Iphone
shpora.me - незаменимый помощник для студентов и школьников, который позволяет быстро создавать и получать доступ к шпаргалкам или другим заметкам с любых устройств. В любое время. Абсолютно бесплатно. Зарегистрироватся | Войти

* данный блок не отображается зарегистрированым пользователям и на мобильных устройствах

логопедія -alenyshka2909

Логопедія -kotlogoped1

  1. Значення терміну логопедія. Об*єкт і предмет, мета і завдання логопедії як науки.

  Логопедія - це наука про порушення мови, про методи їх попередження,виявлення та усунеання засобами спеціального навчання і виховання.

Логопедія вивчає причини, механізми, симптоматику, течію, структурупорушень мовленнєвої діяльності, систему корекційного впливу.

Термін «логопедія» походить від грецьких коренів: логос (слово),пайдео (виховую, навчаю) - і в перекладі означає «виховання правильноїмови ».

Предметом логопедії як науки є порушення мови і процеснавчання і виховання осіб з розладом мовної діяльності. Об'єктвивчення - людина (індивідуум), що страждає порушенням мови.

Порушення мови вивчаються фізіологами, невропатологами, психологами,лінгвістами та ін При цьому кожен розглядає їх під певним кутомзору у відповідності з цілями, завданнями і засобами своєї науки.

Логопедія розглядає розлади мовлення з позицій попередження іподолання засобами спеціально організованого навчання і виховання,тому її відносять до спеціальної педагогіки.

Структуру сучасної логопедії становить дошкільна, шкільналогопедія і логопедія підлітків і дорослих.  Основною метою логопедії є розробка науково обгрунтованоїсистеми навчання, виховання і перевиховання осіб з порушеннями мови, атакож попередження мовних розладів.

Вітчизняна логопедія створює найбільш сприятливі умови длярозвитку особистості дітей з вадами мовлення.

 

5. Висвітлити історичне підґрунтя виникнення логопедії як науки.

1. З найдавніших часів людство звертало увагу на дефекти мовлення, що знайшло свій відбиток у спеціальних трактатах і релігійному епосі. Робилися спроби відокремити мовленнєві розлади від інших аномалій із юридично правовою ціллю і для їх прогнозування.

Концентрація накопичених знань при храмах дозволяла жерцям пояснювати вади мовлення і їх зцілення як прояв небесних сил представниками яких на землі жерці оголошували себе.

2. Перші спроби зрозуміти і пояснити причини мовленнєвих розладів, віддиференціювати їх, намітити шляхи подолання, зустрічаються лише в роботах медиків стародавності починаючи з V ст. до н.е. (Гіппократ, Аристотель, Цельс, Гален, а потім Авіценна).

З аналізу медичної літератури Стародавнього Сходу очевидно, як поступово з розвитком медицини накопичувався й удосконалювався первісно примітивний досвід вивчення мовленнєвих розладів, розширювалися перші уявлення про них та їх лікування.

3. У педагогічній літературі Стародавнього Сходу нагадувань про розлади мовлення майже не має. Виняток складають лише вказівки Плутарха і Квінтіліана про необхідність при вихованні дітей стежити за тим, щоб їх годувальниця і вони самі говорили чисто. Ні аналізу мовленнєвих порушень, ні методів їх усунення ми при цьому не знаходимо.

4. На кінець, певне, слід зазначити, що сучасна логопедія як наука, що має предметом свого вивчення механізми, причини, засоби подолання і попередження мовленнєвих розладів, має свої глибокі корені, що ідуть у самі далекі часи розвитку людського суспільства.

6. Висвітлити розвиток мовлення дитини в процесі онтогенезу.

У дітей без мовної патології розвиток зв'язного мовлення відбувається поступово разом з розвитком мислення, діяльності та спілкування.
На першому році життя, в процесі безпосереднього емоційного спілкування з дорослим, закладаються основи майбутньої зв'язного мовлення. На основі розуміння, спочатку дуже примітивного, починає розвиватися активна мова дітей.
До початку другого року життя з'являються перші осмислені слова, пізніше вони починають служити позначеннями предметів. Поступово з'являються перші пропозиції.
На третьому році життя швидкими темпами розвивається розуміння мови, власна активна мова, різко зростає словниковий запас, ускладнюється структура пропозицій. Діти користуються діалогічного формою мови.
У дошкільному віці відбувається відділення промови від безпосереднього практичного досвіду. Головною особливістю є виникнення планувальної функції мови. Вона набуває форму монологічного, контекстної. Діти освоюють різні типи зв'язкових висловлювань (опис, оповідання, почасти міркування) з опорою на наочний матеріал і без нього. Ускладнюється синтаксична структура оповідань, збільшується кількість складносурядних і складнопідрядних речень.

7. Висвітлити методи логопедичного впливу

Логопедична робота може здійснюватися з використанням різних методів, серед яких умовно виділяють наочні, словесні й практичні.

Наочні методи спрямовані на збагачення змістової сторо­ни мовлення і забезпечують взаємодію двох сигнальних систем. Велика роль у цьому процесі належить вихователю.

Словесні методи застосовують для навчання переказу, бе­сіди, розповіді без спирання на наочний матеріал.

Практичні методи використовують для формування мов­леннєвих навичок за допомогою спеціальних вправ, ігор, інсце­нізацій.    •

Особливе значення в логопедії має застосування репродук­тивних і продуктивних методів та їх поєднання з урахуванням специфіки мовленнєвого порушення.

Репродуктивні методи ефективні в розвитку імітаційних здібностей дітей, формуванні навичок чіткої вимови в процесі використання звукоскладових вправ, сприймання мовленнєвих зразків. їх роль особливо значна у формуванні першопочаткових навичок вимовляння звуків, корекції порушень голосу. Ефективність цих методів значно зростає, якщо їх використовувати у контексті цікавих і адекватних для дитини видів діяль­ності.

Продуктивні методи найширше використовують для по­будови зв’язних висловлювань, різних видів розповіді, в твор­чих завданнях. Перехід до використання продуктивних методів щоразу визначають логопед і вихователь залежно від конкретних завдань корекції порушення і рівня сформованості необхідних посилань для переходу до самостійного мовлення.

Від правильного добору співвідношення застосовуваних методів здебільшого залежать ефективність логопедичної дії, якість і міцність сформованих мовленнєвих навичок у вільному спілкуванні.

Методика логопедичного впливу за різних видів і форм мов­леннєвих недоліків передбачає використання всієї різноманітності психолого-педагогічних методів дошкільної корекційної педагогіки. Особливості застосування цих методів зумовлені

специфікою мовленнєвого розладу, структурою співвідношен­ня первинних і продуктивних порушень мовлення дитини, її віковими ознаками.

8. Висвітлити значення логопедії й назвати її актуальні проблеми.

Значення логопедії

Логопедія як наука має важливе теоретичне і практинческое значення, яке зумовлене соціальною суттю мови, мови, тісним зв'язком розвитку мови, мислення і всієї психічної діяльності дитини.

Мовна функція є однією з найважливіших психічних функцій людини.

У процесі мовного розвитку формуються вищі форми пізнавальної діяльності, здатності до понятійного мислення. Значення слова вже саме по собі є узагальненням і в зв'язку з цим являє собою не тільки одиницю мови, але і одиницю мислення. Але в процесі психічного розвитку дитини виникає складне, якісно нонвое єдність - мовне мислення, речемыслительная деятельнность.

Оволодіння дитиною мовою сприяє усвідомленню, плануванню і регуляції його поведінки. Мовне спілкування створює необхідні умови для розвитку різних форм діяльності і участі в колективному труді.

Порушення мови в тій або іній мірі (в залежності від характеру мовних розладів) негативно впливають на весь психічний розвиток дитини, відбиваються на його діяльності, поведінці. Важкі порушення мови можуть впливати на розумовий розвиток, особливо на формування вищих рівнів познавальної діяльності, що зумовлено тісним взаємозв'язком мови і мислення і обмеженістю соціальних, зокрема мовних, контактів, в процесі яких здійснюється познанние дитиною навколишньої дійсності.

Порушення мови, обмеженість мовного спілкування можуть негативно впливати на формування особистості дитини, сприяти розвитку негативных якостей характеру (соромливості, нерішучості, замкнунтости, негативізму, почуття неповноцінності).

Все це негативно позначається на оволодінні грамотою, на успішності загалом, на виборі професії. Значення логопедії полягає в тому, щоб допомогти дитині подолати мовні порушення, тим самим забезпечити повноцінний, всебічний його розвиток.

Найбільш актуальними проблемами сучасної логопедії є наступні:

1. Уніфікація категорального апарату.

2. Поглиблене вивчення (в тому числі психолінгвістичних) механізмів і методів корекції порушень мовний деятельнности.

3. Наукове обгрунтоване співвідношення нозологического (клінико-педагогічного) і симптомологічного (психолого-педагогічного) підходу в логопедичної теорії і практиці і в розробці номенклатурних документів.

4. Вивчення онтогенеза мови при різних формах мовних розладів.

5. Вивчення особливостей мовних порушень і їх устраненния при ускладнених дефектах розвитку.

6. Ранні профілактика, виявлення і усунення мовних порушень.

7. Творча і науково-обгрунтована розробка содержанния, методів навчання і виховання дітей з важкими нарушенниями мови в спеціальних дитячих садах і школах.

8. Послідовна реалізація комплексного підходу при виявленні і корекції мовних порушень.

9. Забезпечення спадкоємності в логопедической роботі дошкільних, шкільних і медичних установ.

10. Вдосконалення теорії і практики дифференциальнной діагностики різних форм порушень мови.

11. Розробка ТСО, лабораторно-експериментальний обонрудования, впровадження в учбовий процес комп'ютерної технинки.

12. Аналіз досягнень в області логопедії, що є у вітчизняній і зарубіжній теорії і практиці.Понятийно-категориальный апарат логопедії

 

10 Схарактеризуйте особливості формування мови і мовлення у дітей дошкільного віку

Перший рік життя.

1-2 міс. Дитина починає спілкування з дорослим. Малюк намагається спілкуватися за допомогою міміки та активних рухів. Посміхається при спілкуванні з дорослим. Виникає “комплекс пожвавлення”. З 3-4 міс. повертається на голос дорослого. З 3-6 міс. з’являється гуління, яке відрізняється від початкового різноманітністю звуків. Подовжуються ланцюжки звуків та з’являються сполучення губних звуків з голосними (па, ба, ма). Відбувається перехід до наступного етапу – лепету, який є дуже важливим в розвитку малюка. В період лепету (6-8 міс.) окремі артикуляції поєднуються в певній послідовності. Відбувається повторне промовляння складів (ба-ба-ба, ма-ма-ма). Спочатку дитина повторює звуки, а пізніше вона починає наслідувати звукам дорослого. Одночасно з лепетом малюк починає проявляти емоційні скрикування, проявляти радість або невдоволення. Промовляючи гучні звуки дитина намагається привернути до себе увагу або виявляє спротив, коли їй щось не подобається. В цей час з’являється здатність до наслідування. Малюк вже може наслідувати дії, наприклад: махати ручкою на прощання, плескати в долоні. В період 6-12 міс. лепет складається з 4-5 та більше складів. Дитина повторює склади, змінює інтонацію. У деяких дітей в цьому віці з’являються перші слова.

 

Другий рік життя.

Починається період активного розвитку мовлення. Дитина з кожним днем стає все більш самостійною, активною та проявляє більший інтерес до навколишнього світу. Продовжує розвиватися здатність малюка до наслідування. Значно поширюється запас слів, які дитина розуміє. На прохання дорослого малюк дає певні предмети , вказує на знайомі обличчя, іграшки, картинки. Впізнає своє зображення в дзеркалі, знає своє ім’я. Дитина вже не чекає, коли дорослий почне з нею розмову, а сама починає звертатися, коли хоче їсти, або не може одягнутися. Фрази з двох-трьох слів – є найчастішими висловлюваннями малюка в цьому віці. На цьому етапі фраза є простою та граматично не оформленою.

 

Третій рік життя.

Між 2 та 3 роками активно формується фразове мовлення. Висловлювання дитини стають граматично оформленими. Діти в цьому віці починають засвоювати граматичну будову мовлення: засвоюють відмінкові закінчення, узгоджують прикметник з іменником, використовують деякі прийменники (на, у), оволодівають навичками використання в мовленні форм однини та множини іменників. До трьох років у дитини формуються всі основні граматичні категорії. Відбувається активне зростання словникового запасу. Дитина в цьому віці активно наслідує однолітків та грає в колективні ігри.

 

Четвертий рік життя.

Відбувається істотне покращення в мовленнєвому розвитку. Дитина знає назви багатьох оточуючих предметів. Вона узагальнює їх, тобто розрізняє різні групи предметів та називає їх: посуд, одяг, іграшки, тварини і т.д. Діти 4-го року життя користуються в мовленні простими і складними реченнями. Найбільш розповсюджена форма висловлювання – просте поширене речення “Ми з мамою ходили в магазин за хлібом”, “Я люблю грати великою машиною”. Ваша дитина говорить велику кількість слів, але вимова звуків ще недостатньо чітка. Малюк може добре вимовляти слова, які складаються з двох складів, але при вимові слів з трьох-чотирьох складів може допускати помилки: пропустити цілий склад, переставити склади місцями, пропустити деякі приголосні звуки в середині слова.

 

П’ятий рік життя.

Словниковий запас дитини досягає 1500-2000 слів. В своїх висловлюваннях дитина використовує майже усі частини мовлення. Дитина продовжує засвоювати узагальнюючі слова. Відбувається інтенсивний розвиток граматичної будови мовлення, але дитина ще може допускати граматичні помилки: не завжди вірно використовує відмінкові закінчення, іноді неправильно узгоджує між собою слова. Дитина в цьому віці починає висловлювати особисту думку з приводу якихось подій, розмірковує про оточуючі предмети. За допомогою дорослих малюк переказує казки, повторює невеликі вірші. У більшості дітей в цьому віці покращується звуковимова: правильно вимовляють свистячі звуки (с, з, ц), починають вимовляти шиплячі звуки (ш, ж, ч), але ще можуть замінювати їх один-одним (наприклад, шапка – “сапка”, жовтий – “зовтий”). Звук р в цьому віці діти ще можуть замінювати на й, л або ль (наприклад, рак – “йак”, риба – “либа”, пиріг – “пиліг”).

 

Шостий рік життя.

До кінця шостого року життя активний словник дитини складає від 2500 до 3000 слів. Висловлювання дитини стають більш повними та точними. В п’ятирічному віці діти самостійно складають розповідь, переказують казку, що говорить про оволодіння одним з найважчих видів мовлення – монологічним мовленням. В висловлюваннях дитини з’являються складні речення (Тато дивився телевізор, а ми з мамою читали цікаву книгу). В мовленні дитини з’являються слова, що позначають якість предметів, матеріал з яких вони зроблені ( паперовий літак, дерев’яний стіл). Дитина використовує синоніми та антоніми. Дитина вже правильно узгоджує іменники з іншими частинами мови. В мовленні п’ятирічних дітей з’являються присвійні прикметники (собача лапа, заячі вуха), складні прийменники (з-за, з-під). В цьому віці дитина вже оволодіває різною складністю складової структури слів: не пропускає склади, не переставляє їх місцями. Значно покращується звуковимова. Більшість дітей вже правильно вимовляють шиплячі звуки (ш, ж, ч) та звуки р, рь. Але у деяких дітей ще можуть відмічатися заміни тих чи інших складних звуків, або спотворення їх правильної вимови.

 Перш за все дорослі звертають увагу на те чи правильно дитина вимовляє звуки, чи вміє читати ідучи в перший клас. Але проблеми мовлення не обмежуються тільки цим.Отже, яким повинно бути мовлення дітей.  

У 1 рік дитина повинна мати в активному словниковому запасі не менше      10 слів. Чітко вимовляти звуки А, О, У, М, Н, П, Б, Д, Т, К.До 2-х років дитина має знати від 100 до 300 слів і будувати не складні фрази

До 3-х років словниковий запас дитини збільшується до 1000 слів. Дитина повинна знати назви предметів, охоче розповідати  де була, що бачила. Вимовляти всі звуки крім сонорних Л, Р, Р і шиплячих Ш, Ж, Ч.

На 4-ому році життя словниковий запас повинен складати 1500 – 2000 слів. Дитина вже може переказати казку, описати враження з прогулянки. Не біда, якщо малюк плутає закінчення і ставить неправильно наголос.

 В кінці 5-ого року дитина повинна чітко вимовляти шиплячі і сонорні звуки; підбирати слова на заданий звук, впізнавати на слух звуки в слові

 

11 Етіологiя порушення мовленнєвого розвитку у дітей дошкільного віку

Мовленнєві порушення можуть мати як центральний, так і периферичний характер. Центральний, якщо хвороботворний вплив зачепив той чи інший відділ центральної нервової системи і спричинив порушення мовлення.

Периферичне порушення мовлення у тих випадках, коли виявляються аномалії в будові периферичного мовного апарату.

До факторів, що зумовлюють мовленнєві порушення, відносять такі:

- різна внутрішньоутробна патологія, що приводить до порушення розвитку плода. Найбільш грубі дефекти мовлення виникають при порушенні розвитку плода в період від 4 тижнів до 4 місяців. Виникненню мовної патології сприяють токсикоз при вагітності, вірусні й ендокринні захворювання, травми, несумісність крові по резус-факторі й ін.

- родова травма й асфіксія (недостатність кисневого постачання мозку внаслідок порушення подиху) під час пологів, які приводять до внутрічерепних крововиливів.

- різні захворювання в перші роки життя дитини. Особливо пагубними для розвитку мовлення є часті інфекційно-вірусні захворювання, менінгоенцефаліти й ранні шлунково-кишкові розлади.

- травми черепа, що супроводжуються струсом мозку.

- спадкоємні фактори.

У цих випадках порушення мовлення можуть становити лише частину загального порушення нервової системи й сполучатися з інтелектуальною й руховою недостатністю.

- несприятливі соціально-побутові умови, що приводять до педагогічної занедбаності, вегетативної дисфункції, порушення емоційно-вольової сфери й дефіциту в розвитку мовлення.

При аналізі причин виникнення порушень варто враховувати співвідношення мовного дефекту й збережених аналізаторів і функцій, які можуть бути джерелом компенсації при корекційному навчанні.

Раннє виявлення дітей з відхиленнями в розвитку в першу чергу проводиться в сім'ях з «підвищеним ризиком»:

- сім'ї, де вже є дитина з тим або іншим дефектом;

- сім'ї з розумовою відсталістю, захворювання шизофренією, порушенням слуху в одного з батьків або в обох;

- сім'ї, де матері перенесли під час вагітності гостре інфекційне захворювання, важкий токсикоз;

- сім'ї, в яких діти перенесли внутрішньоутробну гіпоксію (кисневе голодування), природову асфіксію, травму або ж нейроінфекцію, черепно-мозкові травми в перші місяці життя.

Наука про порушення розвитку мовлення, їхнє подолання й попередження за допомогою спеціального корекційного навчання й виховання – називається логопедією.

В основі методів логопедичної науки лежать принципи: розвитку, системного підходу, розгляду мовних порушень у взаємозв'язку мовлення з іншими сторонами психічного розвитку.

Предметом логопедії як наукової дисципліни є вивчення закономірностей навчання й виховання осіб з порушеннями мовлення й пов'язаними з ними відхиленнями в психічному розвитку. Логопедія підрозділяється на дошкільну, шкільну й логопедію дорослих.

Важливим і відповідальним етапом для дитини є початок навчання у школі. Для того, щоб учні виросли правильно і різносторонньо сформованими, їхні навчальні і пізнавальні здібності повинні бути добре розвинуті. А, як уже було сказано, одним із найважливіших елементів розвитку є мова. Якщо мова дитини чиста, правильна, дитина вільно спілкується з оточуючими. Розлади мовлення можуть привести до проблем у навчанні і спілкуванні, дитина не зможе успішно навчатися.

Тому, батькам не потрібно перевантажувати дітей у букварному періоді. Вони повинні бути терплячими, не нервувати і не підганяти дітей, постійно стежити за правильністю мовлення дітей, своєчасно виправляти граматичні помилки, але не втручатись у дитячі розповіді. Потрібно спочатку вислухати дитину, а потім виправляти помилку.

Надзвичайно важливо своєчасно допомогти дитині у виправленні мовленнєвої вади. Помічником у вирішенні цієї проблеми для батьків дітей стане логопед.

Причини виникнення мовленнєвих порушень можуть бути дуже різними.

 

Одна з таких причин - це порушення у будові артикуляційного апарату: неправильний прикус, порушення у будові щелеп, укорочена під’язикова вуздечка, високе чи вузьке піднебіння, відсутність деяких зубів тощо.

 

Діти можуть копіювати неправильну звуковимову когось із рідних. Причиною неправильної  звуковимови є - недоліки слухового сприймання звуків: це порушення пов’язане зі зниженням гостроти слуху дитини, його причини приховані в недоліках формування уявлень дитини про звуки рідної мови, недостатності слухової уваги та слухового контролю.

 

Негативні біологічні та соціальні чинники також відчутно впливають на мовлення дітей. До них належать: патологія вагітності матері, вживання під  час вагітності тютюну, наркотиків, обмеженість спілкування дитини, педагогічна занедбаність тощо.

 

Не всі порушення звуковимови можна вважати патологічними. Практично кожна дитина молодшого дошкільного віку має певні порушення у вимові звуків. Однак до п’яти років такі порушення вважаються природними, оскільки артикуляційний апарат дитини цього віку ще продовжує формуватися. Водночас збереження вад звуковимови після зазначеного терміну вважаються патологічними і потребують виправлення за допомогою спеціальних вправ і завдань, які добирає логопед.

 

Зазвичай вади звуковимови виявити досить легко. Чимало батьків помічають і знають, які саме звуки вимовляє дитина. Проте існує хибна думка , що порушена звуковимова виправиться сама по собі. «Не хвилюйтеся, виговориться», - говорять сусіди, друзі і навіть деякі лікарі. Відвідини логопеда відкладають на невизначений час. Однак порушення закріплюються, і діти, які мають вади звуковимови, на момент вступу до школи, потрапляють у групу ризику як схильні до дисграфії (порушення письма). Тому помітивши порушення вимови навіть кількох звуків ,слід обов’язково звернутися до логопеда.

12 Iсторiя класифікації порушень мовлення

Розробленість, логічна організація систематики певною мірою відображають зрілість наукової дисципліни, глибину пізнання предмета дослідження. Цікавим є той факт, що на початку становлення у логопедії навіть не було власної класифікації й не стояло питання про потребу її створення, оскільки на неї величезний вплив мали успіхи європейської медицини в галузі вивчення мовленнєвих порушень; ця наука ґрунтувалася на наявних клінічних класифікаціях кінця XIX — початку XX ст. Однією з перших була класифікація Л. Куссмауля (1877).

На ранніх етапах розвитку логопедії, в другій половині XIX ст., з усього розмаїття аномалій мовлення виокремили лише дві групи — недорікуватість та заїкання (С.С. Ляпідевський, Б.М. Гріншпун (1969)). Потім до них додалася ідіопатична слухонімота, названа алалією. Власне, так сформувався прототип більшості майбутніх класифікацій мовленнєвих порушень. У подальших дослідженнях охарактеризовані групи порушень трансформувалися у розгалужену систему категорій.

В історії вітчизняної логопедії перша, відносно диференційована класифікація вад мовлення належить М.Є. Хватцеву (1960). За цією класифікацією розрізняли такі мовленнєві розлади: недорікуватість (патологічні непатологічна), недоліки голосу (хрипкий голос, патологічна мутація, фонастенія й дисфонія), порушення темпу і ритму мовлення (заїкання, прискорене мовлення й уповільнене мовлення), а також порушення мовлення у зв'язку з органічним порушенням кори головного мозку (афазія, алалія, дислексія, дисграфія). Надзвичайно цінним у цій класифікації є вперше запропонований поділ мовленнєвих розладів на первинні та вторинні. З огляду на структуру і зміст класифікації вона може належати до категорії клінічних систематик.

Наступною за хронологією є класифікація В.К. Орфінської (1963). Дослідниця вже включає групування алалій. Але в період, коли створювалася класифікація, поняття "алалія" трактувалося настільки широко, що до його складу входила більша частина варіантів первинного недорозвинення мовлення. За цією класифікацією вирізняли такі категорії розладів: первинне недорозвинення мовних систем (моторна і сенсорна алалії); вторинне недорозвинення мовних систем, зумовлене недорозвиненням словесних і граматичних понять (моторна синтаксична й оптична алалії; вторинне недорозвинення мовних систем, пов'язане з неповноцінністю загальних мовленнєвих функцій (сенсомоторна амнестична і сенсорна амнестична алалії).

У 1968 р. Р.Є. Лєвіна запропонувала педагогічну класифікацію, описову за змістом і психолого-лінгвістичну за принципом структури. У ній систематизуються види порушень формування мовних засобів: а) не сформованість звукового аспекту мовлення (фонетико-фонематичне недорозвинення); б) не сформованість усіх мовних засобів (загальне недорозвинення мовлення). Саме Р.Є. Лєвіна сприяла формуванню принципово нового підходу до категоризації мовленнєвих порушень, який, до речі, одночасно виник і у зарубіжній логопедії, був досить поширеним, активно розвивався й удосконалювався. Протягом наступних 30 років у такій систематиці (вона витіснила інші класифікації) майже не відбулося суттєвих змін, тобто вона не розвивалася. Ллє подібні класифікації мають велику перевагу для практичних логопедів, полегшуючи їм вибір магістрального напряму корекційної роботи, спираючись на системний підхід до розвитку мовлення.

На думку сучасних дослідників, прийшов час ураховувати новітні клінічні дані, особливості симптоматології, механізми і патогенез порушень мовлення з метою подальшого удосконалення та диференціації уявлень про недорозвинення мовлення.

У 1969 р. С.С. Ляпідевський і Б.М. Гріншпун опублікували модифіковану версію класифікації М.Є. Хватцева, а у 1989 р. Б.М. Гріншпун суттєво переробив та удосконалив її. Згідно з його версією до цієї класифікації належать такі категорії розладів: а) порушення фонаційного оформлення висловлювання (дисфонія, брадилалія, тахілалія, заїкання, дислалія, ринолалія, дизартрія); б) порушення структурно-семантичного оформлепвя висловлювання (афазії й алалії); в) порушення писемного мовлення (дислексія та дисграфія).

Серед західних класифікацій однією з перших, але достатньо диференційованою, вважається систематика М. Морлі (1957), доопрацьована у 1972 р. За принципом побудови ця систематика належить до категорії клініко-лінгвістичних. У ній розрізняють: а) порушення мови (афазія, алексія, аграфія, затримка розвитку мовлення внаслідок розумової відсталості й порушень слуху); б) порушення артикуляції (анартрія, артикуляційна апраксія, дислалія, дефекти артикуляції, зумовлені порушеннями слуху й аномоліями будови зубощелепного апарату); в) порушення реалізації висловлювання (заїкання, прискорене, із спотиканнями мовлення); г) порушення голосу (афонія). Але разом із позитивними аспектами цієї класифікації (об'єднання лінгвістичного та клінічного принципів категоризації), у дій необачно поєднуються первинні та вторинні мовленнєві порушення,

У подальшому на Заході розробка систематики мовленнєвих розладів у дітей здійснювалася переважно у психолого-лінгвістичному напрямі. У 1975 р. Д. Арам, Дж. Нейшн запропонували класифікацію, в якій розрізняли такі категорії порушень мовленнєвої сфери: неспецифічний дефіцит формулювань і повторень; тотальне низьке виконання усіх мовленнєвих тестів; дефіцит фонології, розуміння, формулювання і повторення; дефіцит розуміння; дефіцит формулювання і повторення. Як свідчить наведений перелік категорій, його основою є формально-тестологічний підхід.

Б. Вільсон (1986) мовленнєві порушення поділяв на такі групи: а) слухове порушення розуміння змісту; б) слухове і зорове порушення розуміння змісту; в) слухове порушення розуміння змісту з розладами слухової та зорової короткочасної пам'яті; г) експресивне і/або рецептивне порушення; д) глобальне порушення мовлення; е) порушення слухового запам'ятовування і відтворення; ж) експресивне порушення.

І. Рапін, Дж. Аллен (1988) запропонували таку класифікацію порушень мовленнєвих розладів: а) фонологічно-синтаксичний синдром із оральною апраксією і без неї; б) тяжкий експресивний синдром зі збереженим розумінням мовлення; в) вербальна слухова агнозія; г) аутистичний синдром із мутизмом; д) аутистичний синдром з ехолалією; е) синдром семантично-прагматичних порушень без аутизму; ж) синдром синтаксично-прагматичних порушень.

Короткий огляд класифікацій мовленнєвих вад свідчить про надзвичайну складність цієї проблеми, певну міждисциплінарну роздробленість й одноаспектність у підходах до досліджень. Складність класифікації мовленнєвих порушень зумовлена низкою причин, серед яких провідне місце займає недостатня вивченість власне механізму мовлення і незбігання поглядів дослідників щодо питання про принципи подібних класифікацій.

Але на сьогодні практичному логопеду найдоступнішим і практично значущим є психолінгвістичний напрям досліджень. Важливо розуміти стан мовних процесів та їх формування у дітей з недорозвиненням мовлення, порівняно з мовною нормою. У контексті цієї парадигми отримано багато наукової інформації про становище основних мовних засобів, особливості фонологічних, лексичних і граматичних операцій при недорозвиненні мови і мовлення

 

13Анатомо-фізіологічні механізми мовлення

Мова є продуктом психічної діяльності людини і результатом складної взаємодії різних мозкових структур. Реалізація мовлення відбувається завдяки координованої роботи периферичного рухового апарату, яка забезпечується центральною нервовою системою.

У речепроізводства беруть участь дихальний, фонаторний і артикуляційний відділи периферичного мовного апарату.

Дихальний відділ периферичного мовного апарату становить енергетичну основу мови, забезпечуючи так зване мовне дихання. Анатомічно цей відділ представлений грудною кліткою, легкими, міжреберних м'язів і м'язами діафрагми. Легкі забезпечують певний Подсвязочное тиск повітря. Воно необхідне для роботи голосових складок, модуляцій голосу і змін його тональності.

При фізіологічному диханні (т. Е. Поза мови) вдих відбувається активно за рахунок скорочення дихальних м'язів, а видих - щодо пасивно за рахунок опускання стінок грудної клітки, еластичності легенів. Фази вдиху і видиху в спокої мало відрізняються за тривалістю. За способом переважного розширення грудної порожнини фізіологічне дихання підрозділяється на різні типи: 1) реберне (грудне); 2) черевне; 3) змішане (грудо-черевний). У свою чергу, реберний подих буває трьох різновидів: а) ключичное; б) верхнереберний; в) ніжнереберное. Ключичне і верхнереберний дихання відноситься до нераціональних способів дихання, так як розширення грудної клітки обмежена внаслідок малої рухливості ребрових стінок. При черевному диханні дихальний обсяг істотно не відрізняється від такого при ніжнереберном диханні, однак дихальні рухи при цьому пластичнее. Більш раціональним є грудо-черевний подих, яке нерідко в практиці називають діафрагмовим. При цьому типі дихання забезпечується не тільки достатній обсяг повітря, але і оптимальна пластичність дихальних рухів. Цей тип дихання найбільш адекватний і для фонації.

У процесі мовлення істотно збільшується функціональне значення фази видиху. Перед початком мовлення зазвичай робиться швидкий і глибший, ніж в спокої, вдих. Мовний вдих здійснюється через ніс і рот, а в процесі мовного видиху потік повітря йде тільки через рот. "Мовний" вдих характеризується наявністю певного об'єму повітря, здатного забезпечити підтримку під зв'язкового тиску. Велике значення для озвучування висловлювання має раціональний спосіб витрачання повітряного струменя. Час видиху подовжується настільки, наскільки необхідно звучання голосу при безперервному проголошенні інтонаційно-логічно завершеного відрізка висловлювання (т. Е. Синтагми).

Фонаторний відділ периферичного мовного апарату анатомічно представлений гортанню і її голосовими складками. Поза мови складки розсунуті. При фонації голосові складки напружуються, змикаються і виробляють коливальні рухи. Саме коливальні рухи голосових складок і породжують звукові хвилі.

Частотна і силова характеристики людського голосу є відображенням амплітуди і частоти коливання голосових складок.

Основний і додатковий тони голосу модулюються системою резонаторів. Основними резонаторами людського голосу є глотка, ротова порожнина і порожнина носа з його підрядними пазухами, а також лобова порожнину. Крім того, певний тембр голосу надають порожнини трахеї і бронхів, грудної клітки в цілому, порожнини гортані. Резонатори відрізняються у окремих людей за формою, розмірами, особливостям їх використання під час промови, що надає голосу індивідуальну темброве забарвлення.

В ефекті резонансу приймає особливе участь м'яке піднебіння і ті м'язи, які перекривають простір між носоглоткою і ротоглотки.

Резонатори, які утворюються кістками черепа, а саме: носова порожнина, лобова порожнину, не змінюють свого об'єму, тому генерують звуки на дуже вузький діапазон.

Частотний діапазон голосу людини вимірюється в герцах. Частотний діапазон розмовного голосу становить лише 1/10 від загального діапазону голосу. У чоловіків частотний діапазон голосу становить 80-150 Гц, у жінок - 120-400 Гц, у дітей він значно вище. Так як людський слух неоднаково чутливий до звуків різної частоти, то сприймається гучність голосу залежить не тільки від абсолютної сили, а й від його частотних характеристик. Високі голоси відчуваються, як більш гучні.

Забарвлення голосу відображає емоційний стан мовця і навіть психічний стан індивідуума в найширшому сенсі слова.

У голосовому діапазоні існують темброві відмінності, які за аналогією з музичними інструментами звуться голосових регістрів. У людському голосі розрізняють три регістру: грудної, головний і середній (змішаний).

Артикуляційний відділ периферичного мовного апарату представлений порожниною pтa, ніжнeй щелепою, язиком, губами, горлом і м'яким небом.

М'яке небо при спокійному диханні розслаблено, частково закриває вхід в ротову порожнину з глотки. Під час глибокого дихання, позіхання й мови піднебінна фіранка піднімається вгору, відкриваючи прохід в порожнину рота і, навпаки, закриваючи прохід в носоглотку. Всі випадки, коли голос набуває носовий відтінок, називаються відкритою назалізація. Якщо носовий відтінок голосу відсутня при проголошенні носових звуків (Н, М), говорять про закриту назализации.

Основну роль в проголошенні мовних звуків грають м'язи язика. Крім нього, в артикуляторном акті беруть участь м'язи губ і щік, м'язи, що піднімають нижню щелепу і м'язи шиї.

Мова являє собою масивну м'яз, яка не має сухожиль. У ньому можна виділити функціонально велику кількість м'язових груп, які анатомічно відокремлені, але здійснюють в процесі мовлення різні завдання. Наприклад, кінчик язика, бічні м'язи, м'язи спинки мови, м'язи кореня і т. Д. Можна виділити функціонально окремі волокна, які виконують свою особливу роль в проголошенні звуку. При проголошенні окремого мовного звуку частина м'язового волокна може бути напружена, а інша частина розслаблена. Напруга артикуляторной м'язи в процесі усного мовлення пов'язано не тільки з конкретною роботою по проголошенню окремого звуку. Воно несе на собі вплив залишкового напруги від проголошенні попереднього звуку, а також підготовче напругу, пов'язану з проголошенням наступного звуку, які входять до складу слова (коартикуляция). Крім цього, емоційний стан, в якому знаходиться мовець, також впливає на ступінь напруги м'язів як мови, так і всього мовного апарату. Таким чином, м'язи язика відчувають комплекс різних впливів. Кожен мовної звук - результат складних м'язових синергій, тобто одночасних скорочень різних м'язових волокон, що відносяться до різних функціональнвм групам. Найбільш складні м'язові синергій необхідні для артикуляції переднеязичних звуків, т. Е. Проривних, щілинних, котрий тремтить "р". Необхідні для цього тонкі руху м'язів кінчика язика здійснюються за умови фіксації кореня язика його зовнішніми м'язами, а також м'язами під'язикової кістки і шиї.

артикуляцією називається робота периферичних органів мови по відтворенню звуків.

Артикуляція приголосних відбувається при розслаблених м'язових стінках резонаторних порожнин, в той час як в ротовій порожнині є локальний фокус довільно скорочених м'язів.

Голосні звуки - це свого роду "озвучений видих". При їх артикуляції відбувається тонічне напруження м'язових стінок резонаторів порожнин при відсутності перешкоди на шляху струменя повітря, що видихається.

Мовна артикуляція - це довільні рухи, яким дитина навчається в дошкільному віці. Для формування мовної артикуляції в процесі мовного онтогенезу необхідні ті найскладніші координаторні механізми центральної нервової системи, які здатні регулювати специфічну точну роботу м'язів артикуляторного апарату, які забезпечують усне мовлення.

Нервова система, забезпечує роботу мовного апарату, складається з центральної і периферичної частин. Периферичні нерви іннервують м'язи мовного апарату.

Центральна частина нервової системи складається з декількох відділів, тісно взаємодіючих між собою.

Ядра, від яких відходять периферичні нерви, що іннервують мовний апарат, розташовані в стовбурі мозку (варолиев міст, довгастий мозок), в шийному і грудному відділі спинного мозку 

 

20. Розкрити систему організації логопедичної допомоги дітям дошкільного віку

Діти з вадами мовлення дошкільного віку можуть отримувати корркціонно-педагогічну допомогу в наступних спеціальних установах:

  • ясла-садок для дітей з вадами мовлення; дитячий сад для дітей з вадами мовлення, що компенсує (всі групи в такій установі-логопедичні);
  • групи для дітей з порушеннями мови при дитячих садках загального типу (комбінованого виду);
  • державні освітні установи (ГОУ) «Школа-дитячий садок» для дітей з вадами мовлення;
  • так звані логопедичні пункти на базі дитячих садків комбінованого виду.

У дошкільному навчальному закладі (ДНЗ) компенсуючого або комбінованого виду здійснюється диференційоване навчання і виховання дітей з різними формами мовних порушень, що мають збережений слух і інтелект з урахуванням їх віку

Основними завданнями роботи з дітьми в логопедичних групах дошкільних установ є: корекція мовного порушення;підготовка до навчання в загальноосвітній школі;а дітей з важкими порушеннями мови - в спеціальній школі.

Типовим положенням визначено профілі спеціальних логопедичних груп.

Діти із загальним недорозвиненням мови приймаються в логопедичні групи з 5-ти років, терміном навчання на два роки. Наповнюваність груп - 10-12 осіб. Групи працюють за спеціальними програмами. В останні роки все частіше дітей з ЗНМ (з 1-2 рівнем мовного розвитку) приймають з 4-х років на 3 роки навчання. Але затверджених програм для таких логопедичних груп поки немає.

Дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням направляють або в старшу, або в підготовчу групи, термін навчання складає один рік. При необхідності (наприклад, при дизартрії), за рішенням ПМПК дитина може пройти корекційна навчання повторно. Наповнюваність груп - 12-14 осіб.

Для дітей із заїканням відкриваються спеціальні групи, в які приймаються діти з 2-3-х років. Наповнюваність груп - 8-10 чоловік. Групи комплектуються як різновікові.

Зміст навчання і виховання дошкільників з порушеннями мови в спеціальних дитячих садах включає традиційні для дошкільного виховання розділи: гра; працю; фізичне і музичне виховання; розвиток елементарних математичних уявлень; ознайомлення з навколишнім світом; образотворча діяльність і конструювання.

21. Механізм голосоутворення

Механізм голосоутворення: струмінь повітря з легенів при вдиху потрапляє в область гортані і створює там тиск, чим більше цей тиск, тим більше виникає напруга в голосових складках, тим більший опір вони надають цьому повітряному струмені. Це відбувається в результаті розширення гортані і натягу голосових складок.

У міру збільшення тиску повітря із зусиллям переривчастими дрібними поштовхами починає прориватися між голосовими складками і під тиском цього повітря голосові складки починають ритмічно коливатися, утворюючи цим первинний тон. Ці коливання голосових складок викликають коливання частинок повітря в резонаторних порожнинах, які сполучаються з гортанню. Всі ці заповнені повітрям порожнини посилюють приходить з гортані звук і надають йому ехарактерну для кожної людини індивідуальне темброве забарвлення, що залежить від конкретної величини і форми резонаторів. З цієї причини голос кожної людини глибоко індивідуальний і неповторний, що дозволяє нам легко впізнавати людей по голосу. Індивідуальне забарвлення і характерне звучання надають голосу верхні резонатори: глотка, носоглотка, порожнина рота, порожнина носа і його придаткових пазух. У них утворюється основа для кожного звукового мовлення. І додаткові тони, які, злившись з основним тоном, утворюють звук. При шепоті відбувається змикання дихання передніх відділів голосових складок. У момент дихання голосові складки знаходяться в розслабленому стані, утворюючи щілину. Але обов'язково потрібно враховувати роль центральної нервової системи в голосоутворенні. І центральна нервова система забезпечує координовану роботу всіх відділів та органів голосоутворення.

22. Схарактеризувати акустичні основи голосоутворення(сила, висота, тембр)

Сила голосу  залежить в основному від амплітуди (розмаху) коливань голосових зв'язок, яка визначається величиною повітряного тиску, тобто силою видиху. При більшому наповненні легенів повітрям і при більшій інтенсивності видихання виходить і більш гучний голос. Однак у всіх випадках голос, що виникає в гортані, відносно слабкий. Значний вплив на силу голосу надають резонаторні порожнини Надставна труби (глотка, порожнина рота, носова порожнина), які є підсилювачами звуку.

Висота голосу  залежить від частоти коливань голосових зв'язок, яка, в свою чергу, знаходиться в залежності від довжини, товщини і напруги голосових зв'язок. Чим довший голосові зв'язки, чим вони товщі і чим менше напружені, тим нижче звук голосу. Зміна висоти голосу забезпечується роботою м'язового апарату гортані. При проголошенні (або співі) низьких звуків натяг голосових зв'язок невелике (натягують голосову зв'язку персні-щитовидна м'яз не працює); активна голосова (щіто-черпаловідних) м'яз, що при своєму скороченні стає товщі і тим самим збільшує товщину голосової зв'язки. Підвищення звуку досягається збільшенням натягу голосових зв'язок за допомогою скорочення персні-щитовидної м'язи. Цей механізм діє, однак, лише до певної межі. Після максимального скорочення персні-щитовидної м'язи подальше збільшення натягу голосових зв'язок неможливо. Тоді починає діяти інший механізм - вкорочення коливної частини голосових зв'язок. Це досягається за допомогою скорочення поперечної м'язи, яка щільно притискає черпаловідние хрящі один до одного, внаслідок чого задні кінці голосових зв'язок позбавляються можливості коливатися. Коливається тільки передня частина голосових зв'язок, які, вкоротити, як притиснуті пальцем струни скрипки, починають видавати більш високий звук. Для подальшого підвищення голосу знову починає посилюватися натяг вже укорочених голосових зв'язок. Коли ж настає межа натягу і укороченню коливних відрізків голосових зв'язок, вступає в дію механізм фальцету.

Частота коливань голосових зв'язок обумовлює висоту основного тону. Поряд з основним тоном в гортані утворюються і додаткові тони, або обертони, кількість і сила звучання яких залежать від особливостей будови гортані, а також від величини і форми резонаторних порожнин Надставна труби (глотки, порожнини рота, носової порожнини). Певне поєднання обертонів і обумовлює індивідуальну В«забарвленняВ» голоси, чи тембр, наявність якого дозволяє дізнаватися людей по голосу.

Діапазон голосу. Голос людини може змінюватися по висоті приблизно в межах двох октав. Для звичайної розмовної мови достатньо 4-6 тонів. Діапазони голосу, тобто межі можливих змін голосу по висоті, у різних людей різні.

23. Висвітлити сутність правильного дихання та його значення для мовлення

Від правильного дихання залежить сила і рівномірність звучання мови, а також зміст і краса мовлення взагалі. Адже дихання безпосередньо пов'язане з паузами, а паузи (про них йтиметься нижче) диктуються змістом і в зв'язку з цим членують потік мовлення на мовні такти. Часте набирання повітря під час читання створює нічим не виправдані паузи, а це в свою чергу впливає на красу мовлення. Дихання з широкимиінтервалами позбавляє читця можливості робити необхідні за змістом паузи і врешті призводить до монотонного мовлення. Отже, дихання може відіграти відпо-відну роль у процесі читання лише за тієї умови, коли читець правильно ним керуватиме.

Диханням треба досконало володіти, раціонально використовувати його в процесі мовлення. Звичайний природний, не керований процес дихання складається з трьох моментів, які ритмічно повторюються: вдихання, видихання і паузи (стану спокою, відпочинку м'язів). Звичайне природне дихання не потребує свідомої уваги, бо відбувається поза мовленням. Тому вдих і видих його плавні, спокійні і майже однакові за тривалістю: зразу після вдиху йде пасивне й мимовільне видихання, а після нього — невеличка пауза і знову вдих і т. д.

У керованого дихання процес зовсім інший. Вдихання, видихання і паузи підпорядковані волі читця. Логічна й емоційна сторони мовлення потребують від мовця певної організації цього процесу: швидкого вдихання і повільного видихання, уміння керувати витратою повітря.

24. Схарактеризувати типи дихання

Природне дихання здійснюється не в усіх однаково. Це залежить від того, які саме м'язи органів дихання беруть найактивнішу участь у роботі дихального апарату. У цьому зв'язку його поділяють на чотири типи: ключичний (високий, плечовий), грудний (середній, реберний), діафрагматичний (низький, черевний), комбінований (грудно-черевний). Перші три типи вважаються неправильними, останній — правильним.

Ключичний — це такий тип дихання, за яким повітрям наповнюється лише верхня частина легень. У цьому випадку дихати доводиться частіше, ніж необхідно було б, оскільки в легені поступає мала кількість повітря. Цей тип розрізняти можна за такими оз-наками: при вдиханні підіймаються вгору плечі, лопатки і ключиці.

Грудний — це такий тип дихання, за яким повітрям наповнюється лише середня частина легень. На відміну від першого за таким диханням в легені поступає значно більша кількість повітря, проте ще недостатня, щоб заповнити і верхню, і нижню частини. Тому цей тип дихання також вважається неправильним. Його ознаки: грудна клітка розширюється, а живіт втягується.

Діафрагматичний — це такий тип дихання, за яким повітрям наповнюється переважно нижня час-тина легень. Таке дихання значно краще, ніж ключичне чи грудне, проте також неправильне, бо верхня й середня частини легень залишаються пасивними, погано вентилюються. Ознаки такого дихання: при вдиханні віддимається живіт, бо діафрагма інтенсивно скорочується, осідає і тисне на черевну порожнину. Це найпоширеніший тип дихання серед людей, які працюють фізично.

Найбільше доцільний комбінований тип дихання. В процесі такого дихання повітрям наповнюються всі ділянки легень. Такий розподіл дихання на типи слід вважати відносним, схематичним. Характер дихання кожної людини змінюється залежно від зовнішніх обставин та її внутрішнього стану. Проте можна зустріти таких людей, в яких переважає один з неправильних типів. У такому разі слід перебудувати даний загальний тип дихання, зробити його правильним, комбінованим.

 

25 Висвітлити сутність правильного дихання та його знасення для мовлення

Для формування повноцінного мовлення у дітей важливе значення має постановка правильного мовленнєвого дихання. Плавне мовленнєве дихання формується на основі фізіологічного дихання. У деяких дітей можуть спостерігатися порушення правильного фізіологічного дихання, тобто недостатнє збагачення легких киснем. Тому так важливо навчити дитину дихати правильно.

 

У процесі повноцінного фізіологічного дихання здійснюється профілактика нежиті і респіраторних захворювань, адже саме в носовій порожнині повітря стає вологим або, навпаки, сухим. Воно охолоджується або зігрівається, очищується від пилу, який залишається на маленьких ворсинках носових пазух. Одночасно з цим подразнюються рецептори регуляції активності і кровообігу головного мозку, порушення роботи яких дуже часто призводять до появи підвищеної тривожності, пригніченості, розладів сну.

 

Роботу з формування правильного мовленнєвого дихання слід починати з вироблення в дитини уміння виконувати різні види вдихів і видихів, а також їх комбінацій. Наприклад, глибокий вдих і видих через ніс, потім через рот, чергувати вдих носом і видих ротом, вдих і видих через одну ніздрю. Коли глибокий вдих і видих вже засвоєні, можна переходити до вироблення у дитини вміння здійснювати короткий легкий вдих і тривалий плавний видих.

 

Під час прогулянок на свіжому повітрі варто пропонувати малюкам повільно вдихати носом і ще повільніше видихати, обов'язково контролюючи правильність виконання. Видих повинен бути в півтора-два рази довшим, ніж вдих. Його краще прив'язати до кроків (вдих – 2-3 кроки, видих – 3-5 кроків). Особливо важливий такий спосіб дихання при швидкій ходьбі і повільному бігу.

 

Під час занять дуже важливо звертати увагу на положення живота і плечей. На вдиху слід стежити, щоб живіт піднімався («Надуй кульку»), а на видиху – опускався («Кулька лопнула»). Плечі при цьому – нерухомі, і на вдиху не повинні підніматися сильно вгору. Варто вказати дитині, щоб перед кожним новим вдихом вона робила невеликі паузи і тільки потім, на видиху, починала говорити. Це допоможе попередити виникнення і знімає можливе психоемоційне напруження мовлення.

 

Виконання спеціальних логопедичних дихальних вправ дозволяє не тільки вдосконалити мовленнєве дихання, але й допоможе виробити плавний видих через рот (2-4 секунди) з поступовим збільшенням його тривалості до 6-8 секунд. Надування повітряних куль, пускання мильних бульбашок, гра на дитячих музичних інструментах (губній гармошці, сопілці, трубі) зроблять заняття цікавими, різноманітними й ефективними.

26 Висвітлити методику постановки мовленнєаого дихання

Мовленнєве дихання – основа повноцінного мовленнєвого розвитку дитини

Для формування повноцінного мовлення у дітей важливе значення має постановка правильного мовленнєвого дихання. Плавне мовленнєве дихання формується на основі фізіологічного дихання. У деяких дітей можуть спостерігатися порушення правильного фізіологічного дихання, тобто недостатнє збагачення легких киснем. Тому так важливо навчити дитину дихати правильно.

У процесі повноцінного фізіологічного дихання здійснюється профілактика нежиті і респіраторних захворювань, адже саме в носовій порожнині повітря стає вологим або, навпаки, сухим. Воно охолоджується або зігрівається, очищується від пилу, який залишається на маленьких ворсинках носових пазух. Одночасно з цим подразнюються рецептори регуляції активності і кровообігу головного мозку, порушення роботи яких дуже часто призводять до появи підвищеної тривожності, пригніченості, розладів сну.

Роботу з формування правильного мовленнєвого дихання слід починати з вироблення в дитиниуміння виконувати різні види вдихів і видихів, а також їх комбінацій. Наприклад, глибокий вдих і видих через ніс, потім через рот, чергувати вдих носом і видих ротом, вдих і видих через одну ніздрю. Коли глибокий вдих і видих вже засвоєні, можна переходити до вироблення у дитини вміння здійснювати короткий легкий вдих і тривалий плавний видих.

Під час прогулянок на свіжому повітрі варто пропонувати малюкам повільно вдихати носом і ще повільніше видихати, обов'язково контролюючи правильність виконання. Видих повинен бути в півтора-два рази довшим, ніж вдих. Його краще прив'язати до кроків (вдих – 2-3 кроки, видих – 3-5 кроків). Особливо важливий такий спосіб дихання при швидкій ходьбі і повільному бігу.

Під час занять дуже важливо звертати увагу на положення живота і плечей. На вдиху слід стежити, щоб живіт піднімався («Надуй кульку»), а на видиху – опускався («Кулька лопнула»). Плечі при цьому – нерухомі, і на вдиху не повинні підніматися сильно вгору. Варто вказати дитині, щоб перед кожним новим вдихом вона робила невеликі паузи і тільки потім, на видиху, починала говорити. Це допоможе попередити виникнення і знімає можливе психоемоційне напруження мовлення.

Виконання спеціальних логопедичних дихальних вправ дозволяє не тільки вдосконалити мовленнєве дихання, але й допоможе виробити плавний видих через рот (2-4 секунди) з поступовим збільшенням його тривалості до 6-8 секунд. Надування повітряних куль, пускання мильних бульбашок, гра на дитячих музичних інструментах (губній гармошці, сопілці, трубі) зроблять заняття цікавими, різноманітними й ефективними.

Логопедичні вправи для розвитку мовленнєвого дихання

Для вдосконалення мовленнєвого дихання можна використовувати нижче запропоновані вправи.

Вправа «Соня»

Покажіть дитині картинку із зображенням ведмедя, який спить у барлогу. Поясніть слово «барліг» і продемонструйте дихання животом, запропонувавши малюку повторити за вами. Дитина повинна імітувати рівне, глибоке дихання ведмедя, для контролю поклавши руку собі на живіт.

Вправа «Фонтанчик кита»

Покажіть дитині картинку із зображенням кита, який випускає фонтан. Поясніть значення слова «фонтан», а після продемонструйте, як саме повинен дихати кит для того, щоб з'явився такий гарний фонтан – зробіть глибокий вдих ротом, видихніть з силою через ніс. Запропонуйте малюкові подихати так, як кит.

Вправа «Пір'ячко»

Приготуйте коробку з пір'їнками, поставте її на стіл і запропонуйте дитині подути на пір'я губами, складеними в дудочку. При цьому слід стежити за тим, щоб губи малюка не напружувалися, плечі не піднімалися, щоки не роздувати.

Вправа «Сніжинка»

Для виконання цієї вправи потрібно вирізати з паперу сніжинку, покласти дитині на долоньку і губами, складеними в дудочку, здути її з долоні на підлогу.

Вправа «Пливи, пливи, кораблик»

Приготуйте ємність з водою. Кораблик можна виготовити з паперу, а можна зробити корковий кораблик з паперовими вітрилами. Поясніть дитині значення слова «парус» і опустіть кораблик на воду. Нехай малюк дме на кораблик так, щоб він міг рухатися. Зверніть увагу дитини на те, що коли вона перестає дути, кораблик зупиняється. Можна також запускати кораблик під час прийняття ванни.

Вправа «Зігріємо ручки»

Запропонуйте дитині скласти долоньки разом, вдихнути повітря через ніс і видихнути в долоні, промовляючи звук [х].

Не варто обмежуватися запропонованими вправами. Пропонуємо більш розгорнутий комплекс логопедичних вправ для розвитку мовленнєвого дихання. Підключайте фантазію, намагайтеся залучити малюка в гру. Адже розвиваючи мовленнєве дихання, ви робите неоціненний внесок у мовленнєвий розвиток дитини.

27 Розкрити загальну характеристику порушень голосу у дітей

Мова є засобом спілкування людей і формою мовного мислення. Своєчасне розвиток мови перебудовує всю психіку дитини, дозволяє йому більш усвідомлено сприймати явища навколишнього світу. Будь-яке порушення в тій чи іншій мірі може відбитися на діяльності та поведінці дитини. 
Мова маленької дитини формується в спілкуванні з оточуючими. Таким чином, необхідно, щоб мова дорослого була зразком для дітей. 
Основне значення людської мови служить засобом спілкування між людьми. За допомогою мови ми можемо поділитися з оточуючими своїми думками, почуттями, переживаннями, можемо повідомити яку-небудь важливу інформацію і т.п. Ми настільки звикли до постійного мовного спілкування, що майже перестаємо його помічати і розуміти його справжню ціну. Нам здається само собою зрозумілим, що в будь-який момент ми можемо звернутися до кого-то з питанням або відповісти на поставлене нам питання, про щось розповісти і інше. І це дійсно так, але лише за умови, що людина володіє достатньо повноцінної промовою. Коли ж доводиться спілкуватися з людьми, страждаючими складними порушеннями мовлення, не кажучи вже про повну її відсутність, то складність їхнього життя, спілкування одразу ставати очевидною. Багато хто з них не можуть вибрати професію до душі, не можуть влаштувати нормальну своє особисте життя, для багатьох вкрай проблематичний простий похід в магазин або розмова по телефону, частіше важко або навіть неможливо навіть запитати у перехожого, як знайти потрібну вулицю або номер будинку. 
Крім того, наявність у дитини виражених порушень мовлення складається на всьому психічному розвитку. Адже кожний малюк дуже багато дізнається про навколишній світ завдяки тому, що задає дорослим темряву питань по кожному цікавить його предмету або явищу. Часто при порушеннях мови психічнийрозвиток сповільнюється, що неминуче позначиться на всьому процесі його шкільного навчання і подальшого життя, позначиться на формуванні характеру, призведе до відхилень у його поведінці. Багато неприємностей людям, страждаючим мовними розладами, завдають так звані вторинні відхилення, які нерідко виникають як реакції на мовний дефект. 
Зараз стали багато приділяти уваги на проблемі порушень мовлення дітей, їх профілактику. Одними з таких серйозних порушень є порушення голосу. Тому дана тема досить актуальна. 

Порушення голосу у дітей

2.1 Поняття голосу

Під голосом розуміється сукупність будь-яких звуків, що виходять з гортані людини, починаючи від крику, стогону, кашлю, гучного позіхання і закінчуючи добре поставленим голосом професійного оратора або співака. Голос є важливим компонентом мовотворення, оскільки він забезпечує, по-перше, чутність мови і, по-друге, її інтонаційну виразність. Інтонація робить сильний вплив на слухача. Завдяки їй ми розуміємо не тільки безпосередньо слова і фрази, але і прихований під ними підтекст. 
Різноманітність інтонацій досягається зміною висоти, сили, тембру голосу - його основних акустичних характеристик. А це значить, що кожна людина повинна навчитися володіти своїм голосом і вміти в повній мірі використовувати для цілей мовного спілкування все його багаті можливості. Однак вихованню голоси дітей у сім'ї та школі часто не приділяється належної уваги, що призводить до неправильного користування голосом і пов'язаним з цим голосовим розладом. Дійсну ціну голоси знає той, хто втратив його або страждає стійкими його порушеннями. 
Сила голосу визначається амплітудою коливання голосових складок, вимірюється в децибелах (Дб). Висота голосу характеризується частотою коливання голосових складок. Тембр голосу - емоційна забарвленість висловлювання, що виражає різні почуття і що надає мови різноманітні відтінки; подиву, смутку, радості і т.д. Тембр мови, її емоційна забарвленість досягається шляхом зміни висоти тону, сили голосу при вимові фрази, тексту. 
Тембр характеризується основним тоном - це первинний звук, що утворюється при коливаннях всієї довжини голосових складок; обертоном, який утворюється при коливаннях окремих відрізків голосових складок. Чим більше обертонів, тим багатшою, красивіше, яскравіше голос. 
Деякі звуки, які утворюються голосом, називаються тональними. Вони утворюються при майже повній відсутності шуму, що забезпечує хорошу чутність звуку, наприклад: голосні а, е, і, о, у, и. Деякі називаються сонорними (звучними). Їх якість визначається характером звучання голосу, який грає головну роль в їх освіту, а шум бере участь в мінімальному ступені, наприклад: приголосні м, м,, н, н,, л, л,, р, р,, i. 

2.2 Анатомо-фізіологічні механізми голосоутворення

Органи голосоутворення відносяться до периферичному відділу речедвигательного аналізатора. Вони через провідні нервові шляхи пов'язані з відповіднимивідділами кори головного мозку. Вступники від цих органів роздратування, що сигналізують про їх становище кожен момент спокою або руху, в корі головного мозку піддаються аналізу. Після цього з мозку на периферію надходять рухові команди, безпосередньо призводять ці органи в рух. 
Голосовий апарат людини складається з наступних трьох відділів: 
органів дихання, що забезпечують необхідну для голосоутворення струмінь повітря, що видихається; 
гортані з голосовими зв'язками як безпосередньо голосообразующего апарату; 
надставной труби, тобто порожнин рота і носоглотки, які відіграють роль резонаторів, що підсилюють утворюється в гортані звук і що додають йому індивідуальну темброву забарвлення. 
Резонатором називають порожнисте тіло, заповнене повітрям і має отвір. Резонатор підсилює звук і надає йому темброву забарвлення. Основними резонаторами в процесі мовотворення є грудної, ротової і носової, причому грудної резонатор часто називають "фундаментом голоси". Зайве участь носового резонатора в процесі мовотворення, найчастіше пов'язане з наявністю піднебінних ущелин або парезами м'якого неба, призводить до появи носового відтінку голосу - ринофонии, коли страждає тільки голос, або ринолалии, де поряд з голосом порушується і звуковимову. 
Голосоутворювальні апарат показаний на малюнку 1. Органом голосоутворення є гортань. Голосові зв'язки, які розташовані в гортані, можуть знаходиться у двох основних положеннях - в зімкнутому і розімкнутому. Коли ми говоримо, розташовані в гортані голосові складки змикаються. Видихуваний повітря тисне на них, змушуючи коливатися. М'язи гортані, скорочуючись у різних напрямках, забезпечують рух голосових складок. 
Механізм голосоутворення: струмінь повітря з легенів при вдиху потрапляє у подскладочного область гортані і створює там тиск, чим більше цей тиск, тим більше виникає напруга в голосових складках, тим більший опір вони надають цій воздухоносной струмені. Це відбувається в результаті розширення гортані і натягу голосових складок. 
У міру збільшення тиску повітря із зусиллям переривчастими дрібними поштовхами починає прориватися між голосовими складками і під тиском цього повітря голосові складки починають ритмічно коливатися, утворюючи цим первинний тон. 
Ці коливання голосових складок викликають коливання частинок повітря в резонаторних порожнинах, які сполучаються з гортанню. Всі ці заповнені повітрям порожнини посилюють приходить з гортані звук і надають йому характерну для кожної людини індивідуальну темброву забарвлення, що залежить від конкретної величини і форми резонаторів. З цієї причини голос кожної людини глибоко індивідуальний і неповторний, що дозволяє нам легко впізнавати людей по голосу. Індивідуальну забарвлення і характерне звучання надають голосу верхні резонатори: глотка, носоглотка, порожнину рота, порожнину носа і його придаткових пазух. 
У них утворюється основа для кожної звукової мови. І додаткові тони, які, злившись з основним тоном, утворюють чуємо звук. При шепоті відбувається змикання дихання передніх відділів голосових складок. У момент дихання голосові складки знаходяться в розслабленому стані, утворюючи щілину. Але обов'язково потрібно враховувати роль центральної нервової системи в голосоутворенні. І центральна нервова система забезпечує координовану роботу всіх відділів та органів голосоутворення. 
Енергетичний відділ є хорошою повітряної опорою для утворення голосу. Треба знати умови правильного голосоутворення. Явище імпедансу - це створення в надставной трубі, в надскладочной оболонці певного тиску. За умови наявності імпедансу голосові складки працюють з малою закритою енергією, але з хорошим акустичним ефектом. Імпеданс є захисним механізмом у роботі голосового апарату. Найбільший імпеданс у звуків м, н. 
Різне звучання голосних і приголосних звуків визначається не тільки тим, що порожнина рота може змінювати свою форму і об'єм, а також і роботою гортані. 
При утворенні голосних (а, е, о, у, и, і) виходить струмінь повітря 
не зустрічає в ротовій порожнині перепони. І, навпаки, при утворенні приголосних, що виходить струмінь повітря зустрічає в ротовій порожнині різні перешкоди. При утворенні голосних, сонорних (звучних) приголосних і дзвінких приголосних голосові зв'язки зімкнуті і вібрують, при цьому утворюється голос. 

 

2.3 Періоди становлення голоси

Дозрівання голоси охоплює тривалий період часу - від народження і до зрілості. Розвиток гортані, а отже і стан голосової функції, залежить від функціонування статевих залоз та інших залоз внутрішньої секреції. У зв'язку з цим як у період статевого дозрівання, так і в клімактеричний період у людей відбуваються суттєві вікові зміни голосу. І взагалі голосова функція настільки тісно пов'язана з соматичним і нервово-психічним станом людини, що про зміни цього стану в кожен даний момент безпомилково судити по голосу. Існує багато образних виразів для характеристики голосу: "радісний", "схвильований", "злий", "згаслий", "привітний", "боязкий" і т.п. - Так і уявляєш собі не тільки внутрішній стан людини, але в деякій мірі навіть його зовнішній вигляд на підставі будь-якого з наведених тут слів. 
Голос дитини відрізняється від голосу дорослої людини по всіх основних характеристиках - за силою, висотою і тембром. Це пояснюється ще не повною анатомо-фізіологічної зрілістю голосового апарату дитини. Дитяча гортань приблизно в 2-2,5 рази менше за своїм розміром, ніж гортань дорослого, відповіднобільш короткими є і голосові зв'язки. Грудний резонатор ще малий за обсягом і слабкий, внаслідок чого переважну роль при голосоутворенні грають верхні резонатори, що дають голосу "головне", тобто високе звучання. Недостатньо сильною є і струмінь повітря, що видихається. Голосові зв'язки коливаються тільки своїми краями. З цих причин, поряд з високим звучання, дитячий голос характеризується невеликою силою і малим діапазоном, причому голосихлопчиків і дівчаток до певного віку не мають великих відмінностей. 
Мутація голосу - це фізіологічне явище, що спостерігається в період статевого дозрівання і пов'язане з перетворенням дитячого голосу в голос дорослої людини. Найбільш помітно це явище виражено у хлопчиків. У них під впливом чоловічих статевих гормонів спостерігається дисгармонійний, нерівномірний зростання окремих частин голосового апарату. У цей період треба особливо звернути увагу на правильність звернення голосом. Виявляється, що лише меншість юнаків страждає від перелому голосу, для більшості ж цей процес протікає майже непомітно. Мутація голосу пов'язана зі швидким зростанням гортані. Голосові складки у хлопчиків подовжуються на 6-10 мм, тобто на 2 / 3 довжини. У дівчаток голосові складки подовжуються тільки на 3-5 мм. 
У хлопчиків часом виникає напружене дихання, так як змикання голосових складок неповне і для твору звуку повної сили видихательние м'язи посилено, форсовано працювати. 
У дівчаток тембр, сила і характер голосу теж змінюються, але без різких змін. Зміна виражається у швидкій стомлюваності голоси, діапазон великих змін не зазнає. Голос набуває грудне звучання, стає більш сильним. 
Нормально протікає мутація голосу може проявлятися в декількох формах. Так, нерідко голос змінюється дуже повільно, непомітно як для самих дітей, так і для оточуючих; зрідка лише спостерігається невелика хрипота і швидка стомлюваність голоси. В інших випадках (що трапляється частіше) голос у хлопчикапід час промови чи співу починає зриватися, з'являються низькі ноти басового тембру. Таке "зіскок" звуків спочатку виникає все частіше і частіше, потім проявляється рідше, і, нарешті, дитячий тембр замінюється чоловічим. 
Після періоду мутації голос знаходить свою індивідуальність і 25-30 років залишається незмінним. З віком в органах голосоутворення починаються атрофічні зміни і він слабшає, змінюється його тембр. 
Між тим, мутація голосу належить до функціональних порушень голосу. 

 

2.4 Види порушень голосу

Зміни тону голосу (інтонації) в дошкільному віці надзвичайно різноманітні і емоційні. Надмірне напруження голосу у дітей дошкільного віку може призвести до різних стійким його порушень, наприклад, голос може стати хрипким, крикливим, зайво високим (фальцет) або слабким, зайво низьким, грубим. 
Причини розладів голосу дуже різноманітні: захворювання і травматичні ушкодження гортані та голосових зв'язок; порушення резонаторної системи; хвороби органів диханнязахворювання серця і серцево-судинної системи; ендокринні розлади, зокрема захворювання щитовидної залози, порушення слуху, що утрудняють загальну "налаштування" голосообразующего апарату через відсутність або недостатності слухового контролю; тривале куріння; систематичне вживання алкоголю; вплив отрутохімікатів; часте перебування у запилених приміщеннях; систематичне перенапруження голосу, особливо при неправильному користуванні ним; різкі температурні коливання, зокрема, питво холодної води і особливо холодного молока і соків у розпаленілому стані; психічні травми. 
Зазначені етіологічні чинники призводять до органічних і функціональних порушень голосу, між ними буває важко провести чітку межу, тому такий поділ до деякої міри умовно. 
До органічних порушень відносять ті з них, які викликають зміну анатомічної будови голосового апарату в його периферичному або центральному відділах. 
До периферичних органічним розладам голосу належать порушення голосу, пов'язані з патологоанатомічними змінами в гортані, надставной трубі, а також через зниження слуху. 
У периферичному відділі голосообразующего апарату найчастіше спостерігаються такі аномалії: 
1. "Співочі вузлики", тобто невеликі випинання, на голосових зв'язках перешкоджають щільному їх змикання. Утворення таких вузликів найчастіше буває пов'язано з перенапругою, перевтомою голосу. 
2. Папіломи - це новоутворення у вигляді "кольорової капусти", поширюються не тільки на областях самих зв'язок, але і на інші відділи гортані, так званий папалломатоз гортані. Після видалення папілом, як правило, залишаються рубці, які також перешкоджають нормальному голосоутворення. 
3. Пухлини гортані і голосових зв'язок. 
4. Стеноз (звуження простору) гортані як результат перенесеного дифтериту, а також наслідок опіку, поранення або будь-якої іншої травми. 
5. Часткове або повне видалення гортані в зв'язку із злоякісними новоутвореннями. 
6. Ущелини м'якого й твердого неба, порушують нормальну взаємодію ротового і носового резонаторів. 
У зв'язку з анатомічними змінами в гортані та голосових складках виникає афонія і дисфонія органічного походження. При афонії дитина говорить тільки пошепки. Звук голосу не з'являється навіть при кашлевом поштовху. При дисфонії голос монотонний, хрипкий, глухий, часто з назальним відтінком, бистроіссякающій. 
Якщо подібні порушення голосу виникають у дитини в ранньому віці, це призводить до значних труднощів у мовленнєвому спілкуванні, до звуження соціальних контактів. Страждає і мовленнєвий розвиток. Затримується накопичення словника, розвиток граматичного ладу мовлення, звуковимову. Характернітакож соматична і психічна астенізація, тобто ослаблення, емоційні розлади, порушення саморегуляції. 
При патологоанатомічних зміни в надставной трубі спостерігається ринолалия і ринофонии. Диференціальна діагностика ринолалии і ринофонии не становить значної труднощі. Ринолалія - ​​це патологічна зміна тембру голосу і спотворена вимова звуків мови, а ринофонии - зміна відтінку, тембру голосу, обумовлене порушенням взаємозв'язку носової порожнини з ротоглотковий резонатором в процесі фонації без порушень артикуляції та вимови. 

Ринолалія і ринофонии мають місце в мовної патології і проявляються своєрідним порушенням тембру голосу і фонетичної сторони мови. 
Рінолалікі, соромлячись своєї промови, намагаються говорити тихіше, в результаті чого голос стає однотонним, слабким, приглушеним. 
Т.М. Воренцова зазначає порушення висоти, сили, тембру голосу при ринолалии. Голос глухий, з різко назальним відтінком, монотонний, немодульований слабкий. 
Порушення голосу при розщепленні неба М. Земан називає dysphonia palatine або palatophonia (палатофонія), на відміну від артикуляційних розладів, тобтоpalatolalia (палатолалія). Автор вказує на дві причини палатофоніі: ларингеальна гіперфункція і неправильний голосовий резонанс. Зміна тембру голосних М. Земан пов'язує з рядом анатомічних і резонаторних причин, а також з неправильним рухом язика і гортані. Причому, чим старша дитина, тим помітніше палатофонія і неприємніше. 
Порушення функції м'якого піднебіння, незалежно від причин, її викликають, призводить до порушення координації у діяльності енергетичної, генераторної і резонаторної систем і до зниження регулюючої ролі центральної нервової системи. Відбувається фіксація патологічного рефлексу голосоутворення, що ускладнює логопедичну роботу навіть за сприятливих анатомо-фізіологічних даних, тобто після ліквідації причин, що викликали назалізація. 
Патологічне зміна тембру голосу при ринофонии обумовлено порушенням функції м'якого піднебіння (velum palatinum) і його взаємодією з горлом і гортанню.
Виділяють два види ринофонии - відкрита і закрита. Відкрита обумовлена ​​органічними (вродженими і набутими) і функціональними причинами. Закрита ринофонии виникає у разі зниженого носового резонансу при проголошенні звуків мови. 
До периферичних порушень іноді відносять і розлади голоси у слабочуючих та глухих дітей. У цих випадках змінюється висота, сила і тембр голосу через відсутність або зниження акустичного контролю за мовленням. 
При природженій або рано придбаної глухоті висота, сила і тембр голосу змінюються внаслідок відсутності акустичного контролю. Вже в дитячому віці голос глухого позбавлений природного тембру і модуляції. Діти, що мають залишки слуху або порівняно пізно втратили його, володіють голосом більш звучним, природним, модульованим. Тому, характер голосу при порушенні слуху залежить від стану слуху і часу його втрати. 
До центральних органічних порушень голосу належать афонія і дисфонія при різних формах анартріі і дизартрії (бульбарної, псевдобульбарний, мозочковою і підкіркової). 
Дизартрія у дітей проявляється двома основними синдромами - порушенням фонетичної сторони мови та її ритміко-медико-інтонаційної забарвлення. У клінічній характеристиці дизартрії виявляється спільність рухового і мовного розладу, то є патологія еферентної і афферентной регуляції процесів мови і голосоутворення. Неоднорідність клінічної картини дизартрії виявляє своєрідність голосового порушення при цьому мовному розладі. 
Порушення просодичною сторони мови є основним і найбільш стійким ознакою дизартрії. Саме мелодико-інтонаційні розлади в найбільшою мірою впливають на розбірливість, виразність, емоційну виразність і навіть семантичну структуру промови хворого. 
Причина порушення голосу при дизартрії - патологія еферентної і афферентного ланок управління інтонацією. 
Виявляються такі клінічні форми дизартрії на основі провідного синдрому ураження мовної моторики: 
спастико-паретична (зниження сили і амплітуди довільних артикуляційних рухів); 
спастико-регідность (зміна м'язового тонусу поряд з явищами спастичного парезу); 
спастико-гіперкінетична (явища спастичного парезу поєднуються з Атетоїдна і хореїчних гіперкінезами; 
спастико-атактичним (артикуляційні руху втрачають свою точність, координованість); 
атактіко-гіперкінетична. 
Дана класифікація розроблена з урахуванням особливостей діяльності центральної нервової системи. Кора головного мозку функціонує у нерозривному зв'язку з екстрапірамідної системою (підкірковими утвореннями), ретікуляторной формацією і мозочком. Поразка екстрапірамідної системи на будь-якому рівні призводить до порушення довільних рухів, у тому числі і артикуляційної моторики. З огляду на тісний функціональну залежність різних рівнів екстрапірамідної системи, виділення змішаних форм дизартрії можна вважати виправданим. Дисфония при різних формах дизартрії у дітей характеризується своєрідним і складним порушенням висоти, сили й тембру голосу з багатьма нейродинамічними нашаруваннями. 
Функціональні порушення голосу не пов'язані з органічним ураженням голосового апарату, а обумовлені лише зміною його функції. Ця група голосових розладів також ділиться на центральні і периферичні. У дітей ці порушення зустрічаються рідше, ніж у дорослих. 
Функціональні порушення голосу периферичного характеру найчастіше бувають пов'язані з перенапруженням голосових зв'язок, особливо в умовах неправильного користування голосом. 
До центральних функціональних розладів голосу належать такі його порушення, які мають психогенне походження переважно результатом психотравми. Однак чітку межу між органічними та функціональними порушеннями голосу провести дуже важко, оскільки тривало існуючі функціональні розлади призводять до стійких органічних змін в гортані. Прикладом тому може бути утворення на голосових зв'язках "співочих вузликів" в результаті іноді досить тривалого неправильного користування голосом. Неможливість правильного голосоутворення при органічних ушкодженнях голосового апарату очевидна. Що ж до функціональних порушень голосу, особливо центрально обумовлених, то механізм їх походження необхідно пояснити. Тут найчастіше має місце поєднання трьох несприятливих факторів, що випливають один за іншим. 
По-перше, ще до виникнення голосового розлади у хворого з'являється свого роду схильність до нього у вигляді вже виник невротичного стану, невротичного фону. У цьому відношенні тут можна провести певну паралель зі сприяючими причинами заїкання, при наявності яких далі вже стає досить лише невеликого зовнішнього "спрямування" для наступу зриву. 
По-друге, завжди має місце який-то "пусковий момент", що викликає первинне порушення нормального голосоутворення. У такій ролі в різних випадках можуть виступати різні життєві обставини: простудні захворювання і страх перед тим, що голос залишиться осиплости назавжди; сильні психічні потрясіння, стресові ситуації і багато інших. 
По-третє, миттєва втрата голосу або неправильне голосообразование, одного разу виник або багато разів виникало, закріплюється у вигляді патологічного умовного рефлексу і надалі є основою для існування функціонального порушення голосу. 
Крім поділу голосових розладів на органічні та функціональні, враховуючи їх причинну зумовленість, ці розлади прийняти класифікувати і за зовнішніми ознаками, тобто за особливостями безпосереднім виявленням порушень голосу. Відповідно до цього останнім принципом виділяються такі найбільш часто зустрічаються розлади голосу. 
Істеричний мутизм - раптова і повна втрата голосу при неможливості навіть шепітної мови, пов'язана з психічною травмою. 
Афонія - відсутність звучного голосу при наявності шепітної мови. Її безпосередня причина - відсутність змикання або неповне змикання голосових зв'язок. Вона може бути викликана як органічними, так і функціональними причинами. При функціональній афонії, на відміну від органічного, у хворого є звучнийкашель, що зайвий раз свідчить про можливість нормального голосоутворення. Характерна тут і нестійкість, "нестаціонарність" патологічних змін в гортані: наявні звітність, почервоніння, потовщення голосових зв'язок і недостатність їх змикання носять тимчасовий характер, тоді як, наприклад, при органічно зумовленому паралічі або парезі голосових зв'язок вони при кожному ларінгоскопіческом огляді є одним і те ж положення. Крім того, для всіх функціональних порушень голосу характерна наявність сенсорних розладів - відчуття сухості, тяжкості або стороннього тіла в горлі, а нерідко і больові відчуття. Завжди є й общеневротіческіе симптоми, що виражаються в особливостях поведінки хворого, в переслідують його думках про невиліковність голосового розлади, в підвищеній дратівливості, тривоги, нестійкості настрою, порушення сну і т.п. 
Дисфония - розлад голосу, що полягає порушення його основних характеристик - висоти, сили й тембру. На відміну від афонії, при дисфонії голос утворюється, але стає неповноцінним. Він може бути слабким, сиплим, хрипким, зривистим, тремтячим, фальцетний, монотонним, "бубонить", глухим, здавленим, "квакають", "металевим", з носовим відтінком і т.п. 
При дисфонії якісна характеристика голоси страждає нерівномірно, часто змінюється в залежності від дії різних зовнішніх і внутрішніх факторів (самопочуття хворого, його настрою, пори року, часу дня, погоди і т.д.). Своєрідно виявляється дисфонія при перенапруженні голосу і істеричному неврозі. 
В основі дисфонії можуть лежати і органічні та функціональні причини. Якщо вчасно не звернути на це увагу, то порушення може прийняти затяжний характер і привести до виникнення органічних змін в голосовому апараті. 
Фонастенія - порушення голосу, що виражається в його швидкої стомлюваності, перериванні і супроводжується неприємними відчуттями в горлі. Найчастіше фонастенія є професійним захворюванням голоси у людей, що мають велику голосову навантаження, особливо за умови неправильного користування голосом. Її прийнято відносити до функціональних розладів голосу, однак по суті вона стоїть ніби на межі між функціональними та органічними порушеннями, оскільки при ній поступово наростають патологічні зміни в гортані, з'являються вузлики на голосових зв'язках. У дітей фонастенія може виникати в результаті криків і неправильного навчання співу. 
Також до функціональних розладів належить і патологічна мутація голосу. [1] Патологічний характер мутації може бути обумовлений ендокринними порушеннями або недотриманням гігієни голосу: рано курінням, вживанням спиртних чи інших дратують слизову оболонку гортані напоїв у період вже почалася мутації голосу, перевантаження голосового апарату, продовження занять співом, інфекційні захворювання, шкідливі фактори (пил, дим), порушення функції щитовидної залози. Дане голосове розлад можна класифікувати як прикордонне між органічними та функціональними порушеннями. 
Голос ларінгоектомірованних хворих, тобто хворих з видаленою гортанню. Це органічна розлад голосу, викликане грубими анатомічними змінами в голосоутворювальні апарати. 

2.5 Види спрямованої корекційної роботи при порушенні голоси

Обстеження хворих з порушеннями голосу носить комплексний медико-педагогічний характер. У ньому обов'язково беруть участь отоларинголог, невропатолог, логопед (фониатр), психолог. Основним завданням обстеження є з'ясування причини і механізму голосового розлади і визначення на цій основі найбільш раціональних шляхів корекційного впливу. 
Питання методики відновлення голосу розроблені Є.В. Лаврової, С.Л. Таптаповой, О.С. Орлової та іншими. Корекційно-логопедична робота будується диференційовано в залежності від патологічних проявів кожного типу голосового розлади. Однак початковою ланкою завжди є психотерапевтична бесіда, основна мета якої - переконати дитину в можливості відновлення голосу, встановити з ним контакт, включити його в активну роботу, роз'яснивши мету і завдання корекції. 
При зборі анамнезу особливо ретельно з'ясовується давність і особливості найперших проявів голосового розлади, а також характер його подальшого перебігу. Останнє більш характерно для функціональних порушень голосу. Проводиться обов'язковий огляд гортані та голосових зв'язок за допомогою спеціального гортанного дзеркала (ларингоскопа), а також дослідження слуху. Виявляються можливі відхилення в емоційно-вольовій сфері, адекватність його ставлення до наявного голосовому розладу і до можливості його подолання. Для подолання як органічних, так і функціональних розладів голосу використовується комплексний вплив на хворого, конкретний зміст якого варіюється в залежності від наявної картини порушень. 
При порушеннях голосу велике значення надається психотерапії, яка нерідко набуває вирішального значення в справі подолання голосових розладів. 
Метою психотерапії є свідоме, активне, вольове включення дитини в процес всієї корекційної роботи. Психотерапія сприяє перевихованню особистості дитини в цілому, стимуляції та активізації її на подолання труднощів і на боротьбу за якнайшвидше одужання. Вона передбачає індивідуальний підхід до хворого дитини з урахуванням її віку, перебігу захворювання, особливостей особистості дитини, характеру порушення його мови і голоси. Психотерапія проводиться у формі бесіди, в ході якої виявляються скарги дитини, складається уявлення про коло його інтересів, схильності, ставлення до дефекту; встановлюється особистий і робочий контакт. 
При функціональних порушеннях голосу у дітей логопедична робота визначається тим, що при даному дефекті немає видимих ​​анатомічних змін у будові голосових складок. Патологічна симптоматика (гіперемія, набухання слизової оболонки гортані) частіше носить тимчасовий характер і зникає після лікування і ортофоніческіх (голосових) вправ. 
Основне завдання логопедичної роботи при відновленні функціональних порушень голосу - подолання стійкого фіксованого патологічного рефлексу голосоутворення. Тому проведення психотерапевтичних бесід є необхідною запорукою успіху в робіт. Велика увага можуть мати демонстрація магнітофонних записів голоси дітей до і після лікування, особисті зустрічі та бесіди з дітьми, які вже закінчили курс логопедичних занять. У разі потреби проводиться загальнозміцнюючий лікування, розраховане у тому числі і на зміцнення нервової системи хворого, оскільки стан останньої дуже впливає на загальну ефективність логопедичної роботи. Слідом за бесідами йде режим мовчання протягом 10-14 днів, після чого починають корекційно-логопедичний заняття. Вони включають артикуляционную і дихальну гімнастику і голосові вправ, а також лікувальна фізкультура. Велика увага приділяється дихальним і артикуляційним вправам, оскільки повноцінний мовленнєвий дихання і правильне артикулювання звуків вже самі по собі сприяють кращому звучання голосу і більшої чіткості мови. Артикуляційна гімнастика знімає напругу з артикуляційного апарату дитини і сприяє більш активній участі органів артикуляції в процесі голосоутворення. Тому метою артикуляційної гімнастики є вироблення чіткості, правильності, спритності рухів артикуляційного апарату та координовану роботу з органами дихання та голосоутворення. Дихальні вправи розвивають фонационного дихання, особливо подовжений, сильний видих. 
Далі переходять до так званих ортофоніческім вправам, кінцевою метою яких є відновлення єдиної, координованої діяльності дихального, голосового і артикуляційного апаратів, а також мовної функції в цілому. Вся робота носить суто спеціальний характер, вимагає професійних знань. 
Позитивно на мускулатуру гортані та її слизові оболонки робить масаж і фізіотерапевтичні процедури, що сприяють регуляції кровообігу та зменшення кількості слизу. На тлі цих загальнооздоровчих заходів хворому пропонується суворо дотримуватися голосовий режим, не допускаючи перевантаження голосового апарату. Іноді навіть на деякий час рекомендується повне мовчання або перехід на шепотную мова. 
Після закінчення лікування хворому протягом деякого часу рекомендується дотримуватися щадний режим і дотримуватися необхідних профілактичних заходів. 
При органічних порушеннях голосу в загальному комплексі впливу на хворого велике місце займають медичні заходи - медикаментозне та інше лікування, припікання, інгаляції, оперативне втручання тощо Використовуються навіть спеціальні пристосування: наприклад, "штучна гортань" для хворих з наголосом гортанню або обтураторов. Психотерапевтичний вплив тут зберігає своє важливе значення, проте воно набуває дещо іншу спрямованість. 
Ефективність подолання голосових розладів багато в чому визначається їх причинного обумовленістю. При наявності грубих анатомічних змін до голособразующем апараті, а також при органічних паралічах і парезах в більшості випадків досягається лише та чи інша ступінь поліпшення. Функціональнірозлади голосу часто піддаються повному усуненню. Однак далеко не останню роль у цьому питанні відіграють особистісні особливості людини, що страждає порушенням голосу, його власна організованість і наполегливість у досягненні мети. 
Попередження розлади голосу у дітей. 
З метою попередження розладів голосу слід охороняти голос дитини в дошкільному віці, не дозволяти дітям говорити занадто голосно, крикливо, не дозволяти їм дуже голосно співати, кричати на морозі під час прогулянки і т.д. 
При відновленні функціональних розладів особливу роль набувають профілактика і гігієна голосу. Особиста профілактика порушень голосу складається з створення певних умов побуту, сім'ї, відпочинку, режиму життя дитини. 
До числа профілактичних заходів при дисфонії відноситься заборона співати, голосно декламувати і всіляко перенапружувати голос. При гострому початку захворювання важливо дати повний спокій голосу на 10-14 днів. 
Особливі умови необхідно дотримуватися під час мутації. Період становлення голосу вимагає уважного, чуйного, ставлення з боку педагогів, батьків, так як пубертатний період протікає на фоні фізичних і психічних змін особистості підлітка. У цей період потрібно щадити голосоутворювальні апарати, не кричати, не співати голосно, особливо в сирих або непровітрені, накурених приміщеннях. Якщо спостерігається часті зриви голоси, неприємні відчуття при фонації, слід звернутися до лікаря - фоніатра. Особам, професія яких вимагає тривалої голосового навантаження, рекомендується спеціальна постановка мовного голосу, яка оберігає від перевтоми. 
Порушення голосу у дітей дошкільного віку дуже важливо попереджати дотриманням профілактичних заходів, заняттями дихальною гімнастикою. 
Дитячому садку і сім'ї для профілактики порушень голосу треба постійно стежити за станом носоглотки дітей і правильним користуванням голосом, дотримуватися перераховані вище вимоги. Особливе значення це має по відношенню до дітей, тільки що перенесли захворювання верхніх дихальних шляхів. Деякий час таким дітям не слід давати великого навантаження на голос, тобто не вимагати від них гучного мови і співу. 
Батьки і педагоги повинні знати основні правила охорони дитячого голосу. При виникненні порушення голосу, особливо якщо воно приймає хронічний характер, слід направити дитину на консультацію до отоларинголога, а в разі необхідності - на заняття до логопеда. 
ĮĮĮ. Висновок

Голос - сукупність різноманітних за своїми характеристиками звуків. Голос має свої акустичні характеристики: силу, висоту і тембр. 
Активну участь в утворенні голосу беруть: діафрагма, легені, бронхи, трахея, гортань, глотка, носоглотка, порожнини рота і носа. 
Голосові зв'язки мають можливість приходити в стан коливального руху. Завдяки вібрації голосових зв'язок при проходженні через гортань повітряного струменя в ній утворюється первинний звук голосу. Цей звук дуже слабкий і не нагадує собою звичайний людський голос. Звичну для нашого вуха силу і забарвлення він отримує завдяки ротового і носового резонаторам. 
Різні захворювання та травматичні пошкодження гортані і голосових зв'язок, порушення резонаторної системи, хвороби органів подиху я, захворювання серцево-судинної системи, ендокринні розлади, порушення слуху, шкідливі фактори можуть призвести до розладів голосу. 
Всі причини мовних порушень прийнято ділити на дві великі групи - органічні і функціональні. Вони в свою чергу також поділяються на центральні і периферичні. 
До органічних розладів відносять ті з них, які викликають зміну анатомічної будови голосового апарату в його периферичному або центральному відділах. 
Функціональні порушення голосу не пов'язані з органічним ураженням голосового апарату, а обумовлені лише зміною його функції. Ця група голосових розладів також ділиться на центральні і периферичні. У дітей ці порушення зустрічаються рідше, ніж у дорослих. 
Відновлення голосової функції у дітей здійснюється комплексно спільними зусиллями медицини та спеціалізованої галузі логопедії - фонопедії. Артикуляційні, дихальні і голосові вправи поєднують з психотерапією, лікувальною фізкультурою та медикаментозним лікуванням. Діти отримують спеціалізовану допомогу в лоротделеніях і логопедичних кабінетах поліклінік. 
Тому дуже важливо своєчасно виявляти й усувати порушення мови. Обов'язково потрібно з самого початку приводити мова дитини до норми, щоб ніщо не заважало йому повноцінно вчитися, працювати і жити. 
З метою попередження розладів голосу слід охороняти голос дитини в дошкільному віці, не дозволяти дітям говорити занадто голосно, крикливо, голосно співати, кричати на морозі. Вчасно звертатися до лікаря з будь-якими видимими порушеннями. Адже, здоровий голос дитини - це запорука його благополучного розвитку, виховання і навчання. 

28 Причини порушень голосу

Центральні органічні порушення голосу пов'язані з паралічами і парезами голосових зв'язок, зумовленими ураженням стовбура або кори головного мозку, провідних нервових шляхів. Центральні органічні порушення голосу зустрічаються у дітей з дитячим церебральним паралічем.

Причинами периферичних органічних порушень голосу виступають різні запальні захворювання або анатомічні зміни голосового апарату. У їх числі - хронічні ларингіти, опіки і травми гортані, периферичні парези і паралічі (при ураженні поворотного нерва), «співочі вузлики», пухлини (папіломатоз) гортані, післяопераційні рубці і стенози гортані, стан після резекції гортані або ларінгектоміі.

При функціональних порушеннях голосу діяльність голосового апарату порушується при відсутності органічних ушкоджень. Центральні функціональні порушення голосу (психогенна афонія) є наслідком гострої психотравмуючої ситуації. Частіше виникає у жінок, схильних до невротичних реакцій.

Периферичні функціональні порушення голосу за типом фонастенія можуть бути викликані надмірними голосовими навантаженнями, недотриманням голосового режиму при респіраторних захворюваннях. Патологічна мутація голосу у підлітків може бути обумовлена ​​ендокринними порушеннями, раннім курінням, перевантаженням голосового апарату в цей період. До гіпотонусной дисфонии і афонії найчастіше призводить двосторонній миопатический парез (парез внутрішніх м'язів гортані), викликаний ГРВІ, дифтерію, грип, сильною напругою голосу. Розвиток гіпертонусной (спастической) дисфонии і афонії, як правило, пов'язано з надмірним форсування голосу.

Симптоми органічних порушень голосу

Порушення голосу при хронічних ларингітах обумовлені поразкою нервово-м'язового апарату гортані і Незмикання голосових складок. Дефект голосу виражається втратою нормального звучання, сильної стомлюваністю, іноді - неможливістю виконання голосового навантаження. Характерні неприємні суб'єктивні відчуття в горлі - дряпання, першіння, саднение, відчуття «грудки», біль, тиск.

У разі периферичних паралічів і парезів гортані голос може бути відсутнім зовсім або мати хрипке звучання. Порушення голосу супроводжується сильним мовним втомою, рефлекторним кашлем, Поперхіванія, розладом дихання. Дискоординация фонації і дихання значно ускладнює дефект.

Порушення голосу, пов'язані з доброякісними і злоякісними пухлинами гортані розвиваються поступово, у міру зростання утворень. Після будь-якого, навіть щадного оперативного втручання на гортані виникають минущі голосові порушення. При видаленні гортані людина повністю позбавляється голосу; при цьому різко порушується функція дихання, оскільки відбувається роз'єднання трахеї і глотки.

При центральних парезах і паралічах гортані, які спостерігаються при дизартрії і анартрія, голос стає слабким, тихим, переривчастим, глухим, монотонним, нерідко - з назальним відтінком.

Органічні порушення голосу, що виникли у дитини раннього віку, супроводжуються відставанням у мовному розвитку, затримкою накопичення словника і розвитку граматичних структур, порушенням звуковимови, труднощами комунікації та обмеженням соціальних контактів. Порушення голосу, що розвинулися в дорослому віці, можуть обумовлювати професійну непридатність.

Симптоми функціональних порушень голосу

Будучи периферичним функціональним порушенням голосу, фонастенія є професійним «захворюванням» осіб голосоречевих професій. До проявів фонастенія відносяться неможливість довільно регулювати звучання голосу, (посилювати чи послаблювати), переривання (осічки) і швидка стомлюваність голосу, охриплість. У гострому періоді фонастенія голос може пропадати зовсім. У більшості випадків фонастенія не потребує лікування; голос відновлюється самостійно після періоду відпочинку.

При гіпотонусной дисфонии внаслідок парезу внутрішніх м'язів гортані розвивається несмиканіе голосових складок, що проявляється осиплостью голосу, голосовим втомою, болями в м'язах шиї і потилиці; у важких випадках можлива тільки шепотная мова. При гіпертонусной дисфонии, обумовленої тонічним спазмом гортанних м'язів, голос спотворюється, стає глухим, грубим; при афонії - не виникає зовсім.

Патологічна мутація може виражатися в збереженні високого звучання голосу після закінчення пубертатного періоду, нестійкості голосу (чергуванні низьких і високих тонів), дісфонічном звучанні і т. Д.

Функціональне порушення голосу центрального характеру (істеричний мутизм, психогенна афонія) характеризується повною одномоментної втратою голосу, неможливістю шепітної мови, але при цьому збереженим звучним сміхом і кашлем. Найважливішою диференціальною ознакою є мінливість форми несмиканія голосових складок. Перебіг психогенного порушення голосу тривалий, можливі неодноразові рецидиви після відновлення голосу.

Діагностика порушень голосу

Встановлення причин порушень голосу проводиться отоларингологом, фоніатрія, неврологом; дослідження основних характеристик голосу - логопедом. Для виявлення анатомічних або запальних змін голосового апарату виконується ларингоскопія; з метою оцінки функції голосових складок - Стробоскопія. У діагностиці пухлинних поразок незамінні рентгенографія і КТ гортані. Для отримання відомостей про функції м'язів гортані проводиться електроміографія. За допомогою електроглоттографіі оцінюються зміни голосового апарату в динаміці.

Логопедичні обстеження включає оцінку анамнезу, скарг, особливостей голосу, характеру голосоутворення і голосовий атаки, фізіологічного та фонационного дихання, темпо-ритмічних і інтонаційних характеристик мовлення; визначення часу максимальної фонації.

Корекція порушень голосу

Зміст лікувальної роботи при різних порушеннях голосу залежить від причин і характеру розлади фонації. Так, при функціональних порушеннях голосу вирішальне значення надається загальнозміцнюючу лікування, масажу передньої поверхні шиї, ЛФК, фізіотерапії, дотриманню голосового режиму. При органічних порушеннях голосу проводиться загальна та місцева медикаментозна терапія (ендоларінгеально введення лікарських препаратів, інгаляції), за показаннями - хірургічне лікування ЛОР-патології (видаленні надлишкової тканини голосових складок, резекція гортані, ларінгектомія та ін.).

Логопедичну роботу по відновленню порушень голосу слід починати якомога раніше, щоб попередити фіксацію патологічної голосоподачи, домогтися кращих результатів, запобігти розвитку невротичних реакцій на дефект. Основні напрямки корекційної роботи включають психотерапію, корекцію дихання, розвиток координації фонації і артикуляції, автоматизацію досягнутих навичок і введення голосу у вільний мовне спілкування. На логопедичних заняттях з корекції дисфонии використовується дихальна і артикуляційна гімнастика, фонопедіческіе вправи. У хворих після екстирпації гортані проводиться робота над формуванням стравохідного голосу.

Відновленим вважається гучний голос при правильному мовному подиху, відсутності стомлюваності і неприємних суб'єктивних відчуттів. Зразкові терміни логопедичної роботи при порушеннях голосу складаю 2-4 місяці.

Прогноз та профілактика порушень голосу

Ефективність корекції порушень голосу в чому залежить від їх причини, термінів початку лікування та логопедичних занять. При грубих анатомічних змінах голосового апарату і центральних паралічах зазвичай вдається досягти лише тій чи іншій мірі поліпшення. Порушення голосу функціонального характеру, як правило, усуваються повністю, однак при недотриманні рекомендацій логопеда можливі рецидиви. Важливе значення в успіху корекції порушень голосу належить організованості та наполегливості пацієнта.

З метою попередження порушень голосу необхідно виховання правильних голосових звичок (не форсувати голос), профілактика простудних захворювань, відмова від куріння і алкоголю, прийому надмірно охолодженої й гарячої їжі. Особи голосоречевих професій повинні володіти навичками діафрагмального дихання і правильної голосоподачи. Будь-яку, навіть найменшу, простуду неприпустимо переносити на ногах; в період хвороби слід дотримуватися щадний голосовий режим.

29 Функціональні розлади голосу

Функціональні порушення голосу (ФПГ) включають кілька нозологічних одиниць:

паретична дисфонія, фонастенія, функціональна афонія, а також спастична дисфонія. Перші три форми характеризуються гіпотонусним станом м’язів гортані і мають багато спільних ознак клінічного перебігу, етіологічних і патогенетичних чинників, а також подібну тактику лікування. Дисфонія – це порушення частоти, сили і тембру голосу.

Спастична дисфонія - це тяжке функціональне порушення голосоутворення, обумовлене дискоординацією дихання, фонації та артикуляції. За вираженістю клінічної картини та терміну захворювання спастичну дисфонію поділяють на легку, середню і тяжку. Ускладненням спастичної дисфонії може бути утруднення дихання.

Серед функціональних розладів голосової функції чільне місце займає фонастенія.

Фонастенія – це руховий парез гортані. Основними причинами фонастенії є голосове навантаження при ГРЗ, перенапруження голосового апарату, психогенна травма. Розрізняють гостру та хронічну форми фонастенії.

Голос, разом зі слухом і зором, є одним з основних механізмів для комунікації, тому в сучасному суспільстві голосові проблеми суттєво впливають на якість життя. А для осіб деяких професій (співаків, акторів, дикторів, учителів, вихователів, керівників підприємств, політиків, церковнослужителів) голос є ще й інструментом, що забезпечує повноцінну професійну діяльність. Тож його розлади можуть призводити до тривалої втрати працездатності. Голосові розлади також можуть виникнути і у тих, хто ще не працює, а відвідує дитячий садок або школу. Голоси дітей, з ряду причин, досить часто бувають охриплими. У силу своєї емоційності, голосовими розладами у декілька разів частіше страждають жінки, по відношенню до чоловіків (приблизно у 8 разів). Та не можна сказати, що чоловіки застраховані від захворювань голосового апарату. У зв’язку із загальним палінням чоловіки дуже часто (як втім, і жінки-курці) страждають ларингітами, доброякісними і злоякісними пухлинами гортані. На тлі постійної напруги голосових зв’язок та психоемоційного перевантаження можуть виникнути функціональні порушення: дисфонія – порушення звучання голосу чи афонія – його відсутність.

На жаль, тривале порушення голосу здатне спричинити тривалу непрацездатність. Якщо таке захворювання не почати правильно і вчасно лікувати, це може привести до втрати роботи.

Порушення голосу - симптом захворювань не лише гортані. На формування звуку в голосовому апараті впливає стан дуже багатьох органів: легень, бронхів, трахеї, голосових складок, порожнини рота, носа і додаткових пазух. Захворювання будь-якого з них може привести до різних проблем з голосом. Багато хронічних захворювань органів і систем, що не входять до складу голосового апарату, можуть обумовлювати неповноцінність його функцій навіть у разі відсутності будь-яких змін в гортані. Сюди відносяться захворювання легень, серцево-судинної, нервової та ендокринної систем. Причинами порушень голосової функції можуть бути також стреси, перевтома і багато іншого.

Функціональні порушення голосу діагностуються на основі аналізу скарг хворих, даних анамнезу, загально клінічне обстеження, перцептивної оцінки голосу, визначення часу максимальної фонації та ін., непрямої ларингоскопії, ларингостробоскопії, мікроларингостробоскопії, спектрального аналізу голосу.

Характерною рисою всіх гіпофункціональних порушень голосу є непостійність ларингоскопічної картини та нерідко виражені клінічні ознаки захворювання з боку голосоутворюючого апарату. Тому діагноз конкретної форми ФПГ ставиться лише на основі аналізу всіх даних комплексного обстеження обізнаним у даній галузі фахівцем. Однак попередній діагноз функціонального порушення голосоутворення можна поставити на основі загальноклінічного дослідження, розширеної непрямої ларингоскопії та перцептивної оцінки голосу.

Ларингостробоскопічна картина при гіпофункціональній ларингоскопії – час фонації скорочено, при вимові високих або гучних звуків голосова щілина не повністю закривається; слабкі фонаторні коливання голосових складок.

Причини паретичної дисфонії: голосове навантаження під час ГРВІ, стресова ситуація, гормональна дисфункція, авітаміноз, хронічні захворювання носа і БНП, хронічні захворювання глотки, перенапруження голосових м’язів.

Оскільки функціональні порушення голосу часто розвиваються на фоні невротичних розладів, а неврогенний фактор є одним з провідних етіологічних і патогенетичних чинників, оцінка функціонального стану нервової системи у таких хворих є обов’язковою. У разі необхідності до процесу лікування залучаються невропатологи, психіатри.

Виділяються гострі і хронічні форми функціональних порушень голосоутворення. Гострі форми виникають раптово і тривалість захворювання обмежується 1 місяцем. При  тривалості захворювання понад 1 місяць воно переходить у хронічну форму.

При тривалому перебігу захворювання формуються стійкі порушення голосової функції з частими рецидивами, можуть розвинутися ускладнення - міопатичні парези голосових складок, витончення медального краю, формування вузликів, розвиток компенсаторної гіпертрофії вестибулярних складок та формування псевдоскладкового механізму голосоутворення, крововилив, “співочі” вузлики.

Діагностичний план при паретичній дисфонії: 1.Загальноклінічне дослідження. 2.Непряма ларингоскопія з функціональними навантаженнями. 3.Визначення часу максимальної фонації. 4.Перцептивна оцінка голосу. 5.Консультація фоніатра, який може самостійно провести, а при необхідності зробити наступні призначення: а) мікроларингоскопія б) ларингостробоскопія, мікроларингостробоскопія в) спектральне дослідження голосу г) фіброларингоскопія д) дослідження функціонального стану ЦНС (ЕЕГ) е) консультація психоневролога, психіатра, невропатолога є) консультація ендокринолога (в разі необхідності в процесі лікування) ж) дослідження стану ССС, насамперед церебральної гемодинаміки (РЕГ, УЗДГ) з) консультація терапевта. и)Дослідження стану слухової функції. і)МРТ дослідження у випадку підозри на органічні ураження головного мозку.

При функціональних порушеннях голосу медична допомога, зазвичай, надається амбулаторно. Більш ефективною вона є при умові надання допомоги кваліфікованим фоніатром, або лікарем-отоларингологом, обізнаним у даній галузі. Особам голосомовних професій видається листок непрацездатності на час лікування для забезпечення дотримання голосового режиму. При наявності ускладнень і тяжкого перебігу, або ж у випадку гострого розвитку виражених порушень медична допомога надається в умовах стаціонару. Середня тривалість лікування становить 2 тижні, при хронічних формах і наявності ускладнень в середньому 1 міс. При суттєвому порушенні фонаторної функції хворі потребують її реабілітації після основного курсу лікування

Основні принципи лікування хворих з паретичною дистонією: усунення причини захворювання; виключення слухового контролю; змащування гортані розчином Люголя, інстиляції в гортань вітамінних олійних сумішей, суспензії гідрокортизону на фізіологічному розчині та ін.; фіксація гортані; вібраційний масаж (5-10 сеансів) та стимуляція гортані (токи Бернара-ритм синкопа, мільгама в/м з поступовим переходом на таблетовану форму, препарати женьшеня, лимонника, елеутерокока, пантокрину та ін.); голкорефлексотерапія та гіпнотерапія. Доцільним в лікуванні є масаж шийного відділу хребта та ЛФК.

Результатом надання медичної допомоги може бути повне відновлення голосової функції, її покращення, або ж досягнення ремісії – в залежності від форми, тяжкості перебігу захворювань та наявності ускладнень. Нерідко лікування хронічних форм перетичної дисфонії  потребує проведення кількох курсів лікування. Окрім того хворі на хронічні часто рецидивуючі форми паретичної дисфонії, а також особи голосомовних професій потребують спостереження у отоларинголога і фоніатра двічі на рік.

До лікаря-отоларинголога, а при необхідності і до фоніатра слід звернутися, якщо у Вас:
- вранішня або вечірня осиплість голосу;
- погіршення тембру до вечора або після тривалих голосових навантажень;
- зміни тембру голосу після перенесеної застуди більше тижня;
- ви перенесли операції по видаленню щитовидної залози, або інших органів шиї, внаслідок чого сталася зміна голосу;
- швидка втомлюваність голосу;
- зниження або підвищення тембру голосу;
- дискантовий (дитячий) тембр голосу, що затримався, у юнаків (тривала мутація);
- виснажливий кашель, що тривало не проходить, з подальшою осиплістю;
- постійне бажання прибрати слиз, що скупчився, і відкашляти стороннє тіло із зв’язок;
- якщо ви палите більше 5 років;
- біль при ковтанні;
- Ви працюєте в комунікативній сфері діяльності для більшої витривалості голосу і переконливості звучання при спілкуванні з людьми.

30. Розкрити органічні порушення голосу.

Органічні порушення голосу: Центральні афонія, дисфонія при анартрії, дизартрії; Периферичні а) ринолалія - розщілини губи, піднебіння, зміна тембру, викривлене вимова і артикуляція б) ринофония - страждає фонація і просодика, порушення дихання, артикуляційні труднощі.

Профілактика порушень голосу повинна починатися з раннього дитинства; особливо важлива вона в переломні моменти розвитку голосу. Вона включає: власне профілактику; виховання здорового голоси; постійну його тренування.

З самого народження треба стежити за добрим самопочуттям дитини, щоб він даремно не кричав. Дитина повинна чути м'які і мелодійні голоси з виразними інтонаціями, яким він міг би наслідувати.

Обов'язково треба гартувати дитини, зміцнювати його нервову систему, виправляти недоліки постави, які призводять до напруження дихальної і голосової мускулатури.

Треба попереджати виникнення у дитини навичок неправильного голосоутворення. Голос не повинен перевищувати індивідуальних фізіологічних можливостей по силі і висоті, повинен використовуватися в природному мовному регістрі і діапазоні. Систематичні заняття співом зміцнюють голосові складки, формують їх функціональні можливості.Для тренування голосу можна також використовувати рахунок (в режимі тихо-голосно-тихо), скоромовки (повільно-швидко). Однак необхідно пам'ятати, що неправильно побудовані і надмірні заняття також можуть призвести до виникнення порушень голосу.

Якщо у голосі відзначаються негативні зміни, необхідно обмежити голосову активність і звернутися до фахівця.

31. Дати визначення функціональної дисфонії. Розкрити завдання та зміст корекційної роботи.

Дисфонія - це якісні порушення голосу, які проявляються гнусавістю, осиплістю, захриплістю і т. п. 
Слід зазначити, що дисфонія - неповне порушення голосу, тобто голос присутній, але змінений.

Симптоми дисфонії

·         Головний симптом дисфонії - це якісні порушення голосу, а саме захриплість, зміни тембру або тональності.

·         Дисфонія у дітей може супроводжуватися стридором - грубим, гучним звуком внаслідок проходження повітря через звужений просвіт гортані при вдиху і видиху.

Форми                                          

Дисфонії підрозділяють на:

·         органічні дисфонії (при запальних захворюваннях гортані: ларингіт, ларинготрахеїті тощо);

·         функціональні дисфонії (при відсутності запальних явищ в гортані).

Розрізняють такі види функціональних дисфоній:

·         гіпотонусна - зниження м'язового тонусу голосових складок, неповне їх змикання (спостерігається при ларингоскопії), що проявляється швидкою втомлюваністю, зменшенням сили і захриплістю голосу;

·         гіпертонусна - підвищення м'язового тонусу голосових складок (при ларингоскопії зазначається повне змикання голосових зв'язок при фонації), що проявляється охриплістю, больовими відчуттями в області гортані, глотки і шиї;

·         гіпо-гіпертонусна: зниження тонусу м'язів голосових складок з одночасним підвищенням тонусу вестибулярних складок гортані (фонація відбувається не за рахунок голосових складок, а за рахунок вестибулярних), що проявляється сдавленностью і сухістю голосу;

·         мутаційна - виникає зазвичай у дітей, частіше у хлопчиків в період статевого дозрівання. Виявляється нестійкою тональністю голосу (переходи від високого до низького тону);

·         спастична - надмірна інтенсивна робота і дискоординація роботи зовнішніх і внутрішніх м'язів гортані, а також дихальних м'язів, що з'являється напруженим неприродним, або беззвучним, повітряним голосом. Дані прояви можуть змінювати один одного кожен день.

По тривалості дисфонії підрозділяють на:

·         короткочасні (як правило, при органічному типі дисфонії);

·         стійкі (частіше при функціональній дисфонії).

Причини

·         Причиною дисфонії у дітей може стати вроджений дефект гортані, який полягає в неправильному розвитку (або недорозвиненості) хрящів гортані, особливо надгортанника. Це веде до пролабированию (провисання) надгортанника і неповного відкриття входу в гортань, що проявляється уривчастим шумним вдихом. Таке явище називається вродженим стридором або ларингомаляцией.

·         Крім вроджених дефектів хрящів, також описані судинні аномалії гортані (формування судинних пухлин - ангіом) в результаті порушення розвитку кровоносних і лімфатичних судин в ембріональному періоді.

·         Також виділяють порушення розвитку (недорозвинення або відсутність) голосових складок. Голосові складки - валікообразние потовщення слизової в середній частині гортані, в товщі яких знаходяться голосові зв'язки. При вродженої дисфункції голосових складок у дітей проявляються симптоми, схожі з явищами бронхіальної астми: напади задишки, з стридором і хрипами.

·         Причиною органічної дисфонії можуть стати гострі або хронічні патології запального, алергічного, неврологічного або онкологічного характеру в різних відділах гортані, а також нижніх дихальних шляхів, які зумовлюють обструкцію (звуження просвіту) дихальних шляхів або інші зміни слизової оболонки гортані, що ведуть до порушень голосу і дихання.

·         Причинами функціональної дисфонії є:

·         захворювання серця, легенів, судин, ендокринної системи. Зокрема, порушення функцій щитовидної залози, статевих залоз, надниркових залоз;

·         обструкція (порушення просвіту) верхніх дихальних шляхів за допомогою сторонніх тіл;

·         прийом анаболіків (стероїдних гормоноподобних речовин);

·         професійне використання голосу (вокал, викладацька діяльність);

·         гіпо-, авітамінози, анемії (зниження кількості гемоглобіну в крові);

·         захворювання хребта в шийному відділі (артроз, остеопороз (зміни структури суглобів, кісток і хрящів, із-за порушення їх живлення) і т. д.);

·         неврологічні і психічні розлади;

·         оперативні втручання в ділянці шиї, при яких є ризик пошкодження голосового апарату гортані;

·         медикаментозна терапія (зміни голосу під впливом ліків).

·         стресові стани;

·         наслідки інфекційних захворювань (незворотні зміни або повільне відновлення слизової гортані після гострого інфекційного процесу)

 

Завдання та зміст корекційної роботи

Основні напрямки та галузі постановки корекційних цілей.
1. Оптимізація соціальної ситуації розвитку.
2. Розвиток видів діяльності дитини.
3. Формування віково-психологічних новоутворень.
Вибір методів та технік корекційної роботи, визначення критеріїв оцінювання її успішності в остаточному підсумку будуть визначатися її цілями. Правила конкретизації цілей корекції:
1. Цілі корекції повинні формулюватися в позитивній, а не в негативній формі.
2. Цілі повинні бути реалістичними та співвіднесені з тривалістю корекційної роботи та можливостями переносу клієнтом нового позитивного досвіду та засвоєних на корекційних заняттях способів дії в реальну практику життєвих стосунків.
3. При постановці цілей корекції необхідно враховувати дальню та найближчу перспективу розвитку особистості та планувати як конкретні показники особистісного та інтелектуального розвитку клієнта до закінчення корекційної програми, так і можливості відображення цих показників у особливостях діяльності та спілкування клієнта на наступних стадіях його розвитку.
4. Треба пам'ятати, що ефекти корекційної роботи проявляються па протязі досить довгого часового інтервалу:

·         в процесі корекційної роботи,

·         до моменту її завершення;

·         приблизно нівроку після того можна остаточно судити про закріплення

·         чи втрату клієнтом позитивних ефектів корекційної роботи.

Основні вимоги до складання психокорекційної програми. При складанні психокорекційної програми необхідно:

·         чітко формулювати цілі корекційної роботи;

·         визначити коло завдань, які конкретизують цілі корекційної роботи;

·         обрати стратегію та тактику проведення корекційної роботи;

·         чітко визначити форми роботи (індивідуальна, групова чи змішана) з клієнтом;

·         відібрати методики та техніки корекційної роботи;

·         визначити загальний час, що необхідний для реалізації всієї корекційної програми;

·         визначити частоту необхідних зустрічей (щодня, один раз на тиждень, два рази на тиждень, один раз на два тижні і т.п.);

·         визначити тривалість кожного корекційного заняття (від 10-15 хвилин на початку корекційної програми до 1,5-2 годин на заключному етапі);

·         розробити корекційні програми й визначити зміст корекційних занять;

·         планувати форми участі інших осіб в роботі (при роботі з родиною - залучення родичів, значущих дорослих та т.п);

·         реалізовувати корекційні програми (необхідно передбачити контроль динаміки ходу корекційної роботи, можливості внесення доповнень та змін у програму);

·         підготувати необхідні матеріали та обладнання.

По завершенні корекційних заходів проводиться аналіз ефективності роботи за програмою.
Психокорекцііініїй комплекс складається з чотирьох основних блоків:
1. Діагностичний блок.
Мета: діагностика особливостей розвитку особистості, виявлення факторів ризику, формування загальної програми психологічної корекції.
2. Настановний блок.
Мста: спонукання бажання взаємодіяти, зняття тривожності, підвищення впевненості клієнта у собі, формування бажання співпрацювати з психологом та що-небудь змінити у своєму житті.
3. Корекційний блок.
Мета: гармонізація та оптимізація розвитку клієнта, перехід від негативної фази розвитку до позитивної, оволодіння засобами взаємодії зі світом та самим собою, певними способами діяльності.
4. Блок оцінювання ефективності корекційних впливів.
Мета: вимірювання психологічного змісту та динаміки реакцій, сприяння появі позитивних поведінкових реакцій та переживань, стабілізація позитивної самооцінки.
Ефективність визначається:

·         змінами у внутрішньому світі, які відчуває клієнт;

·         порівнянням результатів вхідної та вихідної психодіагностики (до та після роботи за програмою);

·         експертною оцінкою (з боку батьків, вчителя та ін);

·         стійкістю змін у подальшому житті людини.

Основні компоненти професійної готовності до корекційного впливу.
1. Теоретичний компонент: знання теоретичних основ корекційної роботи, способів корекції та т.п.
2. Практичний компонент: володіння конкретними методами та методиками корекції.
3. Особистісна готовність: психологічна нророблепість у психолога власних проблем у тих сферах, які він має намір коректувати у клієнта.

 

32. Розкрити особливості відновлення голосу при парезах і паралічах гортані.

Для лікування органічних голосових розладів пропонується проводити комплекс заходів, який включає: медикаментозне лікування, дихальну гімнастику, голосові вправи,які будуються з урахуванням фіксації паретичної голосової складки. При проведенні фонопедичних занять використовуються: магнітофон, комп’ютер. У хворих є парезами і паралічами гортані логопедичні заняття найбільш ефективні на ранньому початку лікування.

Етапи корекційної роботи: активізація нервово-м’язового апарату гортані, нормалізація функції дихання, голосові вправи, функціональні тренування для розвитку сили, висоти, тембру голосу, закріплення отриманих навиків правильного голосоведіння.

33. Розкрити особливості відновлення голосу при хронічному ларингіті.

Люди, які страждають різними формами хронічного ларингіту, підлягають диспансерному спостереженню. Крім медикаментозного і фізіотерапевтичного лікування в завдання активного спостереження входить виявлення голосової недостатності і своєчасне направлення до логопеда.

Ці пацієнти становлять досить важкий контингент для відновлювальної роботи, що пояснюється цілою низкою причин. Хронічний перебіг захворювання з загостреннями процесу обов'язково потребує лікування. Стихання запальних явищ зазвичай супроводжується покращенням голосу, що як би відволікає від потреби його постановки в сторону одного тільки лікування. Оториноларингологи направляють хворих до логопеда тоді, коли зміни голосу стають вже значними, стійкими, а часом і незворотними.

Логопедична робота (фонопеда) починається з роз'яснювальної бесіди. Перший, підготовчий, етап визначається як раціональна психотерапія, головне завдання якої вселення впевненості в відновлення голосу. Крім цього слід пояснити пацієнту, що при недотриманні гігієнічних заходів, при порушенні регулярності лікування і постановки голосу хронічний процес загрожує великим навантаженням. Підкреслюється необхідність відмови від куріння, зловживання алкоголем і гострою, дратівливою їжею. В період занять бажано дотримуватися охоронний голосовий режим, т. Е. По можливості зменшити голосову навантаження, не форсувати голос і уникати емоційного перенапруження. Але також не слід говорити пошепки, бо при цьому посилюється напруга м'язів голосового апарату. До режиму «мовчання» в даний час відносяться з обережністю. Ф. П. Білленд (Billeand F.P., 1971), грунтуючись на клінічних спостереженнях, дійшов висновку, що в результаті режиму мовчання може виникати психологічний стрес. Деякі хворі при цьому відчували «ларингеальний стрес» - відчуття напруги в області гортані.

Після роз'яснювальної бесіди приступили до корекції дихання. Його порушення виявляються в момент фонації і багатьма людьми розцінюються як дефект голосу. Одна з першочергових завдань нормалізації функції дихання - встановлення дихальної опори: усвідомленого уповільнення видиху в момент мовлення. Його особливістю є одночасна участь і вдихательних і видихательних м'язів. Дозоване напруження м'язів-антагоністів забезпечує правильну опору і не призводить до пошкоджень голосового апарату. Повнота звучання голосу залежить від встановлення опори. Її слід вважати неправильною, якщо виникає відчуття перенапруження м'язів. Добре відомо, що форсоване дихання викликає прилив крові до голосового апарату, зниження якостей голосу. Таким чином, знаходження опори - найважливіший момент у відновному навчанні.

Корекція дихання починається з виконання вправ з озвученим видихом. Мета тренувань - досягнення косто-абдомінального (реберно-черевного) типу дихання. Навчається пропонується лягти на спину, розслабитися. Рукою треба контролювати руху стінки живота. Робиться швидкий, короткий вдих, стінка живота піднімається, потім слід плавний, уповільнений видих з проголошенням фонем [з], [ш], а якщо голос досить гучний, то краще вимовляти двогубий [в]. При цьому необхідно, щоб грудна клітка залишалася нерухомою. Тривалість тренування - 2-3 хв вранці і ввечері.

Для організації косто-абдомінального дихання С. С. Герасимова (1977) рекомендує наступні вправи (вихідне положення стоячи).

1. Розвести руки вгору і в сторони - вдих, руки опустити - видих (5-6 разів поспіль).

2. Руки на поясі. Відведення ліктів назад - вдих, лікті вперед - видих (5-6 разів).

3. Руки лежать долонями на голові - 3 нахилу корпусу вправо, 3 - вліво (в повільному темпі).

4. Ноги на ширині плечей. Повороти корпусу з відведенням рук в сторони - вдих, нахил корпусу вперед, дістаючи руками до підлоги - видих (5-6 разів).

5. Руки, зігнуті в ліктях, пальцями торкаються до плечей. Розводячи лікті в сторони - вдих, притискаючи їх до грудної клітки - видих (5-6 разів).

6. Долоні рук лежать на плечах. Піднімаючись на пальцях ніг і витягнувши руки вгору, зробити вдих, повернувшись у вихідне положення - видих (5-6 разів).

При хронічному ларингіті відзначаються постійне бажання відкашлятися, відчуття першіння, і те й інше обумовлені порушенням секреторної діяльності слизової оболонки. Покашлювання іноді набуває стійкого, завзятий характер. Для його подолання можна запропонувати такий прийом: беззвучно вимовляння звуку [и]. Звук імітується на затриманому диханні при закритому роті і нещільно стислих зубах. Виконання цього прийому викликає легке напруження в горлі і відчуття відходження мокроти, тому вдаватися до нього слід при необхідності.

Практично при кожному порушенні голосу в останній момент промови відбувається напруга внутрішніх і зовнішніх м'язів гортані і кореня язика. Це - компенсаторна спроба поліпшити звучання. Однак якість фонації вона тільки погіршує, тому для зняття м'язової напруги рекомендується проводити масаж в області кореня язика. На передній поверхні шиї (як би поверх мигдалин) великим і вказівним пальцями виробляються кругові рухи протягом приблизно хвилини. Перший раз такий масаж робиться вранці, натщесерце, потім його можна повторювати за день до 6-7 разів. Доцільно виконувати масаж перед голосової навантаженням (уроком, виступом і ін.).

Труднощі відновлення голосу у пацієнтів з хронічним ларингітом полягає в тому, що при найменших застудах, при загальному стомленні настає загострення процесу, в період якого проводити фонопеда не можна. Тому відновлення, особливо на перших порах, йде як би хвилеподібно - голос то помітно поліпшується і зникають всі неприємні відчуття в горлі і гортані, то знову настає погіршення. Тільки наполеглива, систематична робота з боку як логопеда, так і самого хворого може привести до бажаних результатів. Тривалість курсу фонопедії залежить від тяжкості клінічних проявів та частоти загострень захворювання. Аналіз віддалених результатів (через 1,5-2 роки) показав, що у тих, хто пройшов курс фонопедії, загострення бувають значно рідше і протікають легше з невеликими змінами голосу.


Идеология

1.Идеология как социальный феномен, её сущность. Содержание идеологииСоциально-исторической системой представлений о мире стала идеология как система рационально- логического обоснования поведения людей, их ценностей, норм взаимоотношений, целей и т.д. Идеология как явление во многом сходна с религией и с наукой. От науки она восприняла доказательность и логичность своих постулатов, но, в отличие от науки, идеология призвана давать оценку явлениям действительности (что хорошо, что...

законы диалектики

Основные законы диалектики.

1)Закон единства и борьбы противоположностей.

Этот закон является «ядром» диалектики, т.к. определяет источник развития, отвечает на вопрос, почему оно происходит.

Содержание закона: источник движения и развития мира находится в нем самом, в порождаемых им противоречиях.

Противоречие – это взаимодействие противоположных сторон, свойств и тенденций в составе той или иной системы или между системами. Диалектическое противоречие есть только там, где...

Политология. Универсальная шпаргалка

перейти к оглавлению

1. Место политологии среди гуманитарных наук

Политология развивается в тесном взаимодействии с другими гуманитарными науками. Их всех объединяет общий объект исследования — жизнь общества во всем многообразии ее конкретных проявлений.

Сегодня невозможно изучать сложные политические процессы, не учитывая взаимодействие общественных (гуманитарных) наук.

1) Политология тесно связана с экономикой. Экономика дает соответствующее обоснование реализации экономических...

Русский язык и культура речи

перейти к оглавлению

1. ЭЛЕМЕНТЫ И УРОВНИ ЯЗЫКА

Характеризуя язык как систему, необходимо определить, из каких элементов он состоит. В большинстве языков мира выделяются следующие единицы: фонема (звук), морфема, слово, словосочетание и предложение. Единицы языка неоднородны по своему строению: простые (фонемы) и сложные (словосочетания, предложения). При этом более сложные единицы всегда состоят из более простых.

Самая простая единица языка – это фонема, неделимая и сама по себе...