Iphone
shpora.me - незаменимый помощник для студентов и школьников, который позволяет быстро создавать и получать доступ к шпаргалкам или другим заметкам с любых устройств. В любое время. Абсолютно бесплатно. Зарегистрироватся | Войти

* данный блок не отображается зарегистрированым пользователям и на мобильных устройствах

соціологія -mike

Революція (соціальна)

Революція (соціальна)

image1.wmf

Революція соціальна, спосіб переходу від що історично зжила себе суспільно-економічній формації до прогресивнішою, корінний якісний переворот у всій соціально-економічній структурі суспільства. Вміст Р. класично розкритий К. Марксом в Передмові до «До критики політичної економії»: «На відомому рівні свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства приходять в протиріччя з існуючими виробничими стосунками, або — що є лише юридичним вираженням останніх — із стосунками власності, усередині яких вони до цих пір розвивалися. З форм розвитку продуктивних сил ці стосунки перетворюються на їх окови. Тоді настає епоха соціальної революції. Із зміною економічної основи більш менш швидко відбувається переворот у всій величезній надбудові. При розгляді таких переворотів необхідно завжди відрізняти матеріальний, з природничонауковою точністю переворот, що констатується, в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, релігійних, художніх або філософських, коротше — від ідеологічних форм, в яких люди усвідомлюють цей конфлікт і борються за його дозвіл» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 13, с. 7).

  Характер, масштаби і конкретний вміст всякого Р. визначаються умовами тієї суспільно-економічної формації, яку вона покликана усунути, а також специфікою тих соціально-економічних буд, для яких вона розчищає грунт. У міру переходу до вищих стадій суспільного розвитку розширюються масштаби, заглиблюється вміст, ускладнюються об'єктивні завдання Р. На ранніх стадіях історії суспільства (перехід від первіснообщинного устрою до рабовласницького, від рабовласницького до феодального) Р. відбувалася переважно стихійно і складалася з сукупності спорадичних, в більшості випадків локальних масових рухів і повстань. При переході від феодалізму до капіталізму Р. набуває меж загальнонаціонального процесу, в якому все велику роль грає свідома діяльність політичних партій і організацій (див. Буржуазна революція ). У епоху переходу від капіталізму до соціалізму розгортається світовий революційний процес, в якому свідома політична діяльність передового класу стає необхідною умовою розвитку і перемоги Р. Наїболєє повне своє вираження Р. знаходить в соціалістичній революції, яка звільняє суспільство від всіх форм експлуатації і пригноблення, кладе початок становленню комуністичної суспільно-економічної формації (див. Комунізм ), де, по словах До. Маркса «... соціальні еволюції перестануть бути політичними революціям і» (там же, т. 4, с. 185).

  Економічна основа Р. — конфлікт, що заглиблюється, між зростанням продуктивних сил суспільства і застарілою, консервативною системою виробничих стосунків, який виявляється в загостренні соціальних антагонізмов, в посиленні боротьби між панівним класом, зацікавленим в збереженні існуючих буд, і пригноблюваними класами. У революційній боротьбі пригноблюваних класів (стихійною або свідомою) виражається назріла потреба в звільненні продуктивних сил від оков застарілої системи виробничих стосунків.

  Класи і соціальні шари, які по своєму об'єктивному положенню в системі виробничих стосунків зацікавлені у скиненні існуючих буд і здібні до участі в боротьбі за перемогу прогресивніших буд, виступають як рушійні сили Р. Революция ніколи не є плодом змови одинаків або довільних дій ізольованої від мас меншості. Вона може виникнути лише в результаті об'єктивних змін, що приводять в рух масові сили і що створюють революційну ситуацію .

  Р. неминуче зустрічає на своїй дорозі перешкоду у вигляді політичної влади панівного класу. Тому першим актом соціального Р. є Р. політична, тобто завоювання державної влади революційним класом. «... Кожен прагнучий до панування клас, — писали К. Маркс і Ф. Енгельс, — якщо навіть його панування обумовлює, як це має місце в пролетаріату, знищення всієї старої суспільної форми і панування взагалі, — повинен перш за все завоювати собі політичну владу...» (там же, т. 3, с. 32). Питання про політичну державну владу — головне питання всякого Р. «Перехід державної влади з рук одного в руки іншого класу, — відзначало Ст І. Ленін, — є перша, головна, основна ознака революції як в строго-науковому, так і в практично-політичному значенні цього поняття» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 31, с. 133).

  Р., будучи історично необхідною, виступає в той же час як відкрита і найбільш гостра класова боротьба, яка може приймати найрізноманітніші форми ( озброєного повстання, політичного перевороту, громадянської війни ; мирні форми боротьби). Р. розвивається в протиборстві з контрреволюцією . Об'єктивні потреби суспільного прогресу кінець кінцем зумовлюють перемогу Р. Однако на кожному конкретному етапі результат протиборства не однозначний і залежить від реального співвідношення класових сил, від зрілості суб'єктивного чинника Р., від здатності і готовності революційних класів і політичних партій до вирішення завдань, що встають перед ними. «... Революційні періоди, — підкреслювало Ст І. Ленін, — є по перевазі якраз такими періодами історії, коли в порівняно короткі проміжки часу зіткнення суспільних сил, що борються, вирішує питання про вибір країною прямої або зигзагоподібної дороги розвитку на порівняно дуже тривалий час» (там же, т. 16, с. 8—9).

  В тих випадках, коли масові революційні сили недостатньо організовані і не готові до вирішення об'єктивно назрілих революційних завдань, Р. може набути верхівкового характеру [наприклад, турецька (1908) і португальська (1910) буржуазні Р.]. В протилежність народним революціям, в яких активно і самостійно беруть участь величезна більшість народу, верхівковий Р. непослідовний, половинчастий і зазвичай закінчується класовим компромісом.

  Основоположники марксизму-ленінізму рішуче виступали проти доктринерських вистав, згідно з якими Р. є автоматичним результатом зростання продуктивних сил і здійснюється лише тоді, коли само об'єктивний розвиток гарантує стовідсотковий успіх без впертої боротьби, без втрат, без риски тимчасових поразок. «... У революції, — писав Ф. Енгельс, — як і на війні, вкрай необхідно у вирішальний момент все поставити на карту, які б не були шанси... Безперечно у всякій боротьбі той, хто піднімає рукавичку, ризикує бути переможеним, але то хіба це підстава для того, щоб із самого початку оголосити себе розбитим і підкоритися ярму, не оголює меча?» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 8, с. 80—81). Активна і самовіддана діяльність масових сил Р. — вирішальний чинник її успішного розвитку і перемоги.

  Питання про ролі Р. в суспільному розвитку є предметом гострої ідеологічної боротьби. Представники буржуазної «соціології революції» стверджують, ніби Р. як форма соціального розвитку неефективна і безплідна, пов'язана з колосальними «витратами», в усіх відношеннях поступається еволюційним формам розвитку. Услід за буржуазними ідеологами роль Р. в історичному процесі заперечують або применшують теоретики реформізму і правого ревізіонізму . З ін. сторони, представники дрібнобуржуазного лівацьких революционарізма заперечують об'єктивні закономірності революційного процесу і вважають, що революційний авангард, «активна меншість» в будь-яких умовах може здійснити Р.

  Узагальнюючи історичний досвід, марксистсько-ленінська теорія доводить, що Р. є могутнім двигуном суспільного і політичного прогресу. К. Маркс називав революції «локомотивами історії» (див. там же, т. 7, с. 86). Велика історична роль Р. полягає в тому, що вони усувають перешкоди з дороги суспільного прогресу. Р. означає гігантський стрибок в суспільному розвитку, перехід до нових, прогресивнішим формам соціального життя. У революційні епохи темпи суспільного розвитку незвичайно прискорюються. За словами Ст І. Леніна, в такі періоди межі можливого тисячократно розширюються. Р. залучає до активної політичної діяльності щонайширші маси народу, які в звичайні часи панівним класам удається усунути від політики. Збагачується вміст і зростає об'єм соціальної творчості. «Революції, — писав Ст І. Ленін, — свято пригноблюваних і експлуатованих. Ніколи маса народу не здатна виступати таким активним творцем нових громадських порядків, як під час революції. У такі часи народ здатний на чудеса, з точки зору вузької міщанської мірки постепеновського прогресу» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 11, с. 103).

  Особливо велика в історії людства роль Р. пролетаріату, почало якій поклала Велика Жовтнева соціалістична революція. Вона відкрила епоху переходу людського суспільства від капіталізму до соціалізму. Див. також статті Народно-демократична революція , Національно-визвольна революція, а також статті про окремі революції і літ.(літературний) при них.

  Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Маніфест Комуністичної партії, Соч., 2 видавництва, т. 4; Маркс До., Класова боротьба у Франції, там же, т. 7; його ж, Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта, там же, т. 8; Енгельс Ф., Революція і контрреволюція в Німеччині, там же; Маркс До., Передмова [«До критики політичної економії»], там же.; т. 13; Ленін Ст І., Дві тактика соціал-демократії в демократичній революції, Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 11; його ж. Крах II Інтернаціоналу, там же, т. 26; його ж, Держава і революція, там же, т. 33; його ж. Дитяча хвороба «лівизни» в комунізмі, там же, т. 41; Програма КПРС, М., 1974; Документи Наради представників комуністичних і робочих партій, М., 1969; Ковальов А. М., Соціальна революція, М., 1969; Селезнев М. А., Соціальна революція, М., 1971; Ленінська теорія соціалістичної революції і сучасність, М., 1972.

  Ю. А. Красин.

_1383393591.bin


Идеология

1.Идеология как социальный феномен, её сущность. Содержание идеологииСоциально-исторической системой представлений о мире стала идеология как система рационально- логического обоснования поведения людей, их ценностей, норм взаимоотношений, целей и т.д. Идеология как явление во многом сходна с религией и с наукой. От науки она восприняла доказательность и логичность своих постулатов, но, в отличие от науки, идеология призвана давать оценку явлениям действительности (что хорошо, что...

Русский язык и культура речи

перейти к оглавлению

1. ЭЛЕМЕНТЫ И УРОВНИ ЯЗЫКА

Характеризуя язык как систему, необходимо определить, из каких элементов он состоит. В большинстве языков мира выделяются следующие единицы: фонема (звук), морфема, слово, словосочетание и предложение. Единицы языка неоднородны по своему строению: простые (фонемы) и сложные (словосочетания, предложения). При этом более сложные единицы всегда состоят из более простых.

Самая простая единица языка – это фонема, неделимая и сама по себе...

Политология. Универсальная шпаргалка

перейти к оглавлению

1. Место политологии среди гуманитарных наук

Политология развивается в тесном взаимодействии с другими гуманитарными науками. Их всех объединяет общий объект исследования — жизнь общества во всем многообразии ее конкретных проявлений.

Сегодня невозможно изучать сложные политические процессы, не учитывая взаимодействие общественных (гуманитарных) наук.

1) Политология тесно связана с экономикой. Экономика дает соответствующее обоснование реализации экономических...

законы диалектики

Основные законы диалектики.

1)Закон единства и борьбы противоположностей.

Этот закон является «ядром» диалектики, т.к. определяет источник развития, отвечает на вопрос, почему оно происходит.

Содержание закона: источник движения и развития мира находится в нем самом, в порождаемых им противоречиях.

Противоречие – это взаимодействие противоположных сторон, свойств и тенденций в составе той или иной системы или между системами. Диалектическое противоречие есть только там, где...