноу-хау" — технічне вміння або специфічна майстерність в будь-якій галузі; інколи використовується для позначення інтуїтивного або невиразного знання — усвідомленість (технічний жаргон).

2.  "Ноу-хау" — практичне знання того, як зробити або виконати щось вміло і кваліфіковано; вміло виконати з мінімальними зусиллями; накопичена майстерність або кваліфікованість.

Міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності в 1965 р. дало таке формулювання: "Ноу-хау" — технічні знання та спосіб виготовлення або які стосуються використання і застосування промислової техніки".

Насамперед "ноу-хау" відноситься до такої нерозкритої (конфіденційної) інформації, яка в сучасних умовах ринкової економіки набуває дедалі більшої ціни як товар.

Проте цього інституту поки що немає в чинному цивільному законодавстві України, тобто є проблема забезпечення правової охорони нерозкритої інформації. Нерозкрита інформація може бути об'єктом правової охорони, поки вона зберігає свою конфіденційність.

Згідно з деякими міжнародними документами і конференціями з авторських прав, ратифікованими на території України, визначені положення і права на "ноу-хау" як вид інтелектуальної власності.

Міжнародною асоціацією з охорони промислової власності (Будапешт, 1958 рік; Мельбурн, 1974 р.) запропоновано більш Широке поняття "ноу-хау" як знання і практичний досвід технічного, комерційного, управлінського, фінансового та іншого Характеру, які практично застосовуються у виробництві та професійній практиці.

Таким чином, "ноу-хау" — об'єкт ліцензійного договору, щ0 не є загальновідомим і практично застосованим у виробничій та господарській діяльності, який становить:

1) різного роду технічні знання і досвід, що не мають правової охорони, включаючи методи, способи і навички, необхідні для проведення проектування, розрахунків, будівництва або виготовлення будь-яких об'єктів або виробів науково-дослідних, дослідно-конструкторських, пусконалагоджувальних та інших робіт;

2) розробки і використання технологічних процесів;

3) суміші і рецепти матеріалів, речовин, сплавів і т. ін., методи і способи лікування, пошуку і видобутку корисних копалин;

4) знання і досвід адміністративного, економічного, фінансового або іншого порядку.

Державна нотаріальна контора — елемент системи державних органів, підтверджуючих права і факти, що мають юридичне значення.

Подання на торги — офіційна заява володаря товару, в тому числі і інтелектуального, потенційним покупцям товару.

Опціонна угода — попередня угода сторін про процедуру самої акції купівлі-продажу (зумовлює всі нюанси правил переговорів відносно купівлі-продажу товарів) — від німецького слова опціон (Option) або латинського (optio або optionis) — вибір; на біржах — привілей, що обумовлюється при виплаті певної премії на придбання товару за заздалегідь встановленою ціною протягом певного терміну.

Експертна комісія покупця — комісія, що проводить техніко-економічний аналіз технічного "ноу-хау".

Договір купівлі-продажу "ноу-хау" — офіційна угода сторін відносно реалізації "ноу-хау".

Автор "ноу-хау" повинен сам завдяки самостійному аналізу літератури переконатися у відсутності аналогів його "ноу-хау" (ця вимога техніки безпеки з конфіденційності "ноу-хау").

Конфіденційний — (лат. confedentia — довіра) — секретний, що не підлягає розголошенню.

Комерційна таємниця — інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Востаннє редаговано: Середа, 6 вересня 2017, 00:49. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Розробники об'єктів інтелектуальної власності на підприємствах повинні бути належним чином ознайомлені з можливими шляхами втрати важливих з їхнього погляду відомостей. Типовими каналами витоку відомостей, які містять комерційну таємницю, для будь-якого наукового підприємства чи установи є:

• публікації у вітчизняних та іноземних виданнях;

• договори про виконання науково-дослідної роботи, в тому числі госпдоговірні роботи;

• оренда приміщень та інші взаємовідносини, у зв'язку з якими співробітники організацій отримують потенційну можливість доступу до відомостей про суть інтелектуальної власності установи;

• будь-які форми міжнародного співробітництва;

• експонування на вітчизняних та іноземних виставках та інші форми реклами;

• участь у конференціях, конгресах, семінарах у нашій країні та за кордоном;

• перебування у лабораторіях установи фахівців іноземних фірм і вітчизняних організацій, у тому числі відряджених, стажистів, аспірантів і студентів;

• надання відомостей про кращі розробки установи на запити різних міністерств, відомств, організацій тощо.

Система захисту не відкидає можливості відкритого публікування результатів наукових досліджень, але закриті відомості у таких публікаціях не наводяться. В Україні, як і в усьому світі, публікації, що залишаються одним із найбільш важливих джерел поширення інформації, становлять основний фактор загрози щодо втрати комерційної таємниці. Іншим не менш важливим каналом втрати інформації слід вважати технічне шпигунство.

При визначенні найцінніших складових важливо встановити: яка інформація потребує захисту, кого вона може зацікавити, яка її цінність для конкурентів, які елементи інформації найцінніші, термін втрати відомостей комерційної таємниці.

Комерційною таємницею організації є наукова, технічна, організаційна або комерційна таємниця, яка належить їй на законних підставах та за умов, що ця таємниця не має дійсної або потенційної комерційної цінності, якщо вона невідома іншим організаціям та особам; до цієї інформації немає вільного доступу на законних підставах; власник інформації вживає відповідних заходів щодо її збереження.

Конфіденційною інформацією є відомості, які не становлять державної таємниці і не належать до категорії комерційної таємниці, але їх несанкціоноване поширення може завдати шкоди інтересам підприємства або створити організаційні труднощі в його діяльності.

До комерційної таємниці ВНЗ належать відомості, що не є державними секретами і не охороняються патентним правом. Це — інформація, пов'язана з науково-дослідною, навчально-методичною, фінансовою, управлінською та іншою їх діяльністю, розголошення чи несанкціонована передача якої іншим організаціям і особам може призвести до прямих або опосередкованих фінансових втрат для навчального закладу. До комерційної таємниці належать також відомості про об'єкти інтелектуальної власності, які створені або створюються.

Востаннє редаговано: Середа, 6 вересня 2017, 00:50. Версія: 3. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

До яких об’єктів інтелектуальної власності відноситься топографія інтегральної мікросхеми

Дати визначення поняття «топографія інтегральної мікросхеми»

На яких нормах базується охорона топографії ІМС

Який термін правової охорони топографії ІМС

Який розмір збору за підтримання чинності охоронного документу на топографію ІМС

В якому порядку здійснюється захист прав на топографію ІМС

Які умови охороноспроможності топографії ІМС

Що не визнається порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії

Що визнається порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії IMC

За яких умов топографія ІМС визнається оригінальною

Умови охороноздатності топографії ІМС

За яких умов топографія ІМС визнається оригінальною

Дії, які не визнаються як порушення прав на реєстровану топографію ІМС

Яка кількість зразків ІМС подається при реєстрації заявки

Які ознаки встановлені для визнання пропозиції раціоналізаторською

Що має своїм об’єктом технічне рішення стосовно раціоналізаторської пропозиції

Умови за яких раціоналізаторська пропозиція має місцеву (локальну) новизну

Умови за яких раціоналізаторська пропозиція визнається корисною

Умови за яких пропозиція не визнається раціоналізаторською

В яку установу подається заява на раціоналізаторську пропозицію

Шо відноситься до науково-технічної інформації

Дати визначення поняттю «ноу-хау»

Що є джерелом витоку відомостей які містять комерційну таємницю

Які відомості належать до комерційної таємниці

Востаннє редаговано: Середа, 6 вересня 2017, 00:52. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Правові засади охорони прав на зазначення походження товарів (географічні зазначення) визначаються спеціальним Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

Відповідно до статті 1 Закону зазначення походження товару позначається термінами "просте зазначення походження товару" та "кваліфіковане зазначення походження товару".

Просте зазначення походження товару (ПЗП) – будь-яке словесне чи зображувальне позначення, яке прямо або опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.

Кваліфіковане зазначення походження (КЗП) товару у свою чергу позначається термінами:

- "назва місця походження товару"

- "географічне зазначення походження товару".

Назва місця походження товару (НМП) – назва географічного місця, яка вживається як позначення в назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для цього географічного місця людським фактором.

Географічне зазначення походження товару (ГЗП) – назва географічного місця, яка вживається як позначення в назві товару, що походить з цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

Географічне місце - будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо;

Видова назва товару - застосовувана в назві товару назва географічного місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, яка згодом стала загальновживаною в Україні як позначення (назва) певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження.

Визначення назви місця походження і географічного зазначення вказують на їх спільні риси і відмінності між ними.

Відмінності між географічним зазначенням походження та назвою місця походження товару є такими:

- щоб бути позначеним назвою місця походження, товар повинен мати особливі властивості, а для того, щоб бути позначеним географічним зазначенням походження, товар повинен мати певні якості, репутацію або інші характеристики;

- певні особливі характеристики товару для назви місця походження повинні бути зумовлені природними умовами або поєднанням природних умов із людським фактором. Для географічного зазначення походження - природними умовами чи людським фактором або поєднанням природних умов із людським фактором, тобто не залежати від природних умов, тоді як для назви місця походження товарів наявність природного фактора є завжди обов'язковою.

Спільні риси назви місця походження та географічного зазначення походження товарів:

- як назвою місця походження, так і географічним зазначенням походження є назва географічного місця, яка вживається як позначення в назві товару;

- товар, який позначається назвою місця походження або географічним зазначенням походження, повинен мати специфічні риси, які зумовлені самим місцем його походження.

Найчіткіше визначення зазначення походження товарів дається у Лісабонській угоді про охорону найменувань місць походження та їх міжнародну реєстрацію 1958 року, яка діє у рамках Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 року. Відповідно до статті 2 цієї Угоди найменуванням місця походження товарів вважається географічна назва країни, району або місцевості, яка використовується для позначення виробу з цієї місцевості, якість та властивості якого визначаються в основному географічним середовищем, у тому числі природними та етнографічними факторами. Відповідно до даного визначення можна виділити такі особливості найменування місця походження товарів:

- найменуванням місця походження товарів має бути назва певної місцевості, тобто назва певної, обмеженої території країни, місцевості в країні, районі, області тощо;

- географічне середовище, яке включає природні умови певної території (клімат, рельєф, ґрунт, кількість опадів тощо) та/або людський фактор (професійний досвід, виробничі традиції, майстерність, спеціальні технології виготовлення товарів і т.п.);

- наявність специфічних властивостей, особливої якості товару з цієї місцевості обумовлює його унікальність серед маси однорідних товарів, що походять із інших місцевостей;

- залежність специфічних властивостей товару від природних умов та/або людського фактора, якими характеризується місцевість, з якої походить товар.

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 23:12. Версія: 3. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Спочатку найменування місця походження товару зазначало місце знаходження виробника і місце виробництва товару, тобто виконувало інформативну функцію. З розвитком товарного ринку сфера використання найменування місця походження товару розширюється і внаслідок цього з'являється ряд інших функцій, які зараз складають цілу систему. Можна вважати, що на сьогодні найменування місця походження товару виконує такі основні функції: розпізнавальну, інформативну, рекламну, охоронну (захисну), якісну (гарантійну), психологічну, стимулюючу та культурно-виховну (естетичну).

Розпізнавальна функція, яка полягає у виділенні товару, що володіє особливими властивостями, із маси однорідних. Ця функція вважається основною. Сукупність особливих властивостей окремого товару обумовлює його унікальність і елітарність серед таких же товарів з іншої місцевості. Особливі властивості товару, яких він набуває внаслідок поєднання певних факторів, зокрема природних умов та людського фактора, повинні бути стабільними, а їх наявність має бути доведена відповідними компетентними органами країни походження.

Інформативна функція найменування місця походження товару полягає в тому, що найменування несе змістовну інформацію, яка не просто цікавить споживача (покупця), а надає достовірні відомості про місце виробництва, виробника, продавця, підприємця, про якісні характеристики товару, його особливі властивості. Інформативна функція тісно пов'язана з розпізнавальною, разом вони можуть дати вичерпну інформацію як про товар, так і про виробника. Найменування місця походження товару часто використовується разом з фірмовим найменуванням і представляє собою не просто якесь позначення, а саме таке, що зазначає добре відомий товар добре відомого виробника. Інформативна функція найменування місця походження товару, безумовно, є однією з найважливіших. Інформація, яку несе найменування, може сприяти зростанню популярності товару, місцевості його виробництва, попиту на нього, що впливає на прибуток виробника. Від цього залежить загальна цінність найменування місця походження товару як нематеріального активу.

Рекламна функція найменування місця походження товару є надзвичайно важливою, оскільки безпосередньо впливає на просування товару на ринку. Для зовнішньої торгівлі з погляду захисту інтересів виробника, підприємства, що експортує товар, і впливу на споживача даний об'єкт - ідеальний засіб реклами. Рекламна функція реалізується за допомогою якісної (гарантійної), розпізнавальної та інформативної функцій.

Але для належного виконання рекламної функції найменування місця походження товарів повинні відповідати певним вимогам, а саме бути рекламоздатними, чому сприяють асоціативність товару з конкретною географічною місцевістю, достовірний зв'язок з місцем його походження, природними умовами та людським фактором, завдяки чому товар здобув особливі властивості та неперевершену якість.

Рекламоздатне найменування місця походження товару повинно бути довго вживаним, тобто протягом досить тривалого часу використовуватися для позначення товару з особливими властивостями та якостями.

Найменування місця походження товару, виконуючи рекламну функцію, містить певну ділову інформацію. Добре відоме споживачам найменування місця походження товару забезпечує його успішний збут. Добре відоме та популярне найменування місця походження товару - найбільш ефективний засіб його реклами. Проте не слід забувати, що реклама товару має сенс лише тоді, коли немає дефіциту товару і споживачі можуть вибрати із однорідних товарів різних виробників певний товар з особливими властивостями.

Охоронна (захисна) функція найменування місця походження товару забезпечує охорону товару від підробок. Ніхто, крім законного користувача, не вправі користуватися конкретним найменуванням місця походження товару. Ця функція є в рівній мірі важливою як для внутрішньодержавної, так і міждержавної торгівлі. Вона має захистити інтереси виробника, підприємця, продавця і споживачів від недобросовісної конкуренції за допомогою найменування місця походження товару. Ефективному здійсненню охоронної функції найменування місця походження товару передусім сприяє його належна правова охорона як на національному, так і на міжнародному рівні. Багато країн світу мають свої національні законодавства про найменування місця походження товарів. Укладено низку міжнародних угод щодо міжнародної охорони найменувань місця походження товарів, але Україна ще не підписала найвагоміші міжнародні договори про охорону цього об'єкта, а саме Мадридську угоду про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження товарів та Лісабонську угоду про охорону найменувань місць походження та їх міжнародної реєстрації [19]

Позначення товару найменуванням місця його походження, що належно охороняється, застерігає зловмисника від недобросовісних дій щодо його використання чи підробки товару. Так, стаття 20 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» за вчинення дій, визнаних як недобросовісна конкуренція, передбачає накладання штрафів, а також адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Таким чином, найменування місця походження товару здійснює охоронну функцію в досить широкому спектрі. Воно охороняє майнові і особисті немайнові права законного користувача від неправомірних посягань, захищає від недобросовісної конкуренції, охороняє товари від підробки, а споживачів - від фальсифікованих товарів.

Якісна (гарантійна) функція найменування місця походження товару проявляється в тому, що присутність даного позначення на товарі гарантує його особливі властивості, тобто є умовою його правової охорони.

Виробник-підприємець прагне позначити свій товар найменуванням з метою його подальшого просування на ринку та забезпечення його виділення завдяки особливим властивостям серед маси однорідних товарів. Коли виробник позначає товар найменуванням місця походження товару, то бере на себе відповідальність за наявність в товарі особливих властивостей та певної якості. А для того, щоб витримати жорстку конкуренцію в сучасних ринкових умовах, виробник повинен гарантувати споживачу, що його товар відповідає тим властивостям, які товар має внаслідок його походження із даної місцевості. Ідеальним є випадок, коли найменуванням місця походження товару позначаються саме товари з особливими властивостями та якостями, принаймні, такою є мета найменування місця позначення товару.

Психологічна функція найменування місця походження товару зумовлюється ефективністю самого позначення, але, головним чином, самої продукції, що позначається таким найменуванням. Вона тісно пов'язана з рекламною та якісною (гарантійною) функціями і полягає в тому, що відоме найменування місця походження товару внаслідок особливих властивостей товару переконує споживачів у тому, що даний товар є саме тим, що походить із певної місцевості, і саме за цих умов споживачі в ньому зацікавлені. Наприклад, пиво «Мюнхенське», «Пильз», «Мерцен», «Бобір»; вино Ркацітелі, Сапераві, Цінандалі, Гурджаані, Кіндзмараулі; сир Рокфор, Рікота, Едамський, Емментальський, Фета, Гамбурзький, Гауда тощо.

Стимулююча функція найменування місця походження товару також належить до важливих і тісно пов'язана з іншими функціями, зокрема з якісною (гарантійною). Одним із основних завдань найменування місця походження товару є здатність привернути увагу споживачів до товару, позначеного таким найменуванням, що досягається внаслідок високої якості товару та її відповідності умовам місця походження товару, географічному та людському фактору тощо. Найменування місця походження товару здатне забезпечувати високий попит на товар, саме тому виробник повинен підтримувати належну якість товару, пов'язану з його місцем походження та умовами виробництва. В цьому і полягає стимулююча функція найменування місця походження товару. Інакше кажучи, найменування місця походження товару постійно змушує піклуватися про особливу якість товару. В разі зниження рівня якості товар поступово втрачає свою репутацію та попит на нього, а, отже, й прибуток. Тому виробники, які маркують свої товари найменуваннями місця походження товару, повинні постійно дбати про збереження його специфічних властивостей та особливих якостей.

Адже виробник, маркуючи товар найменуванням місця походження, тим самим зазначає достовірне його місце походження, гарантує наявність в товарі особливих властивостей, завдяки яким виділяє товар з маси однорідних. Споживачі передусім прагнуть придбати той товар, у високій якості якого вони вже впевнилися і мають впевненість щодо місця його походження. Природно, що вони купують товари, які позитивно зарекомендували себе, і знаходять такий товар саме за допомогою найменування місця походження товару. Таким чином, відомість, популярність, авторитет найменування місця походження товару у споживачів виступає показником особливої якості продукції, тим самим стимулюючи її виробництво.

Культурно-виховна (естетична) функція полягає в позначенні товару, специфічні властивості якого винятково або головним чином визначаються людськими факторами.

Зазначені функції найменування місця походження товару є основою для реалізації його економічних функцій, що обумовлюють своєрідність даного об'єкта серед інших об'єктів майнових і немайнових прав.

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 23:16. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Законодавство України про охорону прав на зазначення походження товарів складається із Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», Законів України «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», «Про захист прав споживачів», «Про рекламу» та інших нормативно-правових актів.

Правова охорона простого зазначення походження товару надається на підставі його використання і полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару. Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.

Кваліфікованим зазначенням походження (КЗП) товарів правова охорона надається на підставі їх реєстрації, яка діє безстроково від дати реєстрації.

Правова охорона надається КЗП товару, що вказує на конкретне географічне місце, з якого походить товар, і на яке не поширюються встановлені цим Законом підстави для відмови в наданні правової охорони.

Правова охорона надається назві місця походження товару, щодо якої виконуються такі умови:

а) вона є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;

б) вона вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви;

в) у вказаному цією назвою географічному місці об'єктивно існують характерні природні умови чи поєднання характерних природних умов і людського фактора, що надають товару особливих властивостей порівняно з однорідними товарами з інших географічних місць;

г) позначуваний цією назвою товар має відповідні властивості, що виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи поєднанням цих умов з характерним для даного географічного місця людським фактором;

д) виробництво (видобування) і переробка позначуваного цією назвою товару здійснюються в межах зазначеного географічного місця.

Правова охорона надається географічному зазначенню походження товару, щодо якого виконуються такі умови:

а) воно є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;

б) воно вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви;

в) у вказаному цією назвою географічному місці наявні характерні умови та/або людський фактор, що надають товару певних якостей чи інших характеристик;

г) позначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чи інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та/або людським фактором;

д) хоча б основна складова позначуваного цією назвою товару виробляється та/або переробляється в межах зазначеного географічного місця.

Правова охорона може бути надана однаковим зазначенням походження товару, що використовуються для позначення різних за властивостями однорідних товарів, за умови забезпечення при використанні цих зазначень відмінностей, достатніх для запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товарів.

Правова охорона надається омонімічним зазначенням походження товару за умови забезпечення запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товару, географічного місця походження товару або його меж.

Не надається правова охорона КЗП товару, що:

а)  не відповідає умовам надання правової охорони;

б) суперечить публічному порядку, принципам гуманності та моралі;

в) є видовою назвою товару;

г) правильно вказує на географічне місце виготовлення товару, але створює у споживачів помилкове уявлення про те, що товар виготовлено в іншому географічному місці;

д) є назвою сорту рослини чи породи тварини і тому здатне ввести в оману споживачів щодо дійсного походження товару.

Правова охорона не надається КЗП товару, пов'язаному з географічним місцем в іноземній державі, якщо:

а) Україна не має відповідної угоди з іноземною державою про взаємну охорону цього виду зазначень походження товару;

б)  це зазначення не охороняється у відповідній іноземній державі.

Не може бути підставою для відмови в наданні правової охорони заявленій назві місця походження чи заявленому географічному зазначенню походження товару зареєстрований в Україні знак для товарів і послуг, що складається тільки з цього позначення або містить у собі заявлене позначення як елемент.

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 23:22. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

4.1. Повноваження Установи у сфері охорони прав на зазначення походження товарів

4.2. Суб’єкти інтелектуальної власності, які мають право на реєстрацію КЗП товару

4.3. Порядок подання заявки

4.4. Експертиза заявки

4.5. Оскарження рішення за заявкою

Востаннє редаговано: Неділя, 27 серпня 2017, 14:56. Версія: 0. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

В Статті 3 Законом України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" визначені основні повноваження Установи - Державного департаменту інтелектуальної власності  

Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на зазначення походження товарів, для чого:

організовує приймання заявок, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них;

видає свідоцтва, здійснює державну реєстрацію зазначень походження товарів та/або права на їх використання;

забезпечує опублікування офіційних відомостей про зазначення походження товарів;

здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з  питань охорони прав на зазначення походження товарів у міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;

приймає в установленому порядку нормативно-правові акти у межах своїх повноважень;

організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

організовує науково-дослідні роботи з удосконалення законодавства та організації діяльності у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

організовує роботу щодо перепідготовки кадрів державної системи правової охорони інтелектуальної власності;

доручає закладам, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, відповідно до їх спеціалізації виконувати окремі завдання, визначені цим Законом, Положенням про Установу, іншими нормативно-правовими актами у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

виконує інші функції відповідно до Положення про неї, затвердженого в установленому порядку.

2. Фінансування діяльності Установи провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 23:26. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Право на реєстрацію КЗП товару мають:

а) особа чи група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем;

б) асоціації споживачів;

в) установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.

Право на використання зареєстрованої назви місця походження товару або зареєстрованого географічного зазначення походження товару мають, за умови реєстрації цього права, виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.

 

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 23:29. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Заявка на реєстрацію КЗП товару подається до Держдепартаменту особами, які мають право на реєстрацію.

Заявка на реєстрацію права на використання вже зареєстрованого КЗП товару подається до Держдепартаменту особами, які мають право на таке використання.

Якщо заявка на реєстрацію КЗП товару подається до Держдепартаменту особами, що виробляють товар, для якого заявляється зазначення, заявка вважається одночасно і заявкою на реєстрацію права на використання цього зазначення.

Заявка повинна стосуватися лише одного [?]зазначення походження товару[/?].

За дорученням заявника заявка може бути подана через представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) або іншу довірену особу.

Заявка складається українською мовою та повинна містити:

а) заяву про реєстрацію назви місця походження товару чи географічного зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого відповідного КЗП товару з відомостями про заявника та його адресу (додаток 24);

б) заявлену назву місця походження товару або заявлене географічне зазначення походження товару;

в) назву товару, для якого заявник просить зареєструвати вказане зазначення походження товару та/або право на використання зареєстрованого відповідного КЗП товару;

г) назву та межі географічного місця, де виробляється товар і з яким пов'язуються особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики товару;

д) опис особливих властивостей товару, певних якостей, репутації або інших характеристик товару;

е) дані щодо використання заявленого КЗП товару на етикетці та при маркуванні товару;

є) дані про взаємозв'язок особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик товару з природними умовами та/або людським фактором вказаного географічного місця.

Разом із заявкою подаються:

а) документ, який підтверджує, що заявник виробляє товар, для якого просить зареєструвати назву місця його походження чи географічне зазначення походження товару та/або право на використання зареєстрованого відповідного КЗП товару;

б) висновок спеціально уповноваженого органу про те, що особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару, зазначені в заявці, об'єктивно зумовлені чи пов'язані з природними умовами та/або людським фактором вказаного географічного місця виготовлення товару;

в) висновок спеціально уповноваженого органу щодо меж географічного місця, з яким пов'язані особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару.

Іноземці разом із заявкою замість документів, вказаних вище подають документи, які підтверджують:

а) правову охорону заявленого КЗП товару у відповідній іноземній державі;

б) право іноземного заявника на використання відповідного КЗП товару.

Передбачені цією частиною документи можуть бути подані іноземною мовою, а переклад їх українською повинен надійти до Держдепартаменту не пізніше трьох місяців від дня подання заявки.

Датою подання заявки є дата одержання Держдепартаментом заяви про реєстрацію КЗП та/або права на використання вже зареєстрованого КЗП товару.

За подання заявки сплачується збір. Якщо збір не сплачено протягом двох місяців від дати подання заявки, заявка вважається не поданою.

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 23:33. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи і проводиться закладом експертизи відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» та Правил складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію КЗП товару та/або права на використання зареєстрованого КЗП товару, встановлених Держдепартаментом на основі цього Закону.

Заклад експертизи здійснює інформаційну діяльність, необхідну для проведення експертизи заявок, і є центром міжнародного обміну виданнями відповідно до Конвенції про міжнародний обмін виданнями, прийнятої 3 грудня 1958 року Генеральною конференцією Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

Заявник має право особисто або через свого представника брати участь у встановленому порядку в розгляді питань, що виникають під час проведення експертизи.

Під час проведення експертизи за ініціативою заявника до заявки можуть бути внесені виправлення очевидних помилок і уточнення опису основних характеристик товару або меж [?]географічне місце походження товару|географічного місця походження товару[/?].

Експертиза заявки на реєстрацію КЗП товару та/або права на використання вже зареєстрованого КЗП товару встановлює відповідність наведених у заявці даних положенням Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів».

У ході експертизи заявки на реєстрацію КЗП товару здійснюється перевірка цього зазначення стосовно видових назв, внесених до Переліку видових назв товарів.

Перелік видових назв товарів формується Держдепартаментом на підставі Положення про Перелік видових назв товарів, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Якщо заявлена на реєстрацію назва місця походження товару або заявлене на реєстрацію географічне зазначення походження товару міститься у Переліку видових назв товарів, то заявнику надсилається рішення про відмову в реєстрації.

Під час проведення експертизи заклад експертизи має право зажадати від заявника додаткові матеріали, без яких проведення експертизи неможливе.

Додаткові матеріали на запит експертизи мають бути надані протягом трьох місяців від дати отримання запиту. Протягом зазначеного строку заявник може подати заяву про продовження строку для відповіді або поновлення пропущеного з поважних причин строку відповіді на запит. За подання заяви про продовження строку та за поновлення пропущеного строку сплачується збір.

Якщо заявник порушив встановлений строк або залишив запит без відповіді, заявка вважається відкликаною.

Якщо за результатами експертизи визначено, що заявлене позначення не відповідає умовам надання правової охорони назви місця походження товару чи географічного зазначення походження товару або заявнику не може бути надано право на використання раніше зареєстрованої назви місця походження товару чи раніше зареєстрованого географічного зазначення походження товару, то Держдепартамент приймає рішення про відмову в реєстрації.

Рішення про відмову в реєстрації надсилається заявникові.

Якщо за результатами експертизи визначено, що заявка відповідає вимогам Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», відомості про заявку публікуються в офіційному бюлетені Держдепартаменту.

Публікація повинна містити:

- відомості про заявника (заявників);

- назву товару, яка містить заявлену на реєстрацію назву місця походження товару чи географічне зазначення походження товару;

- межі географічного місця, з яким пов'язуються особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару;

- опис основних особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик товару;

-  умови використання КЗП товару на етикетці та при маркуванні товару.

Публікація може містити й інші відомості, визначені в установленому порядку.

Після опублікування офіційних відомостей про заявку на реєстрацію КЗП товару та/або права на використання зареєстрованого КЗП товару будь-яка особа має право ознайомитися в установленому порядку з матеріалами заявки. За ознайомлення з матеріалами заявки сплачується збір.

Протягом шести місяців від дати опублікування офіційних відомостей про заявку будь-яка особа може подати до Держдепартаменту заперечення проти реєстрації заявленої назви місця походження товару або заявленого географічного зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару.

За подання заперечення сплачується збір. Якщо збір не сплачено, заперечення вважається неподаним.

Копія поданого заперечення та відомості про особу, яка подала це заперечення, надсилаються заявнику. Заявник протягом двох місяців від дати одержання копії заперечення повинен надіслати до Держдепартаменту обґрунтовану відповідь на заперечення або подати заяву про продовження встановленого строку для відповіді.

За подання заяви про продовження строку сплачується збір. Якщо збір не сплачено, строк для надання відповіді не продовжується.

Якщо у встановлений строк відповідь заявника на заперечення до Держдепартаменту не надійшла, заперечення розглядається у встановленому порядку на підставі наявних матеріалів.

Заперечення та відповідь на нього розглядаються закладом експертизи протягом двох місяців від дня завершення строку, встановленого для відповіді.

Заявник та особа, яка подала заперечення, мають право брати участь у його розгляді.

Про результати розгляду заперечення надсилається повідомлення особі, яка подала це заперечення.

У разі відсутності заперечень або визнання їх необґрунтованими Держдепартамент приймає рішення про реєстрацію даного КЗП товару та/або права на використання зареєстрованого даного КЗП товару та повідомляє про це заявника.

Якщо розглянуті заперечення визнано слушними, Держдепартамент приймає рішення про відмову в реєстрації, про що повідомляє заявника.

Рішення про відмову в реєстрації публікується в офіційному бюлетені Держдепартаменту.

Заявник має право ознайомитися з усіма матеріалами, зазначеними в запиті закладу експертизи або рішенні Держдепартаменту.

Копії матеріалів надсилаються заявнику протягом місяця з дня надходження запиту.

Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до дня реєстрації КЗП товару та/або права на використання КЗП товару.

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 23:45. Версія: 2. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Заявник може оскаржити рішення Держдепартаменту за заявкою у судовому порядку, а також до Апеляційної палати протягом двох місяців від дати одержання рішення Держдепартаменту.

Якщо рішення Держдепартаменту за заявкою оскаржено у судовому порядку після реєстрації КЗП товару та/або права на використання КЗП товару, то суд вирішує разом і питання щодо дійсності відповідної реєстрації.

Право оскаржити рішення Держдепартаменту до Апеляційної палати втрачається у разі сплати державного мита за видачу свідоцтва.

Оскарження рішення Держдепартаменту до Апеляційної палати здійснюється шляхом подання заперечення проти рішення. За подання заперечення сплачується збір. Якщо збір не сплачено у визначений термін, заперечення вважається неподаним, про що заявнику надсилається повідомлення.

У разі одержання Апеляційною палатою заперечення та документа про сплату збору за подання заперечення діловодство за заявкою зупиняється до затвердження рішення Апеляційної палати.

Заперечення проти рішення Держдепартаменту за заявкою розглядається згідно з регламентом Апеляційної палати, протягом двох місяців від дати одержання заперечення та документа про сплату збору за подання заперечення, в межах мотивів, викладених заявником у запереченні та під час його розгляду. Строк розгляду заперечення продовжується за ініціативою заявника, але не більше ніж на два місяці, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання.

За результатами розгляду заперечення Апеляційна палата приймає мотивоване рішення, що затверджується наказом Держдепартаменту та надсилається заявнику.

У разі задоволення заперечення повністю або частково збір за подання заперечення підлягає поверненню.

До затвердження рішення Апеляційної палати, в місячний строк від дати його прийняття, керівник Держдепартаменту може внести мотивований письмовий протест на це рішення, який має бути розглянутий протягом місяця. Рішення Апеляційної палати, прийняте за цим протестом, є остаточним і може бути скасоване лише судом.

Заявник може оскаржити затверджене Держдепартаментом рішення Апеляційної палати у судовому порядку протягом двох місяців від дати одержання рішення.

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 23:48. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

На підставі прийнятого Держдепартаментом рішення про реєстрацію КЗП товару та/або права на використання зареєстрованого КЗП товару здійснюється відповідна реєстрація.

Відомості про реєстрацію КЗП товару та/або права на використання зареєстрованого КЗП товарів, видачу свідоцтв, зміни щодо правового статусу зареєстрованих КЗП товарів, видачу дублікатів свідоцтв, зміни внаслідок виправлення очевидних помилок та інші відомості, що занесені до реєстру, Держдепартамент публікує в офіційному бюлетені "Промислова власність". Дані про публікацію зазначених відомостей заносяться до реєстру.

Дії, що пов'язані з унесенням змін і уточнень до реєстру або виправлення очевидної помилки, допущеної з вини заявника, виконуються за наявності документа про сплату зборів відповідно до законодавства.

Реєстрація КЗП товару та/або права на використання КЗП товару здійснюється на підставі рішення Держдепартаменту шляхом внесення відповідного запису до Реєстру.

Востаннє редаговано: Вівторок, 19 вересня 2017, 23:52. Версія: 2. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Видача свідоцтва здійснюється Держдепартаментом в місячний строк після реєстрації КЗП товару або після внесення до Реєстру відомостей щодо осіб, яким надано право на використання раніше зареєстрованого цього КЗП товару, за умови сплати державного мита за видачу свідоцтва відповідно до законодавства.

Свідоцтво видається за формою, наведеною в додатку 27. Свідоцтво засвідчується підписом голови Держдепартаменту та скріплюється печаткою Держдепартаменту.

Номер свідоцтва складається з порядкового номера реєстрації КЗП товару та порядкового номера реєстрації права на використання зареєстрованого КЗП товару через дріб, наприклад, N 1/01, N 1/02, N 1/03 і т. ін., 2/01, 2/02, 2/03 і т. ін.

До виданого свідоцтва на вимогу його власника Держдепартамент вносить виправлення очевидних помилок та публікує офіційні відомості про такі виправлення в бюлетені.

У випадку втрати чи зіпсування свідоцтва за заявою його власника Держдепартамент видає або надсилає за адресою для листування, зазначеною в заяві, дублікат свідоцтва. До заяви додається документ про сплату збору за видачу дубліката свідоцтва.

Строк сплати державного мита продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Цей строк, пропущений з поважних причин, поновлюється, якщо протягом шести місяців від його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання.

Свідоцтво, що посвідчує реєстрацію права на використання КЗП товару, діє протягом 10 років від дати подання заявки.

Строк дії свідоцтва продовжується Держдепартаментом на наступні 10 років на підставі заяви, поданої власником свідоцтва, протягом останнього року дії свідоцтва, за умови надання підтвердження спеціально уповноваженого органу, що власник свідоцтва виробляє товар у географічному місці, зазначеному в Реєстрі, а характеристики товару відповідають характеристикам, занесеним до Реєстру. За продовження строку дії свідоцтва сплачується збір.

[?]заява|Заява[/?] власника свідоцтва щодо продовження строку його дії може бути подана протягом шести місяців після закінчення строку дії свідоцтва, за умови сплати за цей строк збору, збільшеного на 50 відсотків.

Дія свідоцтва припиняється достроково за умов, передбачених чинним законодавством.

У випадку втрати чи зіпсування свідоцтва його власнику видається дублікат свідоцтва у порядку, встановленому Держдепартаментом.

За видачу дубліката свідоцтва сплачується збір

Востаннє редаговано: Середа, 20 вересня 2017, 00:01. Версія: 2. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Заявка на реєстрацію в іноземній державі КЗП товару, пов'язаного з географічним місцем на території України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні.

Востаннє редаговано: Середа, 20 вересня 2017, 00:04. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

В статті 503 ЦКУ перелічені такі права на географічне зазначення:

- право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

- право на використання географічного зазначення;

- право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.

Права, що випливають із реєстрації КЗП товару та/або права на його використання, діють від дати їх реєстрації.

Реєстрація права на використання КЗП товару не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на його використання.

Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання КЗП товару, визначається занесеними до Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця.

Власник свідоцтва має право:

а) використовувати зареєстроване КЗП товару;

б) вживати заходів щодо заборони використання КЗП товару особами, які не мають на це права;

в) вимагати від осіб, що порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.

Використанням зареєстрованого КЗП товару визнається:

а) нанесення його на товар або на етикетку;

б) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;

в) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

Власник свідоцтва має право наносити поряд із КЗП товару попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстровано в Україні.

Для попереджувального маркування назви місця походження товару застосовується обведена овалом абревіатура (НМП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: «Зареєстрована в Україні назва місця походження товару».

Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товарузастосовується обведена овалом абревіатура (ГЗП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: «Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару».

Власник свідоцтва не має права:

а) видавати ліцензію на використання КЗП товару;

б) забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано КЗП товару та/або право на його використання.

Власник свідоцтва зобов'язаний забезпечувати відповідність якості, особливих властивостей та характеристик товару, що виробляється, їх опису в Реєстрі.

Порядок визнання недійсною та припинення правової охорони кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання цього зазначення

Правова охорона КЗП товару визнається недійсною на підставі визнання недійсною реєстрації цього зазначення.

Правова охорона КЗП товару припиняється на підставі припинення дії реєстрації цього зазначення.

Реєстрація КЗП товару може бути визнана судом недійсною у разі його невідповідності умовам надання правової охорони, передбаченим Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів».

Визнані недійсними реєстрація КЗП товару або права на використання цього зазначення вважаються такими, що не набрали чинності.

Реєстрація права на використання КЗП товару та свідоцтво, що посвідчує право на використання КЗП товару, можуть бути визнані судом недійсними, якщо реєстрація була здійснена з порушенням вимог вищевказаного Закону.

Визнання недійсними реєстрації права на використання КЗП товару та свідоцтва, що посвідчує це право, вважаються такими, що не набрали чинності.

Востаннє редаговано: Середа, 20 вересня 2017, 00:09. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Дія реєстрації КЗП товару може бути припинена судом у разі втрати характерних для даногогеографічного місця умов і можливостей виготовлення товару, описаного в Реєстрі, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару.

Дія реєстрації КЗП товару, пов'язаного з географічним місцем в іноземній державі, припиняється також у зв'язку з припиненням правової охорони цього зазначення в країні походження.

Право на використання зареєстрованого КЗП товару може бути припинено:

а) за рішенням суду у зв'язку з втратою товаром особливих властивостей або інших характеристик, описаних у Реєстрі, від дати, встановленої судом;

б) у разі ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, що є власником свідоцтва;

в) у разі подання власником свідоцтва заяви до Держдепартаменту про відмову від права на використання цього зазначення. Право припиняється з дня офіційної публікації відомостей про це;

г) у разі несплати збору за продовження строку дії свідоцтва.

Право припиняється з першого дня дії наступного строку, за який збір не сплачено.

Визнання реєстрації та відповідного свідоцтва недійсними провадиться у судовому порядку.

Будь-яка особа має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсними реєстрації та свідоцтва або про припинення їх дії, про уточнення описаних у Реєстрі характеристик товару чи уточнення відповідності КЗП товару його географічному місцю, а також про визнання зареєстрованого КЗП товару видовою назвою.

На підставі рішення суду Держдепартамент вносить відповідні зміни до Реєстру чи Переліку видових назв товарів, про що публікується в офіційному бюлетені Держдепартаменту.

Востаннє редаговано: Середа, 20 вересня 2017, 00:14. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Порушенням прав на використання зазначення походження товару є використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого зазначення, що вводить споживача в оману щодо справжнього місця походження товару.

Будь-яке посягання на права власника свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого КЗП товару тягне за собою відповідальність згідно із чинним законодавством.

Порушенням прав власника свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого КЗП товару є:

а) використання зареєстрованого КЗП товару особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання;

б) використання зареєстрованого зазначення географічного походження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: "вид", "тип", "стиль", "марка", "імітація" тощо;

в) використання зареєстрованого КЗП товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації;

г) використання зареєстрованого КЗП товару як видової назви.

Не вважається порушенням прав власника свідоцтва:

а) використання зареєстрованого КЗП товару, передбачене пунктами "б" і "в" частини п'ятої статті 17 цього Закону, будь-якою особою, яка на законних підставах придбала позначений цим КЗП товар у власника свідоцтва і повторно вводить його в обіг;

б) використання КЗП товару особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання, але добросовісно його використовувала до дати реєстрації. Якщо ця особа протягом дванадцяти місяців від дати реєстрації КЗП товару не подасть до Держдепартаменту заявки на одержання права на використання цього зазначення, подальше його використання вважається порушенням прав власника свідоцтва.

Захист прав на зазначення походження товарів здійснюється у судовому та іншому встановленому чинним законодавством порядку.

Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про:

- правомірність реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару;

- встановлення факту використання кваліфікованого зазначення походження товару;

- порушення прав власника свідоцтва про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару;

- компенсації.

Востаннє редаговано: Середа, 20 вересня 2017, 00:18. Версія: 2. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Розмір та порядок сплати державного мита за видачу свідоцтв визначаються законодавством.

Кошти, одержані від сплати державного мита за видачу свідоцтв, зараховуються до Державного бюджету України.

Розмір передбачених зборів, строки і порядок їх сплати визначаються Кабінетом Міністрів України.

Збори сплачуються на поточні рахунки уповноважених Держдепартаментом закладів, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності і відповідно до їх спеціалізації виконують окремі завдання, що визначені законодавством.

Надходження від зборів мають цільове призначення і згідно з розпорядженнями Держдепартаменту використовуються виключно для забезпечення розвитку та функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності, зокрема на виконання завдань, визначених нормативно-правовими актами у сфері інтелектуальної власності.

Востаннє редаговано: Середа, 20 вересня 2017, 00:21. Версія: 1. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

 

Чим регламентується охорона прав на зазначення походження товарів

Дати визначення простому зазначенню походження товарів

Дати визначення назві місця походження товару

Дати визначення поняттю географічне місце

Дати визначення поняттю видова назва товару

Які є спільні риси назви місця походження та географічного зазначення походження товару

Які природні умови визначають географічне середовище

Що відносять до людського фактору, який визначає особливості найменування місця походження товару

Які функції виконує найменування місця походження товару

Що розуміють під розпізнавальною функцією найменування місця походження товару

Що розуміють під інформативною функцією найменування місця походження товару

За допомогою яких функцій реалізується рекламна функція найменування місця походження товару

Що розуміють під охоронною функцією найменування місця походження товару

Що розуміють під якісною (гарантійною) функцією найменування місця походження товару

Що розуміють під психологічною функцією найменування місця походження товару

Що розуміють під стимулюючою функцією найменування місця походження товару

Якими законодавчими актами регламентується законодавство України про охорону прав на зазначення походження товарів

Який термін дії кваліфікованого зазначення походження товарів

Умови правової охорони назви місця походження товарів

Умови при яких не надається правова охорона кваліфікованому зазначенню походження (КЗП) товару

Якою статтею Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" визначаються повноваження Установи у сфері охорони прав на зазначення походження товарів

Які функції здійснює Установа у сфері охорони прав на зазначення походження товарів

На які кошти здійснюється фінансування діяльності Установи у сфері охорони прав на зазначення походження товарів

Скількох об’єктів може стосуватися заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження (КЗП) товару

Які документи повинна містити Заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення товарів

Що встановлює експертиза заявки на реєстрацію КЗП товару згідно Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»

Що повинна містити публікація офіційних відомостей про заявку на реєстрацію КЗП товару

Який термін правової охорони Свідоцтва, що посвідчує реєстрацію права на використання КЗП

За яких може здійснюватися реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару в іноземних державах

Права власника свідоцтва кваліфікованого зазначення походження товару

Умови за якихправо на використання зареєстрованого КЗП товару може бути припинено

Куди йдуть кошти одержані від сплати державного мита за видачу свідоцтва на реєстрацію кваліфікованого зазначення товарів

Вкажіть назви (найменування) місць походження товару

Вкажіть географічні зазначення походження товарів

Вкажіть прості зазначення походження товарів

Востаннє редаговано: Неділя, 27 серпня 2017, 14:56. Версія: 0. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Кожний суб'єкт підприємницької діяльності виходить на ринок товарів і послуг під своїм найменуванням (іменем). Від свого імені він укладає договори, просуває (рекламує) свої товари і послуги, здійснює фінансові операції, виступає позивачем і відповідачем у суді, несе відповідальність перед кредиторами.

У Цивільному кодексі України (ЦКУ) (cт. 9) зазначено:

1) юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування;

2) юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. Комерційне (фірмове) найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом;

3) найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ);

4) у разі зміни свого найменування юридична особа крім виконання інших вимог, встановлених законом, зобов'язана помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, та повідомити про це всім особам, з якими вона перебуває в договірних відносинах;

5) юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.

У ст. 159 Господарського кодексу України зазначено наступне:

1) суб'єкт господарювання - юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування. Громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я;

2) відомості про комерційне найменування суб'єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше;

3) правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб'єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу;

4) у разі якщо комерційне найменування суб'єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки;

5) особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки.

Завдяки комерційному (фірмовому) найменуванню суб'єкт підприємницької діяльності здобуває певну ділової репутацію серед споживачів та контрагентів, що призводить до укріплення фінансового стану та відіграє значну роль у конкурентній боротьбі. Відповідно, воно є елементом майнового комплексу, значення та економічна цінність якого зростає в міру підвищення його ділової репутації на ринку товарів і послуг.

Раніше був відомий лише такий термін як «фірмове найменування». Принциповою відмінністю комерційного найменування від фірмового є те, що фірмове найменування може використовуватись лише юридичними особами (фірмами), а учасниками комерційної діяльності можуть бути і приватні підприємці без статусу юридичної особи. Тому поняття «комерційне найменування» значно ширше, ніж «фірмове найменування» і відповідно співвідносяться вони як ціле і частина.

Цивільний та господарський кодекси не дають визначення комерційного (фірмового) найменування. Однак можна вважати, що комерційне (фірмове) найменування - це найменування чи власне ім'я, під яким підприємство виступає в цивільному обороті і яке дозволяє відрізняти це підприємство від інших учасників цивільного обороту.

Комерційне (фірмове) найменування виконує функцію індивідуалізації учасників комерційного обороту - суб'єктів підприємницької діяльності.

Прикладом комерційного найменування можуть бути назви фірм чи приватних підприємств: ЗАТ "Семенюк", ПП "Ворона"

Фірмове найменування — це позначення, що відноситься до розрізняльних знаків і до об'єктів промислової власності відповідно до Статті 1 Паризької конвенції з охорони промислової власності. Воно слугує для розпізнавання підприємства, виділення його серед інших. Фірмове найменування вказує на підприємство без будь-якого посилання на товари, що постачаються на ринок, або на послуги, що ним надаються. Цей розрізняльний знак характеризує репутацію і положення підприємства в цілому і тому є цінним надбанням того підприємства, якому належить.

Оскільки фірмове найменування слугує для розпізнавання суб'єктів на ринку, то у випадку використання однакових або схожих фірмових найменувань різними особами споживачі можуть бути введені в оману.

З метою запобігання введення споживачів в оману, незаконного використання фірмового найменування, що є актом недобросовісної конкуренції (отримання прибутків за рахунок використання чужої репутації), в більшості країн фірмовому найменуванню надається охорона.

Охорона фірмових найменувань передбачена Статтею 8 Паризької конвенції, але вона має декларативний характер, тому правові режими, на підставі яких здійснюється їх охорона в різних країнах значною мірою розрізняються. Найчастіше фірмове найменування або його частина реєструється як товарний знак на ім'я власника фірмового найменування.

Прикладом фірмового найменування можуть бути назви фірм чи підприємств: ЗАТ "Ватра", ПП "Сонечко"

Оскільки Україна є учасницею Паризької конвенції, то на неї поширюються положення Конвенції, але спеціальне законодавство щодо охорони фірмових найменувань в Україні відсутнє.

Востаннє редаговано: Середа, 20 вересня 2017, 00:38. Версія: 5. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Комерційні (фірмові) найменування можуть включати в себе назви, терміни, які повинні сприяти розпізнаванню суб'єкта підприємницької діяльності і відрізняти його від інших суб'єктів, тобто виконувати функцію індивідуалізації. Але є ряд критеріїв (принципів), яким повинне відповідати комерційне (фірмове) найменування:

принцип істинності: комерційне (фірмове) найменування повинне правдиво відображати правове положення власника, а також не вводити в оману третіх осіб щодо ступеня своєї відповідальності. Відповідно до цього принципу комерційне (фірмове) найменування повинне містити вказівку на організаційно-правову форму підприємства (товариство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товариство, державне підприємство та ін.);

- принцип винятковості: комерційне (фірмове) найменування повинне мати розпізнавальну здатність, щоб виключити змішання одного підприємства з іншим. Цей принцип припускає неприпустимість використання тотожних чи ідентичних (цілком співпадаючих у всіх елементах) комерційних (фірмових) найменувань різними суб'єктами цивільного обороту, оскільки це може привести до змішання виробників;

- принцип сталості: передбачається незмінність комерційного (фірмового) найменування протягом часу існування даного підприємства. Цей принцип дозволяє заробити конкретному підприємству визначене відношення споживачів, добру репутацію, яка сама по собі є чималою майновою цінністю. Зміна комерційного (фірмового) найменування відбувається, як правило, у зв'язку з реорганізацією фірми, злиттям фірм;

- принцип реєстрації: комерційні (фірмові) найменування і права, зв'язані з ними, на практиці набирають сили тільки після їхньої державної реєстрації. Під державною реєстрацієюкомерційного (фірмового) найменування в даний час розуміється реєстрація юридичної особи, у статуті якої приведене комерційне (фірмове) найменування.

Востаннє редаговано: Середа, 20 вересня 2017, 09:32. Версія: 3. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Захист фірмових найменувань здійснюється непрямим шляхом, зокрема, законодавством України передбачено, що позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання в Україні заявки щодо однорідних товарів і послуг, не можуть бути зареєстровані як знаки для товарів і послуг, а в разі їх реєстрації власник попереднього права може вимагати визнання недійсним таких реєстрацій.

Крім того, за законодавством України використання чужого фірмового найменування є недобросовісною конкуренцією і тягне за собою цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність (див. ст. 1, 4, 20 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Згідно зі ст. 489 ЦКУ право інтелектуальної власності на фірмове (комерційне) найменування починає діяти з моменту першого його використання без обов'язкового подання заявки на нього чи реєстрації та незалежно від того, чи є таке найменування частиною торговельної марки. Це положення відповідає вимогам ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р., учасницею якої є Україна, згідно з якими охорона надається комерційному найменуванню у всіх країнах-учасницях у силу самого факту його використання підприємством, без усякої реєстрації та незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака.

Однак на практиці момент виникнення правової охорони комерційного найменування пов'язується з моментом реєстрації юридичної особи у відповідних органах. Відповідно до ст. 159 Господарського кодексу України, чиє комерційне найменування було включено до реєстру раніше, той має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше.

Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» встановлено, що юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву, а вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу встановлюється спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, шляхом внесення відповідних записів до ЄДРПОУ.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є, окрім інших, наявність в ЄДРПОУ найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися, використання у найменуванні юридичної особи повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особидержавний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника відповідно до вимог ЄДРПОУ та внести до ЄДРПОУ запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей реєстраційної картки.

Дата внесення до [?]єдиний державний реєстр підприємств та організацій України|ЄДРПОУ[/?] запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.

Зареєстрованій юридичній особі видається свідоцтво про державну реєстрацію, у якому зазначаються:

- найменування юридичної особи;

- ідентифікаційний код ЄДРПОУ;

- місце знаходження юридичної особи;

- місце проведення державної реєстрації;

- дата проведення державної реєстрації;

- прізвище та ініціали державного реєстратора.

У свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця зазначаються:

-  ім'я фізичної особи - підприємця;

- ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

-  місце проживання фізичної особи - підприємця;

-  дата проведення державної реєстрації;

-  місце проведення державної реєстрації;

-  прізвище та ініціали державного реєстратора.

Засновник (засновники) юридичної особи має право зарезервувати найменування юридичної особи строком на два місяці, а для відкритих акціонерних товариств - строком на дев'ять місяців. При цьому він повинен вказати у заяві про резервування найменування юридичної особи повне найменування юридичної особи, під яким він (вони) мають намір її зареєструвати.

Для резервування найменування юридичної особи засновник (засновники) юридичної особи або уповноважена ним (ними) особа повинен подати державному реєстратору такі документи:

- заяву встановленого зразка про резервування найменування юридичної особи;

- документ, що підтверджує внесення плати за проведення резервування найменування юридичної особи.

Дата внесення до ЄДРПОУ запису про резервування найменування юридичної особи є датою резервування найменування юридичної особи.

Якщо протягом строку резервування до ЄДРПОУ не буде внесено запис про державну реєстрацію юридичної особи або про державну реєстрацію змін до установчих документів, що пов'язані із зміною найменування юридичної особи відповідно до найменування, яке зарезервоване, запис про резервування найменування юридичної особи повинен бути виключений з ЄДРПОУ протягом наступного робочого дня після закінчення строку резервування.

У разі наявності в ЄДРПОУ найменування юридичної особи тотожного тому, яке зазначено в заяві про резервування найменування юридичної особи, державний реєстратор видає засновнику юридичної особи або уповноваженій ним особі повідомлення встановленого зразка про відмову в резервуванні найменування юридичної особи.

Востаннє редаговано: Середа, 20 вересня 2017, 09:54. Версія: 8. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Майновими правами інтелектуальної власності на фірмове (комерційне) найменування є:

1) право на використання комерційного (фірмового) найменування;

2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;

3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну юридичну або фізичну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.

На практиці часто зустрічаються випадки, і практика господарських судів підтверджує можливість існування декількох суб'єктів господарювання, що мають тотожні власні найменування особи, але різні організаційно-правові форми. Наприклад, формально не забороняється участь у господарському обороті ТОВ «Весна», ЗАТ «Весна», ВАТ «Весна», ПП «Весна» тощо (приклад умовний).

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.

Таким чином, вирішальним для правової охорони є момент початку використання комерційного найменування, за допомогою якого у разі виникнення правової колізії можна буде виявити пріоритетність права інтелектуальної власності на комерційне найменування тієї чи іншої особи

Охорона права інтелектуальної власності на комерційне найменування передбачає можливість реалізації заходів, визначених законом, за допомогою яких власник комерційного найменування може в разі необхідності забезпечити відновлення своїх порушених прав, припинити їх порушення та застосувати до порушника інші санкції.

Передумовою для захисту комерційного найменування є факт його незаконного використання в комерційному обороті.

Захист права на комерційне найменування може відбуватись як у рамках цивільно-правових відносин (позовний порядок), так і в адміністративному порядку через заяву до Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень, яка подається в письмовій формі з додаванням документів, що підтверджують порушення прав на комерційне найменування.

Чинність права інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється на момент ліквідації відповідної юридичної особи. Отже право інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування, як правило, існує стільки ж, скільки існує юридична особа - власник такого найменування.

Востаннє редаговано: Середа, 20 вересня 2017, 10:44. Версія: 7. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

ЦКУ передбачає можливість передачі права на комерційне (фірмове) найменування за договором комерційної концесії, коли одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації.

Договором може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання.

Договір комерційної концесії укладається в письмовій формі і підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця.

Правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав.

Востаннє редаговано: Середа, 20 вересня 2017, 10:45. Версія: 2. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

У широкому вжитку зараз знаходяться такі терміни як «товарний знак», «торговельна марка», «логотип», «бренд». Термін «знак для товарів і послуг» вживається рідше і здебільше стосується процедур надбання і охорони прав.

Торговельна марка (англ. "trade mark") - загальносвітовий термін. В Україні це поняття введене новим ЦКУ.

Знак для товарів і послуг - термін, визначений Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Виходячи з положень статей 420 і 492 ЦКУ та статті 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», за своїм змістом категорії «торговельна марка» і «знак для товарів і послуг» фактично є тотожними.

Вищезгаданий Закон не містить визначення підстав чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнавати торговельною маркою, але наводить відповідні вимоги, викладені, а у вигляді переліку позначень, які не можуть бути визнані такими торговельними марками та одержати правову охорону.

Отже, торговельні марки (знаки для товарів і послуг) - це зареєстровані в установленому порядку позначення, за якими товари і послуги одних юридичних або фізичних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших юридичних або фізичних осіб.

Торговельна марка може проставлятися на самих товарах, на контейнерах і упакуванні, у якому продається товар, використовуватися в рекламі або на вітринах магазинів.

Режим правової охорони, що надається товарним знакам і знакам обслуговування, не має відмінностей, тому все, що говориться про товарні знаки відноситься до знаків обслуговування.

Правова охорона торговельних марок спрямована на захист виробників і споживачів, допомагає запобігати незаконному копіюванню маркованих товарів і тому існує практично у всіх країнах світу.

Торговельна марка виконує такі основні функції:

відмітну (індивідуалізація товарів і послуг) - здатність відрізняти товари і послуги одних виробників від однорідних товарів і послуг інших і вказувати на джерело походження товару або послуги;

рекламну - здатність марки виступати безпосередньо як об'єкт реклами товарів і послуг;

гарантійну - здатність марки сприяти у виборі товару високої якості;

охоронну (захисну) - наявність торговельної марки фірми на товарі допомагає забезпечити правову охорону її товарів на ринку в умовах конкуренції з товарами інших фірм.

Однією з основних функцій торговельної марки є відмітна - індивідуалізація товарів і послуг на ринку, завдяки чому споживач має можливість вибрати серед однорідних товарів і послуг товар і послугу визначеного виробника з заздалегідь відомими йому властивостями і якістю. Для ефективного виконання торговельною маркою цієї функції необхідно, щоб вона мала високі розпізнавальні властивості, відповідала вимогам видимості і розпізнаваності. Торговельна марка повинна бути інформативною і легко дешифруватися.

Істотну роль при збуті товарів покликана грати рекламна функція торговельної марки, спрямована на ефективну реалізацію виготовленої продукції. Для того, щоб торговельна марка стала засобом реклами, вона сама повинна стати її об'єктом, тобто використовуватися у всіх своїх візуальних проявах: на товарі і його упакуванні, на вивісках і газосвітній рекламі, сувенірах, Друкованих виданнях, при оформленні виставочних і торговельних приміщень, на фірмовій уніформі тощо.

Відношення споживача до того або іншого товару або послуги визначається насамперед тим, наскільки повно даний товар або послуга задовольняють його потреби. При використанні виробу або багаторазовому знайомстві з тим або іншим товаром, послугою споживач мимоволі переносить своє відношення до товару або послуги на торговельну марку. У результаті торговельна марка починає асоціюватися з визначеними властивостями і якістю товару або послуги. При цьому торговельна марка виконує роль засобу, що залучає споживача, і може розглядатися як елемент, що інформує споживача про наявність у придбаному товарі, замовленій послузі тих або інших характерних властивостей, що задовольняють його потреби і смак, вона як би символізує стабільність якісних характеристик, обумовлених технічним і художньо-конструкторським рівнем виробу, кваліфікацією кадрів, культурою виробництва і т. ін., тобто тим різноманіттям факторів, що у сукупності і визначають якість виробу або наданої послуги. У цьому виявляється функція гарантії якості, властива торговельній марці. Як тільки порушується зв'язок торговельної марки і якості товару або послуги, марка перетворюється в засіб, що відштовхує споживача від даного товару або послуги. При цьому така дія торговельної марки може виявлятися навіть тоді, коли якість товару або послуги уже відновлена. Завоювати добру репутацію марки набагато важче, ніж її втратити.

Можливість застосування торговельної марки для реалізації всіх цих функцій розробник повинний передбачати вже під час її створення.

Торговельна марка повинна відповідати певним умовам. Вона повинна мати новизну, тобто не бути тотожною або схожою настільки, що її можна сплутати з:

- марками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для однорідних товарів і послуг;

- марками інших осіб, якщо ці марки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна;

- комерційними (фірмовими) найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Державного департаменту інтелектуальної власності заявки для тримання свідоцтва щодо однорідних товарів і послуг;

- кваліфікованими зазначеннями походження товарів, крім випадків, коли вони включені до марки як елементи, що не охороняються, і зареєстровані на ім'я осіб, які мають право користуватися такими зазначеннями;

- сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку.

За загальним правилом позначення може вважатися торговельною маркою лише тоді, коли воно буде зареєстровано в установленому законодавством України порядку.

Історія торговельної марки іде своїми коренями в ті далекі часи, коли люди навчились торгувати результатами своєї праці і, щоб виділити свої товари серед подібних, ставили на свої вироби спеціальні особисті клейма. З часом клейма стали служити певною гарантією якості товару. З розвитком ринкових відносин торговельні марки стають невід'ємною частиною підприємницької діяльності.

На сьогодні у світі використовується близько 20 млн. торговельних марок. У США й у Японії діє більше 1 млн., у Європі більше 3 млн. Крім того у світі щорічно реєструється порядку 750- 800 тис. торговельних марок. Найбільше число торговельних марок реєструється в Японії, США, Франції і Великобританії. Найбільше число діючих за рубежем торговельних марок мають США, з них у Японії оформляється в середньому до 6000 заявок у рік, по 2-3,5 тис. направляються щороку у Францію, Німеччину і Великобританію.

Багато з широко відомих товарних знаків мають солідний вік. Товарний знак «Кедборі» відомий з 1824 р. Деяким знакам більше 100 років, наприклад, «Кока-кола», «Мерседес», «Філіпс».

За статистичними даними, в умовах ринкової економіки до 80% товарів і послуг, що реалізуються, маркуються відповідними торговельними марками. Близько 40% споживачів купують тільки товар, позначений відомими їм марками, що гарантує його якість.

Торговельна марка стає товаром. Вартість її може досягати величезної суми. За визнанням керівників фірми «Кока-кола», вартість їхньої торговельної марки перевищує вартість усього майна фірми.

Однією з характерних рис сучасного ринку є ріст конкуренції не тільки товарів, але і торговельних марок. Все частіше з'являються спекуляції з торговельними марками. Є дуже багато прикладів, коли фірми, що своєчасно не звернули увагу на захист своїх прав на свою ж торговельну марку, змушені купувати її у сторонніх осіб, що зареєстрували її.

В останні роки різко зросла реєстрація торговельних марок в Україні. Реєструють торговельні марки не тільки підприємства України, а й зарубіжні фірми, які виходять або мають намір вийти на ринок України зі своєю продукцією.

Востаннє редаговано: П’ятниця, 22 вересня 2017, 16:26. Версія: 8. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Торговельна марка може складатися з одного слова, букви або цифри, або будь-якого з їх сполучень, малюнків, символів, тривимірних позначень, що реалізуються, наприклад, у формі та упаковці виробів, звукових сигналів, таких як музика або звуки голосу людини, запахів або кольорів, що використовуються як відрізняючі ознаки. Таким чином, торговельні марки можуть бути таких видів:

- словесні;

- образотворчі;

- комбіновані;

- об'ємні;

- марки особливого виду.

Словесні торговельні марки - це слова або сполучення букв, що мають словесний характер. Вони мають перед іншими видами торговельних марок переваги, що випливають з їхньої головної відмінної риси - наявності фонетичного аспекту.

Словесні марки, як правило, мають велику розпізнавальну силу, краще запам'ятовуються і відтворюються, ніж образотворчі, їх простіше зв'язувати з комерційним (фірмовим) найменуванням, створювати серії торговельних марок для однієї фірми. Приблизно 80% торговельних марок у світі є словесними: слова Herlitz, Panasonic, ЗМ; абревіатури Укрпатент, Інтерхім; сполучення слів «Щедрий дар», «Торчин», «Хортиця» тощо.

Особливо великі переваги словесні торговельні марки мають з погляду реклами. До них застосовна реклама по радіо або відгук про товар і послугу з посиланням на торговельну марку у приватній бесіді.

Словесні торговельні марки можуть бути розділені на дві основні групи:

- знаки у виді слів природної мови;

- знаки у виді слів, утворених штучно.

Природні слова запам'ятовуються легше, ніж штучні. Природні слова — це звичайні слова і сполучення слів різних мов: «Слава», «Ласуня», «Nike», «Ford». Найчастіше природні слова асоціативно зв'язані з об'єктом маркування.

Штучні слова — це слова, створені спеціально для використання як торговельні марки: «Нейлон», «Стінол», BMW.

Словесні торговельна марка реєструються як у звичайному шрифтовому виконанні, так і в специфічному графічному виконанні, що додає їм оригінальності.

Як торговельна марка може бути зареєстроване ім'я, а також прізвище. Однак при спробі реєстрації прізвища як торговельної марки за рубежем можна зштовхнутися з певними обмеженнями. Наприклад, відповідно до вимог законодавства Великобританії, прізвище людини не може бути зареєстроване як торговельна марка, якщо воно зустрічається більше 40 разів у телефонному довіднику того міста, у якому вона проживає.

У якості словесної торговельної марки може бути зареєстрований слоган, тобто рекламна формула у виді афористичної короткої фрази, що легко запам'ятовується. Наприклад, «За Nemiroff во всем мире», «С песней по жизни». Якщо слоган включає більше трьох-чотирьох слів, то при написанні в один рядок він як би зменшує свій знаковий потенціал. Рекомендується в таких випадках писати слоган у кілька рядків, вдаватися до оригінальної верстки рядка, наприклад, по криволінійній поверхні, використовувати незвичайне шрифтове виконання, використовувати в складі слогану зображення мультперсонажів тощо.

Образотворчі торговельні марки можуть являти собою конкретні зображення тварин, птахів, людей, неживих предметів, символи. Наприклад, коло - символ сонця, трикутник - символ гори, абстрактні зображення — лінії, фігури, композиції орнаментального характеру, шрифтові одиниці і цифри в художньому виконанні (наприклад, «555», «777»), різні композиції перерахованих елементів.

Часто при розробці образотворчих торговельних марок виходять з виду товару або послуги і зображають що-небудь характерне, або конкретне, що викликає певні уявлення й асоціації з конкретними предметами і поняттями.

Нерідко темою образотворчих торговельних марок є архітектурно-історичні мотиви: зображення характерних будинків, історичних пам'ятників, усіляких шпилів, веж і т.п. Національні образотворчі мотиви значно розширюють можливості створення оригінальних образотворчих торговельних марок.

Добре сприймаються образотворчі торговельні марки, у яких використовуються елементи гумору і шаржу.

Ще одна можливість у створенні нових і оригінальних образотворчих торговельних марок - оперативне використання подій, що стали віхами суспільного і культурного життя країни.

Об'ємною торговельною маркою визнається така форма виробу, що не визначається винятково його функціональним призначенням і дозволяє виділити виріб конкретного виробника з ряду однорідних товарів.

Предметом об'ємної марки може бути оригінальна форма виробу, наприклад, форма мила або шоколадна фігурка, або його упакування, наприклад, оригінальна форма пляшки, флакона, коробки. Об'ємні торговельні марки, незважаючи на їх певну схожість із промисловими зразками, відрізняються від них тим, що форма марок зв'язана не тільки з їхнім функціональним призначенням.

Об'ємні торговельні марки - це зображення в трьох вимірах. Як правило, об'ємний товарний знак захищається одночасно і як промисловий зразок.

Комбіновані торговельні марки являють собою комбінацію елементів різного характеру: образотворчих, словесних, об'ємних тощо. Найефективнішими є комбіновані марки, які поєднують в собі і словесну, і зображувальну частини. Наприклад, «Ягуар», «Adidas», етикетки тощо. Завдяки специфічному кваліфікованому зображенню навіть вже зареєстрована словесна торговельна марка може знайти друге життя.

Словесна і графічна частини комбінованої торговельної марки повинні бути взаємозалежними композиційно і сюжетно й утворювати єдине ціле. Торговельною маркою може бути зареєстрована етикетка, яка може бути зареєстрована і як промисловий зразок.

Торговельні марки особливого виду застосовуються досить рідко. Реєструються, наприклад:

- звукові торговельні марки (позивні радіостанцій, музичні заставки до радіо- і телепередач).

- запахи (наприклад, запах кінського поту, що йде від оббивки крісел автомобілів марки «Мустанг»);

- ароматизатори, смакові добавки (наприклад, «синтетичний» присмак лісових ягід в жувальній гумці);

- різні по реалістичності статуетки тварин на дорогих автомобілях;

- голограми, які разом з позначенням виробника додатково повинні служити свідоцтвами автентичності походження товару;

- товарні знаки для маркування відеопродукції (наприклад, відеокліпів). Але такі знаки можна віднести також і до образотворчих або словесних.

Востаннє редаговано: П’ятниця, 22 вересня 2017, 16:44. Версія: 4. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Міжнародне бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ рекомендує при встановленні загальновідомих торговельних марок керуватись такими критеріями:

- популярність торговельної марки серед широкого загалу споживачів, що використовують марковані цією маркою товари;

- інтенсивність реклами і ступінь її поширеності;

- обсяги виробництва і продажів маркованих товарів;

- вартість марки, що залежить від тривалості її використання;

- ступінь охоплення ринку власником марки, що претендує стати загальновідомим;

- ступінь поширення марки країни походження на інші країни;

- розпізнавальна здатність марки, у тому числі набута в результаті її використання;

- сутність товарів і послуг;

- канали поширення товарів;

- тривалість використання ідентичної або подібної марки третіми особами;

- навмисні дії власника загальновідомої марки.

У більшості країн світу при оцінці загальновідомості марки прийнятий підхід, що не визнає присвоєння марці статусу загальновідомої без судового розгляду.

Відповідно до Паризької конвенції країни-учасниці зобов'язуються не реєструвати і за протестом зацікавлених осіб анулювати марки, що являють собою відтворення, імітацію або переклад загальновідомої марки, якщо вони подібні з нею до ступеня змішання і призначені для маркування ідентичних або однорідних товарів.

З розвитком ринкових відносин охорона загальновідомих марок набуває все більшої актуальності. Загальновідомі марки стають привабливими не тільки для споживачів, але й для фірм. Використовуючи прогалини в законодавстві, вони прагнуть перенести престиж знаменитих марок на свої товари, використовуючи ідентичне або подібне маркування. «Піратські» фірми продають свої товари в упакуваннях, оформлення яких максимально наближене до дизайну знаменитих упакувань, для того, щоб скористатися репутацією, набутою в результаті потужної, тривалої і дорогої реклами.

Методи імітації товарів відомих марок варіюються в залежності від характеристики упакування, що копіюється. Так, в Ізраїлі користується підвищеним попитом чай в упакуванні, на якому виділяється буква «W», зареєстрована як торговельна марка. Безсумлінний конкурент став продавати свій чай в аналогічному упакуванні з тією ж, але переверненою буквою. Розрахунок будувався на тому, що споживачі будуть плутати контрафактний чай з оригіналом, а в суперечці з фірмою можна буде говорити про букву «М», оскільки вона просто схожа, але не є буквою «W». Але суд визнав порушення прав позивача і наклав на «піратську» фірму санкції у вигляді великого штрафу.

Серед численних спроб скористатися репутацією загальновідомих марок є подача заявок на реєстрацію марок «Соса-Соlа» для текстильних виробів, «Коdак» для велосипедів, «White Horse» для косметики, «Johnie Walker» для цигарок.

Несанкціонований імпорт товарів, маркованих торговельними марками відомих фірм, утворює так званий «рівнобіжний імпорт на сірому ринку». Рівнобіжний імпортер, звільнений від витрат на місцеву рекламу, використовуючи різницю в курсах валют і розходження в рівні цін, продає товари зі значною вигодою для себе. У США щорічний обсяг роздрібної торгівлі несанкціонованими імпортованими товарами «сірого ринку» за останні кілька років досяг 10 млрд. дол. Товари «сірого ринку» звичайно не мають гарантії, їхня якість нижча. Рівнобіжний імпорт, як правило, завдає шкоди комерційній репутації знака і його власника.

Ступінь популярності торговельної марки залежить від широкого спектру критеріїв, у тому числі обсягу засобів, що витрачаються на рекламу, і ступеня її поширення серед визначених кіл споживачів.

Востаннє редаговано: П’ятниця, 22 вересня 2017, 16:54. Версія: 3. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

При розробці торговельних марок необхідно враховувати технологічні можливості їхнього виконання та нанесення на товар. Від технологічних засобів, за допомогою яких виконується торговельна марка, багато в чому залежать її виразність, можливість запам'ятовування і ступінь впливу на покупця. Варто брати до уваги місце нанесення марки, її масштабність, властивості матеріалу, на який наноситься знак.

В даний час найбільш відомі такі технологічні прийоми нанесення торговельної марки на вироби.

Друкування - поліграфічний процес одержання ідентичних відбитків товарного знаку шляхом переносу фарби з друкованої форми на папір або інший матеріал. Таким способом виготовляються всі етикетки, ярлики, упакування і т.п.

Розрізняють три основних види друку:

друк з рельєфних форм (високий),

плоских форм (плоский),

заглиблених форм (глибокий).

Різновидом плоского друку є офсетний друк, при якому фарба з форми передається на проміжну еластичну поверхню, а з неї - на матеріал.

Серед інших способів друку поширений трафаретний друк, тобто відтворення тексту або графічного зображення за допомогою трафарету, через який фарба проникає на матеріал. Найчастіше застосовується так званий сіткотрафаретний друк (шовкографія), форма для якого являє собою шовкову або полімерну сітку, натягнуту на рамку. Ділянки сітки, що відповідають пробільним місцям зображення, покривають непроникним для фарби складом. При друкуванні фарба протискується гумовою планкою (ракелем) через отвори сітки на сприймаючу поверхню. Друк фарбою може застосовуватися на папері, пластмасі, металі, склі, тканині.

За способом створення зображення на тканині розрізняють:

прямий,

витравний,

резервний друк.

При прямому друці фарбу наносять на білу або світлопофарбовану тканину. Витравний друк - одержання зображення на попередньо пофарбованій тканині в результаті руйнування первісного фарбування в місцях нанесення витравлення. При резервному друці на тканину перед фарбуванням наносять резервуючий друкований склад, у який уводяться речовини (наприклад, віск), що перешкоджають фарбуванню волокон при наступному фарбуванні. Якщо резервуючий склад не містить барвника, на пофарбованій тканині вийде біле зображення.

Декалькоманія — поліграфічний спосіб виготовлення перевідних зображень. Широко застосовується для нанесення товарних знаків на вироби з дерева, порцеляни, металу. При декалькоманії зображення друкується на спеціально заґрунтованому клейовим шаром паперові способом літографії. Для переводу на виріб зображення розмочують або розігрівають, внаслідок чого клейовий ґрунт  розчиняється, а плівка із зображенням товарного знака переходить на поверхню виробу.

Тиснення застосовують для нанесення товарних знаків на шкіру, листовий метал, картон. У результаті тиснення на поверхні матеріалу виходить рельєфне зображення. Тиснення може бути безбарвним або барвистим. При барвистому тисненні зображення утворюється за допомогою спеціальної барвистої або металізованої фольги, що залишається в заглибленнях.

Травлення (хімічне й електрохімічне). Хімічне травлення, полягає в обробці кислотою ділянок поверхні. Електрохімічне травлення успішно застосовується для металів і сплавів, для яких хімічне травлення ускладнене. Широко застосовується для нанесення товарних знаків на скло, метал і дерево.

Металізація - один із сучасних способів нанесення товарних знаків на поверхню виробів. Технологія металізації передбачає нанесення шару речовини на поверхню холодного або нагрітого до відносно невисоких температур виробу. До цих видів металізації відносяться електролітичні, хімічні, газополум'яні процеси отримання покриттів плакуванням, осадженням хімічних сполук з газової фази, злектрофорезом тощо.

Вишивка широко використовується для нанесення товарних знаків на тканину, шкіру, повсть, одяг. Такий товарний знак часто перетворюється на модний атрибут виробу.

Кожний з цих способів має свої особливості, які слід враховувати при розробці товарного знака, щоб при його нанесенні на виріб або його упакування він зберіг всі свої ознаки і виразність, був би ідентичний зображенню зареєстрованого товарного знака.

Востаннє редаговано: П’ятниця, 22 вересня 2017, 16:56. Версія: 2. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Поведінка індивідуальних споживачів на ринку товарів і послуг визначається тим, що у них емоційні мотиви здійснення покупок часто переважають над раціональними. Внаслідок цього фактори успіху споживчих товарів і послуг ґрунтуються не на їхніх об'єктивно заданих перевагах, а на суб'єктивному сприйнятті цих переваг споживачами. Ці переваги полягають в успішності окремих торговельних марок порівняно з конкуруючими і здатності споживачів ідентифікувати їх при здійсненні покупок. Такі торговельні марки називають брендами. Поняття бренду є абстрактним і ніхто до цього часу не дав однозначного визначення бренду, однак найвдалішим можна вважати визначення, що наведене нижче.

Бренд (brand) - це торговельна марка, яка викликає стійкі позитивні асоціації у більшої частини цільового ринку. Це поєднання самого товару або послуги з набором властивих йому характеристик, очікувань та асоціацій, які виникають у споживача товару.

Бренд по своїй суті є торговельною маркою, але не кожна торговельна марка є брендом. Брендом зазвичай називають вже відносно добре відому споживачам «розкручену» торговельну марку, яка має визначену частку ринку.

Кожна торговельна марка прагне перетворитись у бренд, щоб надовго прив'язати до себе покупця, але не кожна може цього досягти. Для того, щоб стати брендом торговельна марка повинна завоювати популярність на ринку і довіру споживачів.

Брендінг (branding) - це наука і мистецтво створення довгострокової споживчої лояльності до визначеної торговельної марки. Метою створення бренду є довгострокова конкурентна перевага.

Створення бренду - це творчість, яка ґрунтується на глибокому знанні ринку. Процес створення бренду досить складний і дорогий, а ціна помилки може складати астрономічну суму.

Процес формування бренду складається з таких основних етапів:

1) позиціювання бренду;

2) формування стратегії бренду;

3) розробка ідеї бренду;

4) пошук імені бренду;

5) тестування бренду.

Творча стратегія брендінгу включає в себе весь набір концептуальних засобів, за допомогою якого відбувається реалізація маркетингової ідеї. Деякі бренди викликають у споживачів активнішу емоційну реакцію, ніж інші. Це пояснюється різними факторами, які залежать від сприйняття бренду окремими споживачами. Серед таких факторів: сплачена ціна, частота покупок, ризик, пов'язаний з покупкою, значущість покупки, важливість постійності, корисність продукту або послуги, кількість брендів, які конкурують за увагу споживача. Всі ці фактори працюють один з одним і в одному напрямку. Завданням бренду є формування та підтримка лояльності споживачів і чим комплекснішими будуть взаємодії споживачів з брендом, тим вищі шанси на успіх.

Таким чином, створення бренду - це довгий творчий процес, який передбачає розробку ідеології просування бренду, його текстове і візуальне оформлення, упаковку товару, розповсюдження зразків, стимулювання збуту, роботу в місцях продажу, тобто весь арсенал маркетингових засобів впливу на споживача.

Cильний бренд - це конкурентна перевага.

Розглядаючи багатоаспектність такого поняття як бренд та узагальнюючи деякі дослідження, можна зазначити, що хороший бренд:

- говорить про унікальну відповідність між внутрішніми можливостями компанії та запитами споживачів і доводить це до тих, кому це необхідно знати;

- повідомляє про емоційне навантаження;

- зберігає свою значимість з часом;

- примушує людей бажати його мати у себе;

- замовляється споживачем, який згоден платити за нього більше грошей, оскільки він має для споживача високу цінність;

- підвищує рентабельність бізнесу;

- формує, зберігає, забезпечує споживчу лояльність;

- має унікальну, легко пізнавану „персональність";

- дозволяє забезпечити постійну керованість та підтримку;

- покращує загальний стан ринку.

Успішний бренд - це продукт, що ідентифікується, послуга, особа або місце, посилені таким чином, що покупець або користувач відчуває особливі унікальні додані вартості, які найкращим чином відповідають їх потребам. При цьому передумовою успіху бренда є його здатність зберегти ці додані вартості перед лицем конкуренції.

Назви брендів повинні мати такі властивості: вони повинні викликати певний шок, тобто привертати увагу споживача; вони повинні легко запам'ятовуватись; повинні бути пов'язані з візуальним іміджем.

Брендінг дає переваги виробникові, оскільки допомагає диференціювати продукт, надаючи йому певні відмінності, які відрізняють його від товару конкурента. З брендінгом пов'язана економія, яка обумовлена збільшенням масштабів виробництва, а бренд з високим об'ємом продаж забезпечує економію витрат на саме виробництво. Бренди, до яких споживачі відчувають повагу і довіру, як правило, характеризуються стабільними продажами, а не відчутними підйомами та спадами на ринку Брендінг дає переваги і споживачеві - за його допомогою продукт легко розпізнати та ідентифікувати, він впливає на поведінку споживача, допомагає скоротити час на прийняття рішень і часто споживач використовує бренд в якості опосередкованої гарантії якості.

Востаннє редаговано: П’ятниця, 22 вересня 2017, 17:01. Версія: 3. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Об'єктом знака (марки) може бути будь-яке позначення або комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.

Правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони.

Не можуть отримати правову охорону позначення, які зображують або імітують:

- державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми);

- офіційні назви держав;

- емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій;

- офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;

- нагороди та інші відзнаки.

Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників.

Питання використання назви держави «Україна» в знаку для товарів і послуг врегульоване чинним законодавством України. Для включення до знака для товарів і послуг назви держави «Україна» необхідно отримати згоду відповідного компетентного органу, яким є Комісія щодо погодження питань про внесення позначення, що містить офіційну назву держави «Україна», до знака для товарів і послуг. До складу зазначеної Комісії входять провідні фахівці Держдепартаменту, Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти, Міністерства юстиції України, Антимонопольного комітету України, Державного комітету України з питань підприємництва та регуляторної політики.

У своїй діяльності Комісія керується законодавством України, зокрема Правилами погодження питань про внесення позначення, що містить офіційну назву держави «Україна», до знака для товарів і послуг.

Правила визначають умови надання згоди Комісією, встановлюють порядок подання та розгляду клопотань заявників про внесення позначення, що містить офіційну назву держави, до знака для товарів і послуг. При цьому слід відмітити, що отримати згоду на використання назви держави «Україна» в знаку для товарів і послуг може тільки заявник, який є юридичною особою. Комісія розглядає клопотання щодо використання назви держави «Україна», написаної літерами української та/або будь-якої іншої абетки, а також міжнародного коду України «UА».

Згода на внесення позначення, що містить назву держави «Україна» в знак для товарів і послуг, надається Комісією, якщо використання цієї назви як елемента знака не суперечитиме публічному порядку, принципам гуманності і моралі, сприятиме інтересам держави тощо. При розгляді клопотання Комісія також бере до уваги такі фактори, як тривалість діяльності заявника, розповсюдження його продукції чи послуг на території України та за її межами, естетичний вигляд позначення.

Підставою для подання клопотання є повідомлення Державного підприємства «Український інститут промислової власності» (Укрпатент про необхідність отримання згоди Комісії, після подання заявки на знак для товарів і послуг. Заявник або його представник надсилає клопотання до Комісії (на адресу Держдепартаменту).

До клопотання (яке складається українською мовою в довільній формі) додаються:

- копія повідомлення Укрпатенту про необхідність отримання згоди Комісії на використання назви держави «Україна» в знаку із обов'язковим доданням бібліографічних даних, що є невід'ємною частиною повідомлення;

- копії установчих документів та свідоцтва про реєстрацію особи, якої стосується клопотання;

- копія довіреності, що посвідчує повноваження представника на подання клопотання (якщо клопотання подається не заявником);

- лист від відповідного центрального органу виконавчої влади, який містить підтримку клопотання по суті, а також інформацію щодо діяльності заявника.

Якщо клопотання відповідає формальним вимогам, заявнику надсилається повідомлення про прийняття клопотання до розгляду. Строк розгляду клопотання становить 3 місяці від дати прийняття до розгляду. Якщо ж клопотання не відповідає формальним вимогам, заявнику надсилається повідомлення з пропозицією протягом двох місяців надати додаткові матеріали.

При своєчасному наданні заявником затребуваних матеріалів строк розгляду клопотання відраховується від дати їх надходження до Комісії. Якщо ж в зазначений строк матеріали не надійдуть, клопотання вважатиметься відкликаним. Проте у разі необхідності за рішенням голови Комісії або за мотивованим клопотанням заявника строк розгляду клопотання може бути продовжено, але не більше, ніж на два місяці. Розгляд клопотання по суті здійснюється на засіданні Комісії, яка приймає рішення про надання згоди, про відмову в наданні згоди чи про запит додаткових документів.

Не можуть отримати правову охорону також позначення, які:

- не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання;

- складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду;

- складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв'язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;

- є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу;

- складаються лише з позначень, що є загальновживаними символами і термінами;

- відображають лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товарові істотної цінності.

Такі позначення (окрім оманливих або таких, що можуть ввести в оману) можуть бути внесені до знака як елементи, що не охороняються, якщо вони не займають домінуючого положення в зображенні знака, крім тих, що є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу.

Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з:

- знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг;

- знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності;

комерційними (фірмовими) найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Держдепартаменту заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг;

- кваліфікованими зазначеннями походження товарів (у тому числі спиртів та алкогольних напоїв), що охороняються відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». Такі позначення можуть бути лише елементами, що не охороняються, знаків осіб, які мають право користуватися вказаними зазначеннями;

- знаками відповідності (сертифікаційними знаками), зареєстрованими у встановленому порядку.

Не реєструються як знаки позначення, які відтворюють:

промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам;

- назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників;

- прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Держдепартаменту і продовжується Держдепартаментом за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору. Порядок продовження строку дії свідоцтва встановлюється Держдепартаментом.

Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Право на одержання свідоцтва має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники.

Право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Держдепартаменту або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за нею Держдепартаментом не прийнято рішення про відмову в реєстрації знака, можливості оскарження якого вичерпані.

Востаннє редаговано: П’ятниця, 22 вересня 2017, 17:08. Версія: 2. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки до Держдепартаменту. Свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Використанням знака визнається:

- нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

- застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

- застосування його в діловій документації, в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

Взаємовідносини при використанні знака, свідоцтво на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може використовувати знак на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака та передавати право власності на знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва.

Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди:

- зареєстрований знак для наведених у свідоцтві товарів і послуг;

- зареєстрований знак для товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги;

- позначення, схоже із зареєстрованим знаком, для наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати;

- позначення, схоже із зареєстрованим знаком, для товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.

Виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на:

- здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки до Держдепартаменту або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки;

- використання знака для товару, введеного під цим знаком в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв'язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот;

- використання кваліфікованого зазначення походження товару, що охороняється відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;

- некомерційне використання знака;

- усі форми повідомлення новин і коментарів новин;

- добросовісне застосування іншими особами своїх імен чи адрес.

Власник свідоцтва може передавати будь-якій особі права власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.

Передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.

Власник свідоцтва  має право:

дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

проставляти поряд із знаком попереджувальне маркування яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.

на основі договору з виробником товарів або особою, що надає послуги, використовувати свій знак поряд із знаком зазначених осіб, а також замість їх знака.

Власник свідоцтва зобов'язаний добросовісно користуватися правами, що випливають із свідоцтва.

Востаннє редаговано: П’ятниця, 22 вересня 2017, 17:14. Версія: 3. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

1. Із вказаних найменувань виберіть комерційне найменування

2. Із вказаних найменувань виберіть фірмове найменування

3. Критерії (принципи), яким повинно відповідати комерційне (фірмове) найменування

4. Розкрити зміст критерію (принципу) істинності стосовно комерційного (фірмового) найменування

5. Розкрити зміст критерію (принципу) винятковості стосовно комерційного (фірмового) найменування

6. Розкрити зміст критерію (принципу) сталості стосовно комерційного (фірмового) найменування

7. Розкрити зміст критерію (принципу) реєстрації стосовно комерційного (фірмового) найменування

8. Коли розпочинається захист права комерційного найменування

9. Вкажіть функції торговельної марки

10. В чому суть відмітної функції торговельної марки

11. В чому суть гарантійної функції торговельної марки

11. Який вид торговельних марок Ви знаєте

12. Із вказаних торговельних марок вибрати ті, які представлені у вигляді слів природньої мови

13. Із вказаних торговельних марок вибрати ті, які представлені у вигляді слів створених штучно

14. Які є способи виготовлення торговельної марки

15. Дати визначення поняттю «бренд»

16. Які позначення або комбінації позначень можуть використовуватись для торговельних марок

17. Які позначення або комбінації позначень не можуть використовуватись для торговельних марок 

Востаннє редаговано: Середа, 6 вересня 2017, 15:47. Версія: 3. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»

 

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на топографії інтегральних мікросхем в Україні.

 

Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Визначення термінів

 У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

Установа - центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності;

 Апеляційна палата - колегіальний орган Установи для розгляду заперечень проти рішень Установи щодо набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності та інших питань, віднесених до її компетенції цим Законом;

інтегральна мікросхема (IMC) - мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення;

 топографія IMC - зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними;

 автор - фізична особа, творчою працею якої створено топографію IMC;

 свідоцтво - документ, що підтверджує реєстрацію Установою топографії IMC і засвідчує виключне право власності на цю топографію IMC;

 Реєстр - Державний реєстр України топографій IMC;

 зареєстрована топографія IMC - топографія IMC, відомості про яку занесено до Реєстру і на яку видано свідоцтво;

 особа - фізична або юридична особа;

 заявка - сукупність документів, необхідних для реєстрації топографії IMC та видачі свідоцтва;

 заявник - особа, яка подала заявку на реєстрацію топографії IMC чи набула прав заявника в іншому встановленому законом порядку;

дата першого використання топографії IMC - дата, коли використання топографії IMC стало відомим у галузі мікроелектроніки;

 роботодавець - особа, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом);

 державна система правової охорони інтелектуальної власності - Установа і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи;

заклад експертизи - уповноважений Установою державний заклад (підприємство, організація) для розгляду і проведення експертизи заявок.

 

Стаття 2. Повноваження Установи у сфері охорони прав на топографії ІМС

 1. Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на топографії ІМС, для чого:

- організовує приймання заявок, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них;

- видає свідоцтва на топографії ІМС, здійснює їх державну реєстрацію;

- забезпечує опублікування офіційних відомостей про зареєстровану топографію ІМС;

- здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на топографії ІМС у міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;

- приймає в установленому порядку нормативно-правові акти у межах своїх повноважень;

- організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

- організовує науково-дослідні роботи з удосконалення законодавства та організації діяльності у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

- організовує роботу щодо перепідготовки кадрів державної системи правової охорони інтелектуальної власності;

- доручає закладам, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, відповідно до їх спеціалізації виконувати окремі завдання, визначені цим Законом, Положенням про Установу, іншими нормативно-правовими актами у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

- виконує інші функції відповідно до Положення про неї, затвердженого в установленому порядку.

 2. Фінансування діяльності Установи провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

 

 Стаття 3. Права іноземців та осіб без громадянства

 1. Іноземці та особи без громадянства мають такі ж права, як і передбачені цим Законом права громадян України, за винятками тих, що встановлені міжнародними договорами України.

 2. Іноземці та особи без громадянства, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Установою реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності.

 

 Розділ II. НАДАННЯ ПРАВ НА ТОПОГРАФІЮ IMC

 

 Стаття 4. Умови надання правової охорони на топографію IMC

 1. Держава здійснює правову охорону топографії IMC шляхом її реєстрації в Установі.

 Особливості охорони прав на топографії IMC, віднесені до державної таємниці, визначаються окремим законодавством.

 2. Цим Законом не охороняються права на ідеї, способи, системи, технології або закодовану інформацію, які можуть бути втілені в топографію IMC.

 3. Виключне право на використання топографії IMC засвідчується свідоцтвом, яке підтверджує реєстрацію топографії IMC. Свідоцтво діє десять років від дати подання заявки до Установи або від дати першого використання топографії IMC.

 Дія реєстрації припиняється достроково в разі визнання такої реєстрації недійсною відповідно до статті 20 цього Закону.

 4. Обсяг прав на топографію IMC визначається зображенням топографії IMC на матеріальному носії.

 

 Стаття 5. Умови охороноздатності топографії IMC

 1. Топографія IMC відповідає умовам охороноздатності, якщо вона є оригінальною.

 2. Топографія IMC визнається оригінальною, якщо вона не створена шляхом прямого відтворення (копіювання) іншої топографії IMC, має відмінності, що надають їй нові властивості, і не була відомою у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки до Установи або до дати її першого використання.

 Топографія IMC визнається оригінальною доти, доки не доведено протилежне.

 3. Топографія, яка містить елементи, відомі в галузі мікроелектроніки на дату подання заявки до Установи або на дату першого використання топографії IMC, може бути визнана оригінальною тільки в тому разі, якщо сукупність таких елементів у цілому відповідає вимогам пункту 2 цієї статті.

 4. На визнання топографії IMC оригінальною не впливає розкриття інформації про неї автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, якщо строк від дати розкриття інформації до дати подання до Установи заявки на реєстрацію цієї топографії IMC не перевищує двох років. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації, достовірності дати розкриття інформації та першого використання топографії IMC покладається на заінтересовану особу.

 5. Не може бути визнана оригінальною та топографія IMC, заявка на реєстрацію якої подана до Установи пізніше ніж через два роки від дати її першого використання.

 

Розділ III. ПРАВО НА РЕЄСТРАЦІЮ ТОПОГРАФІЇ IMC

 

 Стаття 6. Право автора

 1. Право на реєстрацію топографії IMC має автор або його правонаступник.

 2. Автори, які спільно створили топографію IMC, мають однакові права на реєстрацію топографії IMC, якщо інше не передбачено угодою між ними.

 3. Автору топографії IMC належить право авторства, яке є невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково.

 Особам, які при створенні топографії IMC надавали авторові лише технічну, організаційну чи матеріальну допомогу або сприяли оформленню матеріалів для одержання правового захисту, але не внесли особистого творчого вкладу у створення топографії IMC, право авторства не належить.

 4. У разі перегляду умов угоди щодо складу авторів Установа за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як автори, а також авторів, не зазначених у заявці як такі, вносить зміни до відповідних документів у порядку, що встановлюється Установою.

 

Стаття 7. Право роботодавця

 1. Право на реєстрацію топографії IMC і усі права, що з цієї реєстрації випливають, має роботодавець автора топографії IMC або його правонаступник, якщо топографію IMC створено у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за спеціальним дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачено інше.

 2. Автор топографії IMC, створеної у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за спеціальним дорученням роботодавця, зобов'язаний подати роботодавцю письмове повідомлення про створену ним топографію IMC разом з матеріалами, що відображають топографію IMC досить ясно і повно.

 Якщо роботодавець чи його правонаступник протягом чотирьох місяців від дати одержання цього повідомлення не подасть заявки до Установи чи не прийме рішення про збереження топографії як конфіденційної інформації, про що він зобов'язаний повідомити письмово автора, то право на реєстрацію топографії переходить до автора.

 3. У разі коли роботодавець використав своє право на реєстрацію топографії IMC чи на збереження її як конфіденційної інформації, автор має право на винагороду відповідно до економічної цінності топографії та іншої вигоди, яку одержав чи міг би одержати роботодавець чи його правонаступник.

 Винагорода авторові виплачується у розмірі та на умовах, що визначаються письмовою угодою між автором і роботодавцем, яка укладається не пізніше чотирьох місяців від дати одержання роботодавцем повідомлення.

 Спори щодо умов одержання автором від роботодавця винагороди та її розміру розв'язуються у судовому порядку.

 

 Стаття 8. Право першого заявника

 Якщо до Установи надійшло дві чи більше заявок на одну і ту ж топографію IMC від різних заявників, то право на реєстрацію топографії належить тому заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено дату першого використання топографії IMC, то більш ранню дату першого використання, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за нею Установою не прийнято рішення про відмову в реєстрації топографії ІМС, можливості оскарження якого вичерпані.

 

Розділ IV. ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ ТОПОГРАФІЇ IMC

 

 Стаття 9. Заявка на реєстрацію топографії IMC

 1. Особа, яка бажає зареєструвати топографію IMC і має на це право, подає до Установи заявку на реєстрацію. Заявка на реєстрацію топографії IMC може бути подана двома і більше особами.

 2. За дорученням заявника заявку на реєстрацію може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу. Довіреною особою заявника не може бути працівник Установи і його експертного органу.

 3. Заявка на реєстрацію топографії ІМС повинна стосуватися тільки однієї топографії ІМС.

4. Заявка на реєстрацію складається українською мовою і повинна містити:

- заяву про реєстрацію топографії IMC;

- матеріали, що ідентифікують топографію IMC.

 5. З метою ідентифікації топографії IMC, яка не використовувалася до дати подання заявки, Установі подаються в одному примірнику матеріали, що дають вичерпну інформацію щодо топографії.

 6. З метою ідентифікації топографії IMC, яка використовувалася до дати подання заявки, Установі разом із заявкою подаються зразки IMC, що включають дану топографію, в такому вигляді, в якому її введено в оборот. У цьому разі заява повинна містити також відомості про дату, коли топографію IMC вперше було використано, а матеріали - основні технічні характеристики зразка IMC.

 7. Якщо подані матеріали, що ідентифікують топографію IMC, містять інформацію про будь-який шар топографії IMC або його частину, яка, на думку заявника, є конфіденційною, то даний шар у цілому або відповідну його частину може бути вилучено і включено до складу матеріалів, що ідентифікують топографію IMC, в закодованій формі.

 8. Подані заявником матеріали, що ідентифікують топографію IMC, і зразки IMC, що включають дану топографію, зберігаються Установою шість років після закінчення дії реєстрації. По закінченні цього терміну ідентифікаційні матеріали та зразки IMC повертаються власнику права на його вимогу, а за відсутності такої вимоги - знищуються.

 9. У заяві про реєстрацію топографії IMC необхідно вказати заявника (заявників) та його (їх) адресу, а також автора (авторів).

 Якщо заявників два і більше, то у заяві може бути зазначено, на адресу котрого з них належить надіслати свідоцтво.

 Автор має право вимагати, щоб його не згадували як автора в публікації Установи.

 10. Інші вимоги до документів заявки визначаються Установою.

 11. За подання заявки сплачується збір. Документ про сплату збору повинен надійти до Установи разом із заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки. Цей строк продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання.

 

 Стаття 10. Дата подання заявки

 1. Датою подання заявки є дата одержання Установою заявки, що відповідає вимогам пунктів 4-6 статті 9 цього Закону.

 2. Дата подання заявки встановлюється згідно з пунктами 8 та 9 статті 11 цього Закону.

 

Стаття 11. Експертиза заявки

 1. Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи і проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі Установою.

 2. Заклад експертизи здійснює інформаційну діяльність, необхідну для проведення експертизи заявок, і є центром міжнародного обміну виданнями відповідно до Конвенції про міжнародний обмін виданнями, прийнятої 3 грудня 1958 року Генеральною конференцією Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

 3. Кінцеві результати експертизи заявки, що не вважається відкликаною або не відкликана, відображаються в обґрунтованому висновку експертизи за заявкою, що набирає чинності після затвердження його Установою. На підставі такого висновку Установа приймає рішення про реєстрацію топографії ІМС або про відмову в реєстрації топографії ІМС. Рішення Установи надсилається заявнику.

 Заявник має право протягом місяця від дати одержання ним рішення Установи затребувати копії матеріалів, що протиставлені заявці. Ці копії надсилаються заявнику протягом місяця.

 4. Заявник має право з власної ініціативи чи на запрошення закладу експертизи особисто або через свого представника брати участь у встановленому Установою порядку в розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи.

 5. Заявник має право вносити до заявки виправлення помилок та зміни свого імені (найменування) і своєї адреси, адреси для листування, імені та адреси свого представника.

 Заявник може вносити до заявки зміни, пов'язані зі зміною особи заявника, за умови згоди зазначених у заявці інших заявників. Такі зміни може за згодою всіх заявників вносити також особа, яка бажає стати заявником.

 Ці виправлення та зміни враховуються в матеріалах заявки, якщо вони одержані закладом експертизи не пізніше одержання ним документа про сплату державного мита за реєстрацію топографії ІМС.

 За подання заяви про виправлення помилки або про внесення будь-якої із зазначених змін сплачується збір, за умови, що помилка не є очевидною чи технічною, а зміна виникла через залежні від подавця заяви обставини.

 6. Заклад експертизи може вимагати від заявника надання додаткових матеріалів, якщо без них проведення експертизи неможливе, або у разі виникнення обґрунтованих сумнівів у достовірності будь-яких відомостей чи елементів, що містяться в матеріалах заявки.

 Заявник має право протягом місяця від дати одержання ним повідомлення чи висновку закладу експертизи із вимогою про надання додаткових матеріалів затребувати від нього копії матеріалів, що протиставлені заявці.

 Додаткові матеріали мають бути подані заявником протягом двох місяців від дати одержання ним повідомлення чи висновку закладу експертизи або копій матеріалів, що протиставлені заявці. Строк подання додаткових матеріалів продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Цей строк, пропущений з поважних причин, поновлюється, якщо протягом шести місяців від його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Якщо заявник не подасть додаткові матеріали у встановлений строк, то заявка вважається відкликаною, про що йому надсилається повідомлення.

 7. Під час проведення експертизи:

- встановлюється дата подання заявки на підставі статті 10 цього Закону;

- визначається, чи є об'єкт, що заявляється, топографією ІМС;

- заявка перевіряється на відповідність формальним вимогам статті 9 цього Закону та правилам, встановленим на його основі Установою;

- документ про сплату збору за подання заявки перевіряється на відповідність встановленим вимогам.

 8. За відповідності матеріалів заявки вимогам статті 10 цього Закону та наявності документа про сплату збору за подання заявки заявнику надсилається повідомлення про встановлену дату подання заявки.

 9. У разі невідповідності матеріалів заявки вимогам статті 10 цього Закону заявнику негайно надсилається про це повідомлення. Якщо невідповідність усунуто протягом двох місяців від дати одержання заявником повідомлення, то датою подання заявки вважається дата одержання закладом експертизи виправлених матеріалів. В іншому разі заявка вважається неподаною, про що заявнику надсилається повідомлення.

 10. У разі порушення вимог пункту 11 статті 9 цього Закону заявка вважається відкликаною, про що заявнику надсилається повідомлення.

 11. Якщо є підстави вважати, що заявлений об'єкт належить до об'єктів, зазначених у пункті 2 статті 4 цього Закону, або документи заявки не відповідають формальним вимогам статті 9 цього Закону та правил, встановлених на його основі Установою, чи документ про сплату збору за подання заявки не відповідає встановленим вимогам, то заклад експертизи надсилає заявнику про це обґрунтований попередній висновок з пропозицією надати мотивовану відповідь з усуненням, у разі необхідності, зазначених у висновку недоліків.

 Відповідь заявника надається у строк, встановлений пунктом 6 цієї статті для додаткових матеріалів, та береться до уваги під час підготовки висновку експертизи за заявкою.

 12. У разі відмови в реєстрації топографії ІМС надані заявником матеріали, що ідентифікують топографію ІМС, і зразки ІМС, що включають дану топографію, зберігаються протягом року від дати прийняття рішення про відмову в реєстрації топографії ІМС. Після цього строку на вимогу заявника зазначені матеріали повертаються заявнику, а за відсутності такої вимоги вони знищуються.

 

Стаття 12. Реєстрація топографії ІМС

 1. Після прийняття рішення про реєстрацію заявленої топографії ІМС Установа здійснює реєстрацію заявленої топографії ІМС, для чого вносить до Реєстру відповідні відомості.

 Форма Реєстру та порядок його ведення визначаються Установою.

 2. Державна реєстрація топографії ІМС здійснюється за наявності документів про сплату державного мита за реєстрацію топографії ІМС і збору за публікацію про реєстрацію топографії ІМС. Зазначені мито та збір сплачуються після надходження до заявника рішення про реєстрацію топографії ІМС.

 Якщо протягом трьох місяців від дати одержання заявником рішення про реєстрацію заявленої топографії ІМС документи про сплату державного мита за реєстрацію топографії ІМС і збору за публікацію про реєстрацію топографії ІМС в розмірі та порядку, визначених законодавством, до закладу експертизи не надійшли, заявка вважається відкликаною.

 Строк надходження цих документів продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Цей строк, пропущений з поважних причин, поновлюється, якщо протягом шести місяців від його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання.

 3. Після внесення до Реєстру відомостей щодо реєстрації топографії ІМС будь-яка особа має право ознайомитися з ними у порядку, що визначається Установою, та одержати відповідно до свого клопотання виписку з Реєстру щодо відомостей про топографію ІМС, за умови сплати збору за подання цього клопотання.

 4. Помилки у внесених до Реєстру відомостях виправляються за ініціативою власника свідоцтва або Установи.

 До Реєстру за ініціативою власника свідоцтва можуть бути внесені зміни згідно з установленим переліком можливих змін. За внесення до Реєстру змін щодо реєстрації топографії ІМС сплачується збір.

 5. Реєстрація топографії ІМС здійснюється під відповідальність заявника за її охороноздатність";

 

Стаття 13. Публікація відомостей про реєстрацію

 1. Одночасно з державною реєстрацією топографії ІМС здійснюється публікація в офіційному бюлетені відомостей про реєстрацію топографії ІМС, визначених в установленому порядку.

 2. Після опублікування офіційних відомостей про зареєстровану топографію IMC будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки у порядку, що визначається Установою. За ознайомлення з матеріалами заявки сплачується збір.

 3. У разі виявлення в опублікованих відомостях очевидних помилок заявник має право звернутися до Установи з клопотанням про їх виправлення.

 

 Стаття 14. Видача свідоцтва

 1. Установа видає заявнику свідоцтво у місячний строк після реєстрації топографії IMC.

 Якщо заявка подана кількома заявниками, їм видається одне свідоцтво і надсилається тому заявникові, адреса якого з цією метою зазначена у заяві, а при відсутності такого зазначення - першому заявникові за списком вказаних у заяві заявників.

 2. Форма свідоцтва і зміст зазначених у ньому відомостей визначаються Установою. Текст у свідоцтві наводиться українською мовою.

 3. До виданого свідоцтва на вимогу його власника Установа вносить виправлення очевидних помилок та публікує офіційні відомості про такі виправлення.

 4. У випадку втрати чи зіпсування свідоцтва його власнику видається дублікат свідоцтва у порядку, встановленому Установою. За видачу дубліката свідоцтва сплачується збір.

 

Стаття 15. Оскарження рішення за заявкою

 1. Заявник може оскаржити рішення Установи за заявкою у судовому порядку, а також до Апеляційної палати протягом двох місяців від дати одержання рішення Установи чи копій матеріалів, затребуваних відповідно до пункту 3 статті 11 цього Закону.

 2. Якщо рішення Установи за заявкою оскаржено у судовому порядку після державної реєстрації топографії ІМС, то суд вирішує разом і питання щодо дійсності відповідного свідоцтва.

 3. Право оскаржити рішення Установи до Апеляційної палати втрачається у разі сплати державного мита за реєстрацію топографії ІМС.

 4. Оскарження рішення Установи до Апеляційної палати здійснюється шляхом подання заперечення проти рішення у порядку, встановленому цим Законом та на його основі регламентом Апеляційної палати, затвердженим Установою. За подання заперечення сплачується збір. Якщо збір не сплачено у строк, зазначений у пункті 1 цієї статті, заперечення вважається неподаним, про що заявнику надсилається повідомлення.

 5. У разі одержання Апеляційною палатою заперечення та документа про сплату збору за подання заперечення діловодство за заявкою зупиняється до затвердження рішення Апеляційної палати.

 6. Заперечення проти рішення Установи за заявкою розглядається згідно з регламентом Апеляційної палати, протягом двох місяців від дати одержання заперечення та документа про сплату збору за подання заперечення, в межах мотивів, викладених заявником у запереченні та під час його розгляду. Строк розгляду заперечення продовжується за ініціативою заявника, але не більше ніж на два місяці, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання.

 7. За результатами розгляду заперечення Апеляційна палата приймає мотивоване рішення, що затверджується наказом Установи та надсилається заявнику.

 У разі задоволення заперечення повністю або частково збір за подання заперечення підлягає поверненню.

 8. До затвердження рішення Апеляційної палати, в місячний строк від дати його прийняття, керівник Установи може внести мотивований письмовий протест на це рішення, який має бути розглянутий протягом місяця. Рішення Апеляційної палати, прийняте цим протестом, є остаточним і може бути скасоване лише судом.

 9. Рішення Апеляційної палати заявник може оскаржити у судовому порядку протягом двох місяців від дати одержання рішення.

 

 Розділ V. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ, ЩО ВИПЛИВАЮТЬ З РЕЄСТРАЦІЇ ТОПОГРАФІЇ IMC

 

 Стаття 16. Права, що випливають з реєстрації топографії IMC

 1. Права, що випливають із реєстрації топографії IMC, діють від дати внесення відомостей про топографію IMC до Реєстру.

 2. Реєстрація топографії IMC надає власнику зареєстрованої топографії IMC виключне право використовувати топографію IMC на свій розсуд, якщо таке використання не порушує прав інших власників зареєстрованих топографій IMC.

 3. Реєстрація надає власнику зареєстрованої топографії IMC право:

- забороняти іншим особам використовувати топографію IMC без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з статтею 17 цього Закону порушенням прав власника зареєстрованої топографії IMC;

- передавати на підставі договору право власності на топографію IMC будь-якій особі, яка стає правонаступником власника зареєстрованої топографії IMC;

- видавати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання зареєстрованої топографії IMC на підставі ліцензійного договору.

 Під використанням топографії IMC слід розуміти:

- копіювання топографії IMC;

- виготовлення IMC із застосуванням даної топографії;

- виготовлення будь-яких виробів, що містять такі IMC;

- ввезення таких IMC та виробів, що їх містять, на митну територію України;

- пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж та інше введення в цивільний оборот або зберігання в зазначених цілях ІMC, виготовлених із застосуванням топографії ІМС, та будь-яких виробів, що містять такі ІМС.

 IMC визнається виготовленою із застосуванням зареєстрованої топографії, якщо при цьому використано всі елементи, які визначають топографію IMC оригінальною.

 4. Взаємовідносини під час використання зареєстрованої топографії IMC, свідоцтво на яку належить кільком особам, визначаються угодою між ними.

 У разі відсутності такої угоди кожний власник прав на зареєстровану топографію IMC може використовувати її на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (ліцензію) на використання зареєстрованої топографії IMC та передавати право власності на зареєстровану топографію IMC будь-якій іншій особі без згоди решти власників.

 5. Договір про передачу права власності на топографію ІМС і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.

 Сторона договору має право на офіційне загальнодоступне інформування інших осіб про передачу права власності на топографію ІМС або видачу ліцензії на використання топографії ІМС. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених Установою, з одночасним внесенням їх до Реєстру.

 За опублікування зазначених відомостей та запропонованих стороною договору змін до відомостей про видачу ліцензії сплачуються збори.

 6. Права, що випливають із реєстрації топографії IMC, не зачіпають будь-які інші особисті майнові чи немайнові права автора топографії IMC.

 7. Власник прав на зареєстровану топографію IMC або його правонаступник має право сповіщати про реєстрацію топографії IMC шляхом позначення топографії або виробів, що містять таку топографію, виділеною літерою "Т" із зазначенням дати початку строку дії виключного права на використання топографії IMC та інформації, яка надає можливість ідентифікувати власника прав.

 

 Стаття 17. Дії, які не визнаються порушенням прав на зареєстровану топографію IMC

 1. Не визнається порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії IMC, використання зареєстрованої топографії IMC:

- у конструкції чи в процесі експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково знаходиться у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що зареєстрована топографія IMC використовується лише для потреб зазначеного засобу;

- без комерційної мети;

- з науковою метою або в порядку експерименту;

- за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія, епізоотія тощо) з повідомленням про таке використання власника прав на топографію ІМС одразу як це стане практично можливим та виплатою йому відповідної компенсації.

 2. Не визнається порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії IMC, ввезення на митну територію України, пропонування для продажу, продаж, зберігання в зазначених цілях або інше введення в оборот IMC, виготовлених із застосуванням зареєстрованої топографії, і будь-яких виробів, що містять такі IMC, якщо вони придбані законним шляхом.

 IMC із зареєстрованою топографією та вироби, що містять такі IMC, вважаються придбаними будь-якою особою законним шляхом, якщо вони після виготовлення були введені в оборот власником прав на дану зареєстровану топографію IMC чи за його дозволом.

 3. Не визнається порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії IMC, використання IMC будь-якою особою, що придбала IMC і при цьому не знала і не могла знати, що ця IMC або виріб, що її містить, були виготовлені і введені в оборот з порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії IMC. Проте після одержання відповідного повідомлення від власника прав зазначена особа повинна припинити використання IMC або виплатити йому компенсацію, розмір якої встановлюється за згодою сторін. Спори щодо компенсації та порядку її виплати розв'язуються у судовому порядку.

 4. Будь-яка особа, яка добросовісно використовувала топографію IMC до дати подання заявником до Установи заявки на реєстрацію топографії IMC чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, зберігає право попереднього користування цією топографією IMC.

 Право попереднього користування може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом з підприємством чи діловою практикою або тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано заявлену топографію IMC чи здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

 

 Стаття 18. Обов'язки власника прав на зареєстровану топографію IMC

 1. Власник прав на зареєстровану топографію IMC повинен добросовісно користуватися виключним правом, що надається реєстрацією.

 2. Якщо зареєстрована топографія IMC не використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації офіційних відомостей про реєстрацію або від дати, коли використання топографії IMC було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати топографію IMC, у разі відмови власника прав на зареєстровану топографію IMC від укладення ліцензійного договору, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання зареєстрованої топографії IMC.

 3. Якщо власник прав на зареєстровану топографію IMC не доведе, що факт невикористання зареєстрованої топографії IMC зумовлений поважними причинами, суд може винести рішення про надання дозволу заінтересованій особі на використання зареєстрованої топографії IMC з визначенням обсягу її використання, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди власнику прав.

 

 Стаття 19. Використання зареєстрованої топографії ІМС без дозволу власника прав на неї

 1. З метою забезпечення здоров'я населення, екологічної безпеки та інших інтересів суспільства Кабінет Міністрів України може дозволити використання зареєстрованої топографії ІМС визначеній ним особі без згоди власника прав на топографію ІМС у разі його безпідставної відмови видати ліцензію на її використання. При цьому:

 1) дозвіл на таке використання надається виходячи з конкретних обставин;

 2) обсяг і тривалість такого використання визначаються ціллю наданого дозволу, воно має бути лише некомерційним використанням органами державної влади чи виправленням антиконкурентної практики за рішенням відповідного органу державної влади;

 3) дозвіл на таке використання не позбавляє власника прав на зареєстровану топографію ІМС права надавати дозволи на її використання;

 4) право на таке використання не передається, крім випадку, коли воно передається разом з тією частиною підприємства чи ділової практики, в якій здійснюється це використання;

 5) використання дозволяється в першу чергу для забезпечення потреб внутрішнього ринку;

 6) про надання дозволу на використання зареєстрованої топографії ІМС власнику прав на неї надсилається повідомлення одразу, як це стане практично можливим;

 7) дозвіл на використання відміняється, якщо перестають існувати обставини, через які його видано;

 8) власнику прав на зареєстровану топографію ІМС сплачується адекватна компенсація відповідно до економічної цінності топографії ІМС.

 2. Рішення Кабінету Міністрів України про надання дозволу на використання зареєстрованої топографії ІМС, строк і умови його надання, відміну дозволу на використання, розмір та порядок виплати винагороди власнику прав на зареєстровану топографію ІМС можуть бути оскаржені в судовому порядку.

 

 Розділ VI. ВИЗНАННЯ РЕЄСТРАЦІЇ ТОПОГРАФІЇ IMC НЕДІЙСНОЮ

 

 Стаття 20. Визнання реєстрації топографії ІМС недійсною

 1. Реєстрація топографії ІМС може бути визнана у судовому порядку недійсною у разі:

 а) невідповідності зареєстрованої топографії ІМС умовам охороноздатності, визначеним статтею 5 цього Закону;

 б) порушення вимог пункту 2 статті 24 цього Закону;

 в) реєстрації топографії ІМС внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

 3. При визнанні реєстрації топографії ІМС недійсною Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені.

 4. Реєстрація топографії ІМС, визнана недійсною, вважається такою, що не набрала чинності, від дати реєстрації топографії ІМС.

 

 Розділ VII. ЗАХИСТ ПРАВ

 

 Стаття 21. Порушення прав власника зареєстрованої топографії ІМС

 1. Порушенням прав власника зареєстрованої топографії ІМС, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України, вважається будь-яке посягання на його права, передбачені статтею 16 цього Закону.

 2. На вимогу власника прав на зареєстровану топографію ІМС таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику прав заподіяні збитки.

 Вимагати поновлення порушених прав власника зареєстрованої топографії ІМС може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію.

 

 Стаття 22. Способи захисту прав

 1. Захист прав на топографію ІМС здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку.

 2. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з застосуванням цього Закону.

 Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про:

- авторство на топографію ІМС;

- встановлення факту використання топографії ІМС;

- встановлення власника свідоцтва;

- порушення прав власника свідоцтва;

- укладання та виконання ліцензійних договорів;

- компенсації.

 

Розділ VIII. ЗАКЛЮЧНІ (ПРИКІНЦЕВІ) ПОЛОЖЕННЯ

 

 Стаття 23. Державне мито і збори

 Розмір та порядок сплати державного мита за реєстрацію топографій ІМС визначаються законодавством.

 Кошти, одержані від сплати державного мита за реєстрацію топографій ІМС, зараховуються до Державного бюджету України.

 Розмір передбачених цим Законом зборів, строки і порядок їх сплати визначаються Кабінетом Міністрів України.

 Передбачені цим Законом збори сплачуються на поточні рахунки уповноважених Установою закладів, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності і відповідно до їх спеціалізації виконують окремі завдання, що визначені цим Законом.

 Надходження від передбачених цим Законом зборів мають цільове призначення і згідно з розпорядженнями Установи використовуються виключно для забезпечення розвитку та функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності, зокрема на виконання завдань, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері інтелектуальної власності.

 

 Стаття 24. Охорона прав на топографії IMC в іноземних державах

 1. Автор топографії IMC чи його правонаступник, роботодавець автора чи його правонаступник мають право на реєстрацію топографії IMC в іноземних державах. Охорона в іноземних державах прав на розроблені в Україні топографії IMC здійснюється відповідно до міжнародних договорів України та законодавства іноземних держав.

 2. До подання заявки на одержання охорони прав на топографію IMC в орган іноземної держави, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, заявник зобов'язаний подати заявку до Установи і повідомити його про наміри здійснити таку охорону.

 3. Витрати, пов'язані з одержанням охорони прав на топографію IMC в іноземних державах, несе заявник чи за його згодою інша особа.

 

 Стаття 25. Державне стимулювання створення та використання топографій IMC

 Держава стимулює створення і використання топографій IMC, встановлює авторам і особам, які їх використовують, пільгові умови оподаткування та кредитування, надає інші пільги відповідно до законодавства України.

 

 Стаття 26. Введення в дію цього Закону

 Закон України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" набирає чинності з дня його опублікування.

 

 Президент України Л.КУЧМА

 м. Київ, 5 листопада 1997 року N 621/97-ВР

Востаннє редаговано: Неділя, 27 серпня 2017, 14:56. Версія: 0. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

 Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»

 

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні.

 

 Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

 Стаття 1. Визначення

У цьому Законі нижченаведене вживається у такому значенні:

Установа - центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності;

промисловий зразок - результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання;

автор - людина, творчою працею якої створено промисловий зразок;

патент - патент України на промисловий зразок;

запатентований промисловий зразок - промисловий зразок, на який видано патент;

особа - фізична або юридична особа;

заявка - сукупність документів, необхідних для видачі патенту;

заявник - особа, яка подала заявку чи набула прав заявника в іншому встановленому законом порядку;

пріоритет заявки (пріоритет) - першість у поданні заявки;

дата пріоритету - дата подання заявки до Установи чи до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, за якою заявлено пріоритет;

роботодавець - особа, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом);

Реєстр - Державний реєстр патентів України на промислові зразки;

Апеляційна палата - колегіальний орган Установи для розгляду заперечень проти рішень Установи щодо набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності та інших питань, віднесених до її компетенції цим Законом;

заклад експертизи - уповноважений Установою державний заклад (підприємство, організація) для розгляду і проведення експертизи заявок; державна система правової охорони інтелектуальної власності - Установа і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи.

 

Стаття 2. Повноваження Установи у сфері охорони прав на промислові зразки

 1. Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на промислові зразки, для чого:

організовує приймання заявок, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них;

видає патенти на промислові зразки, забезпечує їх державну реєстрацію;

забезпечує опублікування офіційних відомостей про промислові зразки;

здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на промислові зразки в міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;

приймає в установленому порядку нормативно-правові акти у межах своїх повноважень;

організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

організовує науково-дослідні роботи з удосконалення законодавства та організації діяльності у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

організовує роботу щодо перепідготовки кадрів державної системи правової охорони інтелектуальної власності;

доручає закладам, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, відповідно до їх спеціалізації, виконувати окремі завдання, що визначені цим Законом, Положенням про Установу, іншими нормативно-правовими актами у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

виконує інші функції відповідно до Положення про неї, затвердженого в установленому порядку.

 2. Фінансування діяльності Установи провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

 

Стаття 3. Міжнародні договори

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про промислові зразки, то застосовуються правила міжнародного договору.

 

 Стаття 4. Права іноземних та інших осіб

 1. Іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності.

 2. Іноземні та інші особи, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Установою реалізують свої права через представників, зареєстрованих згідно з Положенням про представників у справах інтелектуальної власності, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

 Розділ II ПРАВОВА ОХОРОНА ПРОМИСЛОВИХ ЗРАЗКІВ

 

 Стаття 5. Умови надання правової охорони

 1. Правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності.

2. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

 3. Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону:

 об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція як така; об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних до них речовин тощо

5. Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом.

 Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника патенту, але не більш як на п'ять років.

 Дія патенту припиняється достроково за умов, викладених у статті 24 цього Закону.

 6. Обсяг правової охорони, що надається, визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, представлених на зображенні (зображеннях) виробу, внесеному до Реєстру, і засвідчується патентом з наведеною у ньому копією внесеного до Реєстру зображення виробу.

 Тлумачення ознак промислового зразка повинно здійснюватися в межах його опису.

 

Стаття 6. Умови патентоспроможності промислового зразка

 1. Промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим.

2. Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Крім того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх раніше одержаних Установою заявок, за винятком тих, що на зазначену дату вважаються відкликаними, відкликані або за ними Установою прийняті рішення про відмову у видачі патентів і вичерпані можливості оскарження таких рішень.

 3. На визнання промислового зразка патентоспроможним не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію протягом шести місяців до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації покладається на особу, заінтересовану у застосуванні цього пункту.

 

Розділ III  ПРАВО НА ОДЕРЖАННЯ ПАТЕНТУ

 

 Стаття 7Право автора

 1. Право на одержання патенту має автор або його спадкоємець, якщо інше не передбачено цим Законом.

 2. Автори, які створили промисловий зразок спільною працею, мають рівні права на одержання патенту, якщо інше не передбачено угодою між ними.

 3. У разі перегляду умов угоди щодо складу авторів Установа за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як автори, а також авторів, не зазначених у заявці як такі, вносить зміни до відповідних документів у порядку, що встановлюється Установою.

 4. Автору промислового зразка належить право авторства, яке є невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково.

 

 Стаття 8. Право роботодавця

 1. Право на одержання патенту має роботодавець, якщо промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи доручення роботодавця, за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачено інше. Роботодавець повинен укласти письмовий договір з автором і за його умовами видати винагороду автору відповідно до економічної цінності промислового зразка та іншої вигоди, одержаної роботодавцем від промислового зразка.

 Спори щодо умов одержання винагороди та її розміру розв'язуються у судовому порядку.

 2. Автор промислового зразка подає роботодавцю письмове повідомлення про створений ним промисловий зразок з матеріалами, що розкривають суть промислового зразка досить ясно і повно.

 Якщо роботодавець протягом чотирьох місяців від дати одержання цього повідомлення не подасть заявки до Установи, то право на одержання патенту переходить до автора.

 

 Стаття 9. Право правонаступника

 Право на одержання патенту має відповідно правонаступник автора або роботодавця.

 

 Стаття 10. Право першого заявника

 Право на одержання патенту на промисловий зразок, створений роздільною працею, належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за нею Установою не прийняте рішення про відмову у видачі патенту, можливості оскарження якого вичерпані.

 

 Розділ IV ПОРЯДОК ОДЕРЖАННЯ ПАТЕНТУ

 

 Стаття 11. Заявка

 1. Особа, яка бажає одержати патент і має на це право, подає до Установи заявку.

 2. За дорученням заявника заявку може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу.

 3. Заявка повинна стосуватися одного промислового зразка і може містити його варіанти (вимога єдності).

 4. Заявка складається українською мовою і повинна містити:

 заяву про видачу патенту;

 комплект зображень виробу (власне виробу чи у вигляді його макета, або малюнка), що дають повне уявлення про його зовнішній вигляд;

опис промислового зразка;

креслення, схему, карту (якщо необхідно).

 5. У заяві про видачу патенту необхідно вказати заявника (заявників) і його адресу, а також автора (авторів).

Автор має право вимагати, щоб його не згадували як такого в будь-якій публікації Установи, зокрема у відомостях про заявку чи патент.

 6. Заявка повинна розкривати суть промислового зразка досить ясно і повно, щоб його зміг здійснити фахівець у зазначеній галузі.

 7. Інші вимоги до документів заявки визначаються Установою.

 8. За подання заявки сплачується збір. Документ про сплату збору повинен надійти до Установи разом з заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки. Цей строк продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання.

 

 Стаття 12. Дата подання заявки

 1. Датою подання заявки є дата одержання Установою матеріалів, що містять принаймні:

- клопотання у довільній формі про видачу патенту, викладене українською мовою;

- відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою;

- зображення виробу, що дає уявлення про його зовнішній вигляд;

- частину, яка зовнішньо нагадує опис промислового зразка, викладену українською або іншою мовою. В останньому випадку для збереження дати подання заявки переклад цієї частини українською мовою повинен надійти до Установи протягом двох місяців від дати подання заявки.

Дата подання заявки встановлюється згідно з пунктами 9, 10 та 11 статті 14 цього Закону.

 

 Стаття 13. Пріоритет

 1. Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на такий же промисловий зразок протягом шести місяців від дати подання попередньої заявки до Установи чи до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, якщо на попередню заявку не заявлено пріоритет.

 2. Пріоритет промислового зразка, використаного в експонаті, показаному на офіційних або офіційно визнаних міжнародних виставках, проведених на території держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, може бути встановлено за датою відкриття виставки, якщо заявка надійшла до Установи протягом шести місяців від зазначеної дати.

 3. Заявник, який бажає скористатися правом пріоритету, протягом трьох місяців від дати подання заявки до Установи подає заяву про пріоритет з посиланням на дату подання і номер попередньої заявки та її копію, якщо ця заявка була подана в іноземній державі - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, з перекладом на українську мову, або документ, що підтверджує показ зазначеного промислового зразка на виставках, проведених на території держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності. У межах цього строку зазначені матеріали можуть бути змінені. Якщо ці матеріали подано несвоєчасно, право на пріоритет заявки вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення.

 4. Щодо заявки в цілому чи її частини може бути заявлено пріоритет кількох попередніх заявок. При цьому строки, початковою датою яких є дата пріоритету, обчислюються від найбільш ранньої дати пріоритету.

 5. Пріоритет поширюється лише на ті ознаки промислового зразка, які зазначені в попередній заявці, пріоритет якої заявлено.

 6. Якщо за попередньою заявкою діловодство у Установі не завершено, то з надходженням заяви про пріоритет згідно з пунктом 3 цієї статті попередня заявка вважається відкликаною в частині, на яку заявлено пріоритет.

 7. Пріоритет промислового зразка може бути встановлено за датою одержання закладом експертизи додаткових матеріалів, оформлених відповідно до пункту 7 статті 14 цього Закону як самостійна заявка, якщо ця заявка подана протягом трьох місяців від дати одержання заявником повідомлення про те, що зазначені матеріали не беруться до уваги під час експертизи заявки, до якої вони були додані.

 

 Стаття 14. Експертиза заявки

 1. Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи і проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі Установою.

 2. Заклад експертизи здійснює інформаційну діяльність, необхідну для проведення експертизи заявок, і є центром міжнародного обміну виданнями відповідно до Конвенції про міжнародний обмін виданнями, прийнятої 3 грудня 1958 року Генеральною конференцією Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

3. Кінцеві результати експертизи заявки, що не вважається відкликаною або не відкликана, відображаються в обґрунтованому висновку експертизи за заявкою, що набирає чинності після затвердження його Установою. На підставі такого висновку Установа приймає рішення про видачу патенту або про відмову у видачі патенту. Рішення Установи надсилається заявнику.

 Заявник має право протягом місяця від дати одержання ним рішення Установи затребувати копії матеріалів, що протиставлені заявці. Ці копії надсилаються заявнику протягом місяця.

 4. Заявник має право з власної ініціативи чи на запрошення закладу експертизи особисто або через свого представника брати участь у встановленому Установою порядку в розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи.

 5. Заявник має право вносити до заявки виправлення помилок та зміни свого імені (найменування) і своєї адреси, адреси для листування, імені та адреси свого представника.

 Заявник може вносити до заявки зміни, пов'язані зі зміною особи заявника, за умови згоди зазначених у заявці інших заявників. Такі зміни може за згодою всіх заявників вносити також особа, яка бажає стати заявником.

 Ці виправлення та зміни враховуються, якщо вони одержані закладом експертизи не пізніше одержання ним документа про сплату державного мита за видачу патенту.

 За подання заяви про виправлення помилки або про внесення будь-якої із зазначених змін сплачується збір, за умови, що помилка не є очевидною чи технічною, а зміна виникла через залежні від подавця заяви обставини.

 6. Заклад експертизи може вимагати від заявника надання додаткових матеріалів, якщо без них проведення експертизи неможливе, або у разі виникнення обґрунтованих сумнівів у достовірності будь-яких відомостей чи елементів, що містяться в матеріалах заявки.

 Заявник має право протягом місяця від дати одержання ним повідомлення чи висновку закладу експертизи із вимогою про надання додаткових матеріалів затребувати від нього копії матеріалів, що протиставлені заявці.

 Додаткові матеріали мають бути подані заявником протягом двох місяців від дати одержання ним повідомлення чи висновку закладу експертизи або копій матеріалів, що протиставлені заявці. Строк подання додаткових матеріалів продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Цей строк, пропущений з поважних причин, поновлюється, якщо протягом шести місяців від його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Якщо заявник не подасть додаткові матеріали у встановлений строк, то заявка вважається відкликаною, про що йому надсилається повідомлення.

 7. Якщо заявником подано додаткові матеріали, то в процесі експертизи з'ясовується, чи не виходять вони за межі розкритої у поданій заявці суті промислового зразка.

 Додаткові матеріали виходять за межі розкритої у поданій заявці суті промислового зразка, якщо вони містять нові суттєві ознаки.

 Додаткові матеріали в частині, що виходить за межі розкритої у поданій заявці суті промислового зразка, не беруться до уваги під час експертизи заявки і можуть бути, після одержання відповідного повідомлення закладу експертизи, оформлені заявником як самостійна заявка.

 8. Під час проведення експертизи:

- встановлюється дата подання заявки на підставі статті 12 цього Закону;

- визначається, чи належить об'єкт, що заявляється, до об'єктів, зазначених у пункті 2 статті 5 цього Закону;

- заявка перевіряється на відповідність формальним вимогам статті 11 цього Закону та правилам, встановленим на його основі Установою;

- документ про сплату збору за подання заявки перевіряється на відповідність встановленим вимогам.

 9. За відповідності матеріалів заявки вимогам статті 12 цього Закону та наявності документа про сплату збору за подання заявки заявнику надсилається повідомлення про встановлену дату подання заявки.

 10. У разі невідповідності матеріалів заявки вимогам статті 12 цього Закону заявнику негайно надсилається про це повідомлення. Якщо невідповідність усунуто протягом двох місяців від дати одержання заявником повідомлення, то датою подання заявки вважається дата одержання закладом експертизи виправлених матеріалів. В іншому разі заявка вважається неподаною, про що заявнику надсилається повідомлення.

 11. Якщо в матеріалах заявки, що відповідає вимогам статті 12 цього Закону, є посилання на креслення (схему, карту), але такого креслення (схеми, карти) в ній немає, заявнику надсилається про це повідомлення і пропонується на його вибір надіслати креслення (схему, карту) чи вилучити посилання на нього у заявці. У разі подання креслення (схеми, карти) протягом двох місяців від дати одержання заявником повідомлення датою подання заявки вважається дата одержання закладом експертизи креслення (схеми, карти). Якщо у цей строк заявник не зробить запропонованого йому вибору, то заявка вважається неподаною, про що заявнику надсилається повідомлення.

 12. У разі порушення вимог пункту 8 статті 11 цього Закону заявка вважається відкликаною, про що заявнику надсилається повідомлення.

 13. Якщо є підстави вважати, що заявлений об'єкт не відповідає вимогам пункту 2 статті 5 або заявка не відповідає формальним вимогам статті 11 цього Закону та правил, встановлених на його основі Установою, чи документ про сплату збору за подання заявки не відповідає встановленим вимогам, то заклад експертизи надсилає заявнику про це обґрунтований попередній висновок з пропозицією надати мотивовану відповідь з усуненням, у разі необхідності, зазначених у висновку недоліків.

 Відповідь заявника надається у строк, встановлений пунктом 6 цієї статті для додаткових матеріалів, та береться до уваги під час підготовки висновку експертизи за заявкою.

 У випадку порушення вимоги єдності, встановленої пунктом 3 статті 11 цього Закону, заявник повинен зазначити у відповіді промисловий зразок, щодо якого слід проводити експертизу заявки, і у разі необхідності внести уточнення до заявки. При цьому щодо інших промислових зразків можуть бути подані самостійні заявки.

 Якщо на пропозицію закладу експертизи вимогу єдності не буде виконано, експертиза заявки проводиться щодо промислового зразка, зазначеного в описі першим.

 

Стаття 15. Відкликання заявки

 Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до дати сплати державного мита за видачу патенту.

 

Стаття 16. Публікація про видачу патенту

 1. На підставі рішення про видачу патенту та за наявності документів про сплату державного мита за видачу патенту і збору за публікацію про видачу патенту здійснюється публікація в офіційному бюлетені відомостей про видачу патенту, визначених в установленому порядку. Зазначені мито та збір сплачуються після надходження до заявника рішення про видачу патенту.

 Якщо протягом трьох місяців від дати надходження до заявника рішення про видачу патенту документи про сплату державного мита за видачу патенту і збору за публікацію про видачу патенту в розмірі та порядку, визначених законодавством, до закладу експертизи не надійшли, публікація не провадиться, а заявка вважається відкликаною.

 Строк надходження цих документів продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Цей строк, пропущений з поважних причин, поновлюється, якщо протягом шести місяців від його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання.

 2. Після публікації відомостей про видачу патенту будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки в установленому порядку. За ознайомлення з матеріалами заявки сплачується збір.

 

 Стаття 17. Реєстрація патенту

 1. Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту Установа здійснює державну реєстрацію патенту на промисловий зразок, для чого вносить до Реєстру відповідні відомості. Форма Реєстру та порядок його ведення визначаються Установою.

 2. Після внесення до Реєстру відомостей будь-яка особа має право ознайомитися з ними у порядку, що визначається Установою та одержати відповідно до свого клопотання виписку з Реєстру щодо відомостей про патент, за умови сплати збору за подання цього клопотання

 3. Помилки у внесених до Реєстру відомостях виправляються за ініціативою власника патенту або Установи. До Реєстру за ініціативою власника патенту можуть бути внесені зміни згідно з установленим переліком можливих змін. За внесення до Реєстру змін щодо патенту сплачується збір.

 

Стаття 18. Видача патенту

 1. Видача патенту здійснюється Установою у місячний строк після державної реєстрації патенту. Патент видається особі, яка має право на одержання патенту. Якщо право на одержання патенту мають кілька осіб, їм видається один патент.

 Патент видається під відповідальність його власника без гарантії чинності патенту.

 2. Форма патенту і зміст зазначених у ньому відомостей визначаються Установою.

 3. До виданого патенту на вимогу його власника Установа вносить виправлення очевидних помилок з наступним повідомленням про це в офіційному бюлетені.

 4. У випадку втрати чи зіпсування патенту його власнику видається дублікат патенту у порядку, встановленому Установою. За видачу дубліката патенту сплачується збір.

 

 Стаття 19. Оскарження рішення за заявкою

 1. Заявник може оскаржити рішення Установи за заявкою у судовому порядку, а також до Апеляційної палати протягом двох місяців від дати одержання рішення Установи чи копій матеріалів, затребуваних відповідно до пункту 3 статті 14 цього Закону.

 2. Якщо рішення Установи за заявкою оскаржено у судовому порядку після державної реєстрації патенту, то суд вирішує разом і питання щодо дійсності відповідного патенту.

 3. Право оскаржити рішення Установи до Апеляційної палати втрачається у разі сплати державного мита за видачу патенту.

 4. Оскарження рішення Установи до Апеляційної палати здійснюється шляхом подання заперечення проти рішення у порядку, встановленому цим Законом та на його основі регламентом Апеляційної палати, затвердженим Установою. За подання заперечення сплачується збір. Якщо збір не сплачено у строк, зазначений у пункті 1 цієї статті, заперечення вважається неподаним, про що заявнику надсилається повідомлення.

 5. У разі одержання Апеляційною палатою заперечення та документа про сплату збору за подання заперечення діловодство за заявкою зупиняється до затвердження рішення Апеляційної палати.

 6. Заперечення проти рішення Установи за заявкою розглядається згідно з регламентом Апеляційної палати, протягом двох місяців від дати одержання заперечення та документа про сплату збору за подання заперечення, в межах мотивів, викладених заявником у запереченні та під час його розгляду. Строк розгляду заперечення продовжується за ініціативою заявника, але не більше ніж на два місяці, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання.

 7. За результатами розгляду заперечення Апеляційна палата приймає мотивоване рішення, що затверджується наказом Установи та надсилається заявнику.

 У разі задоволення заперечення повністю або частково збір за подання заперечення підлягає поверненню.

 8. До затвердження рішення Апеляційної палати, в місячний строк від дати його прийняття, керівник Установи може внести мотивований письмовий протест на це рішення, який має бути розглянутий протягом місяця. Рішення Апеляційної палати, прийняте за цим протестом, є остаточним і може бути скасоване лише судом.

 9. Заявник може оскаржити затверджене Установою рішення Апеляційної палати у судовому порядку протягом двох місяців від дати одержання рішення.

 

Розділ V ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ, ЩО ВИПЛИВАЮТЬ З ПАТЕНТУ

 

 Стаття 20. Права, що випливають з патенту

 1. Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту.

 2. Патент надає його власнику виключне право використовувати промисловий зразок за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів.

 Взаємовідносини при використанні промислового зразка, патент на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник патенту може використовувати промисловий зразок за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання промислового зразка та передавати право власності на промисловий зразок іншій особі без згоди решти власників патенту.

 Використанням промислового зразка визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях.

 Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промислового зразка.

 3. Патент надає його власнику право забороняти іншим особам використовувати промисловий зразок без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням прав власника патенту.

 4. Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на промисловий зразок будь-якій особі, яка стає правонаступником власника патенту.

 5. Власник патенту має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання промислового зразка на підставі ліцензійного договору.

 6. Договір про передачу права власності на промисловий зразок і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.

 Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на промисловий зразок або видачу ліцензії на використання промислового зразка. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених Установою, з одночасним внесенням їх до Реєстру.

 За опублікування зазначених відомостей та запропонованих стороною договору змін до відомостей про видачу ліцензії сплачуються збори.

 7. Власник патенту має право подати до Установи для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого промислового зразка. У цьому разі річний збір за підтримання чинності патенту зменшується на 50 відсотків починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви.

 Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти з власником патенту договір про платежі. Спори, що виникають під час укладання та виконання цього договору, розв'язуються у судовому порядку.

 Якщо жодна особа не заявила власнику патенту про свої наміри щодо використання промислового зразка, він може подати до Установи письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У цьому разі річний збір за підтримання чинності патенту сплачується у повному розмірі починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання.

 8. Права, що випливають з патенту, не зачіпають будь-які інші особисті майнові чи немайнові права автора промислового зразка, що регулюються іншим законодавством України.

 

 ( Статтю 21 виключено на підставі Закону N 850-IV від 22.05.2003 )

 

 Стаття 22. Дії, які не визнаються порушенням прав

 1. Будь-яка особа, яка до дати подання до Установи заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності добросовісно використала в Україні заявлений промисловий зразок чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, зберігає право на безоплатне продовження цього використання або на використання промислового зразка, як це передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користування).

 Право попереднього користування може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом з підприємством чи діловою практикою або тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано заявлений промисловий зразок чи здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

 2. Не визнається порушенням прав, що надаються патентом, використання запатентованого промислового зразка:

- в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково знаходиться у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що промисловий зразок використовується виключно для потреб зазначеного засобу;

- без комерційної мети;

- з науковою метою або в порядку експерименту;

- за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо) з повідомленням про таке використання власника патенту одразу як це стане практично можливим та виплатою йому відповідної компенсації.

 3. Не визнається порушенням прав, що надаються патентом, введення в цивільний оборот виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка, після введення цього виробу в цивільний оборот власником патенту чи з його спеціального дозволу.

 

 Стаття 23. Обов'язки, що випливають з патенту

 1. Власник патенту повинен добросовісно користуватися виключним правом, що випливає з патенту.

 Якщо промисловий зразок не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання промислового зразка було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати промисловий зразок, у разі відмови власника патенту від укладання ліцензійного договору може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання промислового зразка.

Якщо власник патенту не доведе, що факт невикористання чи недостатнього використання промислового зразка зумовлений поважними причинами, суд виносить рішення про надання дозволу заінтересованій особі на використання промислового зразка з визначенням обсягу його використання, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди власнику патенту.

 2. Власник патенту зобов'язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використання промислового зразка власнику пізніше виданого патенту, якщо промисловий зразок останнього призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги і не може використовуватись без порушення прав першого власника. При цьому надання такого дозволу може бути обумовлено відповідним дозволом власника пізніше виданого патенту, який зобов'язаний дати дозвіл, якщо його промисловий зразок удосконалює промисловий зразок власника раніше виданого патенту або призначений для досягнення тієї ж мети. Дозвіл дається в обсязі, необхідному для використання промислового зразка власником патенту, який такий дозвіл затребував.

 Спори щодо ліцензій розв'язуються у судовому порядку.

 

Розділ VI  ПРИПИНЕННЯ ДІЇ ПАТЕНТУ ТА ВИЗНАННЯ ЙОГО НЕДІЙСНИМ

 

 Стаття 24. Припинення дії патенту

 1. Власник патенту в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.

 2. Дія патенту на промисловий зразок припиняється у разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання його чинності.

 Річний збір сплачується за кожний рік дії патенту, рахуючи від дати подання заявки. Документ про першу сплату зазначеного збору має надійти до Установи одночасно з документом про сплату збору за видачу патенту. Документ про сплату збору за кожний наступний рік має надійти до Установи до кінця поточного року, за умови сплати збору протягом двох останніх його місяців.

 Річний збір за підтримання чинності патенту може бути сплачено, а документ про його сплату - надійти до Установи протягом шести місяців після встановленого строку. У цьому разі розмір річного збору збільшується на 50 відсотків.

 Дія патенту припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено.

 

 Стаття 25. Визнання патенту недійсним

 1. Патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:

 а) невідповідності запатентованого промислового зразка умовам патентоспроможності, визначеним цим Законом;

 б) наявності у сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у поданій заявці;

 в) видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

 3. При визнанні патенту чи його частини недійсними Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені.

 4. Патент або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про видачу патенту.

 

Розділ VII  ЗАХИСТ ПРАВ

 

 Стаття 26. Порушення прав власника патенту

 1. Будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені статтею 20 цього Закону, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

 2. На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки.

 Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію.

 

 Стаття 27. Способи захисту прав

 1. Захист прав на промисловий зразок здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку.

 2. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з застосуванням цього Закону.

 Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про:

авторство на промисловий зразок;

встановлення факту використання промислового зразка;

встановлення власника патенту;

порушення прав власника патенту;

право попереднього користування;

компенсації.

 

 Розділ VIII ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

 Стаття 28. Державне мито і збори

 Розмір та порядок сплати державного мита за видачу патентів на промислові зразки визначаються законодавством.

 Кошти, одержані від сплати державного мита за видачу патентів на промислові зразки, зараховуються до Державного бюджету України.

 Розмір передбачених цим Законом зборів, строки і порядок їх сплати визначаються Кабінетом Міністрів України.

 Передбачені цим Законом збори сплачуються на поточні рахунки уповноважених Установою закладів, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності і відповідно до їх спеціалізації виконують окремі завдання, визначені цим Законом.

 Надходження від передбачених цим Законом зборів мають цільове призначення і згідно з розпорядженнями Установи використовуються виключно для забезпечення розвитку та функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності, зокрема на виконання завдань, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері інтелектуальної власності.

 

Стаття 29. Патентування промислового зразка в  іноземних державах

 1. Будь-яка особа має право запатентувати промисловий зразок в іноземних державах.

 ( Пункт 2 статті 29 виключено на підставі Закону N 850-IV від 22.05.2003 )

 3. Витрати, пов'язані з патентуванням промислового зразка в іноземних державах, несе заявник чи за його згодою інша особа.

 

 Стаття 30. Державне стимулювання створення та використання промислових зразків

 Держава стимулює створення і використання промислових зразків, встановлює авторам і особам, які використовують їх, пільгові умови оподаткування та кредитування, надає їм інші пільги відповідно до чинного законодавства України.  

 

Президент України Л.КРАВЧУК

 м. Київ, 15 грудня 1993 року N 3688-XII

Востаннє редаговано: Неділя, 27 серпня 2017, 14:56. Версія: 0. Опубліковано: Неділя, 27 серпня 2017, 15:05.

ЗАКОН УКРАЇНИ «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 року №2627-ІІІ

 

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Права, що охороняються цим Законом

Цей Закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права).

 

Стаття 2. Законодавство України про авторське право і суміжні права

Законодавство України про авторське право і суміжні права складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, що охороняють особисті (немайнові) та майнові права осіб, яким належать авторське право і суміжні права.

 

Стаття 3. Застосування правил міжнародного договору

Якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору.

 

Стаття 4. Визначення термінів

У цьому Законі вживаються терміни у такому значенні:

автор - фізична особа, творчою працею якої створено твір;

аудіовізуальний твір - твір, який складається з набору пов'язаних між собою зображень, що створюють відчуття руху, із супроводжуючим звучанням або без нього, який можна бачити, а за наявності супроводжуючого звучання - чути. До аудіовізуальних творів належать кінематографічні та інші твори, виражені засобами, аналогічними кінематографії, - такі як телевізійні та інші способи фіксації зображень із супроводжуючим звучанням на магнітних плівках, платівках, дисках тощо;

база даних - сукупність даних, матеріалів або творів у формі, яку читає машина;

виробник фонограм - фізична чи юридична особа, яка вперше здійснила запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі;

виключне право - право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, установлених цим Законом;

виконавець - актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, диригент, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також інші особи, які займаються такою ж творчою діяльністю, в тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери;

відтворення - виготовлення одного або більше примірників твору або фонограми в будь-якій матеріальній формі, в тому числі у звуко- і відеозапису, а також запис твору або фонограми для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник - це результат будь-якого відтворення твору;

здача в найом - передача права володіння оригіналом чи примірником твору або фонограми на певний термін з метою одержання прямої чи опосередкованої комерційної вигоди;

комп'ютерна програма - набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина, і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп'ютерної програми. Поняття "комп'ютерна програма" не поширюється на поняття "база даних";

обнародування твору - дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалось;

опублікування (випуск твору в світ) - випуск в обіг примірників твору чи фонограми за згодою автора або іншої особи, яким належать авторське право та суміжні права, у кількості, що задовольняє розумні потреби публіки шляхом продажу, здачі в найом, публічного прокату або шляхом іншої передачі права власності чи права володіння примірником твору або фонограми. Під опублікуванням розуміється також надання доступу до твору, фонограми через електронні системи інформації;

особа, що має авторське право і суміжні права, - це автор або виконавець у випадках, коли майновими правами володіє автор або виконавець, а також фізична чи юридична особа, якій було передано майнові права;

похідний твір - продукт інтелектуальної творчості, заснований на іншому існуючому творі (переклад, адаптація, переробка тощо). Оригінальність його полягає або у творчій переробці твору, що існував раніше, або у творчому перекладі його на іншу мову;

продюсер - особа, яка організує або організує та фінансує постановку аудіовізуальних творів;

публічне виконання - подання творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час;

публічний показ - будь-яка демонстрація оригіналу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передач в ефір чи по проводах) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї чи близьких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час. Публічний показ аудіовізуального твору означає демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору без дотримання їх послідовності;

публічне сповіщення (сповіщення для загального відома) - така передача в ефір чи по проводах зображень і (або) звуків творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйняті особами, які не належать до звичайного кола сім'ї чи близьких знайомих сім'ї, у місцях, віддаленість яких від місця початку передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті у вказаному місці або місцях, незалежно від того, чи можуть зазначені особи приймати зображення чи звуки в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час;

репрографічне відтворення (репродукування) - факсимільне відтворення у будь-якому розмірі (збільшеному чи зменшеному) оригіналу або примірника твору (письмового чи іншого графічного твору) шляхом фотокопіювання або іншими технічними засобами, ніж видання. Репрографічне відтворення не включає в себе запис в електронній (включаючи цифрову), оптичній чи іншій формі, яку читає машина;

твір архітектури - твір у галузі мистецтва спорудження будівель, що включає в себе креслення, ескізи і моделі, а також збудовані будівлі та споруди, у тому числі паркову і ландшафтну архітектуру, планування міст тощо;

твір прикладного мистецтва - твір мистецтва, включаючи твір художнього промислу, який створений ручним або промисловим способом для практичного користування або перенесений на предмети практичного користування;

фонограма - виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків. Грамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та інші носії записів є примірниками фонограми.

 

Розділ II АВТОРСЬКЕ ПРАВО

 

Стаття 5. Твори, що охороняються

1. Цим Законом охороняються твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

1) літературні письмові твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо);

2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3) музичні твори з текстом і без тексту;

4) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу;

5) аудіовізуальні твори;

6) скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва;

7) твори архітектури;

8) фотографії;

9) твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним законом про промислову власність;

10) ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури та інших галузей науки;

11) сценічні обробки творів, зазначених у підпункті 1 пункту 1 цієї статті, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

12) переклади, адаптації, аранжування, інші переробки творів і обробки фольклору (похідні твори) без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів, на основі яких створено похідні твори;

13) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, включаючи бази даних, інші складові твори за умови, що вони є результатом творчої праці по добору, координації або упорядкуванню змісту без заподіяння шкоди охороні творів, що входять до них;

14) інші твори.

 

2. Підлягають охороні за цим Законом як обнародувані, так і необнародувані твори в галузі науки, літератури і мистецтва, незалежно від їх призначення, жанру, достоїнства, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо), а також способу відтворення, виражені в усній, письмовій чи будь-якій іншій формі.

 

Стаття 6. Охорона частини твору

Частина твору, яка може використовуватися самостійно, включаючи і оригінальну назву твору, розглядається як твір і охороняється цим Законом.

 

Стаття 7. Об'єкти, що не охороняються

1. Не охороняються цим Законом повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, твори народної творчості, а також офіційні документи (закони, укази, постанови, судові рішення тощо), державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки), затверджені державними органами.

2. За цим Законом охорона не поширюється на будь-які ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо.

(пункт 2 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом №75/95-ВР від 28.02.95 р.)

 

Стаття 8. Сфера дії Закону

Охорона, передбачена цим Законом, надається:

1) авторам незалежно від громадянства і постійного місця проживання, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але знаходяться в об'єктивній формі на території України;

2) авторам, твори яких вперше опубліковані в іншій країні та протягом 30 днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора;

3) авторам, які є громадянами України або мають постійне місце проживання на території України, незалежно від того, на якій території вперше були опубліковані їх твори.

Авторам, незалежно від громадянства, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але вони знаходяться в об'єктивній формі на території іншої держави, надається охорона відповідно до міжнародних договорів України.

Чинність цієї статті поширюється і на інших осіб, що мають авторське право.

 

Стаття 9. Виникнення і здійснення авторського права

1. Виникнення і здійснення прав, передбачених цим Законом, не вимагають виконання будь-яких формальностей.

2. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - ©, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

3. Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, для свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, про факт і дату опублікування твору чи про договори, які зачіпають права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах.

Державна реєстрація здійснюється відповідно до встановленого порядку Державним агентством України з авторських і суміжних прав, яке складає і періодично видає каталоги всіх реєстрацій.

Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спору реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

4. Особа, яка володіє матеріальним об'єктом, в якому виражено твір, не може перешкоджати особі, яка має авторське право, у реєстрації.

 

Стаття 10. Авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому виражено твір

Авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому виражено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому виражено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.

 

Стаття 11. Автор як первинний суб'єкт авторського права

1. Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор.

2. Автором вважається особа, зазначена як автор на примірнику обнародуваного твору, на рукописі або на оригіналі твору мистецтва, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

 

Стаття 12. Співавторство

1. Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними. Право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою всім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

2. Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді не передбачається інше.

 

Стаття 13. Особисті (немайнові) права автора

Автору належать такі особисті (немайнові) права:

1) вимагати визнання свого авторства, згадування його імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

2) забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

3) вибирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з використанням твору;

4) протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора;

5) на обнародування твору.

 

Стаття 14. Майнові права автора

1. Автору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом.

2. Автору або іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічний показ;

4) будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору;

8) здача в найом після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина;

9) імпорт примірників творів.

Цей перелік не є вичерпним.

 

3. Виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва включають у себе і право участі у практичній реалізації проектів цих творів.

4. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір й іншими способами.

5. За винятком випадків, передбачених статтями 15 - 19 цього Закону, особа, яка має авторське право, вправі вимагати виплати винагороди за будь-яке використання її твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.

Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі, а також у договорах, що укладаються організаціями, які управляють майновими правами авторів на колективній основі, з користувачами.

Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди, які індексуються одночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати.

6. Обмеження майнових прав, встановлені статтями 15 - 19 цього Закону, здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

 

Стаття 15. Вільне використання твору

Без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, включаючи цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються, вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми або радіо- і телевізійних передач;

2) використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зображення навчального характеру;

3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань чи переданих в ефір творів такого ж характеру у випадках, коли право на таке відтворення, передачу в ефір і по проводах або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, у обсязі, виправданому інформаційною метою;

5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

6) відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;

7) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою;

9) відтворення твору в особистих цілях за умов, передбачених статтями 16 - 19 цього Закону.

Цей перелік є вичерпним, крім випадків, зазначених у статтях 16 - 19 цього Закону.

 

Стаття 16. Вільне відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом

Допускається без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право, репрографічне відтворення одного примірника твору бібліотеками та архівами, діяльність яких не спрямована прямо або опосередковано на одержання прибутку, за таких умов:

1) у разі, коли відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних програм), з ілюстраціями чи без них, і коли це відтворення здійснюється за запитами фізичних осіб за умови, що:

бібліотека та архів мають достатньо підстав вважати, що такий примірник використовуватиметься з метою освіти, навчання і приватного дослідження;

відтворення твору є одиничним випадком і не має систематичного характеру;

немає колективної ліцензії (ліцензії, наданої організацією, що управляє майновими правами авторів на колективній основі), яка б визначала умови виготовлення таких примірників;

2) у разі, коли відтворення здійснюється для збереження або заміни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника даної бібліотеки чи архіву або для відновлення загубленого, пошкодженого або непридатного примірника з фонду аналогічної бібліотеки чи архіву, за умови, що одержання такого примірника іншим шляхом неможливе, а також коли відтворення твору є одиничним випадком і не має систематичного характеру.

 

Стаття 17. Вільне відтворення примірників твору для навчання

Допускається без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право:

1) відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів і фонограм як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає вказаній меті;

2) репрографічне відтворення для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з письмових творів з ілюстраціями або без них учбовими закладами, діяльність яких не спрямована прямо чи опосередковано на одержання прибутку за умови, коли:

обсяг такого відтворення відповідає вказаній меті;

відтворення твору є одиничним випадком і не має систематичного характеру;

немає колективної ліцензії (ліцензії, наданої організацією, що управляє майновими правами авторів на колективній основі), яка визначала б умови такого відтворення.

 

Стаття 18. Вільне відтворення комп'ютерних програм

1. Без дозволу автора чи іншої особи, якій належить авторське право на комп'ютерну програму, якщо інше не визначено в договорі, дозволяється здійснювати такі дії:

1) відтворення одного примірника комп'ютерної програми, а також адаптацію комп'ютерної програми, здійснювані особою, яка є законним власником примірника комп'ютерної програми:

для використання комп'ютерної програми на певному комп'ютері відповідно до його призначення;

для архівних цілей і для заміни законно придбаного примірника комп'ютерної програми у разі його втрати, пошкодження або непридатності.

Вказаний примірник комп'ютерної програми або її адаптація не можуть використовуватись з іншою метою, ніж передбачено у цьому пункті, і підлягають знищенню у випадку, коли продовження володіння комп'ютерною програмою перестає бути законним;

2) відтворення в одному примірнику для архівних цілей і заміна законно придбаного примірника комп'ютерної програми у разі, коли примірник втрачено, пошкоджено або він став непридатним.

2. Автор або інша особа, якій належить право на використання примірника, може без дозволу особи, якій належить право власності на комп'ютерну програму, спостерігати, вивчати, а також досліджувати (перевіряти) функціонування комп'ютерної програми з тим, щоб визначити ідеї та принципи, які лежать в основі будь-якого елемента комп'ютерної програми, за умови, що це робиться в процесі виконання будь-якої дії по завантаженню, показу, функціонуванню, передачі чи запису в пам'ять (збереженню) комп'ютерної програми.

3. Вільна декомпіляція комп'ютерної програми допускається для відтворення коду та перекладу його форми з метою одержання інформації, необхідної для досягнення взаємодії незалежно створеної комп'ютерної програми з іншими комп'ютерними програмами, за умови, що:

1) ці дії здійснюються особою, яка володіє ліцензією, або іншою особою, яка є законним власником комп'ютерної програми, або від імені особи, яка має відповідні повноваження;

2) інформація, необхідна для досягнення здатності до взаємодії, не була попередньо відома особам, про яких йдеться у підпункті 1 цього пункту;

3) ці дії обмежуються тільки тими елементами комп'ютерної програми, які є необхідними для досягнення здатності до взаємодії.

4. Умови пункту 3 цієї статті не допускають, щоб одержана в результаті декомпіляції інформація:

1) використовувалася з іншою метою, крім досягнення здатності до взаємодії незалежно створеної комп'ютерної програми з іншими програмами;

2) була надана іншим користувачам, крім випадків, коли це необхідно для досягнення здатності до взаємодії незалежно створеної комп'ютерної програми з іншими програмами, або була використана для розробки (удосконалення), виготовлення чи розповсюдження комп'ютерної програми, суттєво схожою з декомпільованою комп'ютерною програмою, або була використана будь-яким іншим способом, що порушує авторське право.

5. Умови пунктів 3 і 4 цієї статті не повинні необгрунтовано завдавати шкоди законним інтересам осіб, яким належить право на декомпільовану програму, а також нормальній експлуатації комп'ютерної програми.

 

Стаття 19. Вільне відтворення в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах

1. Відповідно до підпункту 9 статті 15 допускається відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з виплатою їм винагороди.

2. Винагорода за відтворення зазначених у пункті 1 цієї статті творів виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (звуко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.

3. Розмір винагороди та умови її виплати визначаються на підставі договорів між вказаними виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють майновими правами на колективній основі.

 

Стаття 20. Авторське право на твір, створений за договором з автором, який працює за наймом

1. Авторське право на твір, створений за договором з автором, який працює за наймом, належить його автору.

2. Виключне право на використання такого твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором.

Розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її виплати встановлюються у договорі між автором і роботодавцем.

 

Стаття 21. Авторське право на аудіовізуальний твір

1. Авторами аудіовізуального твору вважаються автори сценаріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створених для даного аудіовізуального твору, режисери-постановники, художники-постановники, оператори тощо, якщо інше не зазначено в договорі з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або в договорі з продюсером.

2. Якщо інше не встановлено у договорі, автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передати майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру, не мають права заперечувати проти відтворення, розповсюдження, публічного сповіщення і виконання, передачі в ефір і по проводах для загального відома або проти будь-якого іншого публічного сповіщення твору, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на публічне сповіщення музичних творів, включених до аудіовізуального твору.

3. Автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером не передбачено інше.

 

Стаття 22. Право доступу до твору образотворчого мистецтва

Якщо при передачі твору образотворчого мистецтва у власність іншій особі автор не поступиться своїми майновими авторськими правами, то він має право вимагати доступу до цього твору з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо) за умови, що це не зачіпає необгрунтовано законних прав та інтересів власника твору образотворчого мистецтва. Власник не може відмовити автору в доступі до твору без достатніх підстав.

 

Стаття 23. Право слідування

Автор протягом життя, а після його смерті спадкоємці у встановлений статтею 24 цього Закону термін щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва користуються невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде за першим його відступленням, здійсненим автором твору (право слідування).

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, зді